Правомірна поведінка – суспільно корисна поведінка суб’єкта права, що відповідає приписам правових норм і охороняється державою або іншим публічно-владним суб’єктом
Правопорушення –протиправне, винне, таке, що завдає шкоди особі, суспільству або державі, діяння деліктоздатного суб’єкта, за яке передбачено конкретні заходи негативної юридичної відповідальності.
Представницька демократія–здійснення влади народом через представницькі органи, які обираються безпосередньо народом, складаються з його повноважних представників – депутатів і покликані виражати волю народу.
Реалізація права– втілення змісту правових норм у фактичній поведінці суб’єктів права.
Рекомендація– пропозиція суб’єкту обрати найбільш доцільний варіант поведінки.
Релігійний текст– священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить, поряд з релігійними, правові норми.
Республіка –така форма правління, за якої главою держави є президент, який обирається громадянами на певний строк.
Санкція–частина правової норми, яка передбачає наслідки реалізації або нереалізації припису, зафіксованого у диспозиції.
Система законодавства –сукупність законодавчих актів, розташованих в певному ієрархічному порядку.
Система права– зумовлена соціальними факторами внутрішня структура права, що складається із взаємопов’язаних норм, об’єднаних у правові інститути та галузі права.
Склад правопорушення – система елементів правопорушення, повнота і цілісність якої є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності.
Соціальна держава– держава, політика якої направлена на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини.
Суб’єкт правовідносин– суб’єкт права, що є учасником правовідносин.
Суб’єкти права –фізичні або юридичні особи, держава, соціальні спільноти, які здатні реалізувати безпосередньо або через представника юридичні права та обов’язки.
Суб’єктивне право– визначена об’єктивним правом міра дозволеної поведінки суб’єкта права.
Сутність держави – те головне, що визначає її зміст, призначення та функції.
Сутність держави – те головне, що визначає її зміст, призначення та функції.
Територія– матеріальна база держави, частина земної кулі, з якою історично пов’язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством.
Територія– матеріальна база держави, частина земної кулі, з якою історично пов’язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством.
Унітарна держава– єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць.
Федерація– союзна держава, що складається з держав-членів – суб’єктів федерації.
Фізичні особи– громадяни або піддані певної держави, іноземні громадяни або піддані, особи без громадянства, що володіють правосуб’єктністю.
Форма держави –спосіб організації та здійснення державної влади.
Форма державного правління –організація, порядок утворення та взаємодії вищих органів державної влади.
Форма державного режиму– сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.
Форма державно-територіального устрою– порядок взаємин між державою та її окремими частинами.
Функції держави –основні напрями і сторони діяльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення.
Функції права –основні напрями впливу права на людину і суспільство.
Юридична відповідальність – здійснюваний в особливому процесуальному порядку додатковий обов’язок суб’єкта правопорушення зазнати співмірні позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру, передбачені санкцією юридичної норми.
Юридична доктрина– науково оформлена концептуальна ідея, що спрямована на удосконалення правового регулювання, визнана державою або іншим публічно-владним суб’єктом в якості джерела правотворчості та правозастосування.
Юридична особа– організація, створена шляхом об’єднання індивідів та /або майна, і зареєстрована в установленому порядку.
Юридичний обов’язок– зумовлена об’єктивним правом міра належної поведінки особи.
Юридичний прецедент– рішення судового або адміністративного органу у конкретній справі, яке набуло нормативної сили і яке слугує зразком для вирішення аналогічних справ.
Юридичний факт –конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Юридичний акт– правомірна дія дієздатної особи з метою досягти певного правового результату.
Юридичний вчинок– правомірна дія, що привела до юридичних наслідків незалежно від волі людини, що вчинила їх.