Принципи створення анкети
Персональне анкетування.
Персональне анкетування є одним з найпоширеніших видів опитування і передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод персонального анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми. Саме персональне анкетування є більш об’єктивним ніж масове чи групове. Адже респондент знаходиться «наодинці» з анкетою і не має впливу зі сторони будь-кого. Тому відповіді на запитання анкет можна вважати більш правдивими і достовірними.
3. Групове та масове інтерв’ю.
Групові інтерв’ю проводяться одночасно з усією групою, у напіввільній формі, передбачають проведення групової дискусії з певного кола питань. Індивідуальні думки членів групи при висловлюванні їх у групі можуть бути значно викривлені в силу конформізму, групової солідарності, під впливом лідера, тощо. Тому доцільним є поєднання індивідуального та групового інтерв’ю.
Масові інтерв’ю призначені для дослідження масових явищ; громадської думки; настроїв, соціальної напруженості, тощо. Воно визначається як «усне стандартизоване опитування людей, відібраних за статистичною ознакою. Воно заздалегідь заплановане до деталей опитування «за схемою», хоча для самих опитуваних воно може сприйматися як «жива, приватна і досить невимушена в силу анонімності бесіда». Масове інтерв’ю максимально формалізоване. Стандартизація стосується не тільки послідовності і формулювання запитань, але й можливих варіантів відповідей.
Білет 2
1. Типи джерел інформації в журналістиці.
1) Документальні джерела інформації.Інформація, яку журналіст використовує в своїй діяльності, може бути знайдена у документах. Документи бувають матеріальними носіями інформації, яка може бути передана в часі і просторі. Також бувають юридичні документи, які підтверджують власність особи на що-небудь. Для журналістики обидва значення слова «документ» важливі, адже «діловий документ» є нічим іншим, як різновид документальних джерел інформації, який так само важливий для діяльності журналіста. Із різного роду документів можна отримати інформацію різного характеру, від законів, рішень і постанов влади, до характеристики місць, людей, подій. Використання документальних джерел інформації починається з їх пошуку. У наш час це не повинно бути занадто складним завданням
2) Предметно-речова галузь-це те, що оточує нас. Це предмети, речі, об’єкти, які можуть слугувати для журналіста носієм різної інформації. Дуже важливо для журналіста правильно визначити ці джерела інформації. Для журналіста дуже важлива інформаційна підтримка, яка може полегшити діяльність журналіста і правильне визначення об’єктів з цього джерела.
3) Державні установи як джерела інформації.Досить важливо уявляти собі структуру органів управління, як країни, так і міста та області, щоб надавати необхідну інформацію з вуст державних установ. На даний момент видається велика кількість періодичних довідників, що містять інформацію такого роду. Такий довідник є непоганим помічником в нелегкій справі пошуку інформації.
4) Інформаційні агентства. Ці інформаційні служби є постачальником «сирого», фактичного матеріалу, матеріалу оформленим за типом жорсткої новини для ЗМІ, але самі вони, як правило, не вступають в контакт з аудиторією.
5) Інтернет як джерело журналістської інформації.Важко переоцінити ту кількість корисної для журналіста інформації, яка міститься в мережі Інтернет. Крім цього він також забезпечує швидкі і надійні зв'язки між журналістами та їх інформаційними джерелами, навіть якщо між ними лежить кілька тисяч кілометрів. Інтернет надає також альтернативні можливості для публіцистики за часів кризи, або у випадку відновлення цензури. Може бути використаний для моніторингу новин і для написання аналітичних матеріалів та проведення журналістських розслідувань.
6) Людина.Людина є найголовнішим із джерел інформації. Це живе джерело, яке є суб’єктом діяльності, яке приймає участь у багатьох природних і соціальних процесах, має багату кількість зв’язків і є найпродуктивнішим, невичерпним джерелом інформації. Людина-це свідок подій і змін у навколишньому світі або його учасник. Вона виступає найзмістовнішим носієм інформації про навколишній світ, а також про себе, про свій внутрішній світ.
7) Інтерв'ю.Часто левову частку відомостей журналіст отримує з інтерв'ю - безпосереднього спілкуванні з людьми, що мають те чи інше ставлення до досліджуваної ситуації. Інтерв'ю - це бесіда, вибудувана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей. В соціології використовується як один з основних методів збору первинної соціологічної інформації. В журналістиці є самостійним жанром, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста.
8) Анкетування та соціологічні опитування.Для ЗМІ дуже важлива інформація про сприйняття громадськістю тієї чи іншої ситуації або факту, адже без отримання такої інформації ЗМІ втрачають шанси на конкурентоспроможність своєї продукції. Щоб цього не сталося повинне постійне вивчення аудиторії.
Анкетування - це метод отримання даних за допомогою заочного (письмового) опитування за допомогою закритих або відкритих анкет. . Масове анкетування-це метод отримання даних про стан суспільного розуміння, суспільної думки, суспільної практики за допомогою усного опитування багатьох людей. Найскладнішим в цій справі є формулювання питань, на які можна отримати гідну відповідь.
9) Спостреження та експеремент. Експеримент - це метод отримання відомостей про об'єкт через виявлення реакції на експериментальний фактор, в якості якого виступає одна чи кілька його змінюваних характеристик.
10) Спілкування журналістів між собою.
Принципи створення анкети.
При розробці анкет необхідно дотримуватися таких правил:
- зміст запитань повинен відповідати темі та завданням дослідження;
- форма запитань має відповідати портретові передбачуваного респондента;
- запитання повинні бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних;
- анкета має бути охайно оформленою;
- бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп’ютерного опрацювання.
Запитання в анкеті слід розбивати на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення.
Анкета складається з таких частин:
1) вступної – містить звернення до досліджуваного, де пояснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;
2) статусної – формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;
3) основної – це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження;
4) заключної – надається можливість у вільній формі висловити свій погляд на будь-які питання, що стосуються досліджуваної теми.
За структурою запитання анкети класифікують на:
- відкриті – це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд);
- напівзакриті – дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих відповідей наявні позиції “інше” або “щось іще?”);
- закриті – дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них (неальтернативнї).
За формою виділяють:
- прямі запитання – дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента (“Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?”);
- непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.
3. Пошук і збір інформації зі складних тем.
Насамперед у випадку тематичного пошуку та збору інф., коли не має жодної інф. окрім ідеї, потрібно знайти той аспект який є власне важливим, який можно розробляти і який дасть результат. Для цього слід дотримуватись таких кроків: Спершу вибрати правильну прив’язку. Поточні події, представленні у вигляді повідомлень та кореспонденцій слугують найкращою відправною точкою. Розвиватися та вибудовуватися до актуальної теми слід за одним із такимих зразків як:
Анологія – найкраще підходить для місцевих подій, будується на порівнянні; Подія/наслідок – факти хоча й очевидні, однак пояснювальний або обґрунтований зв’язок (поки що) не ясний;
Динамічна схема – поточна подія порівнюється з певною подією в минулому;
Гіпотеза – надто комплексні ситуації вставляються в певний контекст дій;
Викриття - між офіційним представленням події та її перебігом існують протиріччя.
Після того як чітко окреслена постановка питання рекомендується зробити вихідну інф «щільною»: переконатись чи є зображення подій, на яке спирається жур-т достовірним; чи представлений видимий бік достатньо широко та детально; чи є тема достатнім чином обмеженою та достатньо чітко визначена.
Для ефективного проведення повноцінного пошуку та збору інформації тема повинна бути реалізована, іншими словами операціоналізована, за допомогою таких кроків: оперувати на 2 рівнях:
- рівень фактів та обґрунтування;
- урахування всіх дійових осіб; організувати опитування.
У випадку надзвичайно важкий тем з великою кількістю учасників та супутніх аспектів може корисним виявитись метод, орієнтований на застосування «мозкових карт»: ймовірний зв'язок учасників та аспетки події зображуються в графічній формі.
Білет 3
1. Людина як джерело інформації.
Людина є найголовнішим із джерел інформації. Це живе джерело, яке є суб’єктом діяльності, яке приймає участь у багатьох природних і соціальних процесах, має багату кількість зв’язків і є найпродуктивнішим, невичерпним джерелом інформації. Людина-це свідок подій і змін у навколишньому світі або його учасник. Вона виступає найзмістовнішим носієм інформації про навколишній світ, а також про себе, про свій внутрішній світ. І звичайно, вона слугує розповсюджувачем інформації, отриманої від інших людей. З точки зору журналіста, людина є дуже особливим джерелом інформації, адже у відмінності від документальних і предметно-речових джерел людина може бути неочікуваною, може розкритися або не розкритися, може сказати правду або неправду і т.д. Тому журналіст, який працює з людиною, повинен враховувати основні особливості людської психіки, щоб не образити людину і дістати потрібну, достовірну інформацію.
2. Особливості методу експерименту.
Під експериментом розуміють метод дослідження, що базується на управлінні поведінкою об'єкта за допомогою ряду факторів, що впливають на нього, контроль за дією яких знаходиться в руках дослідника.
В експерименті об'єкт є засобом для створення штучної ситуації. Робиться це для того, щоб журналіст на практиці міг перевірити свої гіпотези, «програти» якісь життєві обставини, які дозволили б йому краще пізнати об'єкт, що вивчається. До того ж у будь-якому експерименті закладений не тільки пізнавальний інтерес журналіста-дослідника, але і управлінський. Якщо у включеному спостереженні кореспондент є скоріше реєстратором подій, то, беручи участь в експерименті, він має право втручатися в ситуацію, впливаючи на її учасників, керуючи ними і приймаючи якісь рішення. Таким чином, експеримент пов'язаний зі створенням штучного імпульсу, покликаного виявити ті чи інші сторони досліджуваного об'єкта. Журналіст може провести експеримент на собі, втілившись у потрібну йому соціальну групу, стати «підставною фігурою» і т.п. При цьому він не тільки впливає на ситуацію, але й прагне привернути до експерименту всіх цікавих йому осіб.
3. Захист джерела інформації.
Захист джерела – забезпечення журналістом захисту своєму інформаторові. Під цим розуміється не тільки збереження таємниці з її правовим забезпеченням, а скоріше приховання авторства спірної інформації та чуток. В інтересах готовності інформаторів надавати відомості журналіст має захищати свої джерела, прикривати їх та напускати туман. Обгрунтоване бажання інформатора залишатися інкогніто має найвищий пріоритет для журналіста. Він робить анонімним своє джерело. Це правило має вийняток: якщо журналіст має поважні причини видати джерело він має повідомити його про це до виходу публікації. Тому слід дізнатися причини залишитись інкогніто і виявити чи є вони обґрунтованими. Використовується 2 техніки захисту – техніка прикриття та техніка напусканя туману. Техніка прикритя - якщо конфіденційність обов’язкова - журналіст використовує інформацію лише як залаштункове знання, тобто він ніколи не використовує її відкрито. Проте знання цієї інф дозволяє ще раз запитати учасника події про ті ж факти за доп. техніки опитування, які використовують приписування та провокування співрозмовника, і можливо дізнатись нові факти. Техніка напусканя туману – журналіст домовляється з інформатором про те, щоб цілеспрямовано розширити коло інформованих осіб: інформатор розповідає інф. як таємницю, різним особом, тим самим пізніше він може стверджувати що також почув цю інф. Проте обидва способи слід застосовувати перед публікацією, коли пошук і збір інф. вже закінченно.
Білет 4
1. Наочно-речове середовище як тип інформаційного джерела.
Предметно-речова галузь-це те, що оточує нас. Це предмети, речі, об’єкти, які можуть слугувати для журналіста носієм різної інформації. Дуже важливо для журналіста правильно визначити ці джерела інформації. Для журналіста дуже важлива інформаційна підтримка, яка може полегшити діяльність журналіста і правильне визначення об’єктів з цього джерела. Для інформування журналістів використовують спеціальні системи, а саме:
• Брифінги-коротка за часом нарада журналістів, на якій вони ознайомлюються з позицією органів влади щодо різних питань;
• Презентації-світські заходи, призначені для зустрічі різних політичних, суспільних або приватних структур з громадськістю і з журналістами, для ознайомлення з їхніми новими планами та результатами їх діяльності;
• Прес-конференції-зустрічі політичних або суспільних діячів, представників науки, культури, спорту за представниками ЗМІ у зв’язку з подіями, пов’язаними з ними і для подання запитань і отримання відповідей на них;
• Прес-релізи-спеціально дібрані повідомлення для ЗМІ про важливі факти, підготовані спеціальними прес-службами;
• Інформаційні картки про наявні події з різних сфер діяльності, які створюються корпоративними інформаційними агенціями;
• Екстрені повідомлення, передані через швидкісні джерела, які надсилають в органи ЗМІ прес-секретарі і прес-служби;
Ці служби надсилають ЗМІ різного рода корисну інформацію, яку потім журналісти використовують у підготовці статей і телевізійних ефірів. Найбільшого успіху інформаційні канали досягають тоді, коли вони обмінюються між собою планами, інформацією, коли вони є елементами однієї системи. Адже суспільство знаходиться під впливом декількох джерел інформації, і її споживачі повинні отримувати якісну, достовірну, і головне, цікаву інформацію. Адже коли ЗМІ повторюють одне одного, або навпаки, розміщують взагалі протилежну один одному інформацію, споживач може відчувати різного роду дискомфорт, нудьгу або розчарування. Тому тільки від компетентності журналістів залежить, чи буде задоволений споживач створюваної ними інформації.
2. Типологія експерименту.
Всі експерименти можна класифікувати в залежності від того, що покладено в їх основу. Експерименти, в основі яких лежать різні цілі. Діляться:
• на дослідницькі (пошукові) - експерименти, метою яких є виявлення нових, невідомих науці явищ або їх нових, несподіваних властивостей;
• перевірочні (контрольні) - експерименти, проведення яких необхідно для перевірки теоретичного передбачення або теоретичної гіпотези. У цій групі експериментів розрізняють:
• підтверджуючий експеримент - мета якого - підтвердження теоретичної гіпотези;
• спростовуючий експеримент - спочатку переслідує мети спростування теоретичного передбачення;
• вирішальний експеримент - мета якого - підтвердження одного теоретичного передбачення і спростування іншого, абсолютно протилежного передбачення.
За умовами проведення експерименти поділяються:
• на лабораторні- експерименти, що проводяться у спеціально створених штучних умовах з метою виключення впливу несприятливих факторів. Це дозволяє економити матеріальні і часові ресурси;
• польові - експерименти, що проводяться в реальних умовах існування Об'єкта дослідження. Гідність даних експериментів - результати більш правдиві, але при їх проведенні ми можемо прийняти до уваги не всі побічні чинники. Вони вимагають великих тимчасових і матеріальних витрат.
За отриманими результатами експерименти поділяються:
• на кількісні- експерименти, в результаті яких отримані кількісні показники об'єкта дослідження;
• якісні- експерименти, результатом яких стають якісні характеристики досліджуваного об'єкта.
За характером проведення експерименти поділяються:
• на модельні - експерименти, що проводяться із спеціально створеної моделлю об'єкта дослідження;
• реальні - експерименти, що проводяться над об'єктом дослідження в реальних умовах його функціонування за допомогою варіювання даних умов;
•уявні - експерименти, в яких досліджуваний об'єкт ставиться в уявні умови, які регулюються законами науки і правилами логіки. Основу цього експерименту становлять чуттєві образи або теоретичні моделі.
3. Способи пошуку джерел інформації.
До оточення події належить передісторія та оточення фактів, які необхідно дослідити. Освоєння проходить такі етапи: 1) – передісторія узагальнено реконструюється за допомогою архіві газет, баз даних, інтернету, власних знань і т.д.;
2) – попросити колег, з місцевої редакції, де сталася подія, надати важливу інф. та контактні дані важливих осіб;
3) – скласти список експертів, які можуть надати компетентні відповіді на вибрані питання стосовно даної події;
4) – особи які з власного досвіду можуть розповісти про події або подробиці, мають надати свої версії;
5) – скласти список компетентних органів з відповідальними особами, і, передусім список представників спілок і фірм, точно вказавши їхні компетенції.
Кожна з осіб, яка зявляється в публікаціях та стаття, та причетна або була причетною до відповідної події, заноситься в перелік осіб, який укладається спеціально для пошуку і збору інф.
Білет 5
1. Документ як джерело інформації.
Інформація, яку журналіст використовую в своїй діяльності, може бути знайдена у документах. Документи бувають матеріальними носіями інформації, яка може бути передана в часі і просторі. Також бувають юридичні документи, які підтверджують власність особи на що-небудь. Для журналістики обидва значення слова «документ» важливі, адже «діловий документ» є нічим іншим, як різновид документальних джерел інформації, який так само важливий для діяльності журналіста. Із різного роду документів можна отримати інформацію різного характеру, від законів, рішень і постанов влади, до характеристики місць, людей, подій. Використання документальних джерел інформації починається з їх пошуку. У наш час це не повинно бути занадто складним завданням. Робота з документами потребує від журналіста спеціальних навичок і знань, наприклад високої грамотності, знання про типи документів і т.д.
Документи можна класифікувати за типом діяльності:
• Державно-адміністративні
• Суспільно-політичні
• Наукові
• Виробничо-адміністративні
• Нормативно-технічні
• Художні
• Довідково-інформаційні
Також існує іще одна класифікація документів:
• За способом фіксування інформації. Це може бути рукописні і друковані папери, фото і кіно плівки, аудіо записи, магнітні стрічки, цифрові носії інформації;
• За типом авторства. Це можуть бути особисті або суспільні документи, розписки, протоколи та ін.;
• За статусом. Наприклад, офіційні і неофіційні документи, постанова влади, пояснювальні записки;
• За ступенем близькості до емпіричного матеріалу. Наприклад, анкети, а потім зроблена за їхніми результатами доповідь;
• За способом отримання документу;
Журналісти використовують їх для публікації, планування, підвищення кваліфікації, ділових контактів та інших цілей.
2. Специфіка журналістського експерименту.
При плануванні та проведенні експерименту журналістам треба враховувати наступні моменти. По-перше, ще до початку досвіду необхідно визначити його цілі і завдання. Для цього потрібно добре вивчити ситуацію, зібрати попередню інформацію про ймовірні учасників, опрацювати наявні документи та інші джерела, а також намітити предмет вивчення, тобто те, що особливо буде цікавити в об'єкті дослідження. По-друге, необхідно визначити місце дії: чи буде експеримент здійснено в природних або в лабораторних умовах. Відповідно треба підготувати і себе, і інших учасників операції. Після того як журналіст визначив, в яких умовах буде проходити акція, йому слід сформувати робочі гіпотези і вибрати індикатор впливу на експериментальну ситуацію. І лише після цього вирішується, якими методами фіксувати і контролювати процес дослідження.
Експеримент в журналістській практиці доцільно проводити лише в тих випадках, коли перед кореспондентом стоїть завдання більш глибокого проникнення в життя, коли йому за допомогою різних факторів, які впливають необхідно виявити справжні поведінкові реакції людей, нарешті, коли потрібно перевірити гіпотези з приводу того чи іншого об'єкта соціальної дійсності.
3. Правила поводження з інформаторами.
Гарна інформація передбачає розбудову мережі інформаторів, а вона є продуктом багаторічного підтримування зв’язків з інформаторами; - інформатори не завжди однозначні, і не завжди їх можно правильно оцінити, часто вони переслідують власні інтереси; - «співробітники зв’язків з громадськістю, відділ з роботи з пресою» з одного боку слугують передавачами інф, і тому є неупередженими, з іншого вони є представниками інтересів певної організації, і тому не можуть бути нейтральними; - ціність інформатора-експерта визначається наскільки широким є його знання зі справи, та наскільки він готовий надавати відомості, перш ніж зустрітися з експертом варто знати сфери його діяльності та спеціалізацію; - свідків події доречно опитувати двічі: 1) – мають розповідати про подію як найточніше, 2) про суперечності у показах різних свідків;
Не використ: Ефект дракули – вкусили, висмоктали інф. та зникли – треба підтримувати зв'язок з інформаторами та дякувати за надання інф.; - узгодження з інформаторами написання матеріалу, зазначення його імя і т.д.; - правила телефоного опитування – журналіст починає розмову наз. своє імя, посаду, мету дзвінка, тон діловий, стриманий, якщо висловлювання співрозмовника різняться з наявним матеріалом, про ці відхилення слід згадати на прикінці розмови, запис не припустимий без згоди співрозмовника, запитання ставляться таким чином щоб відповідь можна було процитувати; захист джерела – не видавати особу, якщо вона цього бажає.
Білет 6