IУ. ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕССУ
1. Основні категорії літературного процесу
Літературний процес - функціонування та еволюція літератури як у певну епоху, так і протягом усієї історії нації, регіону, світу. Літературний процес як предмет історії літератури та літературної критики. Відмінності в осягненні літературного процесу історією літератури та літературною критикою.
Окремий літературний твір та творчість окремого письменника як основні одиниці (учасники, суб’єкти) літературного процесу Участь у процесі різноякісних літературних одиниць - від високо художніх зразків до масової низькопробної літератури. Інші суб’єкти літературного процесу - літературно-художні часописи, видавництва, письменницькі професійні об’єднання. Читач як суб’єкт літературного процесу.
Формування поняття літературного процесу протягом XIX-XX ст., коли відбувалось осягнення літератури як історично змінної цілісності, еволюціонуючої системи. Численні “Історії літератури” як спроби осягнути закономірності літературного процесу.
Літературна епоха -одиниця історико-літературної періодизації, що позначає часовий період, протягом якого література проходить внутрішньо завершену фазу розвитку. Зв’язок між етапами історичного розвитку суспільства та літературними епохами. Синхронність і асинхронність у чергуванні літературних епох у різних національних літературах.
Критерії періодизації літературної епохи (за Н.Неукопоєвою): зміна у взаємовідносинах літератури і суспільства; відкриття літературою нових сфер життя; зміна основних драматичних колізій; зміна художніх стилів. Літературна епоха як процес, що має внутрішню логіку розвитку, свій початок, вершину та кінцеву кризу.
Основні методологічні принципи визначення літературної епохи як системи. Необхідність конкретно-історичного підходу. Визначення формуючих детермінант (системотворних чинників). Позалітературні детермінанти; суспільно-політична ситуація, характер взаємовідносин літератури і суспільства, особливості загальнокультурного контексту тощо. Внутрішньо літературні детермінанти: домінування якогось літературного напряму та характер його співіснування з іншими, спрямованість у розвитку художнього мислення, стильові домінанти епохи, епохальна роль видатних літературних талантів тощо. Важливість виявлення в кожній літературній епосі боротьби старого, що відживає, і нового, що тільки народжується, - це дає можливість правильно її розуміти як процес.
Складові літературної епохи (елементи та компоненти системи): різні естетичні системи, традиції, що заперечуються, і традиції, які продовжуються, новаторські елементи, ідейні та тематичні домінанти, характери драматичних колізій, особливості у виборі героїв тощо. Різний субстрат цих складових елементів та підсистем. Виявлення зв’язків між компонентами, що визначають своєрідність епохи, допомагають зрозуміти її як системно організовану цілісність.
Літературний напрям - системна сукупність фундаментальних духовно-змістовних та художніх принципів, які об’єднують значну групу письменників певного історичного періоду. Поняття, що в тій чи іншій мірі накладаються на поняття “літературний напрям”: “стадія літературного розвитку”, “метод”, “тип творчості”.
Головні причини, що зумовлювали появу літературних напрямів у європейській, літературі нового часу: виокремлення і становлення літератури як мистецтва слова, посилення ролі письменника як творчої індивідуальності, що прагне виражати особистісне бачення світу, культивує власні творчі принципи. Найбільш значні літературні напрями: ренесансний реалізм епохи Відродження, бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і його різновиди, символізм, окремі модерністські течії (футуризм, експресіонізм тощо). Системна природа літературного напряму. Основні чинники та носії специфічності напряму: особливості бачення світу та його естетичного переживання; тин художнього мислення; ідейно-тематична спрямованість; система виражально-зображувальних засобів (поетика); естетичний ідеал (чи його відсутність).
Літературний напрям як одиниця літературного процесу. Однакова послідовність літературного напряму в більшості європейських літератур.
Літературний напрям як етап у розвитку естетичної свідомості та художнього бачення певного періоду.
Творчий метод - категорія марксистської естетики, що була прийнята у 20-х роках з метою теоретичного обґрунтування соціалістичного реалізму як літературного напряму, покликаного перетворююче впливати на життя. Відсутність - незважаючи на величезні наукові зусилля - переконливої дефініції методу. Поширеніші визначення методу - “спосіб відображення дійсності”, “принцип відбору і оцінки письменником явищ дійсності”.
Літературна течія- група письменників, що свідомо виділяється в межах літературного напряму особливою близькістю естетичних позицій і поетики.
Літературна школа - вужчий різновид літературної течії; письменники, що складають літературну школу, як правило, є творчими послідовниками якогось видатного письменника, виявляють тісний зв’язок з певною літературною традицією.
Традиції та новації в літературі - поняття, що характеризують спадкоємність і оновлення в літературному процесі. Традиції - художній досвід попереднього літературного розвитку, що засвоюється письменниками. Творче і нетворче (епігонське) використання традицій. Традиції ідейно-тематичні, “змістові” й традиції “формальні”, що йдуть по лінії засвоєння творчих набутків у сфері поетики. Зв’язки і впливи між окремими літературами та творчістю окремих письменників як форми передачі традицій. Важливість періоду “учнівства” в творчій біографії письменника, коли він засвоює художній досвід своїх попередників.
Новації - нові елементи, що вносяться в літературний процес завдяки творчим відкриттям як у сфері художнього змісту так і в царині форми. Справжнє новаторство - прерогатива високообдарованих митців. Головний чинник новаторства - зрушення в духовному житті суспільства, що осягаються митцем і знаходять своє вираження у відповідній, формі. Потреба в запереченні віджилих традицій і потреба у ствердженні нових творчих підходів як чинник боротьби між літературними напрямами, течіями, школами.
Стиль - термін, що означає специфічність літературного явища, яка вирізняє його, окреме явище, із. ряду однотипних (стиль твору, стиль письменника, стиль літературної доби). Величезна увага літературної науки до проблеми стилю. Відсутність загальноприйнятої дефініції цього поняття. Розмаїтість у його трактуванні. Аналіз найбільш поширених визначень стилю.
Конкурентність понять “стиль” і “поетика”, зумовлена тим, що дослідження стилю і дослідження поетики означає, фактично, дослідження одного і того ж об’єкта - системи виражально-зображувальних засобів літературного явища (твору, творчості письменника, літературного напряму тощо). Тенденція до значно ширшого вживання поняття “поетика”, яке почало частково замінювати поняття “стиль”.
2. Закономірності та основні етапі історичного розвитку літератури
Поняття “літературний прогрес”. Дві протилежні думки щодо прогресу в мистецтві та літературі: 1) заперечення прогресу, яке ґрунтується на положенні, що художня цінність нових художніх творів не переважає художньої цінності творів, які з’явились у попередні літературні епохи; 2) ствердження висхідного розвитку літератури, яка від епохи до епохи розширює свої гносеологічні можливості, розвиває систему виражально-зображувальних засобів, збагачується тематично та ідейно-естетично.
Головні критерії, з допомогою яких визначається ступінь прогресу художньої літератури: 1) збагачення гуманістичного потенціалу; 2) поглиблення пізнавальних можливостей літератури, художнє осягнення нових граней об’єктивного і суб’єктивного світу; 3) розвиток системи художніх виражально-зображувальних засобів.
Історична зміна типів художньої творчості (літературних епох, літературних напрямів) як вияв художнього прогресу.
Синкретизм первісного мистецтва та виділення з нього літератури.Міф і магія як образна форма вираження свідомості первісної людини. Віра в магію, в принцип “подібне викликається подібним” - чинник, що стимулював появу обрядових дій, у яких синкретично поєднувались мімічно-танцювальні рухи, ритм і слово. Виникнення обрядових пісень, їх зміст. Аграрні та військові обрядові дії, супроводжувані піснями, - основа, з якої виросла художня драматургія та епос. Роль античного світу в переході від епохи “передмистецтва” до епохи, коли сформувалось словесне мистецтво.
Гуманістичний реалізм. Основні риси освоєння дійсності в античній літературі: поєднання елементів реалізму з міфологізмом; значна роль гуманістичного ідеалу, яка виявилась у прославленні фізичної краси людини, її сили й розуму. Обмеженість реалізму античної епохи.
Середньовічний естетичний принцип “amimeton mimea” (“ненаслідувальне наслідування”) як ланка поміж античним мімезисом і новоєвропейським реалізмом. Генерика Середньовіччя.
Засвоєння традицій античного мистецтва як фактор виникнення і розвитку реалізму Відродження. Розширення художніх можливостей у творах видатних письменників Ренесансу: Рабле, Сервантеса, Шекспіра та ін., яке виявилось у відтворенні динаміки життя, його драматичних моментів, комічних ситуацій, у позбавленні статичності в зображенні персонажів.
Бароко - художня система постренесансної доби, що характеризується (стосовно літератури) складною метафоричністю, алегоризмом та емблематичністю, схильністю до пишного словесного стилю, до риторичних оздоб викладу. Поширеність барокового стилю по всіх європейських регіонах, його особлива активність в літературах, у яких через історичні причини були приглушено сприйняті віяння епохи Відродження. Активний вияв барокових тенденцій в українській літературі з середини ХУІІ до останньої чверті ХУІІІ ст. (Лазар Баранович, Іван Величковський, Стефан Яворський, Григорій Сковорода та ін.).
Внесок бароко в художній розвиток людства. Засвоєння його естетичних знахідок новітніми модерністськими напрямами (символізм, асоціативно-метафоричні поетичні стилі, параболізм, химерність у прозі тощо).
Класицизм. Історичні, філософські та соціально-психологічні засади класицизму як першого самоусвідомленого літературного напряму: західноєвропейський абсолютизм ХУП ст. і пов’язаній з ним пафос державності, прагнення до суворої регламентації усіх сфер життя, раціоналістичні, метафізичні уявлення про дійсність.
Головні риси класицизму як художньої системи: наслідування зразків античного мистецтва, орієнтація на героїв з високим державним обов’язком, зображення ідеальних, піднесених сторін життя, уникнення буденщини, усього плебейського, схематизм у зображенні персонажів, дотримування правил “трьох єдностей”, унормованість жанрової системи. Розуміння літератури письменником-класицистом як засобу повчання, морально-політичної пропаганди.
Естетичний ідеал класицизму: раціонально організована держава; людина, що підпорядковує свої почуття розумові, а особисті інтереси - державним.
Значення класицизму для загального розвитку європейської літератури. Елементи класицизму в українській літературі.
Просвітницький реалізм - літературний напрям, що сформувався під впливом ідеї епохи Просвітництва. Ідейно-естетичні принципи: прагнення просвітити людей, перебороти пітьму невігластва; гуманістична спрямованість; ствердження активного ставлення до життя; увага до побуту, зображення людини в конкретному соціальному оточенні. Поширення жанру “роману виховання”.
Просвітницький реалізм як реакція на ідеалізуючий пафос класицизму.
Актуальність просвітницьких ідей в українській літературі XIX ст.
Сентименталізм. Літературний напрям, сформований у Західній Європі другої половини ХУІІІ ст. і тісно пов’язаний з комплексом просвітницьких ідей, з естетикою та поетикою просвітницького реалізму.
Визначальні риси сентименталізму як творчого напряму: прагнення відтворити почуттєвий світ людини і таке ж прагнення викликати почуттєву реакцію читача; вибір позитивних героїв із середніх і нижчих прошарків суспільства; відкриття нових епічних жанрових форм (роман у листах, щоденники, подорожні нотатки).
Внесок сентименталізму в літературний прогрес: посилення уваги до “простої” людини; розвиток можливостей літератури у пізнанні й вираженні внутрішнього світу персонажів через поглиблення психологічного аналізу; розмаїття епічних жанрових форм.
Романтизм як тип художнього мислення. Фольклорні джерела. Романтична тональність у професійній літературі всіх епох. Особливості переломної епохи, пов’язаної з суспільними рухами в Європі другої половини ХНІ ст. (французька революція, промисловий переворот в Англії, селянська війна на чолі з Пугачовим в Росії, Коліївщина в Україні та ін.), які висунули ідею свободи людини і породили водночас розгубленість перед жорстокістю та практицизмом нового (буржуазного) суспільства - історичний ґрунт, на якому сформувався романтичний напрям в європейській літературі початку XIX ст. Несумісність ідеалу і реальної дійсності як один із найдійовіших психологічних чинників виникнення романтизму.
Основні риси творчої манери романтизму: створення свого, особливого образу світу, який часто контрастує з реальною дійсністю; пристрасне прагнення ідеалу; умовність, незвичайність, фантастичність, гіперболізована неправдоподібність в образній системі; барвистість зображуваних картин; використання фольклорних образів та сюжетів; екзотичність пейзажів; перевага ліричних та ліро-епічних жанрових форм.
Вираження естетичного ідеалу в характері героя. Основні риси романтичного героя: самотня, наділена сильними почуттями, піднята над буденністю людина, яка загострено реагує на недосконалість навколишнього світу; бачить мету життя не в тому, щоб зробити кар’єру, накопичити багатства, а в служінні високим ідеалам.
Особлива роль романтизму у становленні національних літератур. Романтизм в українській літературі першої половини XIX ст. його фольклорні джерела. Елементи романтичного стилю в українській літературі новітнього часу. Неоромантизм кінця. ХІХ - початку ХХ ст. як реакція на натуралізм та безвір’я і песимізм декадансу.
Внесок романтизму в художній прогрес (відкриття внутрішньої безконечності людської індивідуальності, вироблення умовних форм відображення життя, заглиблення в людське “я”, яке підготувало ґрунт для психологічного реалізму ХЇХ століття).
Реалізм. Багатовіковий шлях художньої літератури до реалізму - це шлях художнього прогресу. Лінія: реалізм античної епохи - реалізм епохи Відродження - реалізм, що сформувався в європейських літературах у першій половині XIX ст. “Перерваність” цієї лінії стадіями класицизму, сентименталізму-романтизму, яку не слід розуміти як збочення літературного процесу. Внесок названих літературних напрямів у накопичення гуманістичного потенціалу та розвиток пізнавальних можливостей літератури, які будуть творчо засвоєні реалізмом.
Зародження реалізму в 20-40-х роках XIX ст. (Бальзак, Діккенс, Пушкін, Гоголь, Шевченко). Новаторство реалізму: порівняно з романтизмом, що виявилось у зображенні людського життя в усіх його проявах, в естетизації прози життя, в показі звичайних людей (чиновників, ремісників, купців).
Основні риси реалізму XIX ст.: прагнення до максимальної достовірності у відображенні життя, установка на його дослідження, типізація характерів та обставин, особлива увага до відтворення характерів персонажів.
Процес кардинального оновлення виражально-зображувальних засобів, що відбувався на межі XIX - початку XX ст., його вплив на особливості реалізму всього XX століття. Чинники цього процесу: успіхи не-художніх (наукових) форм у пізнанні людини і суспільства, які поставили літературу та мистецтво перед потребою модернізувати систему виражально-зображувальних засобів, зробити їх більш інтенсивними; природне старіння традиційних виражальних форм та зумовлена ним потреба у їх оновленні; піднесення загального культурного рівня, в т.ч. і філологічної освіченості читача, який буде здатний сприймати більш утруднені художні тексти, потреба в подальшому осягненні внутрішнього світу людини, у вираженні почуттєвої нюансовості; інтелектуальних рефлексій, мерехтливих, смислів зі сфери підсвідомості.
Нові риси реалізму XX ст., що з’явились під впливом вказаних процесів оновлення виражально-зображувальних засобів та формування нового художнього мислення: розширення свободи вибору зображувальних та виражальних засобів, їх інтенсифікація (метафоризація, асоціативний монтаж, потік свідомості, притчевість, міфологізм, інші форми умовності); багатство індивідуальних стилів, яке фактично знімає проблему “боротьби” реалізму з іншими літературними напрями.
Доля реалізму в епоху радянського тоталітаризму. Розробка концепції нового літературного напряму - соціалістичного реалізму. Художня безплідність цього методу через його жорстку ідеологічну заангажованість, яка виявилась в унормованості, в обмеженості свободи творчості та у фактичному закритті доступу до життєвої правди. Поява терміну “критичний реалізм”, яким визначали реалізм XIX ст. як “не-соціалістичний”. Неточність цього терміну, що акцентує на опозиційному ставленні до дійсності, але залишає поза увагою загальнолюдський, життєствердний сенс багатьох літературних шедеврів.
Модернізм - літературно-мистецький напрям, що об’єднав різні течії та школи, породженні епохою кардинальної зміни в художньому мисленні, що стались на грані ХІХ-ХХ ст. (експресіонізм, імпресіонізм, футуризм, сюрреалізм). Характеристика окремих модерністських течій. Їх стосунки а іншими течіями, напрямами. Внесок у процес формування новітнього художнього мислення. Причини їх самовичерпування знищення з творчої арени та відродження в нових якостях.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бушмин А.С. Преемственность в развитии литературы. - М., 1975.
2. Волков И.Ф. Творческие методы и художественные системы. - М., 1972.
3. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. – К.: Либідь, 2001.
4. Гундорова Тамара. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. – К.: Часопис “Критика”, 2005.
5. Днепров В. Проблемы реализма. - Л., 1960.
6. Жирмунский В.М. Литературные течения как международное явление. - М., 1967.
7. Историко-литературный процесс. Проблемы и методы изучения. - Л., 1974.
8. Калениченко Н.Л. Українська література XIX ст. Напрями, течії. - К., 1977.
9. Костенко А.З. Творчі методи в їх історичному розвитку. - К., 1981.
10. Наєнко М.К. Романтичний епос. - К., 1988.
11. Наливайко Д.С. Направления, течения, стили. - К., 1985.
12. Неукопоева И.Г. История всемирной литературы. Проблемы системного и сравнительного анализа. - М., 1976.
13. Николаев П.А. Реализм как творческий метод. - М., 1975.
14. Реализм и его соотношение с другими творческими методами: Сб. статей - М., 1962.
15. Русский и западноевропейский классицизм. - М., 1982,
16. Смена литературных стилей. - М., 1974.
17. Ткаченко А.О. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. - К.: Київський університет., 2003.
18. Трофимов П.С. Основные закономерности исторического развития искусства. - М., 1970.
19. Франко І. Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах //Зібр. творів: У 50 т. - К., 1981, - Т. 31, - С. 33-44.
20. Храпченко М.Б. О прогрессе в литературе и искусстве //Храпченко М.Б. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы. - М., 1970.
21. Чижевський Д. Культурно-історичні епохи //Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. - К., 1994. - Т. 3.
22. Шерех Ю. (Шевельов). Троє прощань і про те, що таке історія української літератури //Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. - К., 1994. - Т. 3.
ТЕМАТИКА, ЗАПЛАНОВАНІ ПИТАННЯ, ЗАВДАННЯ ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1 (2 год.)