І. Килимець. СКОВОРОДА (вінок сонетів)

⇐ Назад

... Кинь Коперникові сфери,

Глянь в сердечнії печери

У душі твоїй глагол...

Григорій Сковорода.

Нема вже слова у сповитку -

розпукло з луски язика,

дитинне ще - як не плекай -

своє лепече нам на збитки.

Та прийде щедрий час політку,

з’ядріє суть його важка:

воно і милосердя, й кат,

безтіле мрево й злота злиток.

Не май до слова співчуття,

як вгледиш з нього тільки мощі,

бо гомонить гінке життя

у кожній найдрібнішій зморшці.

Воно невинне, хоч і твір

зужитих значень, зжитих мір.

Зужитих значень, зжитих мір

відходить світ. Яке начало

на чалих конях наскач мчало,

де вершник - молодий кумир?

Розвінчано поверглий мир,

а розмир не збавляє чвалу.

Вже й голову мені звінчало

самому вершнику навзір.

І я пойнявся шалом гону,

усе в мені як на коні,

оругвою полоще гомін

в натхненні ночі, рвійні дні.

Тоді мовчанню вперекір

під словом видзвенить папір.

Під словом видзвенить папір -

ти чуєш бо, душе, - готово!

І, заворожена раптово

замри, немов у диві звір.

Настав для мене медозбір,

прудке перо в нектарі слова.

Але отямся - відрухові

ти збився на чужий манір.

Далися узнаки сонети,

коли ж неспутаний верлібр

обіцює оману лету

коли, душе, до всеньких фібр

бриниш нестримно і нескрито,

як лід під срібляним копитом.

Як лід під срібляним копитом

віддасть, мов лук, високий згук,

уста розімкнуться від мук

і для проклять, і для молитви.

О, ще не все, не все убито

медвяністю лукавих рук!

Та що це знов? Лункий каблук

мені відцокує щомиті.

Де дітися? А що коли

свого коня назад погнати,

і голос, що у серце влип,

заперти за сонетні грати,

стриножити? - а він як вітер

сягне луною краю світу.

Сягне луною краю світу

республіки пісенний герб.

І знов, німу поправши смерть,

увійдемо в нові завіти.

Його кував у димній кліті

як дань богам безхитрий смерд

в часи, коли ще пісню й серп

було водою не розлити.

Від стріхи до високих сцен

омелодійнена завія -

і щирозолотим вінцем

той герб обвила Соломія.

Сягне луна верхів і прірв -

І звуком станеться ефір.

І звуком станеться ефір...

А як з ним малось до прологу,

коли було божисте слово,

а не було землі, ні зір?

Тепер всі вуха на позір -

кричать антени у пологах,

і до космічних перелогів

приссався люд, немов вампір.

Що чути доброго, що злого

і на землі й на небесі?

Чи є ще Бог і що від Бога,

чи наша мова - Божа сіль?

Сум’яття лусло, мов пузир:

вже Слово - віщий проводир.

Вже Слово - віщий проводир:

Боян прихильний і Митуса -

до бунта вічного спокуса.

Кому хвала? Кому докір?

Ведеться герць до наших пір -

гірку усмішку скрий у вуса.

У панцир вкута, наша муза

плекає кобзи перебір.

А хто той раб, що рве окови

і нам впокорює Парнас

і ставить визволене Слово

при нас німих, при ницих нас?

І тою славою вповиті,

ми вже лицарство родовите.

Ми вже лицарство родовите.

Невже у Бога за дверми

нам тихомир’я? Як це ми

з боїв вертаємося ситі!

Невже нам просвіток не світить

крізь непорушні очі тьми?

Чи ми змогли б за смерті мить

зістатися вовіки мітом?

Та й інших сумнівів впоряд

та інші букви заповітів

примарним полум’ям горять

в їдкому мороці досвітнім:

як однодневі впасти в тон?

як висловити блудний сон?

Як висловити блудний сон,

тремтінням вуст напіврозкритих,

в очах - метаморфозу криги

у млосне марево осонь?

В’язкі слова, немов із сот,

від губ відбитися безкрилі.

Хоч ми себе від себе крили,

та звучимо вже в унісон.

І графіку кохання ліній

змиває акварельна лінь.

Горнусь в молінні на колінах

до сяйв оголених колін.

Повсюди тлін, моя промінна,

і як вповісти про нетлінне?

10.

І як вповісти про нетлінне,

коли чатує небуття,

коли не знаєм до пуття,

про що благати нам уклінно!

Вогке зайнялося поліно,

тріпоче ватри ясен стяг,

коли б далося нам знаття,

що і себе вогонь поглине,

і наші Бог прийме дими,

неначе авелеву жертву, -

то не героями - людьми,

бодай людьми позволить вмерти.

Скінчиться сумніву полон:

який буття святий резон?

11.

Який буття святий резон?

Чому вдаєшся до химери:

покинь копернікові сфери,

забудь фотону марафон.

Один для світу камертон:

не зупиняйся в переддвер’ї -

до серця глянь - в його печерах

відшукуй злагоди закон.

Господнє царство в середині,

любові осяйний престол,

і озивається правдивий,

стоправедний її глагол:

нема ні меж, ні пут, ні впину

по всій вселенній зореплинній.

12.

По всій вселенній зоре плинній

бринить гармонією сфер,

аж захват дух мені запер:

що кажу я, дрібна пилина?

Та суголос предвічний згине,

замовкне всесвіту концерт,

як тільки у кервавий терн

я вкороновую Людину.

Візьми спустош мене до тла

до решти подиху, до глини.

Хай не проститься зарод зла,

як не проститься зло руїни.

Мізерний гріш моїм мольбам:

хто ми і що судилось нам?

13.

Хто ми і що судилось нам?

Не возведімо вирок в віру -

візьмем свою стареньку ліру,

вернімося в самотній храм.

Бо наш псалом - не цвілий крам,

а для душі цілюще миро.

Не прийде люд смиренним миром

вклонитись праведним устам.

Бо люду ніколи. А потім

він освятить в закон оман,

торуючи пугі підлоті:

щоб світ ловив і щоб спіймав.

Нам пустинь бачиться одна:

до надр у суще, вглиб до дна.

14.

До надр! У суще! Вглиб! До дна!

До Божої й земної суті!

недвижна річ німа, в розкутій -

нуртує мова голосна.

Немає пісні в порохна,

зате стрімку травинку чути.

Скоріш пригублюсь до отрути,

ніж уподібнюся до пня.

Я цілю із словесних нетрів

не в заводь виплести - в бистрінь

на Слово вольне: хай в тенетах

не сходить кров’ю від терпінь.

Язик черствіє, бо в ужитку

нема вже слова у сповитку.

1. МАГІСТРАЛЬ

НЕМА ВЖЕ СЛОВА У СПОЖИТКУ

ЗУЖИТИХ ЗНАЧЕНЬ, ЗЖИТИХ МІР.

ПІД СЛОВОМ ВИДЗВЕНИТЬ ПАПІР,

ЯК ЛІД ПІД СРІБЛЯНИМ КОПИТОМ.

СЯГНЕ ЛУНОЮ КРАЮ СВІТУ -

І ЗВУКОМ СТАНЕТЬСЯ ЕФІР.

ВЖЕ СЛОВО ВІЩИЙ ПРОВОДИР

МИ ВЖЕ ЛИЦАРСТВО РОДОВИТЕ.

ЯК ВИСЛОВИТИ БЛУДНИЙ СОН

І ЯК ВПОВІСТИ ПРО НЕТЛІННЕ?

ЯКИЙ БУТТЯ СВЯТИЙ РЕЗОН

ПО ВСІЙ ВСЕЛЕННІЙ ЗОРЕПЛИННІЙ?

ХТО МИ І ЩО СУДИЛОСЬ НАМ?

ДО НАДР! У СУЩЕ! ВГЛИБ! ДО ДНА!

№34

Визначити конкретне враження і уявні картини в творі. Рух уяви авторки в часі: перспектива - ретроспекція. Філософський зміст предметних деталей. Як характеризують вони образ ліричної героїні?

Ліна Костенко

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.

Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.

Ще мить, ще мить, ще тільки мить,

І раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,

в туманностях душі чи, може, Андромеди -

я в мантіях дощу, прозора, як скляна,

приходжу до живих і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

ДОДАТОК

СХЕМА АНАЛІЗУ ЕПІЧНОГО І ДРАМАТИЧНОГО ТВОРІВ

1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору)

2. Історія написання і видання твору (при потребі).

3. Жанр (роман, повість, оповідання; трагедія, комедія, власне драма тощо).

4. Життєва основа (ті реальні факти, які стали поштовхом і матеріалом для твору).

5. Тема, ідея, проблематика твору.

6. Композиція твору, особливості сюжету, їхня роль у розкритті проблем.

7. Роль позасюжетних елементів (авторських відступів, описів, епіграфів, присвят, назви твору тощо).

8. Система образів, їхня роль у розкритті проблем твору.

9. Мовостильова своєрідність твору (на рівні лексики, тропів, синтаксичних фігур, фоніки, ритміки).

10. Підсумок (художня цінність твору, місце цього твору в доробку автора та в літературі тощо).

СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

1. Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку даного твору).

2. Історія написання твору (при потребі).

3. Жанр твору (

4. Пафосна спрямованість (громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, філософська лірика тощо).

5. Провідний мотив твору.

6. Композиція твору (варто пам’ятати, що в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті; виділяють такі композиційні етапи розгортання почуття:

а) вихідний момент у розвитку почуття;

б) розвиток почуття;

в) кульмінація (можлива);

г) резюме, або авторський висновок.

7. Ключові образи твору (звернімо увагу, що найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя – умовної дійової особи, думки і почуття якої розкриваються у ліричному творі).

8. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку), як саме?

9. Віршування (види рим, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), його роль у розкритті провідного мотиву твору.

⇐ Назад