Належність та допустимість доказів
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судове рішення як акт правосуддя повинно бути обґрунтованим, тобто постановленим з урахуванням з'ясованих у судовому засіданні обставин справи і зібраних по справі доказів. Формування доказового матеріалу з господарської справи потребує залучення всіх необхідних доказів, крім тих, що не належать до справи. Вимоги ГПК, щодо належності доказів полягають у тому, що суд повинен приймати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні факти, що мають відношення до даної справи. Це правило дозволяє суду позбутися зайвих доказів, не захаращувати справу, зосередитися на тих доказах, які мають суттєве значення для вирішення спору.
Додержання правил про належність доказів сприяє підвищенню ріння судового розгляду, його раціональності та прискоренню. Суддя має право усувати з судового розгляду все те, що не має суттєвого значення для справи.
Правило належності доказів застосовується при розгляді судом всіх господарських справ.
Допустимість доказів означає, що суд обмежений нормами права при виборі засобів доказування. Правило допустимості доказів на відміну від правила належності застосовується тільки в тих випадках, коли законодавством (нормами матеріального права) встановлені певні вимоги щодо оформлення правовідносин або тих чи інших дій.
Правила допустимості судових доказів, які приписують для встановлення окремих обставин справи використання певних засобів доказування, не звільняють суд від обов'язку оцінювати достовірність таких доказів з урахуванням усієї сукупності зібраних у справі доказів.
Оцінка доказів.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується па всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Рішення суду має бути законним та обґрунтованим.
Додержання господарським судом таких принципів процесу, як незалежність суду та його суддів і підкорення їх тільки закону, рівність сторін перед законом та судом, гласність, забезпечує прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Для прийняття рішення суттєве значення мають правильна оцінка доказів, їх об'єктивний розгляд в сукупності.
Оцінка доказів за внутрішнім переконанням полягає в тому, що їх достовірність та доказову силу встановлює безпосередньо суд, який розглядає справу. Ніхто не має права впливати на суд.
Господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності, що відображується в судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу має бути мотивованим.
При оцінці доказів суд зобов'язаний керуватися законодавством, яке регулює спірні відносини.
Тема 9. Запобіжні заходи в господарському процесі
План:
1. Запобіжні заходи в господарському процесі: поняття, види, підстави застосування.
2. Заява про застосування запобіжних заходів: її зміст, порядок подання та розгляду. Наслідки подачі заяви про застосування запобіжних заходів, що не відповідає вимогам закону.
3. Виконання ухвали про застосування запобіжних заходів, порядок її скасування та оскарження.
4. Підстави та порядок припинення запобіжних заходів. Відшкодування шкоди, заподіяної застосуванням запобіжних заходів.