Загальна характеристика інституту виконання судових рішень. Виконавчі органи
За Конституцією України (статті 6) державна влада в Україні реалізується за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Відомо, що судове рішення - це владний акт, який пов'язує правову норму з конкретним юридичним фактом і поширює дію норми наданий факт, встановлює права та обов'язки конкретних суб'єктів права. Як акт застосування норм права, судове рішення становить собою категоричне та обов'язкове до виконання веління, в якому уособлюються авторитет і сила судової влади. Основні засади та порядок виконання рішень, ухвал та постанов господарських судів регламентуються розділом XIV ГПК України.
Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського суду законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлено судом остаточно і ці встановлені судом права підлягають безперечному здійсненню за вимогою уповноважених осіб. Судове рішення (ухвала, постанова) У відповідності з положеннями статті 124 Конституції України є обов'язковими до виконання на всій території України, набуваючи після набрання законної сили таких правових наслідків, як неспростовність, виключність, преюдиційність, здійсненність та обов'язковість для усіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб та громадян.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду набирають законної сили (стаття 85 ГПК) після закінчення десятиденного строку з дня їх прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення суду, якщо його не скасовано чи не змінено, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили негайно у день його прийняття.
Слід підкреслити відмінність між строком набрання рішенням законної сили і строком пред'явлення його до виконання. Незалежно від того, чи рішення набрало законної сили після закінчення строку на його оскарження, чи після закінчення апеляційного провадження, ГПК надає можливість у деяких випадках відкладати виконання рішення на більш пізній час. Порядок зупинення, надання відстрочки та розстрочки, виконання рішення, ухвали, постанови, які набрали законної сили, регулюється статтею 121 цього Кодексу.
Згідно з статтею 3 Закону України „Про виконавче провадження” Державною виконавчою службою підлягають виконанню:
1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;
2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень;
3) вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;
5) мирові угоди, затверджені судом;
6) рішення, ухвали, постанови господарських судів;
7) виконавчі написи нотаріусів;
8) рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;
9) не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;
10) рішення третейських судів відповідно до законів України
11) рішення комісій по трудових спорах;
12) постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
13) рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;
13-І) рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини»;
14) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;
15) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;
16) постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу;
17) рішення інших державних або недержавних органів у випадках, передбачених законом.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону, на підставі виконавчого документа;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) в інших передбачених законом випадках.