Елементи податкового закону

Заходи забезпечення та погашення податкового боргу

Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання ( ЗУ 2181).

Способи забезпечення виконання платником податку податкового зобов’язання: 1) податкова застава - ; 2) поручительство від банку — 3) адміністративний арешт активів

Якщо інші заходи по погашенню податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи по залученню додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення грошових коштів, які знаходяться в його власності, а за їхньої недостатності — шляхом продажу інших активів такого платника.

 

 

78.Правове регулювання оподаткування доходів фізичних осіб.

Конституція України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає

вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

 

79. Правові основи оподаткування прибутку юридичних осіб

Конституція України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає

вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

 

80. Неподаткові платежі, що сплачуються до державного бюджету.

Перелік загальнообов’язкових зборів чітко визначений у Податковому кодексі України:

1. акцизний збір (хоча за своєю правовою природою цей збір фактично є непрямим податком)

2. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Держбюджету

3. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

4. збір за забруднення навколишнього природного середовища;

5. збір до фонду щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення

6. збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

7. збір до Державного інноваційного фонду;

8. збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмелярства;

9. єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон;

10. збір за використання радіочастотного ресурсу України;

11. збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

12. збір за проведення гастрольних заходів;

13. судовий збір;

14. збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Конкретна деталізація механізму справляння цих податків передбачена у відповідних законодавчих актах: Декрет Кабінету Міністрів «Про акцизний збір», Лісовий кодекс, Кодекс про надра, Водний кодекс, Закон У. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та інші

 

Елементи податкового закону

Податковий закон – це правовий акт вищого органу законодавчої влади, який зобов`язує ЮО і громадян сплачувати до бюджету платежі у формі податків у визначеному розмірі і у точно визначені строки.

Елементи податкового закону мають в собі наявність елементів податку. Незалежно від структури податкової норми, яка включає гіпотезу, диспозицію, санкцію, податковий закон містить специфічну структуру, за допомогою якої розкривається зміст окремого виду податку, за винятком податкових норм, які характеризують загальні засади оподаткування.

Необхідні елементи податкового закону — без яких податкове зобов’язання не може вважатися встановленим (платник або суб’єкт податку, об’єкт оподаткування, предмет, масштаб податку, метод обліку податкової бази, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка та метод оподаткування, порядок обчислення податку, звітний період, строки сплати податку, способи і порядок його сплати).

Факультативні елементи — відсутність яких безпосередньо не впливає на ступінь визначеності податкового зобов’язання, проте суттєво знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання (порядок стягнення недоїмки і повернення неправильно утриманих сум податку; відповідальність за податкові правопорушення; податкові пільги).

 

 

82.Усунення подвійного оподаткування

«Подвійне оподаткування» - обкладання одного податкового об’єкта в окремого платника тим самим або аналогічним податком за той самий відрізок часу. Питання виникає при:

1. оподаткуванні доходів одержаних резидентами за кордоном. Вирішується в рамках спеціальних міжнародних угод про усунення подвійного оподаткування, згідно яких оподаткування відбувається лише в одній з держав і регулюється в рамках національного законодавства цієї держави

Згідно Податкового кодексу України передбачається зарахування суми доходу, отриманої за кордоном у загальну суму доходу, що підлягає оподаткуванню в У., й урахування цього при визначенні загального розміру податку. При цьому розмір зарахованих сум не може перевищувати суму податку, що підлягає сплаті в Україні. У цьому випадку обов’язковим є письмове підтвердження податкового органу відповідної держави про факт сплати податку і наявності міжнародного договору про усунення подвійного оподаткування.

2. при змішаному порядку сплати податку (якщо особи сплачують податок і подають декларацію у різних місцях)

3. при оподаткуванні розподіленої частини прибутку підприємств (перший раз – при оподаткуванні прибутку підприємств, другий – дивідендів)

 

83. Правове регулювання надання фінансових послуг

Державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється в Україні відповідно до ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ЦКУ, ГКУ, ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ЗУ "Про кредитні спілки", ЗУ "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", ЗУ "Про фінансовий лізинг", ЗУ "Про недержавне пенсійне забезпечення", Указ ПУ "Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України".

 

84. Правове регулювання створення та функціонування фінансових установ

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до ЗУ" Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

 

85. Фінанси як економічна та правова категорія

Фінанси, як економічна категорія – це суспільні відносини, які виникають з приводу мобілізації, розподілу та використання централізо-ваних та децентралізованих фондів грошових коштів, які спрямовуються на забезпечення реалізації завдань і функцій Д, органів місц. самовряд, забезпечення соціальних і економічних потреб суспільства.

Особливості фінансових відносин з точки зору економіки: це відносини: 1) суспільні, 2) економічні; 3) розподільні – перерозподільні; 4) фондоутворюючі; 5) грошові.

Фінанси, як правова категорія, - це відносини, які є чітко регламентовані, їх виключний характер підкреслюється тим, що основні засади фінансової діяльності встановлюються законами, зокрема – Основним законом – Конституцією (ст. 46 – гарантія загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

 

 

86. Публічні фінанси і приватні фінанси як складові фінансової системи

Фінансова система за предметом правового регулювання має дві підсистеми (в залежності від того, чиї інтереси задовольняються в результаті мобілізації, розподілу і використання фондів грошових коштів): 1) Публічні фінанси – задовольняють публічні, територіальні, соціальні інтереси, їх регулюють фінансово-правові норми; 2) Приватні фінанси – задовольняють приватні інтереси, їх також регулюють фінансово-правові норми, але в частині виникнення, мобілізації фондів.

В свою чергу публічні фінанси включають: 1) публічні фінанси держави (державні фінанси); 2) публічні фінанси органів місцевого самоврядування; 3) публічні фінанси суспільного або соціального призначення.

Існують і інші модифікації фінансової системи, але саме ця наглядно ілюструє предмет правового регулювання фінансової системи держави.

 

87. Фінансова система, її складові елементи

Фінансова система — сукупність фінансових інститутів, за допомогою яких держава мобілізує, розподіляє та використовує грошові кошти.

Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах.

У широкому розумінні фінансова система - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню фондів грошових коштів для здійснення фінансової діяльності держави.

В організаційному аспекті фінансову систему можна розглядати як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь. Це дещо звужене поняття, яке стосується лише сфери дослідження фінансового права. З позицій економіки до фінансової системи включають також фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси та фінансовий ринок.У матеріальному вираженні фінансова система являє собою сукупність грошових фондів - відносно відособлених частин грошових коштів, призначених для особливих цілей.

Сукупність фінансових ланок, що входять до складу фінансів України, в їх взаємозв'язку та взаємозалежності складає фінансову систему України.

 

88. Публічні фонди грошових коштів, їх види

Публічні фонди грошових коштів держави є найбільш дослідженим в юридичній літературі різновидом фондів грошових коштів, які існують в державах. Однак в останні роки в юридичній літературі ведуться дискусії навіть з приводу визначення фондів коштів цього виду.

Автори одного з російських підручників з фінансового права, виданого у 2003 році під редакцією відомого вченого, доктора юридичних наук, професора О.Ю. Грачової, до фондівгрошових коштів державивідносять

‪1. федеральний бюджет або державний бюджет в унітарних державах;

‪2. бюджети суб’єктів федерації;

‪3. державні позабюджетні фонди;

‪4. фонди грошових коштів Центрального банку країни та інших кредитних організацій, заснованих на державній власності;

‪5. фонди грошових коштів державних та унітарних підприємств та державних установ.

 

89. Державні фінанси та їх місце у фінансовій системі країни.

Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов”язаних з формуванням, використанням та розподілом централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення. Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між: підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації товарів і послуг; підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілБез участі фінансів не може бути розподілений національний доход країни, що є за своєю суттю основним матеріальним джерелом грошових доходів і фондів. Фінанси виступають зв”язуючою ланкою між створенням і використанням національного доходу, допомагають на основі врахування птреб суспільства визначати в ньому оптимальні пропрції між фондами.

90. Фінансове право в системі права України

Фінансове право – це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Маючи свій предмет і метод правового регулювання фінансове право обґрунтовано визнається самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Проте самостійність фінансового права не означає його абсолютної відособленості.

ФП тісно пов'язане з усіма галузями права, але найтісніше - з конституційним правом, адміністративним і цивільним.

Норми конституційного права є визначальними для регулювання суспільних відносин всіма галузями права. Адміністративне право регулює суспільні відносини управлінського характеру, переважно у сфері державного управління. Зв'язок фінансового права з адміністративним проявляється, перш за все, в тому, що встановлювані його нормами принципи виконавчої і розпорядчої діяльності органів державного управління розповсюджують-ся і на фінансову діяльність держави. В ФП застосовуються і адміністративні методи впливу на суспільні відносини, в яких один із суб'єктів (фінансовий орган) наділений владними функціями по відношенню до іншого (громадянина).Фінансові відносини, як і цивільні (майнові) місять в собі елементи майнового характеру (направлені на утворення необхідних державі фондів грошових коштів

 

91. Фінансове законодавство, його сучасний стан та проблеми розвитку

Фінансове законодавство - сукупність нормативних актів, що містять норми фінансового права. Характеризується системністю, яку йому надають правила ієрархії норм, що містяться в правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між НПА віддати перевагу одному НПА над іншим.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Всі акти суб`єктів фінансового законодавства повинні відповідати Основному закону. Акти, або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними.

Систематизація законодавства - це діяльність по упорядкуванню і вдосконаленню нормативно-правових актів, зведенню їх до єдиної, внутрішньо узгодженої системи.

Існуюче фінансове законодавство України характеризується наступними негативними рисами: 1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють фінансові відносини – тільки більше 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням. 2 Нестабільність фінансового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. 3 Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків. 4 Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання фінансових відносин. 5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин.

 

92. Види фінансового контролю

Види ФК: 1) за суб`єктом: - державний; - муніципальний; - внутрішньогосподарський; - громадський (суспільний); - аудиторський; 2) за часом проведення: - попередній; - поточний (оперативний); - наступний; 3) за формою проведення: - обов`язковий; - добровільний (ініціативний); 4) за місцем проведення: - дистанційний; - виїзний; 5 ) за сферою діяльності: - бюджетний; - податковий; - валютний; - банківський;- інші (митний, інвестиційний тощо, але їх можна об`єднувати в рамках перших чотирьох). Можливе виділення видів ФК за іншими критеріями (за періодичністю проведення: - постійний, - систематичний, - разовий тощо).

 

 

93. Методи фінансового контролю

Методи ФК – набір заходів, прийомів, які використовуються та забезпечують мету ФК. Методики ФК – це технології проведення контролю різними суб`єктами. Наукова класифікація методів ФК: 1) Ревізія – всеохоплюючий метод ФК, який є докладним дослідженням первинної облікової та звітної документації, пов`язаною із сплатою податкових платежів, з метою перевірки своєчасної та повної сплати податків і зборів, правильного ведення податкового обліку, нарахування сум податкових платежів, здійснення податкової звітності; 2) Перевірка – передбачає дослідження окремих питань фінансової діяльності певних суб`єктів на основі документів, отримання пояснень від зобов`язаний осіб, а також огляду приміщень та інших об`єктів; 3) Обстеження – охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але проводиться з широкого кола показників і виявляє фінансовий стан господарських суб`єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва шляхом проведення опитувань, анкетувань; 4) Спостереження – зводиться переважно до загального ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства й передує в часі застосуванню інших методів ФК; 5) Інспектування – перевірки стану фінансів підприємств на місцях, що періодично здійснюються суб`єктами – представниками держави загалом чи її окремих органів з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги; 6) Облік - забезпечує своєчасне та повне відображення всіх фінансових, господарських операцій та надання користувачам інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність; 7) Аналіз - спрямований на виявлення порушень фінансової дисципліни і проводиться на підставі поточної та річної звітності, його характерною рисою є системний і факторний підхід, а також використання таких аналітичних прийомів як середні та відносні величини, групування тощо.

94. Поняття та види фінансових правопорушень

Фінансове правопорушення — винне протиправне діяння суб’єкта фінансових правовідносин, який посягає на суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави. За це правопорушення чинними нормативно-правовими актами передбачено фінансово-правову відповідальність.

Фактичною підставою фінансово-правової відповідальності є фінансове правопорушення. У будь-якому разі поняття фінансового правопорушення повинно охоплювати податкові, бюджетні правопорушення, порушення валютного, банківського законодавства, за які встановлено фінансово-правову відповідальність.

Можна назвати кілька видів правопорушень із фінансових питань:

1) приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків (заниження в обліку обсягів реалізації продукції чи послуг; заниження прибутку; приховування кредиторської чи дебіторської заборгованості) .

2) відсутності бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку ( відсутність або неналежне оформлення бухгалтерських облікових документів; неповне чи несвоєчасне відображення в облікових документах господарських операцій; неправильне нарахування виплата заробітної плати, надбавок, допомог, премій; неправильне відображення в обліку розрахунків з бюджетом; внесення недостовірних даних до регістрів бухгалтерського обліку і первинних документів або несвоєчасне їх складання) .

3) несвоєчасного або неякісного проведення інвентаризації грошових коштів і матеріальних цінностей. Порушуються відносини щодо проведення інвентаризації.

4) порушення правил ведення касових операцій (відсутність або неналежне ведення касової книги; неправильне оформлення касових документів; завищення ліміту готівки в касі; використання готівки не за цільовим призначенням; несвоєчасне здавання готівки в установи банку; не проведення раптових ревізій каси тощо) .

5) перешкоджання працівникам державної контрольно - ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок.

 

95. Види юридичної відповідальності за порушення фінансового законодавства

Юридична відповідальність за порушення фінансового законодавства – це правовідношення між державою і суб’єктом фінансового правопорушення, що характеризується засудженням протиправного діяння правопорушника та накладанням на нього обов’язку притерпіти відповідно до санкції порушеної норми права несприятливі наслідки особистого, майнового і організаційного характеру.

Залежно до якої галузі належить юридична відповідальність, який вид правопорушення вчинений, виділяються: 1) кримінально-правова відповідальність, конкретним проявом якої є кримінальне покарання; 2) адміністративна відповідальність – у формі адміністративних стягнень; 3) дисциплінарна відповідальність, яка настає у формі різних дисциплінарних стягнень; 4) майнова (цивільно-правова) відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди, відшкодування збитків або ж штрафу, пені, неустойки 5) фінансово-правова відповідальність - застосування до особи, яка скоїла фінансове правопорушення, заходів державного примусу, що виражаються у формі обтяжень майнового характеру (фінансових санкцій) і здійснюються в особливій процесуальній формі, визначеній нормативно-правовими актами фінансового законодавства.

 

96. Зведені бюджети

Складання зведених бюджетів України на рівні держави, областей, АРК, міст Києва та Севастополя проводиться з метою забезпечення аналізу доходів, які формують бюджети, та видатків, що забезпечують функціонування держави і органів місцевого самоврядування. Зведені бюджети не затверджуються. Їх показники мають статистичний характер і використовуються для проведення розрахунків можливості бюджетної системи забезпечити фінансування завдань і функцій держави і місцевих органів самоврядування.

Для ефективного управління адміністративно-територіальними одиницями необхідна постійна інформація про надходження доходів до бюджетів усіх рівнів і видатки, які внесені в ці бюджети. Необхідно мати інформацію і про взаємовідносини органів влади.

Зведений бюджет - це сукупність показників бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Зведений бюджет України – це Державний бюджет України + зведені бюджети АРК, областей, АРК, міст Києва та Севастополя. Зведений бюджет АРК = Бюджет АРК + бюджети міст республіканського значення (АРК) і обласного значення + зведені бюджети районів. Зведені бюджети міст Києва та Севастополя = міські бюджети + бюджети районів у містах, селищні. Зведені бюджети областей = обласні зведені бюджети міст з районним поділом + міські + зведені бюджети районів. Зведені бюджети районів = районні + міські (міст районного значення) + сільські + селищні.

 

97. Податкова система, принципи її організації.

Виділяють внутрішню і зовнішню форми існування податкової системи:

Зовнішня форма – особливості розподілу податків за відповідними бюджетами і надходження їх до централізованих державних фондів

Внутрішня форма – відносини зі справляння податків і зборів, що включає видовий список обов’язкових платежів податкового характеруУ широкому значенні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у даній державі; принципів, форм і методів їх встановлення, зміни або скасування; дій, які забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Принципи умов оптимального співвідношення бюджетних надходжень і податкових платежів:

чіткий розподіл компетенції між органами влади на центральному та місцевому рівнях

самостійність бюджетів і наявність у них незалежних джерел доходів

відсутність стійких каналів перерахування коштів з вищестоящих бюджетів до загальнодержавного

 

98. Види видатків на здійснення повноважень

Видатки на здійснення повноважень — кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, які забезпечують виконання функцій держави, АРК або місцевого самоврядування й передбачаються відповідними бюджетами.

Повноваження та функції, покладені на органи місцевого самоврядування, деталізуються у ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

У БКУ виділено три види видатків на здійснення повноважень.

1. Державні видатки, що не можуть бути передані на виконання місцевим органам. Вони здійснюються органами державної влади з коштів Державного бюджету та спрямовуються на забезпечення конституційного ладу держави, цілісності й сувере­нітету, незалежного судочинства. Видатки місцевого характеру, що спрямовані на реалізацію прав та обов’язків АРК і місцевого самоврядування. Відповідно до ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" такі повноваження називаються власними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Вони встановлюються у ст. 140, 142 - 144 Конституції України та деталізуються в статтях 25 - 38 та 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування може передаватися від одних органів місцевого самоврядування іншим за відповідним рішенням цих органів. Тому видатки на виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування також можуть передаватися з одного місцевого бюджету до іншого відповідно до ст. 92 БКУ. Джерела фінансування таких видатків встановлюються ч. 2 ст. 83 БКУ.