КУЛЬТУРА МОВИ І МОВЛЕННЯ. МОВНА НОРМА

Ріі іаЬгісапйо /аЬег —

майстром стає людина

завдяки практиці

Найбільші мислителі світу з найдавніших часів пов'язують життя мови з духовним життям людини і цілого народу. Літе­ратурна мова є найвищим продуктом розвитку нації. Вона фор­мується на народно-розмовній основі, вбирає в себе всі писем­но-літературні традиції попередньої доби і кращі надбання народно-поетичної творчості.

Кожна літературна мова формується під впливом найрізно­манітніших чинників. У творенні української мови їх було аж надто багато, бо територіальна відмінність мовленнєвої сфери великої за розміром території України поглиблювалася входжен­ням наддніпрянської, галицької, буковинської й закарпатської територій у різні держави. Звідси одна з причин мовленнєвого розмаїття українського народу, яке не завжди сприяє загально­національній мовленнєвій культурі19.

19 Див.: Панько Т.1. Мова і культура нації // Мова і культура нації: 36. статей. — Львів, 1991. — С. 3-7.

58


Сприйняття світу і його осмислення залежить від інтелекту­ального розвитку людини. Мовленнєвий її рівень сприймається Гільки на тлі суспільного розвитку, з урахуванням того загаль­ник) психологічного закону, згідно з яким людина найлегше :шпюює те, до чого підготовлена вихованням, суспільним ста-■ОВИщем, освітою.

Мова є першоосновою духовної культури, носієм її націо­нальної самообутності. Тому кожний із нас повинен дбайливо ставитися до мови, прагнути найефективніше використовувати її необмежені виражальні можливості, постійно дбати про під­несення культури усного і писемного мовлення.

Культура мови — це 1) сукупність комунікативних нкистей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання; 2) удосконалення літературної мови й індивідуального мовлення, виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови; відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан і статус норм літературної мови а певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних пі обистостей20.

Для нас поняття культури мови має теоретичний і практич­нії і і аспекти. Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з Мовними нормами, а практичний — власне мовну майстер­ність — володіння нормами літературної мови, вміння користу­ватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування иідповідно до мети і змісту мовлення.

Незаперечним є той факт, що носій високої загальної куль-гури ніколи не дозволить собі засмічувати мовлення, псувати Мову, якою він користується, порушувати її внутрішні закони, і к.ілічена мова ніколи не підносила людину, а, навпаки, при­нижувала її, примітизувала її мислення, заважала їй інтелекту­ально зростати. Отже, справедливо говорять, що культура рід­ної мови — важливий показник загальної культури людини21. Відомо, що правильне літературне мовлення сприяє кращо­му й глибшому засвоєнню думки, повнішому донесенню до чи­тача (слухача) роздумів і почуттів. Навпаки, неправильна ви-Мова, орфографічні й граматичні помилки, не в тому значенні вжите слово, незграбні синтаксичні конструкції викликають пендоволення, а то й обурення читачів і слухачів. Різного роду

20 Див.: СтруганецьЛ. Культура мови: Словник термінів. — Тернопіль, .'()()(). - С. 31.

21 Див.: Жовтобрюх М.А. Культура мовлення і школа // Культура Слова. - 1998. - Вип. 34. - С. 3-11.

55»


помилки можуть спотворювати суть висловленої думки. А це стоїть на перешкоді спілкування людей у колективі.

Культура мови — це також розділ мовознавчої науки, в якому розглядається питання дотримання мовних норм і доці­льності вживання мовних засобів.

Поняття мовної норми

Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цей період зазнало істотних змін. Норма мови — основне поняття культури мови, яке носить суспільний характер. М.Пилинський визначає мовну норму як "реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного ви-падку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (націона­льної) мови в процесі спілкування"22. Автор розрізняє 1) зага-льномовнінорми, 2) функціонально-стилістичні норми мови,3) функціонально-стилістичнінорми мовлення,4) ситуатив­но-стилістичнінорми мовлення.До першої групи він зарахо­вує найзагальніші норми вимови, словозміни, синтаксису, слово­твору, загальновживану лексику і фразеологію, до другої — мовні засоби, що вже диференціювалися у функціонально-сти­лістичному відношенні на рівні мови.

Норми мовлення є базою для формування функціонально-стилістичних норм мови. За словами М.Пилинського, "у мові немає нічого, чого б не було у мовленні, навпаки, у мовленні немає нічого, чого б хоча б у зародку не було б у мові"23.

У "Словнику лінгвістичних термінів" Д.Ганич та І.Олійник подають норму як "закріплені в практиці зразкового вико­ристання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і най­повніше з числа існуючих в мові виконують свою суспільну функцію"2*.

Таким чином, нормативним у мові є все, що: 1) відповідає системі мови, не суперечить її законам; 2) не веде до стилістич­ного і стильового дисонансу; 3) увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову і вичерпну інформацію; 4) не містить елементів норми інших мов.

22 Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. — К., 1976. — С. 94.

23 Пилинський М.М. Літературні норми. Типи та їх класифікація //
Мовознавство. — 1974. — № 3. — С. 20.

иГаничД., Олійник 1. Словник лінгвістичних термінів. — К., 1985 — С. 156.


Б.М.Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи іп >рм25:

/ орфоепічні норми,або норми вимови, регулюють вибір ІКустичних варіантів фонеми або фонем ([злочи'нещ']), а не

Взлач'ін'єц]);

/ акцентологічні норми,або норми наголошування, регу­люють вибір варіантів розташування і переміщення наголоше­ного складу серед ненаголошених {кілометр, а не кілометр, < тарйй, а не старий);

/ норми словотвореннярегулюють вибір морфем, їх роз­мінування і сполучення у складі нового слова (можна: спосте-ЩІгач; не можна — спостерігальник);

/ морфологічні нормирегулюють вибір варіантів морфо­логічної форми слова (можна: офіцери, інспектори, але не мож­на: офіцера, інспектора (у називному відмінку множини);

/ синтаксичні нормирегулюють вибір варіантів побудови простих і складних речень (не можна: Хлопець врятував дів­чину від банди, з якою потім познайомився. Читаючи цю спра-ііі/. серце тріпотіло від переживань);

/ лексичні нормирегулюють вибір слова відповідно до зміс-і у і мети висловлювання {скасувати /відмінити. Касувати, скасувати відповідають російським отменять, отменить — иіі.іііавати, оголошувати що-небудь раніше встановлене недійс­ним, незаконним; анулювати: касувати, скасувати сказане (за­кон, панщину та ін.).

Відміняти, відмінити, як свідчить "Словарь української Мови" заред. Б.Грінченка, відповідають російським переменять, пгрсменить, изменить — робити кого-, що-небудь інакшим; імінювати: природу тяжко одмінити (Номис). Та сьогодні часто Чуємо поширене у діловому спілкуванні відмінити засідання. І (є значення в дієсловах відмінити, відміняти (синонімічне до І /^кувати, скасовувати), зафіксоване в Російсько-українсько­му словнику (1968). У тлумачному Словнику української мови (н 11-ти томах) це значення кваліфікується як рідкісне.

У сучасному офіційно-діловому мовленні спостерігається тен­денція розрізняти сполучуваність названих вище дієслів. Так, відмінювати {відміняти), відмінити сполучається зі іменни­ками засідання (збори), спектакль, появу десанта тощо; скасо­вувати, скасувати — зі словами закон, постанова, указ, рі­шення суду, вирок, договір, угода, тілесне покарання, приватна власність, карткова система тощо. Отже, не можна скасувати

25 Головин Б.Н. Основи культури речи. — М., 1988. — С. 48-49.


 


60


61


засідання (збори, конференції тощо), бо їх не анулюють, не ліквідують, їх лише заміняють іншими, проводять іншим ра­зом, переносять на інший день26;

стилістичні нормирегулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (у розм.: глибоченне, розрізняти, балакати; у наук.: дуже глибо ке, диференціювати, говорити).

правописні нормирегулюють правильність написання слів та розташування розділових знаків.

М.І.Пентилюк у пробному підручнику для гімназій "Стилі­стика і культура мови" (К., 1994) виділяє такі норми літературної мови:

орфоепічні(регулюють правильну літературну вимову зву­ків і словосполучень, наголос у словах);

лексичні(регулюють уживання слів у властивому їм зна­ченні);

граматичні(регулюють правильне творення і вживання слів та їх форм, правильну побудову речень);

стилістичні (пов'язані з уживанням мовних засобів відповід­но до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення);

орфографічні(регулюють правильний запис слів);

пунктуаційні(регулюють правильне розташування розді­лових знаків).

Норма фіксується у словниках, довідниках, правописі, про­пагується навчальними посібниками, методичними журналами, окремими часописами.

Існує також поняття варіантності літературної норми,пов'язане з наявністю у мові кількох однозначних або синоніміч­них паралельних елементів. В українській мові виділяють: хронологічні(діахронічні) варіанти: перст — палець; регіона­льні:міліціонер — поліцейський; стилістичні:поліцейський —коп. Серед варіантів виділяємо: акцентуаційні:беззахисний — беззахисний; орфоепічні:бе[зп]еч-ний — бе[сп]ечний; фонема­тичні:онук — внук; морфологічні:мотузок — мотузка, зро-зуміліший — більш зрозумілий; ходитиму — буду ходити; синтаксичні:заява прокурора — прокурорська заява; заходи щодо реалізації — заходи реалізації тощо27.

На усталення норми впливає:

/ поширення мовного явища;

/ частота вживання.

Так, Словник української мови в 11-ти томах фіксує форми футболА, вальсА,однак частотність уживання цих слів з флек-

26Див.: Культура мови на щодень: Словник. — К., 2000. — С. 92-93. 27Див.: СтруганецьЛ. Зазнач, праця. — С. 13.

62


Іііо -у вплинула на норму, спочатку розхитала, а потім і змінн­ії її. Сьогодні нормативним є уживання: футболУ, вальсУ.

Нагадаємо також, що літературна норма має такі ознаки: з

..... о боку, незмінність і стабільність, з іншого — розвиток

Поступова змінність.

Причини змінності норм є об'єктивні і суб'єктивні.

До об'єктивних відносимо28:

а) внутрішні закони розвитку мови;

б) свідомі зусилля членів суспільства (учених, письменни­
ці, політиків, відомих носіїв мови);

в) мовна політика держави.
До суб'єктивних належать:

а) художньо-естетичні погляди носіїв мови;

б) антинормалізаторські, нігілістичні погляди, манкуртство.

Засвоєння норми літературної мови — тривалий процес. По­тілі ться він з опанування літературної мови в сім'ї, потім — і кола, навколишнє оточення.

І Іормативність мови охоплює точність, ясність, чисто-у, доречність, правильність.

Високий рівень культури мовлення відзначається багатст-0М словника, різноманітністю граматичних конструкцій, ху-0 їхньою виразністю, логічною стрункістю. У писемному мов-і'ііііі охоплює також орфографічну і пунктуаційну грамотність.

Основні причини недостатнього рівня культури мови:

/ більшість людей мало читає, у тому числі й художні тек-іп, ме осмислює прочитане, не має естетичної насолоди від іілкування з книгою;

/вік технократії виробив у багатьох людей байдуже став-сінія до гуманітарних дисциплін, у тому числі і до мови;

/ практика білінгвізму призвела до мовної інтерференції;

/ відсутність навичок користування довідковою літературою.

Отже, щоб підвищити рівень мовної культури, слід:

/ шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

/ багато читати, особливо творів художньої літератури;

/ критично ставитися до вимови і написання слова;

/ вивчати мовні норми та читати словники.


php"; ?>