Лекція 1 Культура як предмет культурознавства

Державна митна служба України

Академія митної служби України

Калашникова О.Л.

УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА

Лекції

Частина І, ІІ

Затверджено науково-методичною радою

Академії митної служби України

 

Дніпропетровськ


Калашникова О.Л. Українська та зарубіжна культура. Лекції. – Дніпропетровськ: АМСУ, 2003 – Ч. І, ІІ. – 202 с.

 

У навчальному посібнику висвітлюються філософсько-теоретичні проблеми культурознавства, розглядається генеза і розвиток вітчизняної та світової культури, розпочинаючи з первісного суспільства і закінчуючи ХХ століттям. Лекції містять інформацію з історії релігійних вірувань, ритуалів, науки, писемності, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури, музики, театру народів світу. Показано своєрідність, місце і роль української культури в духовній скарбниці людства.

Рекомендується для викладачів, аспірантів, студентів вищих навчальних закладів.

 

Автор Калашникова О.Л., доктор філологічних наук, професор, начальник кафедри мистецтвознавчої експертизи та гуманітарної підготовки Академії митної служби України

 

Рецензенти: Гусев В.А., доктор філологічних наук (Дніпропетровський національний університет);

Гріх С.В., кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-політичних дисциплін Академії митної служби України

 

 

© АМСУ, 2003


Вступ

 

Введення культурологічних дисциплін до навчального процесу як обов’язкових для всіх спеціальностей у вищому навчальному закладі, що готує фахівців митної справи, повинно забезпечити переорієнтацію викладання на гуманітарні потреби особистості, створити необхідний культурний базис для опанування загальноосвітніх та спеціальних дисциплін майбутніми митниками. “Українська і зарубіжна культура” займає ключове місце серед дисциплін гуманітарного профілю, спирається на “Історію України” і “Філософію”, готує курсантів до оволодіння дисциплінами: “Релігієзнавство”, “Етика”, “Естетика”, “Основи мистецтвознавства та вартісна оцінка виробів мистецтва”, “Технологія митної експертизи”, “Організація боротьби з контрабандою та порушенням митних правил”. Таким чином, для майбутнього митника ця дисципліна є професійно орієнтованою.

Мета дисципліни – ознайомити з фундаментальними досягненнями світової культури, розкрити єдність і різноманітність культур світу; показати історичні етапи розвитку світової культури, а також історію культури українського народу, що є однією з ланок історії світової цивілізації; виявити особливості, характерні ознаки, здобутки української національної культури; виховати бажання зберегти і примножити національну та світову спадщину, надати необхідні знання для професійного вирішення митниками проблеми збереження культурних цінностей та запобігання їх вивезенню за межі держави.

Як результат вивчення дисципліни курсанти мають знати:

· загальні відомості культурно-історичного процесу;

· особливості культурних епох, їх духовні цінності та пріоритети;

· досягнення в різних галузях духовної культури;

· різновиди та жанри мистецтва;

· провідних діячів культури;

· типологічні стильові особливості творів різних художніх напрямків.

Уміти:

· аналізувати явища культури;

· розрізняти світобачення різних культурно-історичних епох;

· збагачувати власну духовну культуру через самоосвіту;

· проводити початкову експертизу культурних цінностей.

Навчальний посібник “Українська та зарубіжна культура” підготовлено на основі певного досвіду викладання аналогічного курсу в Академії митної служби України. Лекції, викладені у ньому, мають відповідні особливості, обумовлені завданнями професійної підготовки фахівців митної справи.

Враховуючи той факт, що сьогодні написано вже немало підручників з цієї дисципліни, де відповідно до законів жанру систематизовано вже опановані і зовсім нові відомості щодо історії світової та вітчизняної культури, автор посібника прагнув, враховуючи результати досліджень у різних царинах гуманітарного знання, запропонувати не повний курс, а добірку лекцій, присвячених аналізу переломних, знакових моментів в історії розвитку світової та української культури, які визначили появу нових світоглядних орієнтирів, тенденції знакового мислення, нових напрямків і шкіл у розвитку художньої культури. Головну увагу зосереджено на виявленні стильових ознак різних художніх напрямків, знання яких важливе для митника, що має часто самостійно вирішувати питання про необхідність проведення мистецтвознавчої експертизи затриманих культурних цінностей. На теоретичних аспектах проблем, висвітлених у лекціях, ми зупинялися лише у тій мірі, в якій цього вимагали завдання викладання конкретної теми.

Матеріал, викладений за хронологічним принципом, дає можливість показати розвиток культури як процес поступового духовного самоусвідомлення і збагачення українського народу та людства в цілому, розпочинаючи від первісного суспільства й закінчуючи ХХ століттям.

Посібник побудовано як опорний конспект лекцій. У кожній лекції виділені основні проблеми, визначено літературу для додаткової роботи з цієї теми, сформульовані контрольні запитання для закріплення лекційного матеріалу, позначено коло пам’яток культури того чи іншого історичного періоду, які повинні знати курсанти. До кожної лекції додається відповідний ілюстративний матеріал.

Навчальний посібник є складовою частиною розробленого в Академії митної служби України навчально-методичного комплексу дисципліни “Українська та зарубіжна культура”, до якого входять: “Плани семінарських занять” (з відповідними додатками), “Методичні рекомендації до самостійної роботи за дисципліною”, “Методичні рекомендації з індивідуальної роботи”, “Словник культурних цінностей та їх складових частин: на допомогу митнику”, “Біблійні афоризми”, “Методичні рекомендації з контрольних робіт”, відеоматеріали, навчальні фільми з циклу “Зниклі цивілізації”, ілюстративний матеріал з необхідним науковим коментарем. У кожній лекції є відповідні посилання до тієї чи іншої частини цього навчально-методичного комплексу дисципліни. Особлива увага приділяється художній культурі і не тільки тому, що саме вона протягом тисячоліть була одним з головних засобів вияву знань людини про світ і своє місце в ньому, а й тому, що збереження культурних пам’яток є важливим обов’язком митника, який захищає економічну незалежність нашої держави, її художню і культурну спадщину.

Оскільки від майбутнього митника вимагаються не тільки знання загальних закономірностей розвитку української і зарубіжної культури, а й засвоєння початкових знань з атрибуції культурних цінностей, додаткова самостійна робота з пам’ятками культури є важливою складовою частиною підготовки курсантів до іспиту з дисципліни, який передбачає і практичне завдання: атрибуцію пам’яток культури. Здійснювати атрибуцію доцільно за таким планом:

1. До якої культури належить пам’ятка?

2. Період створення пам’ятки.

3. Автор і назва.

4. Художній напрямок і його стильові ознаки.

5. Жанр.

6. Де знаходиться ця пам’ятка культури зараз?

Навчальний посібник розрахований на студентів, викладачів і аспірантів вищих навчальних закладів, а також на широке коло читачів, які цікавляться проблемами розвитку вітчизняної та світової культури.


Лекція 1 Культура як предмет культурознавства

Сьогодні в усіх сферах нашого життя поняття “культура” набуває особливого значення. Воно не сходить зі сторінок преси, вживається у промовах політичних діячів, філософських і теоретичних трактатах. Звучать заклики до підвищення культури побуту, відродження національної культури. Нарешті, у навчальних планах з’явилася нова дисципліна, яку викладають студентам будь-якої спеціальності - “Культурологія” або “Українська та зарубіжна культура”. Всі ці процеси цілком закономірні і пояснюються сучасним етапом нашого світосприйняття, відношенням до культури взагалі.

Для того, щоб зрозуміти, що таке культура як наукова дефініція, спробуємо зрозуміти причини інтересу до феномена культури. Їх декілька.

1. Швидко змінюється світ навколо нас і зараз культура сприймається як дуже важливий фактор життєустрою. Якщо раніше економіку розглядали як базис, а культуру як надбудову, то зараз прийшло розуміння того, що саме духовні риси, соціокультурні ознаки конкретного суспільства накладають відбиток на соціально-історичну динаміку.

2. Зруйнування екологічного середовища ставить питання: чи не є культура ворогом природи, чи можливо гармонізувати їх.

3. Саме зараз, на рубежі ХХ і ХХІ ст., актуальною стає проблема: як культура впливає на суспільну динаміку. Якщо раніше соціальний цикл був коротким і кілька поколінь могли прожити в рамках однієї культурної епохи, то у ХХ ст. протягом одного людського життя чергуються декілька культурних епох, наслідком чого є розрив соціального та культурного циклів. Це справжня драма - розрив із звичними культурними орієнтирами та ідеалами. Якщо ж уявити, що людина, котра звикла до якогось культурного “status quo”, втрачає навіть віру у можливість повернення до звичайних для неї понять та моделей поведінки, життя, то легко зрозуміти, що результатом такого процесу може бути тільки глибока депресія. І це драма зараз не тільки для емігрантів. Вчені навіть вже знайшли термін для визначення явища – “психологічне оніміння” (див. Гуревич Л.С. Культурология. - М., 1996. - С. 8). Ось чому зараз так важливо зрозуміти сам механізм тайнодії культури та її потенціал.

Що ж таке культура як наукове поняття? Здається, що питання дуже просте, але це тільки уявна простота.

 

Визначення культури

Американські культурознавці Альфред Кребер та Клайд Клакхон у дослідженні, присвяченому визначенню культури, відзначають зростаючий інтерес до цього поняття. Вони провели статистичні спостереження і зазначили: якщо з 1871 – 1919 рр. вчені запропонували сім визначень культури, перше з яких належало англійському етнографу Едуарду Тайлору, то з 1919 – 1950 вже 157.

Російський вчений Л.Є. Кертман нарахував більше 400 визначень культури й зазначає стійку тенденцію до зростання цієї цифри (див. Керт-ман Л.Е. История культури стран Европы и Америки. - М., 1987. - С. 14 – 19). А на даний момент кількість визначень культури виражається чотиризначною цифрою.

Наведу вам перше визначення, яке було запропоноване Е.Тайлором (див. Э.Тайлор. Первобытная культура. - М., 1989. - С. 1): “Культура або цивілізація (зверніть увагу на ототожнення двох понять) у широкому етнографічному значенні складається із знання вірувань, мистецтва, мораль-ності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей та звичок, засвоєних людиною як членом суспільства”. Професор М.С. Каган визначає культуру як “сукупний спосіб та продукт людської діяльності. Це, по-перше, створена людиною “друга природа”; по-друге, – система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних; по-третє, це міра людського у людині та суспільстві”.

Кілька слів про походження слова культура”. В етимологічному значенні поняття культура веде початок від античності. У Стародавньому Римі – слово “cultio” означало “обробка, вирощування” (рос. – возделывание, обрабатывание, обработка). У латинській мові дієслово “colere” мало спочатку значення – “обробляти, вирощувати”, а пізніше – “шанувати, поклонятися”. Тобто етимологічно слово “культура” поєднує в собі і “вирощування” (в тому числі й себе) і “культ” (або ж поклоніння). В античності, античній свідомості поняття “культура” ототожнюється з “пайдейєю” – тобто з освіченістю. За Платоном, це (пайдейя) – керівництво до зміни всієї людини (pais = дитина, тобто виховання людини з дитини).

Зробимо висновок: “Культура – це друга природа, спосіб і продукт людської діяльності, тобто - матеріальні та духовні реальності життєдіяльності людини, які створені самою людиною штучно”. Штучно створені людиною реальності називаються артефактом і культуру можна визначити як систему артефактів.

Структура культури

Складність та різноманітність людської життєдіяльності зумовлюють складність внутрішньої структури культури як цілісного феномена. Існує декілька різних концепцій структури “другої природи” – культури.

Перша базується на визначенні головних сфер і видів життєдіяльності людини і пропонує визначення двох головних сфер другої природи:

       
 
   
 

 


Але кожна з цих головних сфер є у свою чергу системою артефактів (як і культура взагалі). Артефакт є предметною формою культури. Можна визначити і структуру даних предметних форм культури.

 

 

Твори мистецтва займають в цій структурі особливе місце. Якщо всі інші предметні форми можливо розподілити за сферами культури на матеріальні (права частина) і духовні (ліва), то твори мистецтва належать як до правої, так і до лівої частини схеми, адже мають матеріальну форму (картина створюється за допомогою фарб, основи тощо) і в той же час духовний зміст, створюючи духовну реальність (емоційну, інтелектуальну).

У наведених схемах культури відсутньою залишається ще одна важлива, а точніше, найважливіша частина культури, яка створює всю структуру і без якої “друга природа” ніколи б не з’явилася - це людина. Саме людина являє собою системостворюючий фактор, є творцем всіх артефактів.

У той же час сама людина в певній мірі являє собою артефакт, адже, з одного боку, вона як частина “першої природи” є істотою біологічною, що вижила внаслідок еволюції природи. З іншого боку, вона є істотою соціальною і духовною, живе і діє як творець, носій і споживач духовних цінностей. Природа людини як матеріальна (біолого-фізіологічна), так і духовна. Коли ви вивчатимете християнство і читатимете Старий завіт, то дізнаєтесь про те, що Бог і створив людину як частину всього сущого: Землі, Неба, Води, Повітря, живих істот. Як господаря і споживача всього, що дає природа, але ж і як душу Творця. І саме останнє поставило Людину на самий верх природної ієрархічної піраміди божественного творіння.

Якщо уявити відносини між природою, людиною і культурою, схематично їх можна зобразити так:

 
 


Друга природа

 
 


Людина

Природа

Структура культури передбачає і визначення її головних інститутів:

- міф;

- мистецтво;

- релігія;

- наука (в її широкому значенні).

Всі вони складалися поступово і залежали (а у той же час обумовлювали як “друга природа”) від історичної динаміки суспільства.

 

Предмет культурознавства

Що вивчає культурознавство? Питання просте тільки на перший погляд. Ясно, що воно вивчає культуру. Але культура – це все, що створено людиною! Що ж є предметом саме цієї дисципліни?

По-перше, ця дисципліна вивчає факти культури, веде її літопис. Тобто культурознавство можна розглядати як історію культури.

Але в той же час дана дисципліна вивчає закономірності культурного процесу, систематизує знання про культуру. Тобто – це теорія культури.

По-друге, культурознавство розглядають (особливо останнім часом) як метатеорію, міждисциплінарну науку, вивчення якої дозволяє через пізнання світосприйняття, психології, ментальності людини та народів, зрозуміти механізм історичного розвитку. Знання ж такого механізму дозволяє не тільки зрозуміти минуле, але й передбачити майбутнє. Ці евристичні потенції культурознавства і роблять його метатеорією (тобто надтеорією), ключем до історії людства.

Вивчаючи дисципліну “Українська та зарубіжна культура”, ми будемо розглядати всі три аспекти, три складових частини предмета культуро- знавства: історію, теорію культури та соціально-історичний розвиток.

Культура і цивілізація

Зараз, коли загальноприйнятим є усвідомлення того, що культура – це і спосіб, і продукт діяльності людини, ведуться дискусії про те, чим відрізняються поняття “культура” та “цивілізація”. Як ви гадаєте, це те ж саме?

За Гуревичем, одним з провідних зараз культурознавців (див. Культурология. - С. 79 – 87), цивілізація – культурна спільність людей, які мають деякий соціальний генотип, соціальний стереотип, і які освоїли великий, досить автономний світовий простір. Це культурна спільність або суперсистема, що не співпадає ані з нацією, ані з державою, ані з географічними кордонами.

Досить важливими (курсанти повинні їх знати) є концепції: Освальда Шпенглера, німецького філософа та історика; Арнольда Тойнбі (1889 – 1975) - англійського культуролога; Пітирима Сорокіна (1889 – 1968).

О. Шпенглер (ми будемо багато разів звертатися до його праці – “Захід Європи” (1918) формулює теорію “культурно-історичного круговороту”, за якою немає єдиної світової культури, а кожна культура має власну долю, власну форму, власну ідею, власні пристрасті, власне життя, власну смерть. І коли культура у формі цивілізації досягає власного розвитку, вона приходить до природного завершення – смерті (саме так треба розуміти назву – пророцтво книги – “Захід Європи”, тобто “Кінець Європи”). Коли культура вичерпує свою душу, коли вона спрямована не на те, щоб створювати культурні цінності, а на утилітарні цілі, благоустрій життя, вона перетворюється на цивілізацію, а це означає, що культура вмирає.

О. Шпенглер виділяє вісім зрілих культур:

- єгипетська;

- індійська;

- вавилонська;

- китайська;

- антична (греко-римська - аполлонівська, за його термінологією);

- магічна (візантійсько-арабська);

- західноєвропейська (фаустівська);

- південноамериканська культура майя.

А. Тойнбі, продовжуючи лінію Н. Данилевського (він називає цивілізації – культурно-історичними типами) та О. Шпенглера, пропонує теорію “локальних цивілізацій” або “регіональних цивілізацій” і виділяє 23 такі цивілізації:

- західна;

- дві православні (візантійська та російська);

- іранська;

- арабська та ін.

Він виділяє цивілізації, що зростають, що переживають надлом, мертві цивілізації та ті, що зупинилися в своєму розвитку (ескімоська, оттоманська, спартанська тощо). Зараз жива лише одна – західна цивілізація, інші або померли, або окам’яніли, або в надломі. А. Тойнбі розкриває діалогічну суть розвитку культури в концепції “Виклику і Відповіді”. Розвиток культури – серія відповідей, які дає творчий дух людини на виклики природи та суспільства. На той самий виклик може бути декілька відповідей.

П. Сорокін називає цивілізації культурними суперсистемами і виступає з критикою А. Тойнбі. Він виділяє три суперсистеми, три моделі погляду людини на світ і на себе.

1. Ідеаціональна, спіритуалістична культура (заснована на вірі в те, що істинною реальністю є Бог і царство Боже (середньовічна культура).

2. Почуттєва, сенсуалістична – базується на впевненості в тому, що немає нічого за межами наших органів чуттів. Ця культура прийшла на зміну середньовічній та існувала в Європі з XV до XX ст.

3. Ідеалістична, інтегральна культура. Вона складається зараз і базується на перевазі інтуїтивного пізнання, на визнанні різних форм реальності, для визначення яких ще немає відповідної термінології.

Література

1. Лекції з історії світової і вітчизняної культури (для викладачів ун-тів) / За ред. А.В. Яртися та ін. - Львів, 1994.

2. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. - Харків, 1996.

3. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури. - К., 1995.

4. Культурология / Под ред. А.А. Радугина. - М., 1996.

5. Учебный курс по культурологии / Под ред. Г.В. Драча. - Ростов-на-Дону, 1995.

6. Культурология. ХХ век. Антология. - М., 1994.

7. Шпенглер О. Закат Европы. - М., 1993.

8. Тойнби А. Постижение истории. - М., 1991.

9. Социологические теории современности. - М., 1992.

10. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення культури.

2. Етимологія слова “культура”.

3. Які типології структури культури ви знаєте?

4. Що таке артефакт?

5. Місце людини в системі культури.

6. Інститути культури.

7. З чого складається предмет культурології?

8. Чи є синонімами поняття “культура” та “цивілізація”?

9. Які концепції “культури та цивілізації” ви знаєте?

10. Хто запропонував теорію культурних суперсистем і в чому її суть?


 

Лекція 2
Основні культурологічні концепції

Існує чимало ідей та теорій, без яких неможливо уявити собі сучасну культурологію. Але видатних концепцій, що зумовили весь розвиток культурології як науки, не так багато. На головних із цих концепцій ми й зупинимося.