Завдання на самостійну роботу студента
1. Розглянути Закон України „Про банки і банківську діяльність”.
Контрольні питання до теми
1. Назвіть відомі вам види банків.
2. Які особливості створення державного банку?
3. В якому порядку здійснюється державна реєстрація банків?
4. Які документи подаються для отримання банківської ліцензії?
5. Назвіть види банківських операцій.
6. Дайте визначення поняття кредиту.
7. Які форми кредиту можуть використовуватися суб'єктами господарння?
8. Назвіть види банківського кредиту.
9. За якими принципами здійснюється банківське кредитування?
10. Назвіть основні умови кредитного договору.
11. У чому полягають особливості отримання кредиту в іноземній валюті?
12. Які рахунки в установах банку можуть бути відкриті суб'єктами господарювання?
13. Які документи подаються для відкриття рахунку?
14. В якому порядку відкриваються рахунки юридичним особам-нерезидентам?
15. В яких формах можуть здійснюватися безготівкові розрахунки в господарському обороті України?
16. Що таке платіжне доручення?
17. Що таке платіжна вимога-доручення?
18. Назвіть підстави для здійснення безакцентного списання грошових коштів.
19. В якому порядку здійснюються розрахунки акредитивами?
20. В яких випадках використовуються для розрахунків векселі?
21. Що таке простий і переказний векселі?
22. Яким чином здійснюється переказування векселя?
Практичні завдання
Завдання 1. Розкрийте особливості правовідносин України в галузі державного кредиту з СОН, МВФ, ЄБРР.
Завдання 2. Керуючись законом про Державний бюджет на поточний рік, визначте граничний розмір державного боргу України (в розрізі внутрішнього та зовнішнього).
Завдання 3. Державний кредит - це:
1) сукупність відносин, в яких держава виступає позичальником вільних коштів у населення та підприємницьких структур;
2) банківський кредит, що надається державним банком;
3) сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі кредитора;
4) сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора та гаранта.
Завдання 4. Державний кредит існує в таких формах:
1) ощадна справа, гарантії Уряду, державні позики;
2) кредити центрального банку і комерційних банків;
3) дотація, субсидія, субвенція;
4) кредити Уряду і місцевих органів влади.
Рекомендована література: 9,11,26,36,62,68,72,74,81,82
Тема 6. Аграрне, земельне та екологічне право.
Навчальні цілі:
· розглянути категорійний апарат аграрного, земельного та екологічного права;
· з’ясувати сутність поняття „аграрне право”, „земельне право”, основні їх ознаки та визначити відмінність між цими поняттями;
· розкрити поняття і структуру аграрного, земельного та екологічного законодавства;
· з’ясувати сутність аграрних, земельних та екологічних правовідносин;
· окреслити особливості суб’єктів правовідносин;
· охарактеризувати екологічні права і обов’язки громадян відносно навколишнього природного середовища;
· з’ясувати сутність прав та обов’язків власників природних ресурсів ті природокористувачів;
· розкрити сутність і основні засади відповідальності у цих галузях права.
Вивчення теми рекомендується здійснювати за наступним планом:
1.Поняття, принципи і джерела аграрного права.
2.Загальна характеристика Земельного кодексу України. Право власності на землю.
3.Загальна характеристика законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Ключові поняття теми: земельне право, види земель, право власності на землю, оренда землі, земельний сервітут, приватизація землі, охорона земель, землеустрій, земельний кадастр, моніторинг землі, екологія, навколишне природне середовище, природокористування, природно-заповідний фонд, атмосферне повітря, тваринний світ, водні ресурси, надра, родовища корисних копалин, Червона книга.
Методичні поради
· Готуючись до семінарського заняття, студент повинен насамперед засвоїти положення нормативних актів, що відносяться до теми. Далі необхідно розкрити поняття, принципи і джерела аграрного права. Аграрне право – галузь права, яка регулює правовідносини в сфері виробництва продуктів харчування, продовольчих товарів і сировини рослинного і товарного походження, переробки і реалізації останніх суб’єктами підприємницької діяльності. Предметом аграрного права є ті загальні відносини, котрі виникають у зв’язку з утворенням і статутною діяльністю аграрних підприємств усіх форм власності і легальних організаційно правових форм господарювання.
· Відповідь на друге питання повинна складатися з загальної характеристики земельного права, його поняття, правовідносин та предмету правового регулювання. Земельне право – це галузь, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об’єктами земельних відносин є землі в межах территорії України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом України, нормативно-правовими актами, що не суперечать кодексу. Предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а таож їх охорони та раціонального використання. Джерелами земельного права слід визнати Конституцію України та Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 2001 року, набрав чинності з 1 січня 2002 року. Розглядаючи Земельний кодекс України необхідно окреслити види земель( землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історично-кльтурного призначення; землі лісового та водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення) та їх правовий статус, права та форми власності на землю, порядок набуття і реалізації права на землю, систему гарантій права на землю, розкрити порядок охорони земель. Право власності на землю – це право володіння, користування і розпорядження земельними ділянками. Земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Громадяни України набувають права власності на земльні ділянки на підставі:
- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
- безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;
- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування тощо.
Юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
- внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
- прийняття спадщини;
- виникнення інших підстав, передбачених заоном.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
- передачі їм земель державної власності;
- примусового відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
- прийняття спадщини;
- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
- виникнення інших підстав, передбачених законом.
Держава набуває права власності на землю у разі:
- відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
- прийняття спадщини;
- передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності теріторіальними громадами;
- конфіскації земельної ділянки.
Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.
Також треба зупинитися на розгляді головних закономірностей управління в галузі використання і охорони земель. Охорона земель – відповідно до Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. – це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігння необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, реакреаційного та історико-культурного призначення. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. встановлює завдання держави з контролю за використанням та охороною земель.
Важливим є поняття проблеми відповідальності за порушення земельного законодавства. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за наступні порушення:
- укладання угод з порушенням земельного законодавства;
- самовільне зайняття земельних ділянок;
- псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;
- розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан землі;
- невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;
- порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; знищення межових знаків;
- приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри і кількість земельних ділянок;
- не проведення рекультивації порушених земель;
- знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;
- невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту;
- самовільне відхилення від проектів землеустрою;
- ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;
- порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.
· Третє питання містить поняття і предмет правового регулювання екологічного права України. Екологічне право – це система правових норм і принципів, якими регулюються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. Екологічні правовідносини – це галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об’єктів природи. Суб’єкти – це сторони між якими виникають екологічні відносини. Об’єктом цих відносин може бути як об’єкт природи в цілому, так і його частина. Залежно від об’єктів природи їх можна поділити на відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр, і природно-заповідного фонду. Предметом екологічного права є нормативно врегульовані суспільні екологічні відносини, щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Систему екологічного права складають екологічні норми, принципи та інститути. Принципи екологічного права – це головні, основоположні правила, які визначають загальну спрямованість і найсуттєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин, а саме:
- переваги державної власності на землю, воду, ліси, надра та інші об’єкти природи;
- державного управління природокористуванням і охороною природи;
- поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
- комплексного підходу до природокористування і природо охорони;
- поєднання заходів щодо стимулювання і відповідальності у справі використання та охорони природних ресурсів;
- законності в екологічних відносинах.
Необхідно охарактеризувати систему законодавства про охорону навколишнього природного середовища, права і обов’язки природо користувачів. Нормативно-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є кодекси: Водний кодекс України від 6 червня 1995 року, Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року, закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991року, «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року, «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року, «Про рослинний світ» від 9 квітня 1993 року, «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 року, «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 року, «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 року. Досить поширеними джерелами екологічного права є укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30 березня 1998 року, «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 року, «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» від 7 травня 1998 року тощо. Самостійними джерелами екологічного права є накази й інструкції міністерств та інших органів центральної виконавчої влади та акти місцевих органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування. Екологічне право людини і громадянина в Україні – це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволенної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Екологічний обов’язок – це юридично закріплений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері.
Треба окреслити складові природно-заповідного фонду, правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу, правові способи охорони водних ресурсів, порядок використання та охорони надр. Природно-заповідний фонд – це ділянки суходолу та водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому відокремлені з метою збереження природного середовища, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України. До природно-заповідного фонду відносять:
- природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідники урочища;
- штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистетства.
Завдання на самостійну роботу студента:
1. Розглянути Земельний кодекс України, Водний кодекс України.
2. Розглянути Закони України: «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р.;
«Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.; «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991року,
Питання для самоконтролю
1. Дайте загальну характеристику аграрного права та його джерел.
2. Дайте загальну характеристику земельного права та його джерел.
3. Які види земель передбачені законодавством і у чому полягає їх статус?
4. Назвіть суб’єкти і об’єкти земельних відносин.
5. Що означає право земельного сервітуту?
6. Дайте загальну характеристику екологічного права та його джерел.
7. Охарактеризуйте екологічні права та обов’язки громадян України.
8. Які принципи природокористування вам відомі?
9. Які складові природно-заповідного фонду вам відомі?
10. Які правові засоби охорони атмосферного повітря і тваринного світу передбачені чинним законодавством?
11. Як здійснюються правова охорона водних ресурсів?
12. Який порядок використання та охорони надр передбачений чинним законодавством?
Практичні завдання
Завдання 1. Визначіться, на які землі мають право власності вказані суб’єкти, заповнивши таблицю:
| Суб’єкти права власності на землю | На які землі (об’єкти) |
| Громадяни України | |
| Юридичні особи | |
| Територіальна громада села | |
| Територіальна громада м.Києва | |
| Іноземці-транзитники | |
| Верховна Рада України | |
| Селищна рада | |
| Селищний голова |
Завдання 2. Порівняйте постійне користування земельною ділянкою та оренду.
Завдання 3. Заповніть таблицю, вписавши характерні ознаки: є коштовним; існує для задоволення будь яких потреб; є визначеним у часі; є безліцінзійним; його цілі обумовлені; є використанням конкретних природних ресурсів; Суб’єктами є громадяни, підприємства, установи, організаці; суб’єктами є всі громадяни; є безкоштовним; здійснюється на підставі спеціальних дозволів.
| Право загального природокористування | Право спеціального використання природніх ресурсів |
Рекомендована література:2,3,18,19,51,56-61,62,68,75,77
Модуль 2
Тема 7. Цивільне право.
Навчальні цілі:
· розглянути категорійний апарат цивільного права;
· з’ясувати сутність поняття „майнові права”, „немайнові права”, основні їх ознаки та визначити відмінність між цими поняттями;
· розкрити поняття і структуру цивільного законодавства;
· з’ясувати сутність цивільних правовідносин;
· окреслити особливості фізичних і юридичних осіб, як учасників цивільних правовідносин;
· охарактеризувати право власності та інші речові права;
· з’ясувати сутність зобов’язального права та окреслити особливості окремих видів договорів;
· розкрити сутність і основні засади цивільної відповідальності.
Вивчення теми рекомендується здійснювати за наступним планом:
1. Поняття цивільного права, його предмет, метод і система. Джерела цивільного права.
2. Цивільне правовідношення, його елементи.
3. Юридичні факти: поняття і класифікація.
4. Поняття і види правочинів. Загальні вимоги щодо дійсності правочинів.
5. Фізичні особи як суб'єкти цивільного права.
6. Поняття і загальна характеристика юридичної особи. Види юридичних осіб.
7. Позовна давність.
8. Поняття і зміст права власності.
9. Спадкування.
Ключові поняття теми: Предмет цивільного права, цивільні правовідносини, джерела цивільного права, фізичні особи, юридичні особи, іноземці, особи без громадянства, правосуб’єктність, дієздатність, правоздатність, правочини, позовна давність, договір, юридичний факт, власність, загальнодержавна власність, народна власність, комунальна власність, приватна власність, право інтелектуальної власності, договір, зобов’язання, застава, гарантія, задаток, штраф, пеня, спадкоємство, заповіт.
Методичні поради
· Готуючись до семінарського заняття, студент повинен насамперед засвоїти положення про те, що цивільне право це самостійна галузь, яка розглядає майнові і особисті немайнові відносини між суб’єктами. Треба звернути увагу на принципи цивільного права: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, неприпустимість позбавлення права власності, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість. Цивільне право – це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми і до них належать: Конституція України, Цивільний кодекс України, підзаконні нормативні акти державних органів.
· Даючи відповідь на друге питання слід звернути увагу на те, що цивільні правовідносини – це майнові або особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що виникають між автономними і рівноправними суб’єктами, наділеними суб’єктивними правами і обов’язками. До структури правовідносин відносяться суб’єкти, об’єкти і зміст. Важливе значення має юридичний факт. Кожні правовідносини передбачають наявність низки необхідних елементів, без яких вони не можуть існувати. Вони складаються між його певними учасниками – суб’єктами стосовно майнового або немайнового блага – його об’єкта. Крім цього, важливий елемент будь-яких цивільних правовідносин складає його зміст, що знаходить своє відображення в конкретних суб’єктивних правах і обов’язках учасників правовідносин.
Суб’єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальні громади. Фізичні особи – це громадяни України, іноземци і особи без громадянства. Фізична особа повинна бути правоздатною – це здатність людини бути носієм цивільних прав і обов’язків, здатність мати цивільні права і нести цивільні обов’язки. Правоздатність настає з моменту народження і зникає в момент смерті. Для здійснення цивільних правовідносин необхідно обладати дієздатністю – це здатність розпоряджатися своїми правами і нести відповідальність за свої дії. Цивільна дієздатність настає тоді, коли особа досягла певного віку і має відповідне психічне здоров’я. За своїм обсягом дієздатність поділяється: повну; часткову; неповну; обмежену; визнання громадянина недієздатним.
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському чи третейському суді.
· При відповіді на третє питання необхідно зауважити, що будь-які правовідносини містять юридичні факти – це конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою правової норми, що спричиняють виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Підставами виникнення цивільних правовідносин є:
- договори та інші правочини;
- створення літературних, художніх творів, відкриттів та інших результатів інтелектуальної діяльності;
- нанесення майнових і немайнових збитків другій особі;
- інші юридичні факти (рішення суду, акт госоргану).
Залежно від підстав розірізняють такі види юридичних фактів:
- за юридичними наслідками: правотворчі, правозмінні, правоскасувальні;
- залежно від форми їх прояву: позитивні й негативні;
- за характером дії: одноразові чи неперервні;
Юридичні дії, своєю чергою, поділяють на правомірні та неправомірні.
· Готуючись до відповіді на четверте питання, треба визначити, що цивільні правовідносини здійснюються у вигляді правочинів. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків. Правочин – завжди волевиявлення, вольовий акт, це дія спрямована на досягнення певного юридичного юридичного результату, вчиняється громадянами та організаціями. Право чини можуть бути одно та дво- чи багатосторонніми, оплатні та безоплатні, консенсуальні та реальні, каузальними та абстрактними, строковими та безстроковими. У цивільному праві право чини здійснюються за загальними умовами, які треба розкрити у відповіді.
Правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків.
Правочин – завжди вольовий акт, це дія , спрямована на досягнення певного юридичного результату, вчиняється громадянами та організаціями як суб’єктами цивільного права.
Правочин – це завжди правомірна дія, тобто вона відповідає вимогам закону щодо форми, суб’єктивного складу, змісту тощо, може бути: одностороннім; двостороннім; багатостороннім.
Залежно від того, чи відповідає обов’язку однієї сторони в право чині вчинити відповідну дію зустрічний обов’язок іншої сторони надати матеріальне або інше благо, право чини поділяються на: оплатні; безоплатні.
Залежно від моменту, з яким пов’язується виникнення правочинів, останні поділяються на: консенсуальні; реальні.
Відповідно до ступеня залежності дійсності правочинів від її підстави вони можуть бути: каузальними; абстрактними
Правочин може бути: строковим; безстроковим.
До загальних умов законності здійснення правочину належать:
- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншім актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- учасники правочину повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсні договори, залежно від того, який елемент їх фактичного складу є дефектним, можна поділити на такі групи:
- договір з вадами суб’єктивного складу (відсутність правосуб’єктності);
- договір з вадами волі (відсутність волевиявлення сторін);
- договір з вадами форми (без урахування обов’язкової письмової або нотаріальної форми);
- договір з вадами змісту (відсутність обов’язкових положень договору).
Фіктивний договір – це договір, вчинений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Такий договір визнається недійсним незалежно від мети його укладання.
Удаваний договір – це договір, вчинений з метою приховання іншого договору. В такому договорі також відсутня основа – учасники прагнуть досягти зовсім іншої мети, ніж це випливає з договору. Встановивши це, суд визнає удаваний договір не дійсним, а дійсним буде той договір, який сторони дійсно мали на увазі. У разі, коли такий договір суперечить закону, суд постановляє рішення про визнання його недійсним.
Нікчемними (абсолютно недійсними) договорами називаються такі договори, недійсність яких прямо встановлена законом. Якщо недійсність договору прямо не випливає із закону, але один із учасників або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність, то такий договір може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний договір).
Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності договору кожна із сторін зобов’язана повернути доугій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного право чину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Недійсність окремої частини договору не має наслідком визнання недійсним інших його частин і договору в цілому, якщо можна припустити, що договір був би виконаний і без включення до нього недійсної частини.
· Відповідь на п’яте питання слід побудувати на тому, що для визначення людини учасником цивільних правовідносин або суб’єктом цивільного права потрібна цивільна правоздатність, яка виникає з моменту народження і припиняється зі смертю або визнання громадянина померлим, а також цивільна дієздатність, яка за своїм обсягом поділяється на: повну, часткову, неповну, обмежену, відсутню. Далі треба визначити коли настає, або встановлюється конкретна дієздатність, як вона встановлюється і які діють наслідки при цьому. Не слід залишити без уваги те, що людина у цивільних правовідносинах може бути визнана безвісно відсутньою і померлою. Як встановлюються ці факти і які наслідки настають також треба відмітити.
Цивільна правоздатність – це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки. Її мають усі фізичні особи. Вона виникає з моменту народження та закінчується у момент смерті особи. У випадках, встановлених законом, може виникати по досягненню певного віку. Усі фізичні особи рівні, у здатності мати цивільні права та обов’язки як особистого, так і майнового характера. Фізична особа має місто проживання. З 14 років особа може самостійно визначати, де і з ким він прожива і може мати декілька міст проживання.
Цивільна дієздатність – це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх здійснювати і нести відповідальність у випадку їх невиконання. Існують наступні види дієздатності:
Повна дієздатність наступає з 18 років або з моменту вступу у шлюб. Вона може набуватися з 16 років для тих, хто працює по трудовому договору або є батьками дитини. Встановлюється органами опіки та піклування по заяві заінтересованих осіб або по рішенню суду.
Також може встановлюватись особам з 16 років, які вирішили займатися підприємницькою діяльністю. Встановлюється за заявою до органів опіки та піклування і настає з моменту реєстрації особи, як підприємця.
Встановлена повна дієздатність зберігається за фізичною особою у випадках припинення шлюбу, трудової або підприємницької діяльності.
Часткова дієздатність поширюється на осіб у віці до 14 років. Вони мають право здійснювати дрібні побутові право чини, особисті немайнові права на результати інтелектуальної або творчої діяльності, які охороняються законом. Вони несуть відповідальність за вчинену ними шкоду.
Неповна дієздатність встановлюється з 14 до 18 років. Ці особи мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; здійснювати права пов’язані з результатами інтелектуальної і творчої діяльності; бути учасником (засновником) юридичних осіб; самостійно укладати договори банківського вкладу на своє ім’я і розпоряджатися ним; здійснювати інші правові дії зі згодою батьків. При цьому неповнолітні несуть самостійну відповідальність за порушення прав.
Обмежена дієздатність встановлюється судом по відношенню до осіб, які страждають психічними захворюваннями і не здатні розуміти значення своїх дій та управляти ними. Також це стосується алкоголіків, наркоманів, токсикоманів, які ставлять свою сім’ю у скрутне майнове становище. Над цими особами встановлюється опіка. При цьому відповідальність за порушення складених право чинів вони несуть самостійно. Дієздатність по рішенню суду може бути поновлена.
Повна недієздатність встановлюється судом відносно душевно хворих та розумово відсталих осіб. Над ними встановлюється опіка. Відповідальність за їх дії покладається на опікунів.
Фізична особа має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом і зареєстровану у встановленому порядку.Підприємець відповідає по своїм забов’язанням, пов’язаним з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім того, на яке по закону не може бути накладено взискание.
Фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою та визнаною померлою.
· Шосте питання потребує з’ясування поняття юридичної особи, які мають правові узагальнені ознаки: організаційн6а єдність; наявність відокремленого майна; у цивільному обороті виступають від свого імені; здатні нести самостійну майнову відповідальність. Класифікацію юридичних треба представити залежно від особливостей їх правового становища: за метою діяльності (підприємницькі та непідприємницькі); за формою товариств, установ – господарські товариства (акціонерні, з обмеженою відповідальністю, повні та командитні), філії та представництва.
Юридичними особами визначаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському чи третейському суді. З цього визначення можна вивести правові ознаки юридичної особи:
- організаційна єдність. Юридична особа – це певним чином організований колектив трудящих, колективне утворення, тобто організаційне утворення трудящих;
- наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи;
- у цивільному обороті юридичні особи виступають від свого власного імені. Кожна юридична особа має своє найменування;
- вони здатні нести самостійну майнову відповідальність, оскільки в них є своє власне майно.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів.
Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Цивільне право розглядає правове регулювання лише юридичних осіб приватного права.
Юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи є її установчі документи. Законодавчою основою діяльності юридичної особи є Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони.
У забезпеченні законності і дисципліни у захисті цивільних прав значне місце займає таке поняття як позовна давність, тобто час на продовж якого можна захистити порушені права. Треба звернути увагу на те, що строки позовної давності не однакові при вирішенні окремих питань. Розглядається загальний, скорочений, подовжений, відсутній строк.
· При відповіді на сьоме питання треба мати на увазі, що захист цивільних прав здійснюють суди, Президент, органи державної влади і місцевого самоврядування та сам потерпілий, у встановленому законом порядку. Існує строк, коли можна захистити порушені права – це позовна давність. Розглядають такі строки:
1. Загальний строк позовної давності - три роки.
2. Спеціальний строк становить один рік:
- при стягненні неустойки (штрафа, пені);
- при опротестуванні недостовірної інформації, яка міститься у засобах масової інформації;
-у зв’язку з недоліками проданого товару; - о расторжении договора дарения;
- у зв’язку з перевезенням грузу, пошти;
- п’ять років застосовується до вимог о визнанні недійсними право чинів, здійснених під тиском або шляхом обману;
- десять років.
3. Зупиняється перебіг строку позовної давності
- в разі надзвичайних подій;
- в разі відстрочки виконання зобов’язань;
- в разі призупинення дії закону, регулюючого відносини;
- в разі воєнних дій
4. Не діє позовна давність:
- на вимоги які витікають з порушення особистих немайнових прав;
- на вимоги по вкладам у банках;
- про виплати страхових сум;
- та інші.
Пропущені з поважних причин строки можуть бути судом поновлені або подовжені.
· Готуючись до восьмого питання, необхідно розкрити поняття і зміст права власності, належність власникові права володіння, користування, розпорядження. Треба розглянути види і форми власності, їх суб’єкти: право приватної власності; право державної і комунальної власності; право інтелектуальної власності. Необхідно розглянути і таке питання як порядок захисту права власності.
Право власності – це право особи на майно, яке воно здійснює згідно законам по своїй волі, незалежно від волі інших.
Власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном незалежно від міста проживання власника.
Суб’єктами права власності є фізичні, юридичні особи, вони є рівними перед законом і забезпечуються равними умовами для здійснення своїх прав.
Власник не може використовувати право власності надаючи шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам держави, ушкоджувати екологічну ситуацію і природні свойства землі. Держава не втручається у дії громадян по здійсненню права власності, але може обмежити її або припинити. Власник може використовувати своє майно для ведення підприємницької діяльності.
Законодавство розглядає такі види власності:
1.Право власності Українського народу – земля, її надра, атмосферний повітря, водні і інші природні ресурси, які знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної економічної зони. Від імені народу право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування, у межах встановлених Конституцією України.
2.Право особистої власності – любе майно у любій кількості, окрім випадків, встановленим законом. Правом власності наділені фізичні та юридичні особи.
3.Право державної власності – майно, у тому числі і грошові кошти, які належать державі. Від імені і в інтересах України право власності здійснюють органи державної влади.
4. Право комунальної власності – майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді. Керує власністю територіальна громада та створені органи місцевого самоврядування.
Право власності – це конституційне право особи на майно, яке вона здійснює за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, на свій розсуд, з додержанням вимог закону та моральних засад суспільства.
Суб’єктами права приватної власності є окремі фізичні та юридичні особи. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не обмежується, проте законом може бути встановлені окремі обмеження для певних видів об’єктів.
Право приватної власності виникає також первісним чи похідним способом. Це:
- приватизація квартира, набуття прав власності на квартиру в будинку житлового чи житлово-будівельного кооперативу, дачі або гаражу у відповідному кооперативі чи товаристві;
- приватизація майна державних підприємств;
- відчуження майна, що є комунальною власністю;
- приватизація земельних ділянок;
- здійснення підприємницької діяльності.
Об’эктами права приватної власності згідно із законодавством є: жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього вжитку,продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки,насадження, засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери або майно споживчого чи виробничого призначення, результати інтелектуальної творчості.
Законодавство розглядає також право спільної власності, право власності на землю, право на житло, право на чуже майно, право інтелектуальної власності.
· Відповідь на дев’те питання треба побудувати спираючись на книгу шосту Цивільного кодексу України. В ній чітко розкривається поняття спадкування, характеризуються учасники цих правовідносин, порядок спадкування за законом і за заповітом, порядок спадкування.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття:
- у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;
- у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька так і з боку матері;
- у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця;
- у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;
- у п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступня споріднення включно, причому родичі ближнього ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Згідно Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Це є часом відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Спадкоємцями за заповітом можуть бути фізичні, юридичні особи.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині – це неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатний переживший з подружжя та непрацездатні батьки. Вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Онуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькам, бабі, діду.
Заповіт підписує нотаріус, інша посадова, службова особа,яка має право на підпис за законом. Заповіт може бути таємним, укладеним зі свідками.
Завдання на самостійну роботу студента:
1. Розглянути структуру і зміст Цивільного кодексу України.
2. Розвиток права інтелектуальної власності в Україні і світі.
Питання для самоконтролю
1. Перерахуйте групи суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права.
2. Що відноситься до джерел цивільного права?
3. Назвіть елементи цивільного правовідношення, дайте їм характеристику.
4. Назвіть поняття і класифікацію юридичних фактів.
5. Що таке правочини? Які види і форми правочинів можете назвати?
6. Назвіть умови дійсності правочинів.
7. Що розуміють під цивільною правоздатністю? Коли вона виникає і припиняється?
8. Що таке цивільна дієздатність? Дайте характеристику об’ємам дієздатності, встановленим у Цивільному кодексі України.
9. За яких умов і ким особа може бути оголошена безвісно відсутньою або померлою?
10. Що розуміють під юридичною особою, і з якою метою вона створюється? Назвіть ознаки юридичної особи.
11. Що розуміють під правосуб'єктністю юридичної особи і як вона співвідноситься з правосуб'єктністю фізичної особи? Перерахуйте види юридичних осіб.
12. Охарактеризуйте державу як суб'єкта цивільно-правових відносин.
13. Що таке позовна давність?
14. Чи можуть бути змінений терміни позовної давності?
15. Що є припиненням і перервою перебігу термінів позовної давності?
16. На які вимоги не розповсюджується позовна давність?
17. Перерахуйте нормативні акти, що регулюють право власності в Україні.
18. Перерахуйте форми власності в Україні.
19. Охарактеризуйте право приватної власності.
20. Охарактеризуйте право державної власності.
21. Охарактеризуйте право комунальної власності.
22. Перерахуйте підстави виникнення права власності.
23. Перерахуйте підстави припинення права власності.
24. Перерахуйте і охарактеризуйте цивільно-правові способи захисту права власності.
25. Розкрийте поняття: „віндікаційний позов”, „негаторний позов”, „позов про захист права власності”.
26. Розкрійте поняття «добросовісний власник» і «недобросовісний власник».
27. Дайте поняття права інтелектуальної власності. Якими нормативно-правовими актами регулюються відносини з приводу інтелектуальної власності?
28. Які існують особливості спадкування за законом і за заповітом?
Контрольні завдання
Завдання 1. Дії, направлені на виникнення, змін або припинення цивільних прав і обов'язків – це:
1) Правочин;
2) Договір;
3) Зобов'язання;
4) Юридичний факт;
5) Правовідношення.
Завдання 2. Встановлений законом термін для захисту порушеного права:
1) Судовий термін
2) Нормативный термін
3) Вільний термін
4) Позовна давність
5) Апелляційний термін
Завдання 3. Яким терміном іменується здатність особи мати права і нести обов'язки?
Правомочність;
Дієздатність;
Правоздатність;
Правовий статус;
Правовідношення.
Завдання 4.Заповніть порівняльну таблицю: «Форми власності».
| Критерій / Форма | Приватна | Державна | Комунальна |
| Суб'єкти | |||
| Об'єкти | |||
| Підстави виникнення | |||
| Нормативно-правові акти |
Рекомендована література:2,5,9,10,18,52,62,68,70,71,78,79,86,90
Тема 8. Трудове право
Навчальні цілі:
· розглянути категорійний апарат трудового права;
· з’ясувати сутність поняття „робітник”, „роботодавець”, основні їх ознаки та визначити відмінність між цими поняттями;
· розкрити поняття і структуру трудового законодавства;
· з’ясувати сутність трудових правовідносин;
· окреслити особливості трудового договору, його види, форми;
· охарактеризувати основні інститути трудового права;
Вивчення теми рекомендується здійснювати за наступним планом:
1. Поняття трудового права і його предмет.
2. Джерела трудового права. Конституція України і трудові права громадян.
3. Загальна характеристика основних інститутів трудового права: трудового договору; робочого часу; часу відпочинку; дисципліни праці та дисциплінарної відповідальності; матеріальної відповідальності.
Ключові поняття теми: трудове право, правила внутрішнього трудового розпорядку, робітник, власник, роботодавець, колективний договір, трудовий договір, контракт, іспит, перевід, переміщення, звільнення, поважні причини, прогул, згода сторін, ініціатива власника, робочий час, режим праці і відпочинку, тарифна система, відпочинок, відгул, відпустка, додаткові відпустки, надурочна робота, нічний час, ненормований робочий час, дисциплінарна відповідальність, догана, звільнення, матеріальна відповідальність, повна матеріальна відповідальність, колективна матеріальна відповідальність, охорона праці, індивідуальні трудові спори, колективні трудові спори, страйк, комісія з трудових спорів, профспілковий комітет.
Методичні поради
· Готуючись до першого питання необхідно з’ясувати поняття трудового права – це провідна галузь права, яка є системою правових норм, що регулюють сукупність трудових відносин працівників із роботодавцями, а також інші відносини, що випливають із трудових або тісно пов’язаних з ними і встановлюють права й обов’язки в галузі праці на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та відповідальність у разі їх порушення. Чітко визначити предмет трудового права, який складається з трудових відносин і тісно пов’язаних з трудовими. До першого предмета відносяться питання прийому, звільнення, робочого часу і часу відпочинку, дисципліни труда, відповідальності та інші відносини, які пов’язані з трудовою діяльністю. До другого відносяться стосунки, які виходять за рамки тільки трудових, наприклад: працевлаштування через центр зайнятості, захист прав у судовому порядку порушених трудових прав, контроль додержання правил з охорони праці і діючого законодавства та інше. Треба звернути увагу на метод правового регулювання праці – це:
- договірний порядок виникнення трудових відносин;
- рівноправність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін трудового договору як органом трудового колективу (комісією з трудових спорів), так і державним органом (судом);
- участ працівників у правовому регулюванні праці через своїх представників, профспілок, трудових колективів.
Трудове право має певні принципи регулювання праці:
- свобода праці й занятості, заборона примусової праці;
- право на працю, захист від безробіття, допомога у працевлаштуванні та матеріальна підтримка безробітних;
- рівноправність у праці й зайнятості, заборона дискримінації в праці;
- справедлива виногорода за виконану роботу;
- охорона праці;
- захист трудових прав;
- безплатна професійна підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації;
- виконання трудових обов’язків сторонами трудового договору.
· Відповідаючи на друге питання слід ознайомитись з нормативними актами, які регулюють трудові відносини. Основні засади містяться у статтях 43-46 Конституції України. Основним нормативним актом є Кодекс Законів про працю, у розділах якого розглядаються порядок прийняття на роботу, трудовий договір, колективний договір, забезпечення зайнятості звільнених робітників, порядок переводу та переміщення працівників, засади припинення трудового договору, робочий час і час відпочинку, нормування праці, оплату праці, гарантії і компенсації, трудову дисципліну, охорону праці, труд молоді та жінок, пільги, індивідуальні трудові спори профспілкові союзи, трудові колективи, соціальне страхування, контроль за додержанням законодавства про працю. На основі КЗпП прийнято багато законів, які регулюють окремі питання трудових відносин, наприклад оплату праці, відпусток, відрядження та інші. Значну увагу необхідно уділити локальним нормативним документам, які дають право трудовим колективам і адміністрації вирішувати окремі питання трудових відносин самостійно, але не порушуючи основних норм.
· Трете питання містить завдання більш конкретно і розширено охарактеризувати положення інституцій трудового права. Розглядаючи трудовий договір слід вказати хто є суб’єктами трудових відносин, які вимоги встановлюються при укладанні трудового договору, у якій формі, на які строки укладається трудовий договір, які особливості укладання контракту, коли і кому можуть установити іспитовий термін. При розгляді робочого часу слід роз’яснити норму тривалості робочого часу, скорочену тривалість робочого часу, п’яти і шестиденний робочий тиждень, нічна робота, неповний робочий час, надурочна робота. Час відпочинку складається з перерв, вихідних, святкових днів і відпусток – основних і додаткових, без збереження заробітної плати. Якщо робітник порушив трудову дисципліну йому можуть винести догану, чи звільнити. Нанесення шкоди роботодавцю чи робітнику є підставою для її відшкодування в межах трудового чи цивільного законодавства.
У трудових правовідносинах розглядають дисциплінарну і матеріальну відповідальність за правопорушення, які скоїв робітник. Дисциплінарна відповідальність містить такі стягнення як догана і звільнення. Існує певний порядок розгляду справ при застосуванні стягнень.
До порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов’язкові вимоги:
- виявлення дисциплінарного проступку;
- отримання від порушника письмового пояснення;
- додержання строків накладання дисциплінарного стягнення (один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником);
- видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення;
- доведення наказу під розписку до відома працівника.
Особливе місце належить дисциплінарним звільненням, які застосовуються за систематичне порушення трудової дисципліни; прогул; поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; розкрадання за місцем роботи державного або громадського майна. У випадках звільнення працівника за правопорушення необхідно також залучитися згодою профспілкового комітету підприємства.
Матеріальна відповідальність застосовується лише до працівників, які заподіяли шкоду майну підприємства при порушенні трудових обов’язків, встановлена їх вина. Відповідальність може бути обмежена, повна і підвищена.
Правове забезпечення покриття матеріальної шкоди реалізується двома способами:
- добровільним покриттям заподіяної шкоди;
- примусовим стягненням заподіяної шкоди.
Примусовий має два різновиди:
а) адміністративний порядок покриття шкоди, що застосовується лише в разі обмеженої матеріальної відповідальності з обов’язковим виданням наказу не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяної шкоди та його виконанням не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівника;
б) судовий порядок покриття шкоди, який застосовується у разі незгоди працівника з відрахуванням із заробітної плати або розміром такого відрахування; у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності, якщо сторони не домовилися про добровільне відшкодування.
Завдання на самостійну роботу студента
1. Розглянути структуру і зміст Кодексу законів про працю.
2. Розглянути Закони України: «Про зайнятість населення», «Про відпустки», «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці».
Питання для самоконтролю
1. Які основні види суспільних відносин регулюються трудовим правом?
2. Які особливості має метод трудового права?
3. Назвіть суб’єктів трудового права.
4. Яке значення має Конституція України для трудового права? Визначте місце Конституції серед інших джерел трудового права.
5. Дайте загальну характеристику структури КзоТ України.
6. Назвіть основні закони, що регулюють трудові відносини.
7. Дайте поняття локального нормативного акту, перерахуйте основні локальні нормативні акти.
8. Які джерела трудового права носять договірний характер?
9. Дайте характеристику суб’єктів трудового право відношення. З якого віку громадяни мають право на працю?
10. Що є об’єктом трудового право відношення?
11. Які існують види трудового договору?
12. Що таке робочий час і які його види встановлені в законодавстві?
13. Як КЗпП України регламентує час відпочинку? В чому значення такої регламентації?
14. Розкрийте поняття „дисципліна праці”. Якими методами вона забезпечується?
15. В чому полягають відмінності дисциплінарної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності?
16. Який порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності встановлено в КЗпП України?
17. Що таке матеріальна відповідальність? Які її види в залежності від суб’єкта та об’єму відшкодування шкоди?
18. Назвіть підстави виникнення і припинення трудового право відношення?
Практичні завдання та контрольні тести до теми
Завдання 1. Знайдіть в Конституції України статті, регулюючі питання трудового права.
Завдання2. Безробітними визнаються громадяни:
А — Працездатного віку.
Б — Які не мають заробітку (трудового доходу) з незалежних від них причин.
В — Зареєстровані у службі зайнятості.
Г — Які не мають заробітку через відсутність належної роботи.
Д — Які справді шукають роботу та здатні приступити до праці.
Е — Які працювали не менше двох місяців.
Завдання 3. Види трудових договорів за строком:
А — На невизначений строк (безстрокові).
Б — На певний строк за домовленістю сторін.
В — На строк виконання певної роботи.
Г — На тимчасову та сезонну роботу.
Д — На виконання роботи за сумісництвом.
Завдання 4.Характерні ознаки скороченого робочого часу:
А — Його тривалість встановлюється лише законом.
Б — Оплата праці за тарифною ставкою.
В — Недопустимість його зміни за угодою сторін.
Г — Встановлення лише для окремих працівників.
Д - - Встановлення тільки за угодою сторін.
Завдання 5. Ненормований робочий час встановлюється:
А — Для адміністративного та управлінського апарату.
Б — Для працівників, робота яких не підлягає обліку.
В -- Для працівників, робочий час яких ділиться на частини.
Г —Для будь-яких працівників за їх згодою.
Завдання 6.Основна заробітна плата встановлюється у вигляді:
А — Тарифних ставок (окладів).
Б — Відрядних розцінок для робітників.
В — Посадових окладів для службовців.
Г — Тарифної системи та умов праці.
Д -- Винагород за працю й премії.
Завдання7.Додаткова оплата праці охоплює:
А — Винагороди за виконану роботу.
Б — Премії за своєчасний прихід на роботу.
В — Доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Г — Премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань.
Д — Будь-які компенсаційні виплати та доплати.
Завдання8.До дисциплінарних стягнень належать:
А — Догана і сувора догана.
Б — Попередження і звільнення.
В — Догана і звільнення.
Г — Переведення на іншу роботу.
Рекомендована література: 2,4, 12,18,19,27,33,34,36,62,68,69,89
Тема 9. Кримінальне право
Навчальні цілі:
· ознайомитись з нормами кримінального права;
· з’ясувати поняття, ознаки і склад злочину;
· визначити стадії вчинення злочину;
· розглянути підстави кримінальної відповідальності і її види.
Вивчення теми рекомендується здійснювати за наступним планом:
1. Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика.
2. Поняття і підстава кримінальної відповідальності.
3. Злочин і його ознаки. Види злочинів. Склад злочину.
4. Обставини, які виключають злочинність діяння.
5. Покарання по кримінальному праву, його види.
6. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Ключові поняття теми: злочин, суспільно опасне діяння, протиправне діяння, вина, склад злочину, об’єкт злочину, суб’єкт злочину, види злочину, особо тяжкі злочини, тяжкі злочини, злочини середньої тяжкості, незначні злочини, приготування до злочину, спонукання на злочин, закінчення злочину, покарання за злочин, кримінальна відповідальність, види кримінальної відповідальності, пом’якшуючі обставини, обтяжуючі обставини.
Методичні поради:
· Готуючись до першого питання необхідно вказати, що діючий Кримінальний кодекс прийнятий 5 квітня 2001 року. Слід зауважити, що концептуальними положеннями Кодексу є: кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності та правового порядку від злочинних посягань; закріплення єдності законодавчого встановлення кримінальної відповідальності; встановлення юридичного складу злочину в діях особи; закріплення особистої і винної відповідальності; посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів та посилення боротьби з організованою злочинністю; істотне зниження санкцій порівняно зі старим кодексом; можливість звільнення від кримінальної відповідальності; відмова від покарання у вигляді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі; заохочення позитивної пост кримінальної поведінки; пом’якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими злочинцями. Кодекс поділено на дві частини - особливу і загальну. Далі необхідно розглянути Загальну частину Кодексу, яка передбачає кримінально-правові норми узагальненого характеру, в яких відображається завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі і просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині повторність і рецидив злочинів тощо. Особлива частина передбачає конкретизовані норми про відповідальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили.
· Відповідаючи на друге питання визначаємо, що кримінальна відповідальність – це один з видів юридичної відповідальності, а також обов’язок особи при вчиненні злочину, отримати державний осуд, а також обмеження особистого, майнового чи іншого характеру, що визначається обвинувальним вироком суду.
· При розгляді третього питання, посилаючись на розділ III КК, визначаємо, що злочином є суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Треба вказати, що не є злочином. Ознаками злочину вважаються: суспільна небезпечність, винність, протиправність, карність. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі. При визначенні складу злочину необхідно усвідомити наступне: склад злочину являє собою сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин; сукупність зазначенних ознак наводиться тільки в кримінальному законі; перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпаним; склад злочину трансформується у відповідальність за вчинений злочин.
· Готуючись до четвертого питання слід розглянути розділ VIII КК де наводяться обставини, що виключають злочинність діяння – це необхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний, або психічний примус; виконання наказу, або розпорядження; діяння, пов’язані з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочиної організації.
· Згідно з розділом Х КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і підлягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Необхідно навести види покарань і охарактеризувати їх – це штраф; позбавлен