Підходи до охорони навколишнього середовища в контексті забезпечення міжнародної екологічної безпеки
Екологічна безпека це комплекс заходів спрямованих на зниження шкідливих наслідків сучасного промислового виробництва і викидів в атмосферу. Екологічна безпека реалізується на: - глобальному, - регіональному; - локальному рівнях.Охорона навколишнього середовища – створення громадянами умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва. Охорона навколишнього середовища покликана забезпечити сприятливі умови для постійного залучення природних ресурсів у матеріальне виробництво та задоволення соціальних, культурних та естетичних потреб людей. Країни із різним рівнем економічного розвитку по різному оцінюють свій стан та впроваджують різного змісту заходи, які сприяють виходу із кризи. Економічно розвинені країни еколого-економічну кризу переборюють прискореним впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, нових ресурсозберігаючих технологій, реконструкцією виробництва, формуванням інформаційного суспільства. Країни з перехідною економікою, до яких належить Україна, перебувають на ресурсно-марнотратній стадії розвитку. Виробництво ґрунтується на екстенсивній експлуатації, добуванні та використанні природних багатств. Наглобальному рівні екологічна безпека забезпечується через прогнозування і відстеження процесів в стані біосфери в цілому і складових її сфер (глобальна зміна клімату, парниковий ефект, озоновий екран, опустелювання планети, забруднення Світового океану) (ООН, ЮНЕСКО, ЮНЕП). Регіональний рівень включає великі географічні або економічні зони, а іноді території декількох держав. Контроль і управління здійснюються на рівні уряду держави і на рівні міждержавних зв'язків (об'єднана Європа, Союз африканських держав). Локальний рівень включає міста, райони, підприємства металургії, хімічної, нафто пере-робної, гірничодобувної промисловості та оборонного комплексу, а також контроль викидів, стоків, та ін. Рішення конкретних локальних проблем визначає можливість досягнення мети управління екологічною безпекою регіонального та глобального рівнів. Також існує Концепція стійкого розвитку як універсальний механізм досягнення економіко-екологічної безпеки. Поняття “стійкого розвитку” вперше зустрічається в роботах Мальтуса (1978р.). Сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і проблемами людей усіх поколінь. Концепція сталого розвитку виходить переважно з двох підходів: - ресурсного (граничне вилучення з біосфери продукції фотосинтезу); - біологічного (здатність біосфери розширено відтворювати продукцію фотосинтезу). Основними цілями сталого розвитку є: - економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів; - охорона навколишнього середовища – створення громадянами умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва; - соціальна справедливість – забезпечення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; - раціональне використання природних ресурсів – створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни і їхнього збереження для майбутній поколінь; - стабілізація чисельності населення – формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства; - освіта – забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни; - міжнародне співробітництво – активне співробітництво з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.