Гроші як гроші і гроші як капітал
Сутність капіталу
Сутність капіталу
Урок №11. Сутність і умови функціонування підприємства (фірми).
Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Існують різні види підприємств: заводи і фабрики, банки й універмаги, інститути і магазини, шахти і ферми, інші установи, що є самостійними господарськими суб'єктами, наділені правами юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які розвивають виробництво, визначають його структуру, асортимент продуктів і способи їх отримання. Від ефективності функціонування підприємства залежить економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.
Крім терміна «підприємство» в літературі часто вживають термін «фірма».
Фірма— це ім’я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одноосібний чи колективний) здійснює свою діяльність. У ширшому розумінні— це основна ланка сучасної економіки ринкового типу, зареєстрована у відповідній правовій формі.
Іноді фірму визначають як ділове підприємство. Таке тлумачення збігається з попереднім. Проте слід мати на увазі, що під діловим підприємством зазвичай розуміють вид, форму підприємницької діяльності. Виробничі підприємства, збутові контори та різні служби функціонують у вигляді фірм або як їхній підрозділ. Підприємство саме по собі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить.
У країнах з розвиненим ринковим господарством діє кілька десятків мільйонів фірм різних видів, які представляють різні форми і способи залучення та використання капіталу.
В Україні, економіка якої перебуває в перехідному стані, фірми знаходяться в стадії формування. Це потребує стимулювання такого процесу і реструктуризації підприємств.
Виходячи з викладеного вище, надалі розглядатимемо підприємство як організацію, що здійснює господарську діяльність, тобто як фірму.
Підприємство (фірма) як основна ланка національної економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою підприємства, товарний знак.
Умови функціонування підприємства
Реальними суб'єктами ринкових відносин підприємства незалежно від їхніх масштабів, форм організації, структури власності та сфери діяльності можуть бути за таких умов:
Якщо вони є економічно самостійними товаровиробниками. Це дає їм можливість на свій розсуд використовувати належне їм майно, визначати програму дій, обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися доходами, що залишаються після сплати податків.
Стимулом їхньої діяльності є прибуток, який створюється під час кругообороту капіталу.
Підприємство несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності — як поточними доходами, так і капіталом.
Створення таких умов й означає перехід країни до ринкової економіки. Це складний процесу, що потребує багато часу. Потрібно також, щоб відбулися трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.
Урок №13. Сутність заробітної плати в умовах ринкової економіки.
Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім. За розрахунками середньої структури середньомісячного заробітку персоналу на виробничих підприємствах України протягом кількох останніх років, основна заробітна плата й додаткова оплата праці становлять відповідно 70—80 і 20—30% від загальної величини цього заробітку.
Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.
Під час визначення заробітної плати як ціни робочої сили необхідно враховувати єдину міру оплати праці, критерієм якої є реальна вартість життя працівника та його сім’ї. Як ціна робочої сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.
Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв’язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.
Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактору і використання трудового потенціалу.
При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув’язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:
· відтворювальну — як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;
· стимулюючу — встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;
· регулюючу — як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;
· соціальну — забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.
Сьогодні заробітна плата виконує інші функції, а саме:
· збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;
· забезпечення соціальних гарантій;
· збереження попереднього статусу, пов’язаного з попереднім робочим місцем;
· стримування інфляції (через затримку виплати заробітної плати);
· перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;
· поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;
· посилення мобільності робочої сили.
Урок №14. Структура заробітної плати.
У відповідності зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, що за трудовою згодою чи власник уповноважений їм орган виплачує працівнику за виконану їм роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства.
Структура заробітної плати:
а) Основна заробітна плата;
б) Додаткова заробітна плата;
в) Інші заохочувальні і компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, вироблення, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у виді:
а) тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робочих і посадових окладів для службовців, незалежно від форми і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;
б) процентних чи комісійних нарахувань у залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках коли вони є основною заробітною платою;
в) суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет і журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення й інших підприємств і оплата їхньої праці, здійснювана по ставках (розцінка) авторського (постановочного) винагороди, нарахованого на даному підприємстві.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи і винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством, премії робітником, керівникам, фахівцям і іншому службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів, винагороди (процентні надбавки за вислугу років, стаж роботи, передбачені чинним законодавством, оплата праці працівників за виконання робіт відповідно до договорів цивільно-правового характеру, оплата за роботу у вихідні і святкові (неробочі) дні, у понаднормове час, процентні і комісійні винагороди, виплачувані додатково до тарифної ставки (окладу), суми виплат, зв'язаних з індексацією заробітної плати працівників, оплата щорічних основних і додаткових відпусток, грошова компенсація за невикористану відпустку, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Інші заохочувальні і компенсаційні виплати включають: винагороди за підсумками роботи за рік, премії по спеціальних системах і положенням, компенсаційні й інші грошові і матеріальні виплати, не передбачені актами діючого законодавства, чи які виробляються понад установлений зазначеними актами норм.
Склад витрат на оплату праці (основної і додаткової заробітної плати, заохочувальних і компенсаційних виплат, а також інших виплат, що не входять до складу фонду оплати праці, відбиті в Інструкції зі статистики заробітної плати.
Джерела засобів на оплату праці
Джерелом засобів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу, отриманого в результаті їхньої господарської діяльності.
Урок №15. Форми і системи заробітної плати. Тарифна система.
Заробітна плата з боку її організації виступає у вигляді почасової і відрядної плати.
Почасова плата являє собою заробітну плату, яку отримує працівник за певний робочий час. Вона виникає в процесі становлення капіталістичних відносин і переважає на перших етапах розвитку капіталізму. У подальшому на перше місце виходить відрядна, яка передбачає залежність заробітної плати від обсягу виробленої за певний час продукції. Ця форма заробітної плати в певних умовах мала свої переваги, бо вона забезпечувала контроль за якістю продукції та праці, давала можливість підтримувати певний рівень інтенсивності праці, значно зменшувала функції контролю з боку роботодавця, бо цей контроль здійснювався за допомогою виготовленої продукції, від кількості і якості якої залежала заробітна плата.
Основними принципами системи заробітної плати є:
o залучення робітників за допомогою відповідної організації заробітної плати до досягнення цілей, що стоять перед фірмою, шляхом поширення їх участі в організації виробництва, його плануванні, управлінні тощо;
o використання широкого набору мотиваційних стимулів, які пов'язані не тільки безпосередньо з матеріальним заохоченням працівника через заробітну плату та її відповідну організацію, а й з широким використанням різноманітних систем соціальних гарантій для працюючих. Сюди слід віднести приватні програми соціального страхування, корпоративного пенсійного забезпечення, різноманітних пільг, пов'язаних з лікуванням, підвищенням кваліфікації і т.ін.;
o застосування значної диференціації в заробітній платі, яка дозволяє враховувати індивідуальні кваліфікаційні особливості працівника;
o значне зростання тих елементів у заробітній платі, які не є стабільними і використовуються для посилення мотивації найманого працівника.
Серед багатоманіття різних систем заробітної плати можна виділити кілька характерних систем, а саме: тарифні, преміальні, колективні.
Тарифна система заробітної платибудується на розробці тарифних ставок, які диференційовані від розрядів. Їх може бути досить багато, що залежить від галузі, особливостей професії тощо.
Тарифна система націлена на стимулювання робітників до сумлінного виконання своїх операцій, забезпечення високої якості робіт, оволодіння суміжними професіями, забезпечення раціонального використання устаткування.
Тарифна система, як вона склалась у СРСР та в інших соціалістичних країнах, у своїй організації включала три основних елементи:
1. Тарифну ставку. Це ставка заробітної плати працівника, який виконує роботу за першим розрядом.
2. Тарифно-кваліфікаційні довідники. Це документ, що містить опис характеру операцій, які здійснює працівник відповідної професії і відповідної кваліфікації, вираженої у розрядах. У цих довідниках уміщені також вимоги до знань і вмінь працівника конкретного (за розрядом) рівня кваліфікації.
3. Тарифну сітку. Вона містить тарифні коефіцієнти, що показують різницю в тарифних ставках розрядів, вищих за перший.
Преміальні системи найчастіше застосовуються в тих випадках, коли характер роботи дозволяє чітко визначити внесок конкретного працівника. Однією з видів такої системи є відрядно-преміальна, яка передбачає сплату певної надбавки за виготовлену понад норму продукцію. Ця система спрямована на посилення інтенсифікації праці і найчастіше застосовується в тих випадках, коли підприємцю необхідно збільшити кількість продукції, що виробляється.
Досить часто використовується преміальна форма організації заробітної плати й у вигляді погодинно-преміальної системи. У тих випадках, коли фірма має складне устаткування і зацікавлена в його збереженні та сумлінному використанні, встановлюються премії за дотримання технологічної дисципліни, дбайливе обслуговування обладнання тощо. При цьому вважається за доцільне застосування преміальних надбавок у розмірі не менше 3-5 % від основної заробітної плати. Нижчий відсоток надбавки, як показує досвід багатьох фірм, не має чітко визначеної стимулюючої функції.
Премії можуть видаватись у вигляді акцій того підприємства чи компанії, на якій працює робітник. Це певною мірою залучає його не тільки до участі в розподілі частини продукту, але деякою мірою і до управління підприємством.
Урок №16. Сутність підприємства та умови його існування.
ПІДПРИЄМСТВО – це організаційно відокремлена, економічно самостійна одиниця виробничої сфери народного господарства, яка спеціалізується на виготовленні продукції, наданні послуг або виконанні робіт.
МЕТА функціонування підприємства на ринку – задоволення суспільних потреб у певних видах продукції (роботах, послугах; далі – «продукції») та одержання прибутку.
Підприємство повинно одержувати прибуток, але забезпечити досягнення такої цілі можна лише через виготовлення за допомогою наявних у нього ресурсів необхідної споживачам продукції відповідного призначення, профілю і асортименту.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції: творчу, ресурсну, організаційну.
ТВОРЧА ФУНКЦІЯ -передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
РЕСУРСНА ФУНКЦІЯ - полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ФУНКЦІЯ - спрямована на поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.
| Політичні |
| ПЕРЕДУМОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА |
| Економічні |
| Психологічні |
| Юридичні |
Рис. 3. Передумови підприємництва
Урок №17.Організація підприємницької діяльності.
ПІДПРИЄМНИЦТВО - загальнодоступний вид господарської діяльності. Воно може бути пов'язане із виробництвом товарів і наданням послуг, може здійснюватись у фінансовій сфері або сфері обігу та інших сферах економічної діяльності. Обираючи вид підприємницької діяльності, громадяни (фізичні особи) керуються своїми знаннями, здібностями, досвідом, вмінням, природним даром.
При виборі виду комерційної діяльності суб'єкти підприємництва повинні взяти до уваги насамперед сферу і масштаб діяльності, спосіб і джерела фінансування, форму відповідальності, можливий обсяг реалізації товару і послуг, існуючий рівень оподаткування та інші чинники. Після цього створюється бізнес-план, в якому викладається сутність підприємницької ідеї, цілі, шляхи й засоби її реалізації, визначаються обсяги матеріальних і фінансових ресурсів для реалізації підприємницького проекту та ін.
В загальному вигляді структура бізнес-плану має такий вигляд (рис. 11.1).
Підприємницька діяльність здійснюється певними суб'єктами ринкових відносин. Ними можуть бути різні учасники господарської діяльності. Згідно з чинним законодавством, суб'єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути:
1) господарські організації - юридичні особи всіх форм власності, які здійснюють господарську комерційну діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської комерційної діяльності.
Відповідно до чинного законодавства України забороняється здійснення підприємницької діяльності таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади й управління, органам місцевого самоврядування, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.
Підприємницька діяльність характеризується певним змістом, направленістю, послідовністю операцій. Залежно від змісту діяльності та її зв'язку з основними стадіями процесу відтворення виділяють різні види підприємництва:
– виробниче підприємництво — це діяльність, яку виконує сам підприємець, використовуючи як чинники виробництва робочу силу, знаряддя і предмети праці, виробляє товари чи послуги для подальшого продажу суб'єктам ринку (споживачам);
– комерційне підприємництво - діяльність, коли підприємець сам не виробляє товари, а виступає в ролі торговця, продаючи готові товари, які отримані ним від інших суб'єктів ринку;
– фінансове підприємництво - це особлива форма підприємницької діяльності, коли якості предмет купівлі-продажу виступають гроші та цінні папери, що продаються підприємцем споживачу (покупцю) або надаються йому у кредит;
– посередницька підприємницька діяльність - коли сам підприємець не виробляє і не продає товари, а виступає в ролі посередника у процесі здійснення товарно-грошових операцій;
– страхове підприємництво - діяльність, коли підприємець гарантує страховику майна, життя, цінностей за певну плату, компенсацію можливих втрат у результаті непередбачуваного лиха.
За формами власності та організації виділяють такі основні види підприємництва:
– одноосібне володіння (приватне, сімейне) - підприємництво, що діє на основі приватної власності громадян-членів однієї сім'ї та їх праці, з можливим застосуванням найманої робочої сили;
– товариство (партнерство) - підприємництво, що засноване на власності юридичної особи з обмеженою відповідальністю, використанням найманої робочої сили (малі підприємства, кооперативи, товариства);
– Акціонерне товариство (корпорація) — це провідна форма підприємництва, що заснована на власності учасників товариства - акціонерів (фізичні та юридичні особи).
Особливе значення підприємництва полягає у тому, що воно:
1) створюючи інноваційне середовище, є могутнім чинником структурних перетворень у національній економіці;
2) забезпечує здорову конкуренцію;
3) сприяє найефективнішому використанню матеріальних, інвестиційних і нематеріальних ресурсів;
4) забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці;
Урок №18.Права, обов’язки і відповідальність підприємця.
Права підприємця. Право - це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:
· створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;
· купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;
· самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни та тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;
· укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти, угоди);
· самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;
· отримувати, будь-який необмежений за розмірами особистий дохід;
· брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;
· користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.
Обов’язки підприємців. Обовязки - це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню. Основні обов’язки підприємців полягають у тому, щоб:
· укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;
· здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;
· забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;
· дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);
· отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.
Відповідальність підприємця. Відповідальність це правове та етичне відношення підприємців до суспільства (до господарюючих суб’єктів, до споживачів тощо), яке характеризується виконанням правових норм (правил). Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:
· за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;
· за охорону навколишнього середовища;
· за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;
· за заподіяну шкоду та збитки.