Еволюція технологічних укладів
Тема 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Еволюція технологічних укладів
Поняття інноваційної діяльності
Еволюція технологічних укладів
Аби зрозуміти значення якісно нового підходу до розгляду економіки України, слід звернутися до теоретичних та практичних положень, які пов'язані з впровадженням інноваційного шляху розвитку в ринкових умовах господарювання.
Вивчення та впровадження в практику положень інноваційних теорій при переході на інноваційну модель розвитку зумовлюється декількома причинами.
По-перше, необхідно виходити з того, що інноваційний шлях розвитку економіки є невід'ємною частиною загальносвітового науково-технічного прогресу. І в цьому розумінні було б неправомірним відривати економічні процеси, які проходять в Україні, від світової практики й твердити, що в нашій країні визначено свій, неповторний шлях розвитку науки і техніки, пов'язаний із застосуванням унікальних форм організації та управління інноваціями.
По-друге, перехід від командно-адміністративного управління до ринкової економіки мусить супроводжуватися й відповідними змінами у сфері управління інноваційною діяльністю. Аби уникнути помилок, слід визначити й застосовувати на практиці теоретичні й практичні підходи до використання інновацій в умовах ринкової економіки.
Інновація — це винятково важлива для сьогодення економічна категорія. Проте від часу її появи минув не один десяток років. Відомий австрійський економіст Й. Шумпетер у 1912 р. у книзі «Теорія економічного розвитку» запропонував концепцію інновацій, в основу якої поклав ідею про «нові комбінації». Серед комбінацій, які в цілому формують структуру інноваційного процесу, він називав такі:
1. Випуск нового продукту, або ж відомого продукту нової якості.
2. Впровадження нового, досі невідомого в конкретній галузі методу виробництва.
3. 
Проникнення на новий ринок збуту — відомий чи невідомий.
4. Отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів.
5. Організаційна перебудова, зокрема створення монополії чи її ліквідація.
У подальших працях Й. Шумпетера термін «нова комбінація» замінено терміном «інновація», що й став науковою категорією. Інновації витісняють старі продукти та виробництва, забезпечують структурну перебудову економіки.
Й. Шумпетеру належить ідея про те, що інновації виштовхують економічну систему з урівноваженого стану і є чинником «створювального руйнування», або «нестабільної стабільності».
Цю теорію підтримували такі відомі економісти, як Дж. М. Кейнс та У. Ростоу. Зокрема, У. Ростоу в праці «Теоретики економічного зростання від Девіда Юма до нинішніх часів...» зазначає, що «...в Європі послідовність розвитку ідей економічного зростання та бізнесових циклів така: від Тутан-Барановсько-го до Шпітгофа, далі до «Ліги Націй» Хаберлера і за тим «Бізнесові цикли» Шумпетера». Кейнс також заявляв, що симпатизує школі, представленій такими авторами, як М. Туган-Барановський, Хал, Шпітгоф та Й. Шумпетер.
Отже, економісти Заходу інноваційною економікою називали таку, яка динамічно розвивається, у якій освоюють якісно нові види продукції, нові технології, методи виробництва тощо — все те, що забезпечує державі економічне зростання.
М. Туган-Барановський у праці «Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя» (1894) дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку і дійшов висновку, що не споживання керує виробництвом, а навпаки — виробництво керує споживанням через нагромадження позикового капіталу та його інвестування. Позикові капітали поглинають наукові відкриття й технічні вдосконалення та підштовхують виробництво. Інакше кажучи, обсяг попиту на капітал залежить від стану технічного прогресу.
Надалі такий напрям досліджень був продовжений учнем та послідовником М. Туган-Барановського М. Кондратьєвим, який у 20-х роках XX ст. довів, що економічний розвиток як поступальний рух шляхом підвищення економічної системи, здійснюється нерівномірно, хвилеподібно, і вперше статистично обґрунтував цю думку. Розробляючи теоретичні й практичні питання розвитку господарської кон'юнктури в тодішній Росії, М. Кондратьєв проводив економічні порівняння даних з динамікою світового господарства. Дослідження у цій галузі привели його до обґрунтування концепції «довгих хвиль» суспільного відтворення, яке в подальшому стало одним з основних напрямів світової економічної науки.
Нерівномірність розвитку ринкової економіки пов'язана передусім із якісними змінами в капіталі та зміною поколінь техніки (технічні цикли). При цьому необхідно підкреслити, що процес заміщення старих виробництв здатний сформувати нову технологічну базу та нову якість економічного зростання, для чого необхідні одночасні якісні зміни в робочій силі (утворювальні цикли).
Отже, специфікою ринкової економіки є циклічний характер її розвитку. Кризові ситуації, які виникають внаслідок нерівномірного розвитку економіки та окремих її частин, коливання обсягів виробництва та збуту, значні спади виробництва слід розглядати не як збіг несприятливих ситуацій, а як загальну закономірність, притаманну ринковій економіці.
Вчені, що вивчають проблеми соціально-економічного розвитку країн, доходили висновку, що, як уже відзначалося, по-перше, розвиток відбувається хвилеподібно, відповідно до теорії «довгих хвиль» М. Кондратьєва; по-друге, рівень соціально-економічного розвитку визначається впливом значного числа чинників: технологічних, соціальних, політичних, культурних та інших; технологічного та інформаційного розвитку.
Наприклад, І. Ліпсиць і А. Нещадін відзначають, що згідно з теорією «довгих хвиль» М. Кондратьєва науково-технічна революція розвивається хвилеподібно, з циклами протяжністю приблизно в 50 років. Відомо шість технологічних укладів (хвиль).
Перший технологічний уклад, сформований в 1770–1830 рр. базувався на інтенсивному розвитку у текстильній промисловості та використанні енергії води. Він базувався на широкому застосуванні парових двигунів і розвитком машинобудування.
Другий уклад (1830–1880 рр.) був пов’язаний із створенням мережі залізниць та морських шляхів. Економічними символами цього періоду були вугілля і транспортна інфраструктура.
Третій уклад (1880–1930 рр.) базувався на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на основі сталевого прокату, становленні хімічної промисловості. То був період нафтового буму в США, створення потужного воєнно-промислового комплексу в Європі, широкого впровадження радіозв’язку і телекомунікацій. Розвивалося виробництво автомобілів та літаків, кольорових металів, алюмінію, пластмас, товарів тривалого користування. З’являлися величезні фірми, картелі та трести. Дрібні компанії поглиналися великими, відбувалася концентрація банківського і фінансового капіталів.
Четвертий уклад (1930–1980 рр.) базувався на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти, нафтопродуктів та газу, а також засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів. Це ера масового виробництва автомобілів, тракторів, літаків, різноманітних видів озброєнь, товарів тривалого користування, будівництва швидкісних автомагістралей, аеропортів. З’являються та інтенсивно поширюються комп’ютери і програмні продукти для них. Атом спочатку використовується у воєнних, а згодом і в мирних цілях. На ринку панує олігопольна конкуренція, утворюються транснаціональні корпорації.
П’ятий уклад, що почався в середині 80-х рр. ХХ ст., спирався на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, освоєння нових видів енергії, космічного простору, супутникового зв’язку тощо. Він пов’язаний з переходом від розрізнених фірм або навіть транснаціональних корпорацій до єдиної мережі компаній, що з’єднані електронними засобами зв’язку, тісно взаємодіють у галузях технології, контролю якості продукції, планування інвестицій.
Сьогодні в Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні уклади — п’ятий та шостий — становлять близько 4%, причому шостий технологічний уклад, що визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн у майбутньому, у нашій країні майже відсутній (менше 0,1%). Близько 58% виробленої продукції припадає на найнижчий, третій технологічний уклад (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% — на четвенртий. За показником фінансування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70% коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23% — п’ятий технологічний уклади. Інноваційні витрати розподіляються таким чином: 60% — четвертий технологічний уклад і 30% — третій (сумарно — 90%), а п’ятий становить лише 8,6%. Стосовно інвестицій, які, власне, і визначають майбутнє на найближчі 10–15 років, маємо такі пропорції: 75% спрямовуються у 3-й технологічний уклад і лише 20% та 4,5% — у четвертий і п’ятий технологічні уклади відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння та модернізація) 83% припадає на третій технологічний уклад і лише 10% — на четвертий.
Наведені дані свідчать про досить складну ситуацію, що спостерігається в економіці України, оскільки сьогодні закладається майбутня структура випуску продукції, де домінуватиме третій технологічний уклад.
В країнах — світових лідерах технологічного прогресу нині закладаються основи сьомого технологічного укладу, що пов’язаний із створенням технологій „холодного” термоядерного синтезу, що має докорінно змінити енергетичний потенціал земної цивілізації. Розвиваються галузі шостого технологічного укладу (біотехнологія, зокрема клітинна біологія; аерокосмічна промисловість; нанотехнології; нові матеріали; оптоелектроніка; системи штучного інтелекту; мікроелектроніка; фотоніка; мікросистемна механіка; інформаційні супермагістралі; програмне забезпечення і засоби імітації; молекулярна електроніка; системи управління персоналом) та п’ятого (фармацевтична, автомобільна, хімічна, інструментальна промисловість) [232].
Як відомо, сутність нової економіки полягає в тому, що в ній роль головного виробничого ресурсу грають знання і інформація. Ефективність нової економіки забезпечується прогресивною науковою базою, впровадженням високих технологій тощо. США, створивши інформаційне суспільство, стали визнаним лідером в інформаційному і комунікаційному секторах світової економіки. Сьогодні компанії США майже повністю віддали переважно країнам Південно-Східної Азії виробництво побутової домашньої техніки, Латинської Америки - текстильне і швейне виробництво, європейцям - свій внутрішній ринок дорогих представницьких автомобілів та парфумів (хоча і те і інше може високоякісно вироблятися в самих Сполучених Штатах) . При незначному зростанні виробництва в традиційних галузях і скороченні експорту відповідної продукції із США на світовий ринок сьогодні випереджуючими темпами розвиваються наукомісткі та понаднаукомісткі виробництва, які домінують у загальному експорті американської промислової продукції. Сьогодні на США припадає майже 42% світового ринку високотехнологічних видів сучасного озброєння, унікальних приладів різноманітного призначення, найновіших модифікованих комп'ютерних програм, більше 30% літальних апаратів, більша частина номенклатури композиційних та інших матеріалів із заданими параметрами, які використовуються в світовій промисловості [231].
Кожний з укладів у своєму розвитку проходив різні стадії, які відрізняються ступенем його впливу на загальне економічне зростання у країні. Застарілі уклади, що втратили свій вирішальний вплив на темпи зростання, залишали у складі національного багатства країни створені виробничі, інфраструктур ні об'єкти, культурну спадщину, знання і т. ін.
Тривалість деяких хвиль перевищує 50 років через збіг періоду спаду хвилі, що йде, з періодом зростання нової хвилі. У зв'язку з прискоренням НТП в майбутньому тривалість хвиль (укладів) скорочуватиметься .
Схематично еволюцію технологічних укладів представлено на рис. 1.1.
|
Рис. 1.1 Еволюція технічних укладів
Поняття «технологічний уклад» (у сучасному розумінні цього терміна) введено в науковий оборот С. Глазьєвим. Воно має деяку спільність з розглянутим вище поняттям технологічної системи, але досить повно досліджене стосовно національного стану економіки. Технологічний уклад — це групи технологічних сукупностей, які пов'язані одна з одною однотипними технологічними ланцюгами і утворюють відтворювальні цілісності. Технологічний уклад характеризується ядром, ключовим чинником, організаційно-економічним механізмом регулювання. У економічно розвинених країнах триває інтенсивний перерозподіл ресурсів з четвертого до п'ятого технологічного укладу.
Слід підкреслити, що всі типи циклів (хвиль) впливають на економічну кон'юнктуру. При цьому треба враховувати фактор часу й слідкувати за розвитком кризових явищ, що дасть змогу з меншими втратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу.
Інноваційний процес слід пов'язувати з різними факторами кон'юнктури:
• з рівновагою першого порядку — попит і пропозиція;
• з рівновагою другого порядку — переливання капіталу в нові машини, обладнання, модернізацію виробництва;
• з рівновагою третього порядку — стосується всіх основних суспільних благ: виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії тощо.
Відхилення від першого типу рівноваги призводить до «коротких хвиль», другого типу — до «середніх», третього типу — до «довгих».
«Довгі хвилі» складаються з двох фаз — висхідної та нисхідної, яка припадає на період кризи та депресій. Між короткими та довгими циклами існує тісний взаємозв'язок, оскільки перші немовби нанизуються на другі, а характер реального економічного циклу багато в чому залежить від того, на яку саме фазу довгого циклу припадає даний короткий: якщо на висхідну — пожвавлення, а якщо на нисхідну, то кризові депресії посилюються.
При вивченні одержаного емпіричного матеріалу М. Кондратьєв дійшов висновку, що протягом двох десятків років перед початком висхідної фази спостерігається пожвавлення у сфері технічних винаходів, їх широке застосування, що зумовлює тривале господарське піднесення.
Висхідні фази значно багатші на соціальні потрясіння, ніж фази нисхідні. Кон'юнктурна схема «довгих хвиль» може використовуватися як один із засобів прогнозування тривалості коливань ринкової економіки, визначення переломних періодів у її еволюції, а також настання сукупної структурної кризи, що припадає на нисхідну фазу довгого циклу.
Наукове значення праць М. Кондратьєва полягає в тому, що у них вперше подано розгорнуте статистичне обґрунтування існування та повторюваності довгих циклів. Він висловив ряд плідних ідей стосовно механізму довгохвильових коливань господарської кон'юнктури. Повторюваність довгих циклів суспільного виробництва пов'язана з особливостями основного капіталу, вкладеного в довгострокові виробничі споруди.
Вихід із фази кризи та депресії й подальше досягнення економі чного пожвавлення може статися лише завдяки масовій заміні активної частки знаряддя праці тими підприємствами, які витримали кризу. Саме така заміна дає їм змогу при відносно низьких цінах періоду стагнації розпочати процес розширення господарської діяльності, бо вона є рентабельною завдяки використанню нової техніки та технології і, відповідно, зниженню питомих витрат.
На стадії піднесення економіки, як правило, змінюються економічна кон'юнктура, змінюється попит і пропозиція на вироблені товари. На цій стадії триває реконструкція економічної система в цілому.
Особливістю стадії спаду хвилі є те, що ця стадія характеризується великою активністю інноваційної діяльності, повним оновленням споруд, обладнання довгострокового використання, створення нових робочих місць та нових об'єктів виробництва. При спаді довгих хвиль спостерігається зміна технологічної парадигми. Зважаючи на такі докорінні зміни, інноваційну діяльність слід розглядати як стан рівноваги та відхилення від рівноваги у довгих циклах кон'юнктури.
Простежується чітка тенденція узгодження процесів нововведення з економічною кон'юнктурою, з періодом життєвих циклів великих виробничих систем, а також з національним доходом, споживанням та нагромадженням капіталу, з ринком робочої сили. Необхідно відзначити ту особливість, що на стадії зниження кон'юнктури та спаду життєвих циклів великих систем необхідно знову впроваджувати технічну інновацію, аби оновити й удосконалити технології, знайти нові ринки, створити нові робочі місця.
Зазначені цикли — це спіраль поступального руху технологічного потенціалу економіки, в яку мусить вписатися кожен господарюючий суб'єкт, прагнучи практично витримати конкурентну боротьбу за гроші споживачів. Цикли є необхідним механізмом, за допомогою якого ринкове середовище здійснює саморегуляцію такої важливої стадії науково-технічного прогресу, як упровадження підприємцями нововведень у господарську практику. Без цієї саморегуляції процес інновацій був би повільнішим.
Нині циклічний характер відтворення продовжує залишатися однією з головних закономірностей ринкової економіки.
З погляду рівня розвитку країн міжнародної кооперації й інтеграції російські вчені І. Ліпсиць і А. Нещадін поділяють світове співтовариство на такі групи країн:
1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція.
2. Країни 1-го технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австралія, Південна Корея.
3. Країни 2-го технологічного кола: країни, що найбільше просунулися в розвитку.
4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.
5. Країни СНД і близького зарубіжжя.
6. Найменш розвинені з числа країн, що розвиваються.
Ю. Перевалов до специфічних характеристик сучасних технологій відносить такі:
• вузька спеціалізація;
• швидке старіння;
• необхідність постійного розвитку;
• висока ризикованість фінансових ресурсів;
• швидка розповсюджуваність по всьому світі;
• розробка і впровадження ноу-хау;
• розвиток при тиражуванні;
• неможливість поширення лише за допомогою документації.
Вивчення та впровадження досвіду розвинених країн світу допоможе Україні активізувати проведення економічних реформ і реально перейти на інноваційний шлях розвитку.