Вплив мотивації на розвиток професійної

Поняття стилів управління

 

Ефективність та комфортність ділового спілкування в групі в значній мірі залежить від її керівника, точніше - від обраного ним стиля керівництва. Стиль взагалі є проява та вираження індивідуальності керівника, він “підбирається” як особистий гардероб: щоб було зручно та відповідно ситуації. Але те, що зручно та звично для керівника, зовсім не обов’язково є таким для його підлеглих. Ось тут, на перехресті взаємних вимог та очікувань керівників та підлеглих виникають чисельні психологічні проблеми, які здатні суттєво перешкодити діловому спілкуванню та знизити ефективність керівництва. Навчитися розуміти їх природу та заздалегідь приймати необхідні міри у вигляді корекції стилю керівництва – задача непроста, але цілком вирішуєма, особливо якщо прислуховуватись до рекомендацій соціальної та управлінської психології.

Стиль керівництва - це сукупність методів впливу на підлеглих, які використовує керівник, а також форма (манера, характер тощо) виконання цих методів.

Самою популярною залишається і досі класична типологія індивідуальних стилів керівництва, розроблена ще в 30-ті роки німецьким психологом Куртом Левіним (1890 – 1947). В ній виділяються три провідних стиля керівництва:

1. авторитарний;

2. демократичний;

3. нейтральний (ліберальний, анархічний, стиль попускання).

Пізніше амеріканці ( К.Левін емігрував у США) замінили термін “ нейтральний” на “ ліберальний”. Крім того, досить часто ті ж самі стилі означалися як “директивний”, “колегіальний”, та “ стиль попускання”.

Авторитарний стиль.

Авторитарному стилю притаманні одноосібний спосіб прийняття управлінських рішень, жорсткий та суворий контроль керівника за виконанням завдань, очікування беззаперечної покори зі сторони підлеглих, перевага репресивним методам впливу на виконавців, мінімальне інформування співробітників про загальний стан справ в організації. Керівник, який додержується цього стилю, як правило, впевнений в беззаперечній перевазі своєї компетенції, досвіду та здібностей досягати бажаних цілей у порівнянні з підлеглими. Звідси – прагнення вирішувати всі проблеми за своїм бажанням, яке зовнішнє проявляється у тоні наказу, жорсткості, а часом і грубості під час спілкування, нетерпінні до критики тощо. Вибір авторитарного стилю ясно показує, що керівник орієнтований виключно на виробничі задачі. Особистісні проблеми працівників його мало цікавлять.

Демократичний стиль.

Демократичний стиль керівництва, навпаки, характеризується визнанням необхідності колегіальних способів прийняття рішень. В цьому випадку досить природньо-регулярні обговорення виробничих проблем, врахування думок та ініціатив співробітників, розподіл роботи в умовах повної відкритості та інформованості працівників. Демократичний стиль керівництва має на увазі також широке делегування повноважень, помірний контроль за виконанням завдань (ставка на самоконтроль виконавців), надання переваги заохочувальним засобам впливу.

Керівника такого стилю відрізняють, як правило, рівний тон під час спілкування, доброзичливість, відкритість, терплячість до критики. Вважається, що даний стиль керівництва орієнтований в першу чергу на людину, працівника, розкриття творчих можливостей якого і приводить у кінцевому результаті до високих виробничих показників.

Нейтральний стиль.

Цей стиль керівництва, який називають також стилем попускання, по суті означає надання можливості справам йти самопливом. Уникнення керівників від прийняття стратегічно важливих рішень супроводжується при цьому відсутністю чіткості у розподілі завдань, прав та обов’язків співробітників, незначним контролем підлеглих, використанням колективного способу прийняття рішень для ухилення від відповідальності. Керівник в цьому випадку однаково байдужий як до потреб персоналу, так і до критики у свою адресу. Хоча зазвичай буває привітний та тактовний при спілкуванні, уникає як позитивних, так і негативних оцінок співробітників.

Курт Левін ще називав цей стиль анархічним, тому, що його неодмінні умови – практично повна свобода виконавців при досить слабкому управлінському впливі.

Важливіші розпізнавальні риси трьох названих класичних стилей керівництва були зведені дослідницькою групою К. Левіна в таблицю:


Характерні риси класичних стилей керівництва

№ Критерій Авторитарний Демократичний Попускання
1. Постановка цілей Цілі визначає керівник Цілі – результат групового рішення за підтримкою керівника Повна свобода для прийняття індивідуальних та групових рішень, мінімальна участь керівника
2. Розподіл завдань Всі завдання надає керівник, при цьому співробітник не знає, яке завдання він отримає в наступний раз Встановлює певний порядок розподілу робіт. В залежності від побажань співробітника керівник може надавати пораду та пропонувати інше завдання. Керівник надає необхідні матеріали та за проханням співробітника надає ін-формацію.
3. Оцінка праці Керівник особисто нагороджує та наказує працівників, але сам у трудовому процесі участі не приймає. Керівник прагне використовувати об’єктивні критерії критики та похвали, намагається безпосередньо приймати участь у роботі групи. Керівник надає окремі спонтанні коментарі, регулювання та оцінка групової роботи відсутні.
4. Трудова атмосфера Висока напруга, ворожнеча Свободна, дружня атмосфера Атмосфера свавілля окремих співробітників
5. Групова згуртованість Покорне, беззаперечне підкорення Висока групова згуртованість, низька текучість Низька групова згуртованість
6. Інтерес до завдань, які виконуються Низький Високий Мінімальний
7. Інтенсивність (якість) роботи Висока інтенсивність Висока оригінальність результатів  
8. Готовність до роботи При відсутності керівника перерва у роботі При відсутності керівника продовження роботи Перерви у роботі за бажанням
9. Мотивація праці Мінімальна Висока мотивація кожного працівника та групи в цілому Мінімальна

 

 

Таким чином, різниця трьох класичних стилів керівництва в достатній мірі явна. Який же з них найбільш ефективний?

Як не дивно, але майже за піввіку досліджень стилів керівництва однозначного зв’язку між ефективністю роботи групи та тим чи іншим стилем керівництва не виявлено: і демократичний, і авторитарний стилі надають приблизно рівні показники продуктивності. У підсумку з’явився так званий ситуаційний підхід: нема управлінських рішень, придатних на всі випадки життя; все залежить від конкретної ситуації, яка визначається у свою чергу безліччю самих різних факторів. Набір факторів і створює неповторну ситуацію діяльності групи, яка немов би задає певні риси стилю керівництва.

Авторитарний стиль керівництва досить доречний при наявності у крайній мірі двох умов:

Ø того потребує ситуація;

Ø персонал добровільно та охоче погоджується на авторитарні методи керівництва.

Авторитарному стилю притаманні і значні позитивні якості:

Ø забезпечує чіткість та оперативність управління;

Ø створює видиму єдність управлінських дій для досягнення намічених цілей;

Ø мінімізує час прийняття рішень, в малих організаціях забезпечує швидку реакцію на зміну зовнішніх умов;

Ø не потребує окремих матеріальних витрат;

Явними вадами цього стилю є:

Ø стримання ініціативи, творчого потенціалу виконавців;

Ø відсутність дійових стимулів праці;

Ø громіздка система контролю;

Ø невисоке задоволення виконавців своєю працею;

Ø висока ступінь залежності роботи групи від постійного вольового пресингу керівника тощо.

Подолати ці недоліки дозволяють економічні та соціально-психологічні методи управління, притаманні демократичному стилю керівництва. Цей стиль дозволяє:

Ø стимулювати прояву ініціативи, розкривати творчий потенціал виконавців;

Ø успішніше вирішувати інноваційні, нестандартні задачі;

Ø ефективніше використовувати матеріально-договірні стимули праці;

Ø підняти задоволення виконавців своєю працею;

Ø створити сприятливий психологічний клімат в колективі тощо.

Однак демократичний стиль керівництва використовується не за всіма умовами. Як правило, він успішно спрацьовує за наступними умовами:

Ø стабільному колективі;

Ø високій кваліфікації працівників;

Ø наявності активних, ініціативних працівників, які нестандартно мислять та діють;

Ø можливості здійснення вагомих матеріальних витрат.

Такого роду умови далеко не завжди існують, до того ж це саме умови, які роблять застосування демократичного стилю лише можливим. Перетворити цю можливість у дійсність – завдання не з легких.

Вплив мотивації на розвиток професійної