Законодавства про працю та про охорону 5 страница
Нині, на нашу думку, ще не має підстав вважати, що норми про розгляд індивідуальних і колективних трудових спорів об'єднуються в єдиний самостійний правовий інститут "процесуальне трудове право".
Не важко помітити, що правові інститути не завжди збігаються з видами трудових відносин, які становлять предмет трудового права і викладені у відповідному розділі підручника. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що окремі правові інститути здійснюють правову регламентацію кількох видів трудових відносин. Так, у рамках правового інституту трудового договору здійснюється правове регулювання відносин професійної орієн-
81
тації та професійного добору кадрів, яке проводиться роботодавцем, укладання, зміни і припинення трудового договору, відсторонення працівника від роботи. Водночас деякі відносини перебувають під впливом не одного, а декількох правових інститутів.
Наведена структура трудового права викладена з урахуванням нового законодавства і тенденцій розвитку сучасного трудового права. Система трудового права не є застиглим конгломератом правових норм, вона — динамічна, розвивається під впливом нових економічних і соціальних відносин і зазнає змін. Переважна більшість дослідників поділяють думку про те, що система права має об'єктивний характер, у зв'язку з чим її розвиток зумовлює відповідну трансформацію системи законодавства, що створюється законодавцем (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. — М,: Юристъ, 1999. — С. 406). Трансформація системи трудового права під впливом процесів інтеграції, диференціації, поширення сфери правового регулювання тягне за собою зміни системи трудового законодавства.
Система трудового законодавства, на відміну від системи трудового права, що містить правові норми, становить собою сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудового права вийшла за рамки структури, відображеної в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП було прийнято майже ЗО років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, яка залишилася "старомодною", мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці регламентуються більш сучасними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП. Проте не було і немає чистого збігу між системою права і системою законодавства у традиційному його розумінні, якщо навіть відкинути усі нові тенденції. Так, у системі трудового права є інститут "Охорона праці", а в КЗпП йому відповідають три глави — "Охорона праці" (глава XI), "Праця жінок" (глава XII) і "Праця молоді" (глава XIII). Не є самостійним інститутом глава VII "Оплата праці". Правовому інституту "Матеріальна відповідальність сторін трудового договору" не відповідає глава КЗпП. До глави IX входять норми про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну
82
підприємству, установі, організації, тоді як норми про матеріальну відповідальність власника або уповноваженого ним органу за шкоду, заподіяну працівникові, містяться у різних главах КЗпІІ (глава VII "Оплата праці", глава XI "Охорона праці", глава XV "Індивідуальні трудові спори"). Слід також врахувати, що відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я нині регулюється спеціальним актом — Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням" від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — С. 2080).
Підбиваючи підсумки, слід визнати, що прийняття нового Трудового кодексу — нагальна потреба нинішнього стану суспільних відносин у сфері застосування праці, і в його структурі має знайти відображення структура сучасного трудового права, яка відповідає принципам демократичного суспільства і соціальної ринкової економіки.
Наука трудового права вивчає трудове право шляхом комплексної розробки ефективності правових норм, відповідності правових моделей реальним суспільним відносинам. Великий внесок у становлення та розвиток науки трудового права зробили відомі російські вчені В,М. Догадов, Ф.М. Левіант, М.О. Александров, А.А. Абрамова, B.C. Андреев, Б.К. Бегічев, Л.Я. Гінцбург, К.П. Горшенін, В.В. Глазирін, К.Н. Гусов, CO. Іванов, СС. Наринський, І.Я. Кисельов, Р.З. Лівшиць, СП. Маврін, М.В. Молодцов, B.I. Шкітінський, Ю.П. Орловський, А.Є. Пашерстник, О.С. Пашков, А.В. П'ятаков, В.М. Скобєлкин, О.В. Смирнов, B.I. Смоляр-чук, І.О. Снігірьова, ОЛ. Ставцева, Л.А. Сироватська, В.М. Толкунова, К.П. Уржинський, А.А. Фатуєв, О.С. Хохрякова, О.І. Цепін, українські вчені — М.Й. Бару, О.Т. Барабаш, ЯЛ. Безугла, B.C. Венедиктов, Г.С. Гончарова, О. Єрьоменко, П.І. Жигалкін, В.В. Жер-наков, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, РЛ. Кондратьев, ЛЛ. Лазор, А.Р. Мацюк, ОЛ. Процевський, В.І. Прокопенко, СМ. Прилипко, П.Д. Пилипенко, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, П.Р. Стависький, Б.С Стичинський, Н.М. Хуторян, ГЛ. Чанишева, О. Ярошенко таін.
Система науки ширша за систему трудового права, оскільки вона вивчає трудове право як галузь права не тільки "зсередини", а й "зовні", тобто досліджує найближчі суспільні зв'язки, які
83
забезпечують функціонування чинної правової моделі. Зокрема, це стосується проблем забезпечення зайнятості та працевлаштування, що здійснюється органами державної служби зайнятості, а також посередницькими фірмами недержавної форми власності; відносин щодо державного нагляду за додержанням трудового законодавства; розгляду трудових спорів поза рамками підприємств, тобто у судовому порядку. Актуальним є встановлення зв'язків з правом соціального забезпечення та в цілому визначення місця трудового права у соціальному праві. Надзвичайно важливою проблемою науки сучасного трудового права є встановлення рівня відповідності трудових прав, закріплених законодавством України, міжнародним стандартам прав людини в галузі праці та вироблення на цій основі рекомендацій щодо нормотворчості й правозастосування. Об'єктами дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо. Система науки трудового права в основному відповідає системі трудового права, однак вона ширша за системи галузі трудового права за своїм предметом та змістом. Система навчального курсу "Трудове право України" ширша за систему трудового права. Вона включає розділи про предмет, метод, принципи трудового права, його систему, проблеми формування індивідуального і колективного трудового права. Крім того, в навчальному курсі вивчаються правові питання забезпечення зайнятості й працевлаштування, а також нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства. Під час розгляду конкретних правових інститутів проводиться порівняльно-правовий аналіз національного законодавства про працю із законодавством зарубіжних країн.
2.4. Відмежування трудового права від суміжних галузей права
Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.
До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і немайнові відносини незалежно від зв'язку останніх
84
відносин з майновими (див. Цивільне право. — 4.1. — К., Х997. — С 8—9). Предмет трудового права становлять індивідуальні й колективні трудові відносини. Праця як об'єкт трудових правовідносин виступає у вигляді трудової функції і є видом або родом суспільно корисної діяльності індивіда. Отже, предметом трудового права є відносини, які складаються у процесі праці. Натомість цивільно-правові договори про працю абстрагуються від процесу праці та включають як об'єкт результат або продукт праці (Маврин СП. Рынок труда и трудовое право: проблемы юридической терминологии // Правоведение. — 2000. — №3.— С. 42). За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підлягати правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах усі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів трудового права — робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцеві при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах — на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).
Трудове право відрізняється від цивільного також і за методом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшлося. Характерними рисами методу цивільного права є такі: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, зако-
нодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. — X.: ТОВ "Одісей", 1998. — С. 6).
Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони відрізняються. До предмета трудового права належать індивідуальні та колективні трудові відносини, яким рівною мірою притаманний організаційно-управлінський елемент, трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у такому разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання. До предмета адміністративного права входять відносини у сфері державного управління, які характеризуються владою і підпорядкуванням.
Спільність трудового й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють відносини у сфері колективного процесу праці. Водночас трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право — трудові відносини власників засобів виробництва: членів колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.
Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з громадянами, що працюють, а право соціального забезпечення спрямоване на регулювання відносин щодо надання матеріального забезпечення особам, які з об'єктивних причин не здатні здійснювати працю (непрацездатні особи). За трудовим правом виплачується заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фон-
86
ду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допомог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсійного фонду, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та ін.)- Крім того, є відмінності й у методі правового регулювання.
Є зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому буде створено спеціалізовані трудові суди, як у країнах з розвинутою ринковою економікою (СІЛА, Франція, ФРН та ін.), то доцільно буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.
2.5. Функції трудового права
Нині в загальній теорії права немає єдності поглядів щодо питання про функції права. Численні позиції зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права» або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. — М.: Юристъ, 1999. — С. 252). Функції трудового права — це основні напрями впливу його норм на поведінку (свідомість, волю) людей в процесі праці для досягнення цілей і завдань трудового законодавства.
У літературі серед функцій трудового права виділяють виробничу і захисну (Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудового право: вопросы теории. — М.: Наука, 1978. — С. 27), економічну, соціальну, політичну, ідеологічну (виховну) (Советское трудовое право / Под ред. Пашкова А.С, Смирнова О.В. — М.:Юрид. лит., 1988. — С. 50—56). На думку П.Д. Пи-липенка, трудове право виконує соціальну функцію, а також спеціально-юридичні функції, до яких автор відносить захисну, виробничу і виховну (Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. — Л.: Вид-во Львівського нац. ун-ту імені Івана Франка, 2002. — С. 18—21).
У доповіді В. Єгорова, головного спеціаліста Департаменту Міжнародного бюро праці (МБП), "Реформа трудового законодавства: порівняльні аспекти", зробленій у квітні 2002 р. в Міністер-
87
стві праці та соціальної політики України, а також у розробленому спеціалістами МОП Керівництві з розробки трудового законодавства (Міжнародне бюро праці, Женева, 2002) було наголошено, що засобами трудового права має бути забезпечений баланс між соціальним захистом та економічною ефективністю. Таким чином, фактично визнається існування двох напрямків (функцій) впливу трудового права на розвиток суспільних відносин — економічного і соціального захисту.
Останніми роками багато уваги приділяється розвиткові соціальної функції трудового права. Вчені наголошують на тому, що соціальна функція вже не може обмежуватися лише охороною праці, як би широко це поняття не трактувалося, а зазнає розширення шляхом включення до сфери трудового права найбільш повного закріплення і послідовного розвитку прав людини у сфері праці. Трудове право має виконувати місію гаранта здійснення широкого комплексу соціально-економічних прав і свобод людини у сфері праці. Окрім того, як вказує І.Я. Кисельов, важливою функцією трудового права є визначення і фіксація рухливого балансу між економічною ефективністю виробництва і соціальною захищеністю працівників, рівнем умов їх праці (Киселев И.Я. Цит. соч. — С. 31—33).
Соціальна функція трудового права, на нашу думку, реалізується за трьома напрямами: соціальний захист працівника; соціальний захист роботодавця; забезпечення соціального партнерства між найманими працівниками і роботодавцями.
Трудове право виникло як право захисту найманого працівника. Визнання державами соціально-економічних прав нарівні з особистими і політичними правами справило позитивний вплив передусім на трудове право і наповнило його новим змістом. Встановлення на законодавчому рівні певних обмежень щодо тривалості робочого часу, віку прийняття на роботу, застосування праці підлітків і жінок на небезпечних та шкідливих роботах, встановлення мінімальної заробітної плати, і зрештою проголошення права людини на працю і його державних гарантій заклало основу для такого правового явища, як соціальна стандартизація. Соціальні стандарти як мінімальні загальнообов'язкові норми "проникли" у всі правові інститути трудового права. Сьогодні звичним стало розуміння необхідності приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних за-
88
гальновизнаних соціальних стандартів, у тому числі й у сфері праці. Метою соціальних стандартів є забезпечення умов праці, гідних людини. Соціальна функція вийшла за межі охорони праці, вона дедалі більше розширює свій зміст за рахунок визнання державою цілого комплексу трудових прав працівників і встановлення їх гарантій.
Актуальною для трудового права України є адаптація національного трудового законодавства до міжнародно-правових стандартів. Слід визнати, що чинне трудове законодавство у багатьох випадках ще не приведено у відповідність до ратифікованих за радянських часів конвенцій МОП, Міжнародних пактів про економічні, соціальні та культурні права; про громадянські і політичні права (ООН, 1966 р.). У зв'язку з прийняттям України в члени Ради Європи необхідною є підготовка до ратифікації Європейської соціальної хартії, підписаної від імені України.
Соціальна функція також виявляється у тому, що засобами трудового права має забезпечуватися захист прав роботодавців у сфері соціально-трудових відносин. Ця справа нова для трудового права України. Фактично вона розпочалася з ухвалення спеціального Закону України "Про організації роботодавців" (24 травня 2002 р.). У Законі встановлено, що роботодавці мають право на свободу об'єднання в організації роботодавців для здійснення і захисту своїх прав та задоволення соціальних, економічних та інших законних інтересів (ст. 2 Закону). Якщо організації роботодавців отримали свій правовий статус, хоча й можна назвати декілька зауважень щодо цього, то правовий статус окремого роботодавця в трудовому праві поки що не визначено. Залишається сподіватися, що в новому Трудовому кодексі України цей недолік буде усунуто.
Соціальна функція трудового права виявляється й у регламентації відносин між найманими працівниками та їх представниками і роботодавцями та їх представниками (організаціями та об'єднаннями роботодавців) і державою у сфері соціального партнерства. Йдеться про організаційно-правові форми співпраці — консультації, переговори, укладання колективних договорів та колективних угод на виробничому, регіональному, галузевому та національному рівнях, а також про вирішення колективних трудових спорів із застосуванням примирно-третейської процедури. В Україні 1993 р. утворено спеціальний консультативний
89
орган — Національну раду соціального партнерства з тристороннім представництвом, започатковано практику укладання колективних угод, у тому числі й на національному рівні. У 1998 р. прийнято Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)''.
Правове регулювання соціального партнерства в Україні ще не завершено, очікується прийняття Закону "Про соціальне партнерство", а також передбачається введення в новому Трудовому кодексі спеціальної Книги сьомої "Соціальне партнерство", де буде встановлено комплекс норм щодо соціально-партнерських процедур, форм роботи, органів.
Контрольні запитання і завдання
1. Які суспільні відносини виступають предметом трудо
вого права?
2. Дайте характеристику індивідуальних трудових відно
син. Між ким вони виникають? Який їхній зміст?
3. Хто такі "наймані працівники", працівники, "подібні до
найманих", "працюючі власники"?
4. Яка сфера дії трудового права? Праця яких суб'єктів ре
гулюється трудовим правом?
5. Які суспільні відносини вважаються колективними тру
довими відносинами? Який їхній зміст? Суб'єкти?
6. Спробуйте сформулювати поняття трудового права як
галузі права.
7. Проаналізуйте суспільні відносини, що виникають у сфері
зайнятості. Яким законодавством вони регулюються?
8. Що таке метод галузі права?
9. У чому виявляються особливості методу трудового пра
ва в умовах формування соціальної ринкової економіки?
10. Окресліть систему трудового права, її структурні части
ни, дайте їх коротку характеристику.
11. Які правові норми становлять загальну частину трудо
вого права?
12. Які правові інститути входять до складу індивідуаль
ного трудового права?
90
13. Які правові інститути утворюють колективне трудове
право?
14. Наведіть інші думки науковців щодо предмета, методу
та системи трудового права.
Теми рефератів
1. Предмет трудового права України.
2. Метод трудового права України в умовах формування рин
кових відносин.
3. Система трудового права України.
4. Конституційні засади права людини на працю в Україні.
10. Процевсъкии О. Новий зміст права на працю — основа
реформування трудового законодавства України // Право Украї
ни. — 1999. — № 6. — С. 101—106.
11. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку/
Відп. ред. Н.М. Хуторян. — К.: 1н Юре, 1999.
12. Чанишева Г., Болотіна Н. Окремі теоретичні проблеми
сучасного трудового права (до постановки питання) // Право
України. — 1999. — № 9. — С 13—19.
13. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: тео-
ретико-правовий аспект: Монографія. — О.: Юряд. літ., 2001. —
328 с.
14. Ярошенко О. Правове регулювання праці іноземців в Украї
ні // Право України. — 1998. — № 11. — С 103—105.
Література
1. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. — М., 1948.
2. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов'я
заних з застосуванням праці мілітаризованих державних служ
бовців // Право України. — 1999. — № 2. — С. 96.
3. Воловик В. Про трудоправовий статус державних служ
бовців /У Право України. — 1997. — № 1. — С. 63.
4. Жернаков В. Свобода праці як принцип сучасного трудо
вого права // Право України. — 1999. — № 3. — С. 34.
5. Зуб И.В. Трудовое право России и Украины: общие про
блемы; общие решения (сравнительное исследование) // Госу
дарство и право. — 1997. — № 10. — С. 33—38.
6. Иванов СА., Ливщиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское тру
довое право. Вопросы теории. — М.: Наука, 1978. — 368 с.
7. Коментар до статей 1, 2 КЗпП України // Стычинский B.C.,
Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический комментарий к за
конодательству Украины о труде. — К.; Севастополь: Ин-т юрид.
исследований, 2001.
8. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социа
листического общества. — К.: Наук, думка, 1984. — 280 с.
9. Пилипенко ПД. Проблеми теорії трудового права Украї
ни.—Л., 1999.
Глава 3
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА
УКРАЇНИ
3.1. Поняття і значення основних принципів трудового права
Принципи права — керівні засади, ідеї, які зумовлені об'єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання. Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано, відображають найсуттєвіші риси комплексу правових норм у конкретній сфері суспільних відносин.
Сучасний розвиток наукових досліджень проблеми принципів права свідчить про визнання існування принципів права як певних соціальних цінностей ще до того, як вони втілюються в юридичні норми. Зокрема, виділяють загальнолюдські принципи права і принципи права юридичного. На думку A.M. Коло-дія, що дослідив проблему принципів права, в абсолютній більшості випадків кожний принцип права спочатку існує як загаль-носоціальний, а потім, за використання його юридичною практикою й осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права (Колодій A.M. Принципи права України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 23).
Загальносоціальне право розуміється як право, яке формується усіма соціальними інститутами громадянського суспільства,
93
воно виникає стихійно і створюється безпосередньо людьми. Це право зумовлено природною свідомістю людей та їхніми життєвими потребами. Норми загальносоціального права виступають основою, керівними ідеями для юридичного права, що створюється державою в особі її державних органів. Отже, принципи загальносоціального права виступають первинною категорією, а принципи юридичного права — вторинною, похідною. При цьому система чинних юридичних норм має відповідати принципам загальносоціального права, інакше ці норми втрачають свою регулятивну здатність. Норми залишаються, але не застосовуються й утворюють так зване мертве право.
Принципи права юридичного відображені в нормативно-правових актах у вигляді окремих положень — норм-принципів, норм-декларацій, норм-концепцій, або існують у прихованому вигляді в інших юридичних нормах, у їх сукупності, й становлять собою керівні ідеї, положення, на яких базується юридичне право.
За допомогою юридичних принципів виявляються закономірності та властивості права як самостійного соціального явища, удосконалюються система, структура права і правове регулювання. Правові принципи важливі для нормотворчої і правозасто-совчої діяльності. Вони слугують тим правовим орієнтиром, виходячи з якого законодавець формулює галузеві норми, вносить зміни і доповнення до чинних, нормативних актів. Правові принципи допомагають глибше зрозуміти значення конкретних норм і визначають тенденції розвитку законодавства.
Заслуговує на увагу тісний зв'язок принципів права з правами людини. Європейська соціальна хартія (переглянута) об'єднує разом права та принципи, щодо яких держави мають взяти зобов'язання для їх здійснення. Права та принципи поставлено на один щабель щодо їх суспільного та державного значення. У новому Трудовому кодексі Російської Федерації стаття 2 "Основні принципи правового регулювання трудових і безпосередньо пов'язаних з ними відносин" до числа принципів віднесено основні трудові права людини — свободу праці, право на працю, на захист від безробіття, рівність прав і можливостей працівників тощо.
За сферою дії принципи права класифікують на такі: загально-правові, притаманні усім галузям права; міжгалузеві, що відоб-
94
ражають загальні риси кількох галузей права; галузеві, які характеризують специфіку конкретної галузі; внутрішньогалузеві, які стосуються окремих інститутів.
До загальноправових юридичних принципів, спільних для усіх галузей права, належать: закон системно-структурної організації права; відповідності об'єктивного і суб'єктивного права; внутрішньої несуперечності правової системи; верховенства права, верховенства закону стосовно нормативно-правових актів іншого порядку тощо (Колодій A.M. Принципи права України. — С. 45).
Міжгалузеві принципи характерні для кількох галузей права, які можуть утворювати певну правову спільність. Зокрема, серед вчених європейських країн досить поширеною є думка про те, що трудове право входить до такої правової спільності, як соціальне право. Європейське соціальне право розглядається науковцями як системна правова структура, до складу якої входять трудове право, право соціального забезпечення та інші норми, що регулюють захист соціальних прав людини. Визнання соціального права як такого вважається французькою доктриною соціального права, спрямовуються зусилля на вироблення єдиної соціальної політики ЄС (Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учеб. пособие / Под ред. проф. В.В. Безбаха, доц. А.Я. Капустина, проф. В.К. Пучинско-го. — М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. — С. 74—79; Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник. — М.: Юристъ. — С. 225; Junker A. Arbeits-und Sozialrecht in der Europalschen Union // Juristen Zeitung. — 1994. — № 6 (18 Merz). — P. 277). Ця ідея знаходить підтримку і серед правознавців Російської Федерації, наприклад, Є.І. Доморацька під соціальним законодавством розуміє сукупність норм, які регулюють суспільні відносини в галузі праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я та у сфері соціального обслуговування населення (Доморацкая Э.И. Социальное законодательство Франции. — М.: Наука, 1975. — С. 9). Соціальному праву в цілому притаманні такі принципи, як соціальна справедливість, соціальна солідарність, соціальна стандартизація (встановлення на рівні закону мінімальних нормативів забезпечення), державне гарантування забезпечення соціальних прав і державних соціальних стандартів, соціальне партнерство та деякі інші. Частина цих принципів властива й трудовому праву як галузі соціального права.