Громадянин (роботодавець)
Зміст трудовоїго договору складають умови, за якими досягнуто згоди між працівником і роботодавцем.Умови поділяються на дві групи:
1) необхідні (обов'язкові) умови,без яких трудовий договір неможливий. Це такі умови - місце роботи, трудова функція (тобто певна робота, яку виконуватиме працівник), дата початку роботи, оплата праці;
2) додаткові (факультативні) умови.Ця група умов стає обов'язковою тільки при включенні їх до трудового договору. Інакше кажучи, трудовий договір може бути укладений і без додаткових умов. До додаткових умов відносяться: визначення строку випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги (житло, дитячий садок, організація громадського харчування і т. ін.).
Види трудових договорів розрізняють в залежності від строку укладання. Відповідно до сі. 23 КЗпП трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) строковий, тобто укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) укладеним на час виконання певної роботи.
У тих випадках, коли в трудовому договорі строк ЇЇ дії не обумовлюється, вважається, що він укладений на невизначений строк.
Трудовий договір може бути укладений в усній або письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим у таких випадках:
1) при організованому наборі робітників;
2) з приводу роботи в районах з особливими природними, географічними та геологічними умовами праці;
3) при укладенні трудового договору з неповнолітніми;
4) при укладенні контракту;
5) у випадках, коли працівник наполягає на письмовій формі договору;
6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
7) в інших випадках, передбачених законодавством.
Для укладення трудового договору працівник зобов`язаний подати такі документи:
1) заяву про прийняття на роботу (для укладення трудового договору в письмовій формі подання заяви не потрібно);
2) паспорт або інший документ, що посвідчує особу (свідоцтво про народження);
3) трудову книжку (якщо вона є);
4) військовий білет чи приписне свідоцтво (для військовозобов`язаних).
Окрім цього власник або уповноважений ним орган може запросити працівника надати інші документи, подання яких передбачені законодавством, а саме:
1) документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), якщо виконання роботи потребує певної кваліфікації або освіти,
2) характеристику і документи про обрання на посаду, яка заміщується за конкурсом;
3) направлення на роботу (для .молодих спеціалістів);
4) довідку про стан здоров'я (для осіб, які ще не досятли 18-річного віку чи осіб, які приймаються на роботу із шкідливими умовами праці тощо):
5) довідку про звільнення (для осіб, які звільнилися з місць
позбавлення волі);
6) характеристику, якщо робота пов'язана з виконанням функцій
матеріально відповідальної особи, розпорядженням грошовими або іншими цінностями.
Особливоюформою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організація праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі й дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Порядок укладення контракту передбачає:
1) він укладається у письмовій формі у двох примірниках;
2) набувас чинності з моменту його підписання або з дати визначеної сторонами у контракті;
3) контракт є підставою для видання наказу або розпорядження про прийняття на роботу і тому, інших документів, наприклад заяви, не потрібно.
Зміст контракту складають:
1) обсяг роботи;
2) вимоги до якості роботи та строків виконання;
3) строк дії контракту;
4) права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін;
5) умови оплати й організації праці;
6) підстави для припинення дії контракту;
7) особливі умови праці;
8) додаткові пільи та компенсації;
9) режим робочого часу та відпочинку;
10) передбачені зобов'язання сторін про компенсацію шкоди, заподіяної працівникові в разі дострокового розірвання контракту.
Чим же відрізняється контракт від звичайного трудового договору?
По-перше, це обов`язкова письмова форма. В той час трудовий договір може укладатися як в письмовій, так і в усній формі.
По-друге, контракт укладається лише у випадках, прямо передбачених законами України, а трудовий договір не має таких обмежень.
По-третє, контракт може бути тільки тимчасовим, тобто це строковий договір. Трудовий же договір укладається па певний строк, безстроково, чи на час виконання певної роботи.
По-четверте, можливість передбачити в контракті додаткові (не передбачені чинним законодавством) обов'язки та права, як працівника, так і власника.
Підстави припинення трудового договору - це юридичні факти, що припиняють договірні правовідносини працівника і роботодавця.
Усі підстави припинення трудового договору умовно можна поділити на три групи:
1) припинення трудового договоруз урахуванням волі йою сторін.
2) припинення трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст.38, 39 КЗпП) чи власника або уповноваженого ним органу(ст.ст 40,41 КЗпП);
3)припинення трудового договору з ініціативи третіх осіб
3. Поняття і види робочого часу і часу відпочинку
Робочий час - це встановлений чинним закодавством та прийнятий на його підставі угодою сторін відрізок календарного часу, протягом якого працівники згідно з правилами внутрішнього трудовою розпорядку повинні виконувати за трудовим договором свої трудові обов'язки.
Поряд із загальним поняттям робочого часу в чинному законодавстві здійснюється його розмежування на окремі види, а саме:
1) нормальний робочий час:
2) скорочений робочий час;
3) неповний робочий час;
4) ненормований робочий час;
5) надурочний робочий час;
6) нічний робочий час.
Згідно ст.50 КЗпІП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Це є: загальна норма, яка не залежить від кількості робочих днів на тиждень і поширюється вона на всіх працівників незалежно від того, чи працюють вони постійно, тимчасово. сезонно на підприємствах різних форм власності, а також незалежно від режиму робочого часу та виду робочого тижня.
Скорочений робочий час передбачений законодавством для деяких категорій працівників.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень; для працівників віком від 15 до 16 років (учнів від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень; для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час. робочий час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу (24; 36 годин) для осіб відповідного віку: для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці - не більше як 36 годин на тиждень.
Скорочений робочий час встановлюється для професорсько-викладацького складу та вчителів навчальних закладів, медичних працівників та деяких інших категорій працівників, чия праця пов'язана із значним інтелектуальним і нервовим напруженням.
Неповний робочий часвстановлюється відповідно до ст.56 КЗпП заугодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Така угода може бути досягнута при прийнятті на роботу чи в процесі виконання працівником трудових обов'язків. За неповного робочого дня можливе зменшення як тривалості робочого дня, так і кількості днів робочого тижня. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановити неповний робочий час на прохання вагітної жінки, жінки, що має дитину до 14 років, дитину-інваліда або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.
Нічним робочим часомвважається час з 10 години вечора до 6 години ранку (ст.54 КЗпП). При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.
Трудовим законодавством забороняється залучення до роботи в нічний час:
1) вагітних жінок;
2) жінок, які мають дітей до 3 років;
3) неповнолітніх працівників;
Час відпочинку - це час, протягом якого працівники підлягають звільненню від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його на свій розсуд.
Як і робочий час, час відпочинку має. кілька видів Чинним законодавством про працо передбаченні такі види часу відпочинку:
1) перерви в робочому дні. Перерви для відпочинку і харчування надаються через 4 години після початку роботи і тривають не більше 2 годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому, як правило, правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривал ість перерви встановлюється від ЗО хвилин до однієї години. Час перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
2) щоденний (міжзмінний) відпочинок. Перерви між робочими змінами тривають з моменту закінчення роботи в попередній день і до початку наступного робочого дня. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочого дня та режиму роботи.
3) щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) надається працівнику після закінчення трудового тижня.
4) святкові і неробочі дні встановлюються законодавством України. Святковими днями є:
— 1 січня - Новий рік;
— 7 січня - Різдво Христове;
— 8 березня - Міжнародний жіночий день;
— 1 і 2 травня -День міжнародної солідарності трудящих;
— 9 травня - День Перемоги;
— 28 червня - День Конституції України;
- 24 серпня - День незалежності України.
Неробочими днями є релігійні свята:
— 7 січня - Різдво Христове;
— один день (неділя) - Пасха (Великдень); -— один день (неділя) - Трійця.
Робота у святкові дні і неробочі дні оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у зазначені дні, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надасться лише тим працівникам, робота яких у святковий чи неробочий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.
5) щорічні відпустки. КЗпПта Закон України “Про відпустки" встановили такі види відпусток:
— щорічні відпустки;
— додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
— творчі відпустки;
— соціальні відпустки;
— відпустки без збереження заробітної плати.
Щорічна відпустка- це вид часу відпочинку, встановлений чинним законодавством, колективним договором або контрактом кількість календарних днів безперервного відпочинку в поточному році, наданих працівникові власником або уповноваженим ним органом, із збереженням за ним місця роботи (посади) і заробітної плати.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.
Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день: інвалідам І і П груп - 30 днів, інвалідам III групи - 26 днів; керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам - до 56 днів.
Щорічна додаткова відпустка за роботу ізшкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів.
Право працівника на щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає за деякими винятками, після закінчення шести місяців безперервної робо на даному підприємстві.
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умовм, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням надаються різним категоріям громадян, які здобувають освіту без відриву від виробництва.
Творча відпустка - це вид відпустки, що надається працівнику для закінчення дисертаційної роботи, написання підручника, навчального посібника та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Соціальні відпустки є особливим видом відпусток і вони надаються:
— у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам на підставі медичного висновку тривалістю: до пологів - 70 календарних днів, після пологів - 56 календарних днів (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70 календарних днів), починаючи з дня пологів:
— для догляду за дитиною до досягнення нею трирічною віку жінкам за їх бажанням після закінчення відпустки у зв'язку Звагітністю та пологами;
- жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда. Така відпустка надається за її бажанням щорічно тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.
Додаткові відпустки жінкам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки.
Відпустки без збереження заробітної плати передбачені чинним законодавством. В одних випадках ці відпустки повинні надаватися в обов'язковому порядку, в інших - за згодою сторін.
В обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати надаються:
— матері або батьку, який виховує дитину без матері, що мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину - інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
— чоловікові, жінка якого перебуває у передпологовій відпустці, -тривалістю до 14 календарних днів;
- ветеранам війни та особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"'. - тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
- ветеранам пращ та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, -тривалістю 21 календарний день щорічно;
- пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до ЗО календарних днів щорічно;
— інвалідам І і II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно.
4. Особливості праці жінок та .молоді
Враховуючи фізіологічні, психологічні, вікові та інші особливості, правове регулювання трудових відносні! жінок іа молоді має певні відмінності щодо інших категорій працівників.
Основними особливостями праці неповнолітніх є:
1) не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років (крім
окремих винятків);
2)прийом на роботу неповнолітніх здійснюється тільки після їх попереднього медичною огляду і в подальшому, до досягнення ними 21 року, вони щороку підлягають обов'язковому медичному огляду;
3)їм не встановлюється випробувальний строк при першому прийняті на роботу;
4)їх забороняється залучати до важких робіт і до робіт з шкідливими або
небезпечними умовами праці, а також до підземних робіт;
5)їх забороняється залучати до підіймання і переміщення речей, маса
яких перевищує, встановлені для них граничні норми;
6)їх забороняється залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у
вихідні дні;
7) для неповнолітніх установлюється скорочений робочий день, а
оплата праці проводиться як за повний робочий день;
8) для неповнолітніх встановлена така тривалість робочого часу: для
працівників у віці від 16 до 18 років -- 36 годин на тиждень; для
працівників у віці від і5 до 16 років - 24 години на тиждень; для
працюючих у період канікул учнів у вщі від 14 до 15 років - 24 години
на тиждень.
9) щорічна основна відпусіка для неповнолітніх тривалістю З І
календарний день надається в зручний для них час (як правило,
літній), а у перший рік роботи відпустка надається за їх заявою до
настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному
підпріємстві, в установі, організації;
10) звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу допускається, крім додержання
загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської)
комісії в справах неповнолітніх;
11) звільнення неповнолітнього можливо не лише з власної ініціативи, але і з ініціативи батьків, усиновителів і піклувальників неповнолітнього, а також державних органів та посадових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю у випадку, коли виконання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, загрожує здоров`ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.
5. Трудова дисципліна. Дисципланарна та матеріальна відповідальність
Трудова дисципліна - це сукупність нормативно- правових актів, які регулюють порядок взаємовідносин сторін трудових відносин, спрямованих на виконання ними своїх трудовнх функцій.
Трудова дисципліна передбачає:
1) чесну і сумлінну працю;
2) своєчасне і точне виконання розпоряджень власника;
3) підвищення продуктивності праці;
4) виконання технологічної дисципліни;
5) додержання вимог охорони праці;
6) дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії;
7) збереження та зміцнення власності підприємства;
8) поліпшення якості продукції.
Обов`язок - це міра необхідної поведінки, шо встановлюється у відповідних нормативних актах. У залежності від виду поведінки розрізняють три види обов'язків: обов'язок активної поведінки; обов'язок пасивної поведінки; обов'язок сприймати певну міру примусу.
Засвоїм змістом обов'язки працівників можна поділиш на три групи:
1) ті, що пов'язані з виконанням працівником своїх трудових функцій, покладених на нього умовами трудового договору, контракту;
2) ті, що випливають із наказів і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу;
3)ті, що пов'язані із дотриманням чинного законодавства.
Трудова дисципліна забезпечується застосуванням передбачених чинним законодавством спеціальних правових методів впливу на працівника:
1) метод переконання і виховання- заснований на вихованні у працівника свідомого ставлення до своїх трудових обов'язків, на формуванні у нього стійкого бажання сумлінно працювати;
2) метод заохочення- це певна форма суспільного визнання заслуг працівника у зв'язку з досягнутими ним успіхами в роботі. Застосування заходів заохочення є правом, а не обов'язком власника або уповноваженого ним органу. КЗпП не визначає навіть зразкового переліку заохочень, що може застосувати власник до працівників. Види заохочення передбачаються в правилах внутрішнього трудового розпорядку, статутах і положеннях про дисципліну праці, а також в окремих законах.
Заходи заохочення можуть розподілятися: за способом впливу на працівників — на моральні та матеріальні; за сферою дії - на загальні, що застосовуються до всіх працівників та спеціальні, що стосуються певних категорій працівників і службовців;
3) метод примусуполягає в застосуванні до порушників трудової дисципліни відповідних заходів матеріального і морального впливу, а також заходів дисциплінарного і громадського впливу всупереч їх волі. Сам факт невиконання працівником своїх обов'язків повинен бути зафіксований, дотриманий порядок розслідування, а також повинні бути витримані строки для застосування дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності й засюсовується виключно до порушників трудової дисципліни. Тому підставою для її застосування є порушення трудової дисципліни.
Дисциплінарний проступок - це невиконання або неналежне виконання працівником покладешгх на нього чинним законодавством про працю, колективним і трудовим договорами трудових обов'язків.
За здійснення дисциплінарного проступку роботодавець має право застосовувати визначені чинним законодавством заходи дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарне стягнення - це передбачені в нормативно -правовому акті захід примусового впливу, що застосовуєтьсн органом, якому надано право прийняття на роботу, до працівника, який вчинив дисциплінарний проступок.
Ст. 47 КЗпП передбачає два заходи стягнення за порушення трудової дисципліни: догана і звільнення.
Догана - це вид дисциплінарнго стягненнч, вжитий до працівника за порушення трудової дисципліни. Догана спричиняє для працівника негативні наслідки особистого характеру, як моральні, так і матеріальні.
Звільнення з роботи як дисциплінарне стягнення становить собою організаційний захід, пов'язаний з припиненням з працівником, що порушує трудову дисципліну, трудових правовідносин.
Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі (рочпорядженні), в якому в обов'язковому порядку вказуються мотиви застосування стягнення і повідомляється працівникові під розписку протягом трьох робочих днів Працівник має право оскаржити даний наказ у суді, комісії з трудових спорів або у вищестоящих органах.
Строк дії дисциплінарного стягнення - один рік. Протягом цього строку до працівника не застосовується заходи заохочення. Дисциплінарне стягнення до трудової книжки не заноситься.
Матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, яка полягає в обов'язку однієї сторони трудового договору відшкодувати повністю або частково матеріальні збитки, заподіяні іншій стороні протиправними і винними діями.
Притягнути працівника до матеріальної відповідадьності можливо тільки за сукупністю таких умов (складу дисциплінарного проступку):
1) наявність прямої дійсної шкоди;
2) протиправна поведінка працівника;
3) причинний зв'язок між протиправною дією та заподіяною шкодою:
4) вина працівника в заподіяній шкоді.
Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівника:
1) обмежена матеріальна відповідальність,яка включає в себе обов'язок працівника відшкодувати збитки в межах свого середнього місячного заробітку. Ця відповідальність наступас у всіх випадках, крім тих, коли чинним законодавством передбачена повна матеріальна відповідальність;
2) повна матеріальна відповідальність,яка включає в себе обов'язок працівника відшкодувати збитки в повному обсязі незалежно від розміру одержуваної ним заробітної плати.
Теми рефератів
1. Суб'єкти трудового права України.
2. Колективний договір та колективна угода.
3. Поняття, сторони, зміст і види трудового договору.
4. Контракт - особлива форма трудового договору.
5. Порядок прийняття на роботу.
6. Підстави розірвання трудового договору.
7. Робочий час за трудовим правом.
4. Поняття часу відпочинку та його види.
9. Особливості праці жінок та молоді.
10. Трудова дисципліна як різновид дисципліни.
11. Підстави і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом.
12. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів.
Завдання для самостійної роботи
Завдання 1.Розтлумачити зміст наступних понять та термінів: трудове право; система трудового права; трудові правовідносини; суб'єкти трудових правовідносин; колективний договір; колективна угода; трудовий договір; контракт; трудова книжка; робочий час; час відпочинку; відпустка; святкові дні; неробочі дні; трудова дисципліна; обов'язок; заохочення; дисциплінарна відпоіпдальнісіь: стягнення; матеріальна відповідальність; трудовий спір; комісія з трудових спорів.
Завдання 2.Скласти схему трудових прав громадян.
Завдання 3.Назвати зміст контракту і чим він відрізняється від
звичайного трудового договору.
Завдання 4.Назвати та охарактеризувати підстави припинення
трудового договору.
Завдання 5.Скласти схеми видів робочого часу та часу відпочинку.
Тема 1. Основи адміністративного прана України
1. Поняття, предмет, і структура адміністративного права України.
2. Адміністративно-пранові норми та адміністративно-правов відносини.
1. Поняття, предмет, метод і структура адміністративного права України
Адміністративне право - це галузь права, сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, а також органів місцевого самоврядування.
Адміністративне право має свій предмет і метод правового регулювання. Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються у сфері державного управління. Особливостями відносин, шо складають предмет адміністративного права с такі:
1) вони виникають у результаті державної владно-управлінської діяльності:
2) суб'єктом таких відносин є виконавчо-розпорядчнй орган;
3) їх виникнення, зміна чи припинення є результатом свідомої, вольової, цілеспрямованої діяльності;
4) вони захищені правовими засобами, в тому числі й примусовими.
Поряд з предметом, важливу роль у здійснені адміністративним правом
регулятивної функції відіграє метод регулювання суспільних відносин або метод адміністративного права. Метод адмінісірапшного права - це засоби, способи та прийоми, з допомогою яких здійснюється правовий вилив на предмет адміністративного права.
Зміст адміністративно-правового методу регулювання складається з трьох компонентів:
1) приписи - покладання прямого юридичного зобов'язання чинити тї чи інші дії за умов, передбачених правовою нормою:
2) заборони - покладання прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою;
3) дозволи - юридичний дозвіл чинити ті чи інші дії або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням за умов, передбачених правовою нормою.
2. Адміністративно-правова норма - це обов`язкове правило поведінки, що встановлене і охороняється державою, спрямоване на регулювання суспільних підносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління. Норми адміністративною права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов'язкове правило поведінки для керованих суб'єктів. Адміністративно-правові норми мають відповідні цілі та певні функції. До цілей відносяться:
1) інформаційні, які забезпечую необхідний зв'язок суб`єкта й об'єкта управління. Норма ніби “говорить", що вимагається від учасників управлінських відносин, i тим самим інформує їх про належну й можливу поведінку;
2) oxopoннi, які спрямовані на забезпечення законності та дисципліни в державному ynpавлінні. Через їх реалізацію забезпечуєтъся чітка робота виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, прав i свобод громадян;
3) заохочувальні, які забезпечують творчу активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їхньої iніціативи та самостійності в розв'язанні завдань державного управління;
4) соціально-моральні, які забезпечують формування у громадян, державних службовців, службовців opraнів місцевого самоврядування вщповідної правосвідомості та ставлення до npaці, громадського порядку, громадянської безпеки, правил співіснування.
До функції адміністративно-правових норм належать:
1) чабезпечення ефективної діяльності органів державного управління;
2) забезнечення честі, гідності, прав, свобод i здоров'я особи;
3) охорона системи cycпільних в!дносин матеріальної та нематеріальної сфер;
4) виховна;
5) взаємодія з нормами іншиx галузей права;
6) взаємодія з іншими соціальними нормами.
Структура адміністративно-правової норми складається зтрьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом зтим норми адміністративного правa як третій компонент можугь містити заохочення або зовсім його не мати.
Гіпотеза вказує на фактичні умови, обставини, з настанням яких слід керуватися цією правовою нормою.
Диспозиція - це сформульоване у вигляд1 приписів, заборон, дозволів саме правило повед!нки суб'скта. Диспозиц1я часто формулюється у вигляд! вказ!вок або опису діяння, що тягне за собою накладання стягнення.
Санкція вказує на зм!ст реагування держави в paзi порушення тих чи інших правил поведінки, передбачених правовою нормою. Сл1д зазначити, що не вci норми адм1н1стративного права м!стять санкції. Так, npaвовi норми, що регулюють управлінську діяльність, виходять з того, що взаємовідносини міжвищестоячими i нижчими адміністративно-управлінськими працівниками будуються па засадах дисциплінарної влади. Санкції у цьому випадку містяться в правових нормах загального характеру, що належать інституту державної служби.
У зв'язку з тим, що адміністративно-правовї норми різняться за своєю регулюючою спрямованістю, своїм юридичним змістом. Їх класифікують за видами.
За спрямованістю змістy:
1) такі, що закріплюють порядок утворення i правовий стан суб'єктів;
2) такі, що визначають форми i методи управлінської д1яльності;
3) такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців;
4) такі, що визначають способи iпорядок забезпечення законностi в державному управлінні;
5) такi, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями i територіями;
6) норми, що встановлюють права та обов'язки громадян у сфер! виконавчої та розпорядчої діяльності держави, в тому числі адміністративну відповідальність за порушення громадянами своїх обов`язків.
За адресами або суб'єктамн нризначення:
1) адресовані органам державно-виконавчої влади;
2) іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;
3) державним службовцям;
4) державним підприємствам, установам, організаціям;
5) недержавним об'еднанням, піприємствам, закладам;
6) громадянам.
За формою припису:
1) зобов'язуючі (приписуючі)- ці норми зобов'язують вчинюватн певні дії при виникненні передбачених ними умов;
2) заборонні- ці норми забороняють вчинення тих чи інших дійза умов, що ними визначені;
3) уповноважуючі (дозвільні, диспозитивні)– цінорми уповноважують чи дозволяють адресату діяти в межах вимог норм за своїм розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, що ними встановленин;
4) стимулюючі (заохочувальні) — це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин або заохочують до діяльності, що задовольняє громадські чи державні інтереси;
5) рекомендаційні - це норми які не мають юридично-обов'язкового
характеру.
За галузевою належністю:
1) матеріалыні - юридично закріплюють комплекс прав тa обов'язків, а також відповідальність учасників управлінських відносин;
2) процесуальні - регламентують динаміку державного управления i пов'язанi з ним управлінські відносини.
За межею дії:
1) у просторі - дія норми передбачає відповідну територію, на яку
поширюється її юридична сила;
2} у часі - діянорми може обмежуватися (строкові норми) або не
обмежуватися (безстрокові норми) будь-якими строками.
За ступенем загальності:
1) загальні - мають загальне значения;
2) міжгалузеві - регулюють одну функцію в ycix галузях;
3) галузеві - регулюють відносини вмежах однієї галузі;
4) місцеві - норми місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.
За повнотою викладених велінь:
1) визначенні;
5) бланкетні (відсильні).
За юрндичною силою:
1) викладені в законах;
2) викладені в указах;
3) викладені в постановах;
4) викладені в рішеннях;
5) викладені в наказах тощо.
Адміністративні правовідносини - це cycпільні відносини, врегульовані нормами адміністративногo права, що впливають на поведінку суб'єктів у сфері державного управління та призводнчь до виникнення між такими суб'єктами правових зв"язків державно-владного характеру.
Суб`єктами адміністративних правовідносин називають державні opгани, фізичних ча юридичннх осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами, певним обсягом повноважень у сфepi державного управління.
До суб`єктів адміністративних правовідносин слід віднести:
1) Президента України, якии згідно cт.102 Конституції України є главою держави i виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Koнституції, прав i свобод людини i громадянина;
2) органи внконавчої влади, якіє основними функціонально-галузевими носіями виконавчої владн в державі таподіляються на вищі, центральні та місцеві;
3) дсржавних службовців, які будучи співробітниками державного органу, перебувають на службі у держави й виконують її завдання та функції.
Саме вони є останньою ланкою державног управлінського механизму, через яку реалізуєгься виконавча влада, втілюються в життя держави вимоги та управлінські рішення. Загальні положення діяльності й статус державного службовця, передбачені Законом України „Про державну службу". Посади державних службовців класифікуються закатегоріями та рангами. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Проведення єдиної державної політики у cфepi державної служби здійснює Головне управління державної служби при Кабінеті Miністрів України (Головдержслужба), яке є центральним органом державно-виконавчої влади;
4) громадян України,які виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління;
5) іноземців та oci6 без громадянства,за якими, згідно ст.26 Koнституції закріплюються тi самі права i свободи, що й загромадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами;
6) об'еднання громадян. Ст.36 Koнституції передбачено, що громадяни України для здійснення i захистy cboїx прав і свобод тa задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших iнтересів мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, до останніх відносятъся i професійні спілки. Діяльнісгь політичних партій та об'єднань громадян регламентується Законами України „Про об'єднання громадян", „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", „Про політичнi партії в Україні". Адміністративно-правовий статус цих формуваиь відрізняється від адміністративно-правового статусу державних структур тим, що у відносинах з іншими суб'єктами права i міжсобою вони виступають виключно від власного iменi, не маючи державно-владних повноважень.
Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав i законних iнтересів, а втручання державних opганів та службових oci6 у діяльність об'єднання громадян, як i втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом;
7) органи самоорганізації громадян,які входять до системи самоврядування. До них належать:
- громадські, селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети;
- батьківські комітети в школах;
- різноманітні громадські ради при установах культури i охорони здоров'я;
- ради громадськості мікрорайонів;
- ради громадськості пунктів охорони порядку;
- товариські суди;
- народні дружини тощо.
Теми рефератів
1. Поняття адміністративного права України.
2. Система i джерела адміністративного права України.
3. Поняття, cyтність, принципи i функції державного управління.
4. Адміністративно-правові норми.
5. Адміністративно-правові відносини.
6. Суб'єкти адмініістративного права та адміністративних правовідносин.
7. Адміністративне правопорушення та адміністративна відповідальність.
Завданпя для самостйної роботи
Завдання 1.Розтлумачити зміст наступних понять та термінів: адміністративне право; державне управління; державна служба; державний службовець; адміністративно-правові відносини; суб'єкти адміністративно-правових відносин; адміністративно-деліктне право; адміністративно-правові режими; адміністративне правопорушення; адміністративна відповіальність; адміністративне стягнення; адміністративний примус.
Завдания 2. Скласти схему джерел адміністративного права України.
Завдання 3.Назвати тa охарактеризувати основні компоненти управлінської системи.
Завдання 4.Скласти схему суб'єктів адміністративних правовідносин.
Завдання 5.Використовуючи Кодекс України про адміністративне правопорушення скласти схему видів адміністративних стягнень.
Тема . Основи кримінального права України
1. Поняття і система кримінального права України.
2. Поняття, ознаки, види та склад злочину.
3. Кримінальна відповідальність. Види кримінальних покарань.
4. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
1.Поняття і система кримінального права України.
Криминальне право - це галузь права, сукупність правових норм,
Прийняття Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочини та які види та межі покарань застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Кримінальне право никонує певні завдання та здійснює функції.
Завдання кримінального права:
1) охорона cyспільного ладу України, його політичної та економічної cистем, захист державного суверенітету від злочинних посягань;
2) забезпечення захисту житгя, здоров`я, честі й гідності громадян, їх
конституційних прав i свобод:
3) захист власності, громадського порядку, довкілля;
4) викорення порушень правопорядку i, перш за все, злочинів;
5) забезпечення миру i безпеки людства;
6) усунення причин, що породжують злочини.