Стаття 219, Доведення до банкрутства

⇐ Назад

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в Інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної школи державі чи кредитору.-

карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років,

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути; а) укладення свідомо невигідних для даної юридичної особи (у т.ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права вимоги до інших осіб; а) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації. внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Про поняття стійкої фінансової неспроможності див. коментар

до ст. 220.

Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись і внаслідок бездіяльності, наприклад, через невжиття заходів щодо захисту її майнових інтересів (незаявлення претензії, непред'явлення позову про стягнення грошей чи майна з боржників, неотримання майна чи коштів тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу розглядуваного злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата грошових коштів без належної компенсації, і безпосередньо була пов'язана з Їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об'єктивної сторони цього злочину.

У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що власники чи службові особи суб'єкта підприємницької Діяльності віддавали розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за ст. ст. 219 та 205. У випадках, коли

дії власника чи службової особи, якими суб'єкт господарської діяльності доводиться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки викрадання майна юридичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та відповідною статтею КК про злочин проти власності.

Обов'язковою ознакою цього злочину с наявність двох взаємопов'язаних суспільне небезпечних наслідків: 1) стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218, про поняття кредитор - коментар до ст. 218.

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

3. Суб'єктом злочину можуть бути власник (у т.ч. співвласник) або службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчинення передбачених ст. 219 дій. Не може бути суб'єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

4. З суб'єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є також мотив - корислива чи інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб.

223 1Підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів

1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є встановлений порядок випуску цінних паперів, додатковим обов’язковим об’єктом - відносини власності.

2. Предметом злочину є документи, які подаються до ДКЦПФР або її територіального управління для реєстрації випуску цінних паперів. Переліки таких документів визначаються нормативно-правовими актами ДКЦПФР залежно від виду цінних паперів та характеру їх розміщення. Зокрема, для реєстрації випуску акцій при збільшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства шляхом відкритого (публічного) розміщення акцій до ДКЦПФР подаються такі документи:

1) заява про реєстрацію випуску акцій та проспекту емісії акцій;

2) проспект емісії акцій;

3) баланс та звіт про фінансові результати за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію, та за звітний рік, що передував року, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію, а також висновок аудитора (аудиторської фірми) за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію, та за звітний рік, що передував року, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій та проспекту про їх емісію;

4) у разі наявності попередньо укладеного договору з реєстратором або депозитарієм - довідка про укладення договору про ведення реєстру власників акцій та про передачу реєстру власників акцій (при документарній формі) або довідка про укладання договору про обслуговування випуску акцій і оформлення глобального сертифіката (при бездокументарній формі). У разі, коли облік прав власності за акціями веде сам емітент відповідно до законодавства, він надає копію ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - депозитарної діяльності, а саме діяльності з ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів, виданої йому в установленому порядку;

5) довідка щодо наявності (відсутності) державної частки у статутному капіталі товариства на дату прийняття рішення про розміщення акцій із зазначенням розміру державної частки;

6) копія свідоцтва про державну реєстрацію товариства, засвідчена підписом керівника та печаткою товариства, або його нотаріально засвідчена копія;

7) копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків акцій, засвідчені підписом керівника та печаткою товариства, або їх нотаріально засвідчені копії;

8) копія платіжного документа, який підтверджує сплату державного мита;

9) рішення загальних зборів акціонерів товариства про відкрите (публічне) розміщення акцій або його нотаріально засвідчену копію (таке рішення оформлюється протоколом загальних зборів акціонерів акціонерного товариства);

10) засвідчені відповідно до вимог ДКЦПФР копії опублікованих у місцевій пресі за місцезнаходженням товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку повідомлень про проведення загальних зборів акціонерів товариства, на яких прийняті рішення про збільшення розміру статутного капіталу та розміщення акцій, а також довідка, яка свідчить про персональне повідомлення всіх акціонерів про проведення цих загальних зборів (згідно з порядком, установленим у статуті товариства).

Нормативно-правовими актами ДКЦПФР встановлені докладні вимоги щодо змісту деяких документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів.

Внесення неправдивих відомостей до будь-якого з документів, який подається для реєстрації випуску цінних паперів, є підставою для відмови у реєстрації.

Проте ДКЦПФР не здійснює спеціальної перевірки достовірності відомостей, які містяться у поданих для реєстрації документах. Відповідальність за достовірність відомостей, наведених у документах, що подаються для реєстрації випуску цінних паперів, несуть особи, які склали та/або підписали ці документи.

3. Об’єктивна сторона коментованого злочину полягає у внесенні в документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей.

Дії, які становлять об’єктивну сторону злочину, полягають у складанні (готуванні) будь-якого призначеного для подання до ДКЦПФР або її територіального управління з метою реєстрації випуску цінних паперів (а також проспекту емісії цінних паперів чи іншого документа, який реєструється одночасно з випуском цінних паперів і реєстрація якого є умовою реєстрації випуску) документа із внесенням до нього завідомо неправдивих відомостей, в доповненні недостовірними відомостями раніше складеного (складеного іншою особою) з такою ж метою документа, або у підписанні відповідного документа, який містить неправдиві відомості.

Подання до ДКЦПФР для реєстрації випуску цінних паперів документа, який містить неправдиві відомості, саме по собі не містить складу даного злочину. Проте таке подання є необхідним для настання передбачених ст. 223-1 наслідків, які не можуть виникнути без реєстрації випуску відповідних цінних паперів та їх подальшого розміщення. Тому якщо особіа, яка подає документ з неправдивими відомостями, діє за домовленістю з особою, яка внесла неправдиві відомості, і знає про наявність таких відомостей у документах, її дії слід вважати співучастю у вчиненні цього злочину.

Закон не встановлює вимог щодо змісту чи характеру неправдивих відомостей, внесення яких є елементом злочину. Тому злочинним слід вважати внесення до відповідних документів неправдивих відомостей будь-якого змісту і характеру за умови, що заподіяння шкоди інвестору заподіяно наявністю в поданих документах саме цих відомостей.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого даною статтею, є заподіяння значної матеріальної шкоди інвесторові. Поняття такої шкоди подано у примітці до ст. 223-1 (про порядок її розрахунку та визначення суми нмдг для цілей кваліфікації злочинів див. Загальні положення коментарю до Розділу VI Особливої частини та коментар до ст. 199). Значна матеріальна шкода може виникнути внаслідок вкладення інвестором під впливом недостовірної інформації або внаслідок реєстрації випуску цінних паперів, здійсненого ДКЦПФР після надання неправдивої інформації, грошових коштів у придбання цінних паперів, зокрема, у випадках, коли їх курсова вартість згодом значно впала порівняно з вартістю під час придбання інвестором, коли цінні папери стали неліквідними або коли інвестиції були ловністю чи частково втрачені через банкрутство юридичної особи - емітента цінних паперів. У разі заподіянні шкоди багатьом інвесторам дії, передбачені ст. 223-1, слід вважати злочином лише за умови, що хоча б одному з інвесторів заподіяно матеріальну шкоду, яка є значною.

Під інвестором в цінні папери у ст. 223-1 слід розуміти фізичну та юридичну особу (резидента чи нерезидента), яка набула права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

4. Злочин є закінченим з моменту заподіяння значної матеріальної шкоди хоча б одному інвестору в цінні папери. Якщо таку шкоду вдалось відвернути, але внаслідок вчинених винною особою злочинних дій вона об’єктивно повинна була виникнути у передбаченому законом розмірі, дії винного слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

5. Суб’єктом злочину, передбаченого у ст. 223-1, є «уповноважена особа». За змістом цієї статті такими «уповноваженими особами» є працівники юридичної особи - емітента цінних паперів, наділені повноваженнями щодо складання та підписання документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів. Аудитор може бути суб’єктом цього злочину у випадках, коли він (самостійно або від імені аудиторської фірми) складає та підписує для емітента висновок, який згодом разом з іншими необхідними документами подається для реєстрації випуску цінних паперів.

Суб’єктом цього злочину може бути і будь-яка осудна фізична особа, що досягла віку кримінальної відповідальності, у випадках, коли вона є засновником акціонерного товариства і готує чи підписує документи, необхідні для реєстрації випуску акцій, під час його створення.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу. Стосовно злочинного діяння умисел є прямим. Винний має усвідомлювати неправдивість відомостей, внесених до документа, який подається до ДКЦПФР для реєстрації випуску цінних паперів. Ставлення винного до наслідків злочину може мати вигляд прямого чи непрямого умислу.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином - підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів

чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі

на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні досади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи

договору.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам для покриття збитків від їх господарської діяльності.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка подається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т.ч. господарюючим суб'єктам, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямків економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит - це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. З огляду на положення чинного законодавства, потрібно розрізняти такі форми кредиту:

фінансовий, у т.ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери.

Пільга щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтерна-

тивою дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому кредитуванню.

Встановлення і скасування податкових пільг здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Останні можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування (це стосується як загальнодержавних, так і місцевих платежів) у межах сум, які надходять до їхніх бюджетів. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органами місцевого самоврядування. Переліки податкових пільг містяться у конкретних нормативних актах, які регламентують порядок нарахування і стягнення відповідних податків та інших обов'язкових платежів. Інформація про податкові пільги періодично систематизується ДПА України і публікується у спеціалізованому виданні.

Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані:

1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) технікоекономічні обгрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурнобудівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи тощо),

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 222, 358 (366),

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей 1 стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинне зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування завідомо неправдива Інформація - це дані, які, впливаючи на волю кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних нормативних актів банків і усталеної практики ділового обороту, враховуються в процесі прийняття рішення про надання кредиту та його умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його

забезпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не надав би кредит взагалі, або надав у меншому розмірі, або збільшив відсоток за кредитом у зв'язку з великим ризиком, або вимагав більш якісного забезпечення його повернення тощо.

Зміст свідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб'єкта господарювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів).

Банківське законодавство забороняє надання кредитів на: покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств. Якщо відповідний суб'єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на ці або інші цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід кваліфікувати за ст. 222.

Охоплюються розглядуваним складом злочину ситуації, в яких нецільове використання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку заробити на кредитних коштах, а потім використати позичку на цілі, передбачені кредитним договором. Нецільове використання кредиту може полягати, наприклад, у: внесенні коштів на депозит і отримання за ним відсотків; придбанні нерухомості та іншого майна, що не має відношення до цілі, вказаної у кредитному договорі; переведенні кредитних коштів у готівку і використанні їх на власні потреби; погашенні інших отриманих раніше кредитів. Питання про відповідність вкладення позичкових коштів цілям, вказаним у кредитній угоді, потребує вирішення у кожному конкретному випадку.

Якщо суб'єкт господарської діяльності з об'єктивних причин, які виникли після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани, використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно погасити заборгованість, склад злочину, передбачений ст. 222, відсутній.

Оскільки у ст. 222 йдеться про надання свідомо неправдивих даних банку з метою одержання кредиту, ситуації, в яких неправдива інформація надається банку не до або під час укладення кредитного договору, а після його підписання і видачі кредиту, складу цього злочину не утворюють. Водночас у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом певного проміжку часу, свідомо неправдива інформація може бути надана банку позичальником вже безпосередньо у процесі кредитування, після укладання кредитного договору. Сума кожного кредиту в межах кредитної лінії оформлюється окремим строковим зобов'язанням, в якому вказується конкретний строк погашення позички. Якщо обман банку відбувається перед оформленням чергового строкового зобов'язання і видачею кредиту - частини загальної грошової суми, зазначеної у кредитній угоді, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 222.

Обман, пов'язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності,

утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 218 і 222, лише у тому разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків злочин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів - з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податок або інший обов'язковий платіж.

3. Суб'єкт злочину спеціальний, Це: 1) громадянин, який займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові особи тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва і державна реєстрація яких відбувається на підставі не Закону "Про підприємництво", а інших нормативних актів (наприклад, законів "Про благодійництво та благодійні організації", "Про об'єднання громадян"),

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є індивідуалами-підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи громадяни, котрі отримують споживчі кредити.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Керівник підприємства, який, не будучи компетентним у питаннях фінансового і господарського законодавства, підписує необхідні для отримання кредиту або інших фінансових ресурсів документи, в яких містяться неправдиві дані, не може бути притягнений до відповідальності за ст. 222.

Ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 190, 205. У тому разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обгрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст, 205, 222.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Матеріальна шкода визнається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка До ст. 218). В цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те. що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матеріальної

шкоди виключається.

Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках, спричинених неповерненням всього або частини кредиту, або в упущеній вигоді.

Стаття 222(1). Маніпулювання на фондовому ринку

1. Умисні дії службової особи учасника фондового ринку, що мають ознаки маніпулювання на фондовій біржі, встановлені відповідно до закону щодо державного регулювання ринку цінних паперів, що призвели до отримання професійним учасником фондового ринку або фізичною особою чи третіми особами прибутку у значних розмірах, або уникнення такими особами збитків у значних розмірах, або якщо це заподіяло значну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, - караються штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. 1. Значним розміром у цій статті вважається розмір, який у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

2. Значною шкодою у цій статті вважається шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. Тяжкими наслідками у цій статті вважається шкода, яка у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Субъект специальный -Служебными лицами являются лица, постоянно, временно или по специальному полномочию осуществляющие функции представителей власти или местного самоуправления, а также постоянно или временно занимают в органах государственной власти, органах местного самоуправления, на предприятиях, в учреждениях или организациях должности, связанные с выполнением организационно-распорядительных или административно-хозяйственных функций, или выполняют такие функции по специальному полномочию, которым лицо наделяется полномочным органом государственной власти, органом местного самоуправления, центральным органом государственного управления по специальным статусом, полномочным органом или уполномоченным должностным лицом предприятия, учреждения, организации, судом или законом.

Госкомиссия по ценным бумагам и фондовому рынку (ГКЦБФР) обнародовала перечень признаков, по которым она будет определять, является та или иная операция с ЦБ манипуляцией: регулятор утвердил доработанный проект решения «Об утверждении порядка предотвращения манипулирования ценами во время осуществления операций с ценными бумагами на фондовой бирже». Всего в документе ГКЦБФР перечислено 11 признаков манипуляций. Среди них: покупка-продажа ценных бумаг по завышенным ценам (значительно выше зафиксированных ранее), распространение недостоверной информации об эмитентах, а также невыполнение обязательств по контракту, которое впоследствии вылилось в изменение стоимости ЦБ.

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення нормального функціонування ринку цінних паперів. Додатковим обов'язковим об'єктом є відносини власності.

Суспільна небезпека діянь, заборонених цією статтею, зумовлена, зокрема, тим, що розголошення неоприлюдненої інформації, яка стосується емітента цінних паперів чи його діяльності, у багатьох випадках (наприклад, якщо: внаслідок розголошення зірвано укладення угод, які є важливими для емітента; розголошення інформації призвело до одержання переваг конкурентами емітента; після оприлюднення інформації про фінансові труднощі емітента зменшився інтерес до його цінних паперів і значно зменшилась їх ринкова ціна тощо) може призвести до заподіяння значної шкоди емітенту, іншим юридичним особам (зокрема контрагентам, діловим партнерам емітента) чи громадянам, які придбали цінні папери емітента. Аналогічні наслідки можливі і у деяких випадках використання інсайдерської інформації без її розголошення.

Протиправне використання інсайдерської інформації при здійсненні операцій з цінними паперами порушує процеси нормального ринкового ціноутворення і таким чином завдає великої шкоди функціонуванню ринку цінних паперів.

Інсайдерською інформацією є будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів емітента. Неоприлюдненою слід вважати будь-яку інформацію, яка не опублікована в інформаційних виданнях, призначених для відкритого доступу або іншим чином (через телебачення, радіо, шляхом повідомлення на публічних заходах, під час судового процесу у відкритому судовому засіданні тощо) не доведена до відома невизначеного кола осіб. Інсайдерською слід вважати і ту інформацію, яку емітент відповідно до законодавства надає певному органу державної влади (зокрема, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку) за умови, що вона не підлягає після такого надання обов'язковому оприлюдненню цим органом чи емітентом. Якщо ж законом передбачено оприлюднення певної інформації, яка подається емітентами до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, зокрема регулярної річної та особливої інформації про емітента, то така інформація є відкритою і за будь-яких умов не може вважатись інсайдерською. Також не є інсайдерською інформація щодо оцінки вартості цінних паперів та/або фінансово-господарського стану емітента, якщо вона отримана виключно на основі оприлюдненої інформації або інформації з інших публічних джерел, не заборонених законодавством.

Інсайдерська інформація може одночасно бути також комерційною чи банківською таємницею. У той же час неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери чи правочини щодо них має вважатись інсайдерською і тоді, коли вона згідно із законом не є ні комерційною, ні банківською таємницею.

Про поняття цінні папери див. коментар до ст. 223.

Емітентом відповідно до законодавства вважаються юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у: 1) розголошенні; 2) іншому використанні інсайдерської інформації.

Розголошенням інсайдерської інформації слід вважати доведення її до відома хоча б однієї особи, яка раніше не була ознайомлена з цією інформацією. Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, через засоби масової інформації, шляхом передачі електронних повідомлень, відеозображень тощо).

Іншим використанням інсайдерської інформації слід вважати будь-які дії, вчинені з використанням цієї інформації або з урахуванням факту наявності цієї інформації у винної особи. Зокрема, "іншим використанням" буде здійснення винною особою операцій на фондовому ринку, укладення угод, надання консультацій іншим особам щодо їх угод чи операцій на основі відповідної інформації, шантаж власників чи службових осіб емітента погрозою розголошення інформації.

Дії, передбачені статтею 2321, будуть злочинними лише за умови заподіяння ними істотної матеріальної шкоди інтересам держави або інтересам юридичних чи фізичних осіб. Термін "істотна шкода" у цій статті має оціночний характер. Питання про наявність чи відсутність істотної шкоди вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і, зокрема, грошового розміру заподіяної шкоди. Під час вирішення питання про наявність істотної шкоди має враховуватись сумарний розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення забороненого діяння усім зазначеним в законі суб'єктам.

Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди.

3. Суб'єкт злочину спеціальний - це особа, яка одержує інсайдерську інформацію у зв'язку зі своєю професійною чи службовою діяльністю. Суб'єктами цього злочину можуть бути: посадові особи емітента; працівники емітента, які мають доступ до інсайдерської інформації у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків; посадові особи, працівники юридичних осіб, які перебувають з емітентом у договірних відносинах або прямо чи опосередковано у відносинах контролю; державні службовці, інші службові особи органів державної влади.

Акціонери, які володіють невеликими пакетами акцій, зазвичай не ведуть професійної діяльності на фондовому ринку і тому не можуть бути суб'єктами цього злочину.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом винного стосовно злочинного діяння та прямим чи непрямим умислом стосовно наслідків злочину.

5. У випадках, коли інсайдерська інформація, щодо якої вчинено злочинне діяння, передбачене цією статтею, є одночасно комерційною чи банківською таємницею, дії винного повністю охоплюються цією статтею і додаткової кваліфікації за ст. 232 не потребують.

Якщо розголошення, інше використання інсайдерської інформації вчинене службовою особою з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, воно, за наявності відповідних наслідків, підлягає кваліфікації не за ст. 2321, а за ст. 364.

Стаття 232-2. Приховування інформації про діяльність емітента

І. Основним безпосереднім об’єктом злочину є порядок обігу цінних паперів у частині забезпечення прав інвесторів у цінні папери. Додатковим обов’язковим об’єктом є відносини власності.

Інвестор у цінні папери (у т. ч. акціонер) має право на одержання певної інформації безпосередньо від емітента цінних паперів* а у деяких випадках - право на ознайомлення з певною інформацією про діяльність емітента. Закон передбачає право на персональне одержання відповідної інформації або ознайомлення з нею переважно для акціонерів. Зокрема, акціонер має право на одержання копій документів, які зобов’язане зберігати акціонерне товариство (за винятком документів бухгалтерського обліку, які не стосуються значних правочинів та правочинів, у вчиненні яких є заінтересованість).

Такими документами є:

1) статут товариства, зміни до статуту, засновницький (установчий) договір, свідоцтво про державну реєстрацію товариства;

2) положення про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію, інші внутрішні документи та зміни до них;

3) положення про кожну філію та кожне представництво товариства;

4) документи, що підтверджують права товариства на майно;

5) принципи (кодекс) корпоративного управління товариства;

6) протоколи загальних зборів;

7) матеріали, з якими акціонери мають (мали) можливість ознайомитися під час підготовки до загальних зборів;

8) протоколи засідань наглядової ради та колегіального виконавчого органу, накази і розпорядження голови колегіального та одноосібного виконавчого органу;

9) протоколи засідань ревізійної комісії, рішення ревізора товариства;

10) висновки ревізійної комісії (ревізора) та аудитора товариства;

11) річна фінансова звітність;

12) документи бухгалтерського обліку;

13) документи звітності, що подаються відповідним державним органам;

14) проспект емісії, свідоцтво про державну реєстрацію випуску акцій та інших цінних паперів товариства;

15) перелік афілійованих осіб товариства із зазначенням кількості, типу та/або класу належних їм акцій;

16) особлива інформація про товариство згідно з вимогами законодавства;

17) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, його внутрішніми положеннями, рішеннями загальних зборів, наглядової ради, виконавчого органу.

Завірені копії перелічених вище документів надаються акціонеру протягом 10 днів з моменту надходження його письмової вимоги корпоративним секретарем, а в разі його відсутності - виконавчим органом акціонерного товариства. За надання копій документів товариство може встановлювати плату у розмірі не більше вартості витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов’язаних з пересиланням документів поштою. Будь-який акціонер, за умови повідомлення виконавчого органу товариства не пізніше ніж за два робочих дні, має право на ознайомлення з цими документами у приміщенні товариства за його місцезнаходженням у робочий час.

Статутом або рішенням загальних зборів акціонерного товариства може бути передбачено отримання акціонерами й іншої інформації про діяльність товариства чи документів, у т. ч. на письмовий запит акціонера.

Закон передбачає також право акціонерів на одержання повідомлень про проведення загальних зборів акціонерного товариства та повідомлень щодо можливості придбання додаткових акцій в порядку реалізації переважного права акціонера. В період від дати надіслання акціонерам відповідних повідомлень до дати проведення загальних зборів акціонерне товариство повинно надати акціонерам можливість ознайомитися з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного, за місцезнаходженням товариства у робочі дні, робочий час та в доступному місці, а в день проведення загальних зборів - також у місці їх проведення. У повідомленні про проведення загальних зборів вказуються конкретно визначене місце для ознайомлення (номер кімнати, офісу тощо) та посадова особа товариства, відповідальна за порядок ознайомлення акціонерів з документами.

Повідомлення, що містять передбачену законом та статутом акціонерного товариства інформацію, направляються акціонеру листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Особа набуває права, пов’язані з цінними паперами, у т. ч. право на одержання передбаченої законом інформації про діяльність емітента цінних паперів, лише після набуття права власності на відповідні цінні папери. При цьому реалізація корпоративних прав, що випливають з акції, у т. ч. права на отримання інформації про діяльність акціонерного товариства, стає можливою лише після внесення відповідних змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

2. Об’єктивна сторона злочину включає зазначені у статті діяння, їх наслідки та причиновий зв’язок між діянням та наслідками. Злочинні діяння, відповідальність за які передбачена цією статтею, можуть бути такими:

1) ненадання інвестору в цінні папери на його письмовий запит передбаченої законодавством, статутом відповідної юридичної особи, її внутрішніми положеннями, рішеннями загальних зборів, наглядової ради, виконавчого органу інформації про діяльність емітента;

2) надання інвестору в цінні папери завідомо недостовірної відповідної інформації.

Ненадання інформації про діяльність емітента є дією чи бездіяльністю, внаслідок якої інвестор не отримав або несвоєчасно отримав інформацію, яку він законно вимагав надати у своєму письмовому запиті. Це може мати вигляд ненадання інвестору усіх або деяких копій документів, що вимагаються у письмовому запиті, невиконання обов’язку забезпечити ознайомлення інвестора з відповідними документами або вчинення дій, які перешкоджають такому ознайомленню. Несвоєчасне (з порушенням встановлених законом строків) направлення чи вручення інвестору копій документів про діяльність емітента та несвоєчасний допуск емітента до ознайомлення з відповідними документами також слід розглядати як ненадання інформації, якщо внаслідок порушення строків і несвоєчасного отримання інформації інвестор зазнав матеріальної шкоди у значному розмірі.

Обов’язковою умовою вчинення злочину шляхом ненадання інформації є одержання емітентом письмового запиту інвестора про надання відповідної інформації. Під письмовим запитом слід розуміти як передбачену законом письмову вимогу про надання інвестору в цінні папери (у т. ч. акціонеру) копій певних документів, так і адресоване емітенту у передбачених законом випадках письмове повідомлення про бажання інвестора ознайомитись з інформацією, яку емітент зобов’язаний надати для ознайомлення.

Неповідомлення акціонера про проведення загальних зборів акціонерного товариства чи про можливість скористатись своїм переважним правом на придбання додаткових акцій зазвичай не містить складу даного злочину, оскільки повідомлення з цих питань надсилаються акціонеру без одержання від нього письмового запиту.

Але якщо акціонер, який з інших джерел дізнався про можливе проведення загальних зборів товариства або підготовку нової емісії акцій, на придбання яких він має переважне право, направляє акціонерному товариству письмовий запит з цих питань, то ненаправлення акціонеру відповідних повідомлень після одержання від нього запиту буде діянням, передбаченим цією статтею.

Наданням недостовірної інформації про діяльність емітента є надання (направлення поштою, вручення особисто, надання для ознайомлення) інвестору підроблених документів, які містять відомості, що відрізняються від вміщених у відповідних справжніх документах, надання йому документів у неповному вигляді (зокрема, документів, з яких вилучені певні складові частини), направлення інвестору у передбачених законом випадках повідомлень, які містять недостовірні відомості, тощо. Зокрема, у випадках, коли акціонеру направляється повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства, наданням недостовірної інформації слід вважати повідомлення, в якому міститься неправильна інформація про час, місце проведення, порядок денний таких зборів.

Надання недостовірної інформації про діяльність емітента слід вважати елементом об’єктивної сторони цього злочину незалежно від того, вчинено воно на запит інвестора чи без такого запиту.

Обов’язковим елементом злочину є заподіяння інвестору в цінні папери внаслідок забороненого діяння матеріальної шкоди у значному розмірі. Приміткою до ст. 223-2 передбачено, що її розмір має становити п’ятсот чи більше нмдг (про визначення суми нмдг для цілей кваліфікації злочинів див. Загальні положення коментарю до Розділу VI Особливої частини та коментар до ст. 199).

Про поняття «інвестор в цінні папери» див. коментар до ст. 223-1.

Злочин вважається закінченим з моменту спричинення інвестору в цінні папери матеріальної шкоди у значному розмірі.

3. Суб’єктом злочину є службова особа юридичної особи - емітента цінних паперів. На практиці суб’єктами цього злочину найчастіше є службові особи, до обов’язків яких належить забезпечення виконання вимог закону щодо надання інформації інвесторам. Водночас будь-яка службова особа емітента, яка своїми діями чи розпорядженнями перешкодила емітенту одержати законно запитувану ним інформацію, має визнаватись суб’єктом цього злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу чи необережності. При цьому у формі надання недостовірної інформації злочин може бути вчинений лише умисно. Обов’язковим елементом суб’єктивної сторони злочину при ненаданні інформації є знання винною особою про наявність письмового запиту інвестора щодо надання йому інформації про діяльність емітента.

Якщо передбачене цією статтею діяння вчинено службовою особою умисно з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, воно, за наявності передбачених законом наслідків, має кваліфікуватись за ст. 364 як зловживання службовим становищем і додаткової кваліфікації за ст. 232-2 не потребує.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є його вчинення повторно.

Про зміст поняття повторності див. коментар до ст. 32. Коментований злочин може вважатись повторним у випадку, коли винною особою вчинено два чи більше передбачених цією статтею діянь, кожним з яких інвестору заподіяно шкоду у значному розмірі.

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки

Порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило

загибель людей, екологічне забруднення значних територій, або інші тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпека злочину полягає у посяганні на екологічну безпеку, встановлений порядок проведення екологічної експертизи, заподіянні шкоди здоров'ю людей, тваринному і рослинному світові, довкіллю. Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується

попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Ст. 236 має загальний характер і підлягає застосуванню у тому разі, коли вчинене діяння не охоплюється конкретними складами злочинів, що передбачають посягання на окремі елементи довкілля.

2. Основним безпосереднім об'єктом злочину є екологічна безпека як умова життєдіяльності людини, флори і фауни в частині нормативне визначеного порядку виконання робіт, пов'язаних з проектуванням, будівництвом, експлуатацією об'єктів, потенційно шкідливих для навколишнього природного середовища, а додатковим обов'язковим об'єктом - життя людини або інші блага.

3. Предметом злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об'єкти (наприклад, цехи, ділянки, установки, місця утворення і складування промислових відходів), у зв'язку з проектуванням, експлуатацією яких існує небезпека негативного впливу на людину і довкілля.

4. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю Трьох ознак: 1) діяння - порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; 2) наслідки у вигляді загибелі людей, екологічного

забруднення значних територій або інших тяжких наслідків; 3) при.

чинний зв'язок між діянням та наслідками.

Диспозиція ст. 236 має бланкетний характер і для з'ясування змісту кримінально-правової заборони відсилає до екологічного законодавства. У вироку має бути вказано, які саме правила порушено винним і в яких нормативних актах вони закріплені. Не трансформовані у правові норми наукові рекомендації з. приводу охорони довкілля під час проведення господарської діяльності не можуть розглядатися як правила екологічної безпеки.

Метою екологічної експертизи е запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах. Порушення порядку проведення екологічної експертизи закладає своєрідний фундамент майбутніх аварій і катастроф, значних екологічних та економічних збитків.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші види (наприклад, наукова, договірна, міжнародна) екологічної експертизи. Обов'язковими для виконання е висновки лише державної екологічної експертизи, тому порушення порядку проведення тільки цього виду експертизи утворює склад розглядуваного злочину.

Об'єктами державної екологічної експертизи виступають:

а) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства; б) проекти генеральних планів населених пунктів, схем генеральних планів промислових вузлів, інша передпланова і передпроектна документація; в) інвестиційні проекти, техніко-економічні обгрунтування, проектне будівництво нових та розширення, реконструкція діючих підприємств, інших об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

г) проекти нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної безпеки; д) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров'ю людей.

Порушення порядку проведення екологічної експертизи може бути вчинене шляхом як дії, так і бездіяльності. Це може бути, наприклад: надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єкта екологічної експертизи; надання дозволів на спеціальне природокористування, фінансування та реалізацію проектів і програм, які можуть негативно впливати на стан довкілля і здоров'я людей, без позитивного висновку екологічної експертизи; ухилення від надання у відповідь на законну вимогу державних еколого-експертних органів необхідних відомостей і матеріалів; приховування або фальсифікація відомостей про наслідки екологічної експертизи, ігнорування її результатів; примушування або створення таких умов для експерта, що мають своїм наслідком підготовку хибних експертних висновків.

Під вказаним порушенням розуміється також нездійснення державної екологічної експертизи у тих випадках, коли її проведення було обов'язковим, зокрема щодо тих видів діяльності та об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку і перелік яких затверджується КМ (наприклад, атомна енергетика і атомна промисловість; видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка; чорна і кольорова металургія; целюлозно-паперова промисловість; будівництво аеропортів, залізничних вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів).

Порушення правил екологічної безпеки під час проектування, будівництва, введення в експлуатацію та експлуатації об'єктів може виражатись у таких діяннях: відсутність споруд, устаткування і пристроїв для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, а також приладів контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та характеристиками шкідливих факторів; використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, дії з відходами без відповідних дозволів; нездійснення заходів, спрямованих на запобігання залповим викидам і скидам, що створюють високі та екстремально високі рівні забруднення повітряного і водного басейнів і ґрунтів, становлять небезпеку для життя людей, тваринного і рослинного світу.

За ст. 236 слід кваліфікувати також непроведення планових і позапланових налагоджувальних робіт на паливовикористовуючому

обладнанні, тобто обладнанні, що споживає природний газ і рідке паливо (парові і водонагрівальні котли, печі, сушильні агрегати тощо). Кримінальне караним порушенням правил екологічної безпе-

ки під час будівництва житлових і виробничих приміщень слід ви-.

знавати незабезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах.

Ознаки цього складу злочину вбачаються також у разі: а) прийняття в експлуатацію сховищ радіоактивних відходів або об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, без реа-

лізації заходів щодо забезпечення захисту персоналу, населення, довкілля або без спорудження та введення в дію всього комплексу

цих об'єктів, передбаченого проектом; б) ведення у межах санітарно-захисних зон, створених для відмежування сховищ радіоактивних відходів від суміжних земель, сільськогосподарської та іншої виробничої діяльності, спрямованої на одержання товарної проду-

кції, без спеціального дозволу, здійснення без такого дозволу у цих зонах всіх видів водокористування, лісокористування та користування надрами; в) проведення робіт на ядерній установці,джерелі

іонізуючого випромінювання, а також поводження з такими джерелами і ядерними матеріалами без наявності дозволу. За своєю конструкцією склад злочину матеріальний. Злочин е закінченим з моменту настання суспільне небезпечних наслідків, передбачених ст. 236. Порушення правил екологічної безпеки, яке Не супроводжувалось фактичним заподіянням шкоди людині чи довкіллю, утворює склад відповідного адміністративного проступку (ст. ст. 79-1, 80, 91-1 КАП), а за наявності для цього підстав - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 253 КК.

Загибель людей означає смерть однієї або декількох осіб. Іншими тяжкими наслідками можуть визнаватись, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, масове захворювання людей, виведення з ладу назавжди або на тривалий період виробничих підприємств чи інших важливих споруд (гребель, систем водота енергопостачання, зв'язку тощо), масова загибель об'єктів тваринного світу, знищення лісових масивів на значних площах, спричинення осо-

бливо великих матеріальних збитків, у т.ч. пов'язаних з відновленням належної якості довкілля, неможливість проживання населення на певній території і вимушене переселення людей.

До екологічного забруднення значних територій слід відносити забруднення різними небезпечними речовинами, матеріалами, відходами лісових масивів, водойм, морського середовища, атмосферного повітря, земельних ділянок. Це може бути, наприклад, зміна на даній території радіоактивного фону у розмірах, які створюють небезпеку для життя і здоров'я людини, генетичного фонду рослин

і тварин (див. також коментар до ст. 237).

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа, на яку покладено правовий обов'язок дотримуватись відповідних приписів законодавства щодо порядку проведення державної екологічної експертизи, правил екологічної безпеки (наприклад, працівники еколого-експертних підрозділів МЕПР, інші експерти державної екологічної експертизи, конструктори ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання, службові особи підприємств, установ, організацій, відповідальні за проектування, розміщення, експлуатацію певних об'єктів, члени приймальних комісій таких об'єктів).

6. Суб'єктивна сторона злочину визначається психічним ставленням особи до наслідків і, за загальним правилом, характеризується необережною формою вини.

Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення

1. Приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою,-

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Об'єктом злочину є встановлений з метою забезпечення екологічної безпеки та захисту здоров'я людей, збереження тваринного і рослинного світу порядок інформування про екологічний стан та стан захворюваності населення, а також право громадян на отри-

мання у встановленому порядку повної, достовірної та своєчасної інформації про стан навколишнього природного середовища, здоров'я населення, наявні та можливі фактори ризику для нього та їх ступінь, про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, про рівні опромінення людини та захист від впливу іонізуючих випромінювань у місцях проживання чи роботи.

2. Предметом злочину виступають відомості про: 1) екологічний, у т.ч. радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і який негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тваринний світ; 2) стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

. Екологічний стан визначається додержанням або порушенням існуючих екологічних нормативів, які встановлюють граничне допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Предметом даного злочину є лише ті відомості, приховування або перекручення яких ставить під загрозу екологічне благополуччя людини, флори та фауни. Йдеться про інформацію, що стосується не звичайного екологічного стану, а такої екологічної обстановки, яка різко погіршується, у зв'язку з чим потрібно вживати негайних заходів, спрямованих на її поліпшення.

До відомостей про стан захворюваності належить інформація про кількість хворих у районі з підвищеною екологічною небезпекою на хвороби, характерні для забруднення, що мало місце у цьому районі (наприклад, захворювання променевою хворобою при радіоактивному забрудненні), про діагнози, які були поставлені, динаміку захворюваності, зв'язок специфічних хвороб з погіршенням екологічної обстановки, а також про хвороби загальної етіології (рак, запалення легенів, виразка шлунку тощо). Районами підвищеної екологічної небезпеки оголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виника-

ють негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської

діяльності.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у приховуванні або перекрученні службовою особою відомостей про екологічний стан або стан захворюваності населення у певних районах.

Приховування означає неповідомлення відповідної інформації належним адресатам або й' несвоєчасне подання їм. Це бездіяль-ність особи, яка поводить себе пасивно і не виконує покладений на неї правовий обов'язок за власною ініціативою чи за запитом уповноважених суб'єктів надати відомості про екологічний стан або захворюваність населення.

Відповідальність за ст. 238 настає лише у разі, коли в особи, яка володіє інформацією, з урахуванням конкретної ситуації була фактична можливість виконати покладений на неї обов'язок. Поняттям приховування охоплюється також відмова надати певні відомо-

сті у відповідь на запит уповноваженого суб'єкта, а також активні дії, спрямовані на те, щоб ухилитись від виконання обов'язку з інформування, наприклад прийняття з порушенням чинного законодавства рішення про визнання такої інформації державною чи комерційною таємницею.

Перекручення - це подання завідомо неправдивих відомостей,

які вводять адресата в оману у питанні про екологічний стан або стан захворюваності населення. Це будь-яке спотворення істини, у т.ч. в бік перебільшення чи применшення показників про забруднення довкілля або стан захворюваності населення у відповідних районах (свідоме заниження показників про кількість шкідливих речовин у навколишньому природному середовищі, повідомлення занижених показників про рівень радіації уданій місцевості тощо).

Злочин є закінченим з моменту, коли особа могла і повинна була направити інформацію належному адресатові, але не зробила цього, або з часу, коли вона направила завідомо перекручену інформацію.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це службова особа, на яку покладено правовий обов'язок збирати та/або подавати відповідні відомості (зокрема, працівники підрозділів МЕПР, службові особи органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби. ЦО, обласних центрів гідрометеорології, уранових об'єктів, службові особи центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, службові особи суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані надавати населенню, іншим органам влади або засобам масової інформації відповідну інформацію),

⇐ Назад