Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
1. Власник (титульний володілець) може вимагати усунення всяких порушень його пра­ва, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпе­чується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов — це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування та (або) розпорядження майном. Перешкодою в здійсненні правомочностей власника є неправомірні дії порушника цих прав.
До порушень права користування відносяться, наприклад, випадки самоуправного зай­няття приміщення в будинку власника чи заборона на експлуатацію підсобних приміщень, що належать йому на праві часткової власності. В усіх зазначених і подібних їм випадках власник чи особа, що правомірно володіє річчю, може захистити свої інтереси, пред'явив­ши позов про усунення перешкод, що заважають йому користатися майном.
Порушення права розпорядження має місце в тих випадках, коли власник незаконно обмежується у можливості реалізації не тільки правомочності користування, але і розпо­рядження (наприклад, при здійсненні опису майна чи накладенні арешту). Отже, негатор-ним позовом може бути захищене право власності і право законного володіння. Можливі випадки, коли при виробництві опису майна останнє вилучається у власника і передається за тими чи іншими підставами третім особам. Оскільки річ вибуває з володіння власника, тут є підстави пред'явити віндикаційний позов.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення порушень, не поєдна­них з позбавленням володіння. Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтову­ють право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні цих правомочностей. Обов'язком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.
Правом на негаторний позов володіють власник, а також титульний власник, що володі­ють річчю, але позбавлені можливості користатися чи розпоряджатися нею. Як відповідач виступає особа, що своїм противоправним поводженням створює перешкоди, що заважа­ють нормальному здійсненню права власності (права титульного володіння).
Суттєвими вимогами за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має" місце на момент звернення з позовом. Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо строків позовної давності, оскільки з негаторним позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правопорушення. Якщо ж перешкоди в користуванні чи розпоряджен­ні майном усунуті, то, відповідно, відсутні і підстави для звернення з негаторним позовом. Однак таке положення не означає відсутність у власника можливості подання позову про заборону порушення права власності, що можуть мати місце у майбутньому. Така можли­вість надається власнику ч. 2 ст. 386 ЦК.

Визнання права власності

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним до­кумента, який засвідчує його право власності.
1. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним володільцем) свого права і виключення посягань на належне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Позов про визнання права власності — це недоговірна вимога власника майна про кон­статацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних з позбавленням володіння. Зазначений позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, який як володіє, так і не володіє нею (якщо при цьому не ставиться питання про її повернення), права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не зна­ходиться з власником у зобов'язальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі. Правом на подібний позов наділений і титульний володілець майна. Як відповідач виступає третя'Особа, яка або заявляє про свої права на річ, або не пред'являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно. Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування в суді установлених фактів (на­приклад, факту оголошення особи померлою) або шляхом підтвердження фактів, що свід­чать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві (напри­клад, факту приналежності частки у загальному майні власників). Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власнос­ті чи іншого права на майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із представлених ним правовстановлюючих документів, показань свідків, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією право­мірності фактичного володіння. Оскільки позови про визнання права власності, з одного боку, не пов'язані з конкретни­ми порушеннями правомочностей власника і, з іншого боку, диктуються триваючим неза­конним поводженням третьої особи, на них, як і на нєгаторні позови, не поширюється дія позовної давності. Вимога про визнання права власності не є самоціллю позивачів та єдиним предметом позову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, та ін. Отже, за таких умов вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (наприклад, повернути майно у своє володіння). Також спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, і це право оспорює відповідач.