Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий, спеціальний, контокорентний (поточний рахунок з овердрафтом)
Простий позичковий рахунок - на ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).
Спеціальний позичковий рахунок є формою обліку позичок до запитання. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позичковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта.
Контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом) — це активно-пасивний рахунок, на якому відображають, з одного боку (за дебетом), заборгованість перед банком і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) — надходження коштів у банк від клієнта у вигляді вкладів, повернення позик тощо. Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо.
Збереження основної суми боргу є одним із головних принципів, який завжди повинен дотримуватися при проведенні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним з важливих етапів процесу кредитування. При цьому найважливіше значення має встановлення обґрунтованості кредиту.
Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є оцінка персональних якостей потенційного позичальника.Тут увага банку повинна зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами і в минулому.
Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника,ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу.
У банківській практиці використовуються два види джерел погашення позичок — первинні і вторинні.
Для фінансово стабільних позичальників цілком достатньо первинного джерела погашення позички у вигляді доходів позичальника.
В більшості випадків банки змушені застосовувати вторинні (додаткові) джерелау формі захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.
Згідно з чинним в Україні законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок: застава, гарантія, перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс).
Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою відсотків по ньому. При виникненні певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні й правові санкції.
З метою прискорення розрахунків за простроченими кредитами банк може використовувати такі форми, як перевідступлення права вимоги та переведення боргу.
Інвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу.
Інвестиційні цінні папери — це боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні папери можуть бути об’єктом банківських інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому ринку.
Здійснюючи інвестиційні операції, банки мають на меті: додержання безпеки грошових коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.
Банківським інвестиціям властиві фактори ризику.
Виділяють три такі фактори: кредитний ризик, фінансовий ризик та процентний ризик.
Кредитний ризик пов’язаний з тим, що фінансові можливості емітента зменшуються настільки, що він буде не в змозі виконувати свої фінансові зобов’язання.
Фінансовий ризик випливає з того, що у зв’язку з змінами на ринку цінних паперів привабливість деяких цінних паперів може бути частково втрачена, тому їх продаж стане можливим лише з великою знижкою.
Процентний ризик пов’язаний з фіксацією процента за облігаціями в момент їх випуску в обіг при вільному коливанні ринкових ставок. Чим більше часу до погашення облігацій, тим вищий ризик, що пов’язаний з динамікою ставки процента.
Інвестиційна діяльність комерційних банків повинна мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності. Одним із методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.