СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ. До 1917 року Росія була економічно відсталим суспільством, керованим царями (імператорами або королями)
До 1917 року Росія була економічно відсталим суспільством, керованим царями (імператорами або королями). Більшість населення становили бідні селяни, а царський режим був, власне, тиранічним і утримував таємну поліцію та інформаторів для боротьби з інакодумцями. Кріпацтво (або рабство) було скасовано в Росії 1860 року. Рішення царя звільнити кріпаків почасти було спробою модернізувати суспільство, яке вже не могло конкурувати з провідними європейськими державами у військовому відношенні. Росія програла Кримську війну 1854—1855 років, а також війну з Японією в 1904— 1905 роках. Значною мірою у відповідь на ці поразки було запроваджено програми інвестувань у промисловість, включаючи прокладання нових шляхів та залізниць. Хоча певного економічного прогресу було досягнуто, царський уряд залишився надто консервативним, щоб дозволити відповідні соціальні реформи, впроваджувані в європейських країнах.
До 1905 року Росія прийшла як суспільство, де панувала велика, напруженість. Початок бурхливої індустріалізації призвів до створення нового класу промислових робітників, умови життя яких іноді були такими ж злиденними, як і в більшості селян. Не маючи змоги створити ефективні профспілки, робітники, цілком виключені з політичного життя, почали вкрай вороже ставитися до уряду. (Ще раніше вороже ставлення до царизму виробилося в частини селянства.) Під час російсько-японської війни 1904—1905 років робітники фабрик та військові, зневірившись в успіхові війни, підняли повстання. Воно було придушене тільки тому, що уряд терміново уклав мирний договір з Японією, упокоривши бунтівні війська і мобілізувавши їх на боротьбу з повсталими робітниками. Цар Микола П запровадив нові реформи, зокрема створив представницький парламент, проте, щойно минула небезпека для його правління, одразу ж розпустив його.
У період від 1905 до 1917 року промислові робітники й селяни виявляли своє величезне невдоволення численними страйками. На чолі деяких з них стояли більшовики — партія, що сповідувала ідеї соціалізму й марксизму. Вплив таких партій зріс у перші роки першої світової війни (1914—1918), в якій Росія знову зазнала поразки, з набагато серйознішими наслідками, ніж у попередніх війнах, оскільки у військових діях брала участь величезна кількість людей. Російська армія налічувала 15 мільйонів чоловік, проте вони були надто погано споряджені, щоб перемогти німців. Кілька мільйонів було вбито, поранено або взято в полон.
Брак харчів та палива завдавав великих страждань цивільному населенню, оскільки більшість ресурсів поглинала війна. Заможніші верстви, як і бідняки, почали рішуче виступати проти уряду. Цар Микола П, залишаючись самодержавцем і перебуваючи під впливом свого дивакуватого радника Распутіна, опинявся у дедалі більшій ізоляції. У березні 1917 року робітники й солдати Петрограда розпочали ряд страйків і бунтів, що невдовзі поширилися на захід Росії. Цар був змушений відмовитися від престолу, і був створений новий Тимчасовий уряд.
Тим часом армія майже розвалилася, а більшість солдатів повернулися до своїх домівок. Селяни почали силою відбирати землю у великих поміщиків, а Тимчасовий уряд був неспроможний стримати нескінченні заворушення та акти насильства серед робітників та демобілізованих солдатів. Вождь більшовиків Ленін вирішив захопити владу, звернувшись до знедолених мас із гаслом "Фабрики — робітникам, землю — селянам, мир — солдатам". У жовтні 1917 року більшовики силою скинули Тимчасовий уряд. Після реорганізації й ремобілізації збройних сил у нову Червону армію та перемоги в запеклій громадянській війні новий радянський уряд розпочав здійснення докорінних суспільних змін і, таким чином, заклав основу того, що стало другою в світі, за промисловою та військовою потугою, державою.
Російська революція була винятковою за кількома критеріями. Повстання, які з самого початку підривали царський режим, відзначалися більшою спонтанністю та більшими масштабами, ніж інші революції цього ж століття. На початку 1917 року навіть більшовики не могли передбачити, що революція відбудеться за такий короткий час. І все-таки російський досвід дав багато для розуміння сучасних революцій у цілому. По-перше, як бачимо, революції найчастіше відбуваються на тлі війни, хоча 1989 року й маємо виняток. Затяжна війна спричинює напруження у традиційних інституціях, і може мати наслідком різке падіння популярності уряду. Невдоволення серед військових позбавляє існуючий режим головного знаряддя придушення опозиції. По-друге, важливу роль у ній можуть відігравати селяни — сільські наймані працівники. До початку Російської революції багато людей (як і Ленін) вважали селянство консервативною силою, прив'язаною до традиційних способів життя і нездатною пристати до будь-якого руху за радикальні соціальні зміни. Це припущення виявилося неправильним.
ТЕОРІЇ РЕВОЛЮЦІЇ