Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ 3 страница

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Закінчення табл.

Описово-образотворчі Швидкість, прискорення Коливання, вібрація Швидкі або повільні рухи рукою в одному напрямку, рухи, що прискорюються Ритмічні рухи рукою з боку в бік чи зверху вниз
: Модальні Незнання, заперечення Роздум, зосередженість Страждання Пригніченість Відраза Розчарування Задоволення Радість, захват Дефіцит часу Часті заперечні повороти головою, з боку вбік Рука, яка підпирає підборіддя; потирання скроні Заламування рук, прикладання їх до обличчя Опущені плечі, поникла голова, зігнута фігура Посмикування плечима і всім тілом Змах рукою зверху вниз Потирання долонь рук Сплеск руками Постукування пальцями по * циферблату годинника або поглядування на нього

Допит передбачає проведення діагностики особи до­питуваного (типу темпераменту, характеру, психологіч­ного стану, рівня інтелекту, соціального статусу, схиль­ності до алкоголізму та ін.)- Така діагностика може здій­снюватися за зовнішнім виглядом людини, манерами поведінки, одягом, акуратністю або неохайністю, трем­тінням рук, почервонінням обличчя тощо. Причому ці ознаки повинні розглядатися в комплексі і мати лише орієнтуюче значення. Неприпустимо гіперболізувати зовнішні дані людини з метою діагностики особи допиту­ваного. Зокрема, ознаки зовнішності не можуть катего-

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

рично свідчити про риси характеру особи чи типу темпе­раменту1.

Система тактико-психологічних прийомів, що спри­яють отриманню інформації.Тактико-психологічні прийоми, що сприяють отриманню інформації в процесі допиту, класифікуються на кілька типів відповідно до тих завдань, що перед ними ставляться: а) ті, що акту-

 

1 Викликають заперечення спрощені підходи фізіогноміки до ви­значення рис характеру людини. Свідченням цього є такі одно­значні зв'язки, що рекомендуються фізіогномікою: лоб людини: вузький і низький, такий, що подався назад, — слабкий розум; високий та широкий — великий розум; широкий і опуклий у ку­тах — багата фантазія, хворобливе уявлення; круглий, опуклий до середини — серйозність, розум; ніс: великий — гордість, честолюб­ство, самостійність, енергія; прямий — спокій; ніс, що виступає да­леко перед обличчям, з виїмкою — енергія; «орлиний» ніс — често­любство; тупий, приплюснутий ніс — тупість і розбещеність; вуха: якщо всі частини зовнішнього вуха розвинені рівномірно, — хо­роші розумові здібності; надто м'ясисті вуха — похмурість, жор­стокість; надто маленькі вуха — чуттєвість; загострені догори ву­ха — розум, поміркованість... (детальніше див.: Томас Ф. Тайны лица: Физиогномика. — К.: Мистецтво, 1991. — 59 с). Пропонуємо опис типів темпераменту з точки зору фізіогноміки: Сангвінік. У нього жирне тіло і красиве обличчя. Шкіра гаряча і волога. Нігті — красивої продовженої форми. У нього жива міміка, виразні рухи. Мова і рухи швидкі. Холерик. Ця людина з густим, таким, що низько спускається на лоб, волоссям, сухою, гарячою шкірою, швидкою ходою. Говорить і рухається швидко, навіть дещо метушливо. Флегматик. Ця людина з великими руками і вологою шкірою, схильна до повноти. Тіло у нього м'яке слабке. Міміка бліда, повільний темп мови і рухів. Часто хропе увірені. Флегматика важко розсмішити або засмутити. Меланхолік. Його тіло розвинуте слабко, міміка і рухи невиразні. Боязкий та не­впевнений у собі. Голос тихий, погляд покірливий. Завжди похму­рий та нелюдяний. Якщо шкіра у меланхоліка суха, холодна, то він, як правило, різкий у висловлюваннях. У таких людей зазвичай великі мочки вух (детальніше див.: Физиогномика. Популярное, самое подробное и наглядное руководство / Сост. Г. П. Кузьмин, И. П. Ржаницына. — М.: Радио и связь, 1990. — 47 с).

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧО! ДІЯЛЬНОСТІ______________________

алізують у пам'яті Забуте; б) спрямовані на встановлення мотивації показань; в) такі, що сприяють викриттю вин­ного; г) ті, що сприяють виявленню неправди; ґ) такі, що усувають конфліктні ситуації і сприяють вста­новленню психологічного контакту.

Під час допиту використовуються різні тактичні (так-тико-психологічні) прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переко­нання в необхідності надання допомоги органам розслі­дування тощо.

Існує певна класифікація запитань, що використову­ються у процесі допиту. За своєю спрямованістю запитан­ня поділяються на основні (спрямовані на з'ясування основних відомостей у справі) і додаткові (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитан­ня можуть бути: уточнювальними — спрямовані на най­повніше і найточніше з'ясування питань, що мають зна­чення для справи (наприклад: «Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?»); нагаду вальними — переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: «Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?»); контрольними — спрямовані на перевірку да­них, що були повідомлені допитуваним, з'ясування дже­рел одержання фактів (наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16 годині?»).

У процесі допиту як тактичний прийом застосову­ється пред'явлення доказів. Сутність пред'явлення до­казів на допиті полягає в демонстрації змісту і значення наявної в розпорядженні слідчого доказової інформації для впливу на допитуваного з метою: надання допомоги

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

допитуваному в пригадуванні забутого; орієнтування йо­го на викладення відомостей про факти, що цікавлять слідство; деталізації показань допитуваного; викриття допитуваного, який дає неправдиві показання, тощо.

Приклад:

Слідчий: Як Ви провели вчорашній день?

Підозрюваний: Як звичайно. Був на роботі. Гу­ляв. Потім ліг спати.

Слідчий: Вам пред'являється довідка, з якої ви­пливає, що вчора Ви не вийшли на роботу. Поясніть, чо­му Ви говорите неправду.

Підозрюваний: Так, я говорив неправду. Я про­спав і вирішив на роботу не йти. До того ж мене на десяту годину викликали у військкомат, куди я і пішов.

Слідчий:3 вилученої в процесі обшуку повістки на ваше ім'я видно, що Вас викликали у військкомат на сьо­годнішній день. Ви знову говорите неправду.

Підозрюваний: Я боявся, що мене звільнять за прогул і тому усім говорив, що був у військкоматі.

Слідчий: О котрій годині Ви повернулися у гурто­житок?

Підозрюваний: На початку дванадцятої ночі.

Слідчий: Вам пред'являються показання Ваших сусідів по кімнаті, які стверджують, що Ви прийшли о другій годині ночі...

Існують різні способи пред'явлення доказової інфор­мації. Доцільною є класифікація способів пред'явлення доказів за такими підставами.

1. За характером використання доказів у розсліду­ванні:

а) пред'явлення доказів на одному допиті;

б) пред'явлення доказів під час кількох допитів однієї особи.

13 4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧО! ДІЯЛЬНОСТІ______________________

2. За характером взаємозв'язку доказів у кримі­нальній справі:

а) роздільне пред'явлення одиничних доказів; '

б) пред'явлення комплексу взаємозалежних до--казів;

в) пред'явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а) згадування про наявні докази на допиті;

б) перерахування доказів, що мають місце, із за­значенням джерел їх походження;

в) показ доказів допитуваному не повністю, ми­мохідь;

г) надання допитуваному можливості розгляда­ти, вивчати докази;

ґ) підкреслена демонстрація ознак пропоновано­го об'єкта, що пред'являється.

4. За характером послідовності пред'явлення доказів:

а) пред'явлення доказів у послідовності «зро­стання сили»;

б) пред'явлення доказів у послідовності «змен­шення сили».

5. За характером додаткових умов, які посилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються:

а) несподіване пред'явлення доказів;

б) пред'явлення доказів після попереднього з'я­сування обставин, які пов'язані з ними;

в) пред'явлення доказів і роз'яснення їх значен­ня у кримінальній справі;

г) використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;

ґ) супроводження пред'явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її об­ставин.

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доціль­ність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упо­рядковані відповідно до ситуації допиту. Види типових ситуацій допиту: 1)повідомлення правдивих показань; 2) добросовісна помилка допитуваного; 3) суперечності у показаннях допитуваного; 4) відмова від давання пока­зань; 5) повідомлення неправдивих показань.

Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежить не лише від ситуаційної зумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.

Можна також запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті: 1) встановлення психологічного контакту з допитува­ним; 2) спонукання його до давання показань; 3) уточнен­ня показань і усунення в них суперечностей; 4) актуа­лізація забутого в пам'яті допитуваного; 5) викриття не­правди; 6) усунення перекручень при добросовісній по­милці допитуваного та ін.

Запропоновані системи тактичних прийомів допиту можуть містити підсистеми прийомів, що зумовлено можливістю конкретизації мети тієї чи іншої системи і відмінністю у процесуальному становищі допитуваного.

До тактико-психологічних прийомів, що сприяють актуалізації в пам'яті забутого, належать прийоми, спрямовані на збудження у допитуваного асоціативних зв'язків, які викликають спогад.

Допитуваний може зробити заяву на зразок «я вже нічого не пам'ятаю», «був п'яний і не пам'ятаю того, що відбувалося». Притакому «непрямому відмовленні» від показань допитуваний зазвичай повідомляє про повне випадання з пам'яті подій, що цікавлять слідчого, і не виявляє зусиль до спогаду «забутого». Встановити, чи має місце «непряме відмовлення» від показань або допи-

13*4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧО! ДІЯЛЬНОСТІ

туваний дійсно забув обставини, які цікавлять органи розслідування, допомагає слідчому аналіз таких даних, як час, що минув із моменту сприйняття певних фактів, характер події, подальша діяльність допитуваного, його стан у момент сприйняття, індивідуальні особливості пам'яті. Це насамперед постановка допитуваному нага-дувальних запитань, психологічною основою яких є пра­гнення пригадати обставини, щоб збудити асоціативні зв'язки у всьому їхньому різноманітті. Дані для запи­тань, що нагадують подію, слідчий чи суддя отримує з матеріалів справи, показань інших осіб, оперативно-роз-шукових органів. Нагадування не повинне включати елементів навіювання, тобто передачі інформації, яка містить у собі твердження щодо відомостей, про які очі­куються свідчення. Позитивний ефект у пригадуванні за­бутого має постановка запитань у хронологічній чи логіч­ній послідовності про обставини, що передували події злочину або настали за нею.

Прийомами, що актуалізують у пам'яті забуте, неза­лежно від того, який характер має запам'ятовування (довільне або мимовільне), є пред'явлення речових і ого­лошення письмових доказів, що сприяють збудженню асоціативних зв'язків і оживляють у пам'яті допитувано­го запам'ятоване. У цьому аспекті слід продумати, як на­явні відомості або речові докази пов'язані з подією, що спостерігалося особою, і чи можуть вони виконувати не­обхідну для них функцію пожвавлення асоціативних зв'язків.

До способів психологічного впливу, що використову­ються для актуалізації забутого, слід також віднести і до­пит на місці події, що переслідує мету активізації спо­гадів у зв'язку з повторним сприйняттям обстановки, у якій спостерігалася подія. Відомо, що в цьому разі полег­шується завдання встановлення таких факторів, що збу­джують який-небудь з видів асоціативних зв'язків. Пе-

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

редбачається, що їхній комплекс, стимульований обста­новкою допиту, може дати певний ефект у будь-якій си­туації.

Психологічна основа прийому полягає в повторному сприйнятті допитуваним обстановки, у якій відбувалася розслідувана подія. Слідча практика свідчить про ефек­тивність проведення допиту на місці події. Так, наприк­лад, Л. була зґвалтована групою юнаків за таких обста­вин. Біля кінотеатру до неї підійшли хлопці, які попроси­ли її викликати з сусіднього будинку їх знайому. Л. пого­дилася їм допомогти. Коли вони підійшли до вказаного будинку, хлопці схопили Л. за руки і завели до під'їзду, а потім на горище будинку, де й зґвалтували її. На допиті Л. повідомила, що вона не пам'ятає, де розташований цей будинок, в який бік від кінотеатру вони пішли, до якого під'їзду заходили. Слідчий вирішив провести допит на місці події. Прибувши до кінотеатру, Л. згадала, якою до­рогою вони йшли, впізнала будинок та під'їзд, до якого вони заходили, і навіть пригадала, як у розмові ґвал­тівники одного зі своєї компанії називали «Рудий». Пока­зання потерпілої сприяли визначенню місця події, вста­новленню особи злочинців і розкриттю злочину.

Тактико-психологічні прийоми, спрямовані на вста­новлення мотивації показань, передбачають постановку серії запитань, що дають змогу визначити мотиви, якими керується особа при даванні показань. Визначення мо­тивів показань тісно пов'язано з процесуальним станови­щем допитуваного. У цьому аспекті мотиви показань свід­ка, обвинуваченого чи потерпілого можуть істотно відріз­нятися й зумовлюватися їхньою роллю в процесі, зацікав­леністю, власними прагненнями. Якщо у зв'язку із з'ясу­ванням таких залежностей звернутися до допиту обвину­ваченого, то поряд із визначенням його ролі в процесі є можливість виділити кілька мотивів показань, що дають­ся ним і є типовими. Так, до їхнього числа можна віднес-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

ти мотиви каяття, обмови, неправди, приховання певних обставин, пов'язаних із особою обвинуваченого.

Зазвичай мотивація показань обвинуваченого, якщо вони досить щирі, виявляється при його вислуховуванні. Однак показання особи, дані нею у процесі допиту, не завжди дають змогу говорити про їх справжні мотиви. Часто вільні й щирі показання приховують добре проду­ману позицію обвинуваченого, наприклад, прагнення об­мовити іншу особу, висунути іншу версію, відвернути увагу слідчого від головних обставин, які мають істотне значення для розслідування тощо. У таких випадках ус­тановити справжні мотиви показань обвинуваченого складно, тому на практиці в першу чергу застосовують метод порівняння одержуваної інформації з тими дани­ми, що є в розпорядженні слідчого. Але і таке зіставлен­ня показань із наявними даними не завжди досить ефек­тивне, тому що не дає слідчому змоги, використовуючи лише наявну інформацію, дійти висновків, які спросто­вують ці показання. Нерідко йому доводиться здійснюва­ти дії, спрямовані на додаткове збирання даних, пов'яза­них із перевіркою показань.

Тактико-психологічні прийоми, що сприяють ви­криттю винного, полягають у застосуванні комплексу різноманітних способів оперування інформацією, яка є у розпорядженні слідчого і містить дані про винність осо­би у вчиненому злочині. Інформація про винність особи може бути різною за обсягом і доказовою цінністю. Вона включає, як правило, показання свідків, письмові і ре­чові докази, висновки експертів, показання інших осіб, притягнутих як обвинувачені у даній справі. У таких джерелах може міститися інформація, що викриває об­винуваченого у вчиненні злочину. Тому, збираючись ви­користовувати її, слідчий повинен не лише досконало її знати, а й оголосити або пред'явити обвинуваченому в той момент, який може виявитися найбільш ефектив-

ним. Час і послідовність оголошення чи пред'явлення викриваючої інформації слід планувати, виходячи з її характеру і можливого психологічного впливу. Таке планування оперування викриваючою інформацією не може бути жорстким, оскільки одержувана в процесі до­питу інформація істотно впливає на реалізацію наміче­ного плану.

Важливе значення в психологічному впливі, що спри­чиняє викриття винного, має і форма, у якій здійсню­ється оперування викриваючою інформацією. Найбільш поширеними формами оперування такою інформацією є оголошення показань, ознайомлення з висновком екс­перта, пред'явлення речового доказу (показ із відповід­ними поясненнями), ознайомлення з документами, що мають викривальний характер. Слідчий повинен певною мірою прогнозувати можливий ефект від пред'явлення обвинуваченому викриваючої інформації і бути готовим до того, що вона не завжди може мати бажаний резуль­тат. У цих випадках необхідно використовувати інші прийоми.

Психологічні прийоми, що сприяють виявленню не­правди в показаннях свідка або обвинуваченого, транс­формуються в систему тактичних прийомів допиту, пов'язаних із постановкою уточнюючих, деталізуючих і контрольних запитань. Виявлення неправди в показан­нях зазвичай відбувається при зіставленні останніх із версією розслідування і системою доказів, зібраних у справі. Рідко неправда охоплює всі пункти предмета до­питу. Зазвичай неправдиві повідомлення звернені до ок­ремих фактів і обставин і, як правило, пов'язані з по­зицією допитуваного, його ставленням до осіб, притягну­тих як обвинувачені, до свого становища в справі, до ре­зультату розгляду справи у суді. Тому неправду можна виявити у тому разі, коли слідчий досить підготовлений до допиту, орієнтується у доказах, зібраних у справі.

Важливо зазначити, що при неправдивому вислов­люванні порушується його послідовність, а самі пору­шення характеризуються появою пауз. Ця вказівка має істотне значення для діагностики неправди слідчим, оскільки неправда, як уже зазначалося, найчастіше трап­ляється при повідомленні окремих обставин. Ось чому при одержанні показань необхідно відразу зіставляти інформацію, що подається, з тією, що вже існує. У цьому разі постановка запитань, спрямованих на деталізацію повідомленого, є одним із ефективних засобів виявлення неправди, що може мати місце в самому процесі допиту, а також при подальшій перевірці повідомлених даних.

У виявленні неправди одну з головних ролей відіграє постановка контрольних запитань, підставою для фор­мулювання яких є дані, зібрані у справі, а також обста­вини, відносно яких слідчий має точні відомості. Поста­новка таких запитань порушує систему викладання, продуману допитуваним, який говорить неправду, і дає змогу виявити її під час допиту, ґрунтуючись на вияв­ленні суперечностей у показаннях, які не може поясни­ти допитуваний. Контрольні запитання за своїм характе­ром спрямовані головним чином на встановлення відпо­відності дійсності показань, що даються в процесі допи­ту. Тому їхньою головною функцією є виявлення неправ­дивої інформації. Постановка контрольних запитань, пов'язаних із уже зібраними у справі даними, спросто­вує неправду, оскільки спричиняє оголошення додатко­вої інформації, яка об'єктивно відображає відомості що­до встановлюваних фактів або обставин. Важливе зна­чення в процесі виявлення неправди в показаннях має пред'явлення речової інформації. У цій якості речова інформація руйнує продуману допитуваним логіку не­правди і змушує його шукати нові пояснення чи відмов­лятися від повідомленого через його очевидну необґрун­тованість.

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Неправда, пов'язана з наміром допитуваного ухилити­ся від відповідальності або пом'якшити власну долю, має свою психологію, що передбачає викладення або умовчан­ня про ті чи інші обставини в такому плані, який створює певне психологічне налаштування у слідчого (віру в щи­рість показань, у каяття, у неможливість вчинення певних дій конкретною особою з етичних міркувань, в обмову до­питуваного з боку інших осіб — свідків або обвинуваче­них). Продумана позиція брехуна, що намагається справи­ти на слідчого психологічний вплив, на фоні якого розви­вається викладення, іноді досягає мети. У цьому разі зали­шаються нез'ясованими окремі обставини, спотворюється перспектива встановлення істини в справі, піддається сумніву доведеність певних фактів. Тому встановлення не­правди в показаннях і подолання можливих наслідків — одне із завдань слідчого в процесі допиту.

Тактико-психологічні прийоми, що усувають кон­фліктні ситуації і спрямовані на встановлення психоло­гічного контакту, також мають на меті одержання інфор­мації в процесі допиту. Отриманню інформації сприяє пев­ний емоційний фон — важливий компонент психологічно­го контакту, який повинен бути створений слідчим. Такий фон створюється насамперед: прагненням об'єктивно, не-упереджено з'ясувати всі обставини у справі; інтересом до одержуваної інформації, доброзичливим ставленням до допитуваної особи; орієнтацією останньої на систему цін­ностей, що становлять суспільну значущість (боротьба зі злочинністю, викриття обвинуваченого, каяття як усві­домлення й засудження вчиненого). Перелічені орієнтири є й основою для встановлення психологічного контакту.

Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологічна атмосфера допиту, що позитивно впливає на взаємодію та взаємини між учасниками, це певне на­лаштування на спілкування. Психологічний контакт при допиті передбачає можливість виникнення двох його

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ_____________________L

рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання; 2) коли допитуваного змушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може згасати, може раптово ви­никнути і також раптово зникнути.

Психологічний контакт завжди має двосторонній ха­рактер, його встановлення і підтримання залежать як від слідчого (судді), так і від допитуваного, хоча ініціатива має належати слідчому. Існує двосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слід­чого певний інтерес.

Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повинен вра­ховувати його індивідуально-психологічні особливості, типологічні якості, психічний стан на момент допиту, життєвий досвід та ін.

Тактичні прийоми, спрямовані на встановлення пси­хологічного контакту з допитуваним, ґрунтуються на ви­користанні даних психології, логіки та інших наук. У цьому відношенні певний інтерес становлять способи привертати увагу людей, запропоновані Д. Карнегі. Він рекомендує шість способів: 1) виявляти щирий інтерес до інших людей; 2) усміхатись; 3) пам'ятати, що для люди­ни звук її імені — найсолодший і найважливіший звук людської мови; 4) бути хорошим слухачем; заохочувати інших розповідати вам про себе; 5) вести розмову у колі інтересів вашого співрозмовника; 6) давати людям відчу­ти їх значущість і робити це щиро1. Банальність деяких прийомів очевидна, однак це не позбавляє їх практично­го значення при певній інтерпретації.

Відповідно до мети і процесуального становища допи­туваного можуть бути названі тактичні комбінації (си­стеми прийомів):

1 Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей / Пер. с англ. — К., 1989. гг- С. 98»

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

1) така, що сприяє адаптації до обстановки допиту й усуненню небажаних станів психіки допитуваного: щодо обвинуваченого (підозрюваного) — уточнення ан­кетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не належить до предмета допи­ту; демонстрація слідчим поінформованості про обстави­ни життя допитуваного, його потреби, інтереси; щодо свідка (потерпілого) — повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не належить до предмета допиту; переконання у невідворот­ності покарання злочинців;

2) така, що стимулює настанову на потребу в спілку­ванні: щодо обвинуваченого (підозрюваного) — роз'яснен­ня допитуваному суті процесуального становища; демон­страція перспектив ситуації, що склалася; роз'яснення значення щиросердості каяття, інших пом'якшуючих об­ставин; використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного; щодо свідка (потерпілого) — переко­нання в необхідності надання допомоги органам розсліду­вання; роз'яснення суті наслідків учиненого злочину чи можливості їх виникнення у майбутньому; перегляд фо­тознімків (предметів), пов'язаних із вчиненим злочином та його наслідками; використання позитивної оцінки ок­ремих якостей особи допитуваного.

Конфліктна ситуація виникає в тому разі, якщо інте­реси сторін, які спілкуються, мають різну мету. Така си­туація часто виникає в процесі допиту осіб, які не бажа­ють давати показання, викривляють у показаннях дій­сність, висувають припущення, які за своїм характером спростовують версію слідчого.

У встановленні психологічного контакту в конфлікт­ній ситуації велике значення має рефлексивне управ­ління, мета якого охоплює найближчий (власне встанов­лення контакту) і перспективний (одержання інформації від допитуваного) план. Залежно від процесуального ста-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

новища допитуваної особи і мотивів, що визначають спрямованість інформації, яка повідомляється нею, вста­новлення психологічного контакту нерідко відбувається в різні періоди допиту (на початку допиту при встанов­ленні особи допитуваного, у процесі одержання від неї інформації). Ключем до встановлення психологічного контакту є визначення мотиву показань, що даються до­питуваним. Це дає слідчому змогу у багатьох випадках зрозуміти його психологічну налаштованість і спрямува­ти її в необхідне русло шляхом роз'яснення важливості одержуваної від нього інформації, етичних вимог до до­питуваного в зв'язку з його роллю у відправленні право­суддя, розкритті та попередженні злочинів.

Процес формування показань.Знання психоло­гічних закономірностей формування показань сприяє ефективній тактиці допиту й оцінці отриманої інфор­мації. Розуміння складного механізму формування пока­зань визначає можливість виявлення й усунення в них помилок (перекручень).

Процес формування показання традиційно поділя­ється на три стадії: сприйняття, запам'ятовування і від­творення. Існують й інші думки щодо стадійності цього процесу (про наявність п'яти, шести чи дванадцяти стадій). Аналіз таких підходів свідчить про їх більш дета­лізований характер.

Сприйняття є першою стадією формування показань. У психології сприйняття розглядають як відображення лю­диною предмета чи явища в цілому при безпосередньому впливі його на органи чуття. Розрізняють зорове, слухове, смакове, нюхове сприйняття і сприйняття дотику. Сприй­няття відрізняється від відчуттів (створюється цілісний об­раз) як більш високий ступінь пізнання.

На процес сприйняття допитуваного впливають дві групи чинників: 1) об'єктивні (зовнішні умови спри­йняття й особливості власне об'єктів, що сприймаються); 2) суб'єктивні (особливості особи, яка сприймає).

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Об'єктивні чинники — освітленість об'єкта, що спри­ймається, відстань, на якій сприймається об'єкт чи подія; швидкість події; погодні умови (дощ, сніг та ін.). Такі фак­тори впливають на сприйняття і весь процес формування показань.

Суб'єктивні чинники охоплюють: стан органів чуття (глухота, дальтонізм тощо), психічний стан особи, спря­мованість уваги, схильність до фантазування та ін.

Існує емоційний фактор сприйняття. За словами С. Рубінштейна, сприймає не ізольоване око, не вухо са­ме по собі, а конкретна людина (з урахуванням її потреб, інтересів, бажань та ін.). Емоції надають виразності, яскравості подіям чи об'єктам, що сприймаються. Різ­ним буде сприйняття у людини залежно від того, є вона учасником чи жертвою злочину, стороннім спостерігачем (очевидцем) або родичем потерпілого. З цим пов'язана інтерпретація сприйнятого.

Емоції можуть справляти як позитивний, так і нега­тивний вплив. Так, почуття нового, сумнів, цікавість мо­жуть поліпшити якість сприйняття. І навпаки, страх, переляк, тривога зумовлюють виникнення своєрідних перекручень. Зокрема, страх породжує гіперболізацію (перебільшення) сприйнятого.

У процесі сприйняття важливе значення має його спрямованість (навмисність чи ненавмисність сприйнят­тя). Під час вчинення злочинів у більшості випадків мають справу з ненавмисним (мимовільним) сприйнят­тям. Хоча більш повним і точним є навмисне (довільне) сприйняття. Ще більш чітким є професійне сприйняття. У психології професійне сприйняття пов'язують з аппер­цепцією (від лат. ad: до і perceptio: сприймаю — власти­вість психіки людини, що полягає у залежності спри­ймання предметів та явищ навколишнього середовища від попереднього досвіду).