ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПСИХОЛОГІЯ СУДОВИХ ДІЙ

І

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

V Глава 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ it

СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Психологія судді

Відповідно до Конституції України правосуддя здій­снюють професійні судді та, у визначених законом випад­ках, народні засідателі і присяжні (ст. 127). У цій же нор­мі Основного Закону держави, у зв'язку з особливим ста­тусом судді, визначається, що професійні судді не мо­жуть належати до політичних партій та профспілок, бра­ти участь у будь-якій політичній діяльності, мати пред­ставницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім науко­вої, викладацької та творчої.

Суддя — посадова особа відповідного суду, носій су­дової влади. Це та особа, яка уповноважена виносити су­дові рішення від імені держави1. З цим пов'язане її підко-

1 І. Я. Фойницький вказував, що всі судові рішення постановля­ються ім'ям верховної державної влади, за указом Його Імпера­торської Величності. Ця основа державного суду має силу як для кримінального, так і для цивільного суду. В обох випадках суд служить не приватним інтересам окремих осіб, окремих громад­ських гуртків чи окремих відомств, а загальним державним інте­ресам правосуддя {Фопницкип И. Я. Курс уголовного судо­производства. — СПб.: Альфа, 1996. — Т. 1. — С. 8 (Отпечатано по третьему изданию, СПб.: 1910)).

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

L

рення тільки закону, заборона впливу на неї будь-яким способом.

Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов'язано з необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винність чи невинність у вчиненні злочинів. Тому суддя повинен нести високу відповідальність за свої вчинки і дії.

Пізнавальна діяльність судді спирається на вже зі­брані матеріали (докази з кримінальної справи) на досу-довому слідстві. Суд повинен перевірити пред'явлені до­кази, їх «зважити» і винести відповідне рішення. Йдеть­ся про професійні якості судді, наявність відповідного досвіду, вміння розібратися у життєвій ситуації. Саме з цим пов'язаний віковий ценз судді — не молодше двад­цяти п'яти років. Необхідний також і стаж роботи у галу­зі права — не менше трьох років.

У процесі дослідження події суддя конструює уявні моделі, висуває судові версії. Наявність обвинувального висновку у матеріалах кримінальної справи не повинна справляти сугестивного впливу на суддю. Поряд з вер­сією обвинувачення можуть висуватися і контрверсії. У цьому виявляється і роль захисту у змагальному кримі­нальному процесі. Л. Є. Владимиров зазначав, що суд — не аудиторія, де читаються лекції, які складаються з уза­гальнень різноманітного матеріалу. Суд — розслідування індивідуальної події, і захисник повинен усі свої мірку­вання будувати на основі певного випадку. Тут не може йтися про злочинність узагалі, а лише про злочинність саме тієї людини, яка сидить на лаві підсудних. Перебу­ваючи у межах того злочину, який засуджується і який він вивчає, захисник повинен тільки з нього черпати свої дані і доводи, ґрунтуючись тільки на клінічному ви­вченні окремого випадку. Йдеться про винність не класу, не групи, не професії, не партії, а саме цієї окремої люди-

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ни, проти якої пред'явлено обвинувальний акт. Не слід змішувати двох трибуналів: наукового і судового. Пер­ший не знає ніяких строків і умовностей, другий, за са­мим своїм завданням, пов'язаний строками й умовностя­ми. Кримінальна справа — це «крапля води», у якій жи­ве цілий світ істот, здебільшого невидимих для неозброє­ного ока1.

Судді у змагальному процесі (обвинувачення — за­хист) належить регулююча роль. Така роль полягає у створенні ділової обстановки судового процесу, визна­ченні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфлікт­них відносин, зниженні надмірного емоційного збуджен­ня учасників.

Діяльність судді пов'язана з розглядом різних за сво­їм характером справ (кримінальних, цивільних, адмі­ністративних та ін.). Відсутність належної спеціалізації суддів, високий ступінь інтелектуальних і емоційних на­вантажень, перевищення нормативів кількості розгляду справ призводить до виникнення негативних емоцій, до психологічних перевантажень, а зрештою, і до про­фесійної деформації (використання схематичності і шаб­лона в діяльності, негативного ставлення до людей, спро­щення процедури розгляду кримінальних чи цивільних справ та ін.)2.

1 Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 46.

2 Вплив на особу судді різних негативних чинників, надто великі емоційні навантаження дійсно сприяють деформації її психологіч­ної структури. Водночас незадоволення рішеннями суду, у певному ступені озлоблення діями суддів породжують гостро сатиричні характеристики їх процесуальної фігури. Так, прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі продовжує дивувати світ своїми незви­чними висловлюваннями на адресу суддів: «Лише розумово неврів-новажені люди, люди з психічними проблемами можуть робити цю роботу. Вони це роблять тому, що з антропологічного погляду

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

Суддя має відрізнятися високими моральними пара­метрами, прагненням до справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне став­лення до її особистості. Правосуддя зачіпає долі багатьох людей. Судити потрібно справедливо, з урахуванням всіх обставин справи. Суддя ж повинен бути об'єктивним.

Пізнання у суді передбачає зіткнення різних інте­ресів, виникнення суперечливої інтерпретації тих або інших фактів. У цій ситуації суддя повинен уміти ви­окремити головне, усунути перекручування, відрізнити емоції від існуючих реальностей. Судді доводиться взаємодіяти з широким колом осіб з різним процесуаль­ним положенням, які по-різному ставляться до справи, відрізняються за своїм інтелектом, віком, професією, соціальним станом та ін. Ця взаємодія має бути суворо процесуальною. Суддя не повинен виконувати не влас­тиві функції у наданні «правової допомоги населенню». У цьому плані справедливо звучать слова: «Суд довідок не дає».

Суддю вирізняє висока культура мови. За допомогою мови суддя здійснює комунікативну функцію, регулює спілкування різних осіб, здійснює у допустимих формах

відрізняються від інших представників людської раси» {Велик и могуч итальянский язык // Событие. — 2003. — 2-8 октября. — С. 5). А ось як описує Віктор Гюго психологічний стан суддів, які винесли смертний вирок: «Судді сиділи спереду із задоволеним виглядом — мабуть, раділи, що справа доходить кінця. На обличчі голови, м'яко освітленому відблиском віконного скла, був мирний, добрий вираз; а молодий член суду, смикаючи свої брижі, майже весело патякав з гарненькою дамою у рожевому капелюшку, яка через знайомство сиділа позаду нього. Лише присяжні були бліді і похмурі — слід думати, втомилися від безсонної ночі, деякі позіха­ли. Так не поводять себе люди, які тільки що ухвалили смертний вирок; на обличчях цих добродушних обивателів я читав лише бажання поспати» (Гюго В. Собрание сочинений в 6 т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. — С 89).

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

І

психологічний вплив. Мова судді повинна вирізнятися лаконічністю, чіткістю формулювань, юридичною гра­мотністю. У діяльності судді важливе значення має пись­мова мова, вміння складати процесуальні документи.

Професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, вироблення своєрідних критеріїв відпо­відності. У психологічній літературі пропонувалася роз­робка професіограми судді (необхідний набір якостей за­лежно від виконуваної діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Л. Васильєв): соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупере­дженість тощо); реконструктивну (загальний і спеціаль­ний інтелект, пам'ять, уява, аналітичне мислення, інтуї­ція судді та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стій­кість, уміння слухати і розмовляти й ін.); організаційну (воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість та ін.); посвідчувальну (загальна і спеціальна культура письмової мови, навички в складанні письмових доку­ментів та ін.).

/ § 2. Психологічні особливості судового процесу

'"■" Основна і виняткова функція суду — вирішення спра­ви по суті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій справ у вста­новленому законом процесуальному порядку.

Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов'язані з такими обставинами: 1) чітким поряд­ком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури); 2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів); 3) ак­тивністю різних учасників процесу (прокурора, захисни­ка, цивільного позивача, цивільного відповідача та ін.); 4) зовнішніми умовами, в яких здійснюється правосуддя

(зал судового засідання, технічне оснащення процесу, на­явність атрибутики тощо).

В юридичній літературі під правосуддям розуміється особливий вид державної діяльності, який полягає у роз­гляді і вирішенні певних категорій справ (різних соціаль­них конфліктів). Функція суду полягає в тому, щоб вирі­шити конфлікт, відновити справедливість. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Підкорення закону означає дотримання законо­давчих розпоряджень, здійснення діяльності відповідно до процедури, передбаченої чинним законодавством. Су­довий процес передбачає виникнення процесуальних правовідносин.

Діяльність учасників судочинства детально регла­ментується законом, що встановлює певну процесуальну форму (структуру судового процесу, його стадій, порядку проведення процесуальних дій). Процесуальна форма є гарантією захисту прав і законних інтересів особи.

Судова діяльність характеризується певною послі­довністю, стадійністю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну. На кожній стадії вино­сяться процесуальні рішення. Стадійність процесу пере­буває у повній відповідності з науковою організацією праці (НОП). Стадії процесу обмежені часовими інтерва­лами, розташовуються у логічній послідовності, дають змогу успішно здійснювати судову діяльність.

Так, центральною стадією кримінального процесу є стадія судового розгляду. У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, у якій суд за участю підсудного, захисника, по­терпілого й обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред'явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим су­дом. Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслухо-

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

вують висновок експерта, оглядають речові докази, ого­лошують протоколи та інші документи1.

Виникає запитання: чи повинен суд збирати докази або тільки перевіряти наявні? За існуючою в Україні про­цедурою суд не лише «зважує» наявні докази і виносить відповідне рішення, але й виконує деякі функції збиран­ня доказів. Так, ст. 315і КПК України передбачено, що з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержа­них під час судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою мають право доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та вста­новлюється строк виконання доручення. Таке становище вимагає істотних змін.

Кримінально-процесуальна процедура впливає на тактику судового слідства, тактико-психологічні прийо­ми судових дій. Тактична доцільність не повинна супере­чити закону.

Психологія взаємин учасників судового розгляду пе­редбачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний процес будується на засадах процесу­альної рівності сторін. При цьому обвинувач несе «тягар доказування» винності обвинуваченого. Активна діяль­ність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (об­винувачення і захисту). У змагальному процесі можна го­ворити про психологічні особливості діяльності обвину­вача, захисту, суду.

1 Слід зазначити, що чинний КПКУкраїни регламентує такі судові дії: допит підсудного (ст. 300); допит неповнолітнього свідка (ст. 307); допит потерпілого (ст. 308); пред'явлення для впізнання (ст. 309); проведення експертизи в суді (ст. 310); допит експерта в суді (ст. 311); огляд речових доказів (ст. 313);огляд місця події (ст. 315).

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

Функція підтримання державного обвинувачення у суді покладається на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, по­дає докази, бере участь в їхньому дослідженні (ст. 264 КПК України). Прокурор повинен сприяти встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі.

У змагальному процесі важливе значення має обви­нувальна промова прокурора1. Кожна промова скла­дається з трьох частин: вступу, головної частини і ви­сновку, для вироблення яких існують особливі правила, встановлені багаторічним досвідом. Необхідно, щоб його доводи були не лише цікаві, а й втілені в красиву форму і передавалися б слухачам у певній послідовності, інакше промова справить враження окремих уривків, що загоро­джують і затемнюють один одного. Щоб усунути ці не­доліки, оратор зобов'язаний попрацювати над планом, тому що все вчення про красу і чіткість мови зводиться до

1 Не можна забувати, що прокурор — це обвинувач з притаманною йому психологією. Мальовничу психологічну характеристику прокурора дає нам Віктор Гюго: «Не можна спокійно говорити про те, що таке королівський прокурор з кримінальних справ. Це людина, яка заробляє собі на життя тим, що відправляє інших лю­дей на смерть. Це штатний постачальник ешафоту. І водночас це пан, який претендує на освіту і літературний стиль, а головне, на ораторське красномовство, який прагне справити враження і потішити своє жалюгідне самолюбство там, де для інших вирішу­ється питання життя; у нього свої класичні зразки, свої недо-сягнені ідеали, для нього Белар і Маржанші те саме, що для іншо­го поета Расин або Буало. Він схиляє судові дебати в бік гільйо­тини, саме така його роль, його посада. Обвинувальна промова для нього — літературна вправа, він розцвічує її метафорами, при­крашає цитатами, турбуючись про те, щоб причарувати публіку, а головне дам. У нього в запасі є набір непристойностей, які спри­ймаються недосвідченими провінціалами як новина, він хизу­ється вишуканими прийомами, манірністю і кривлянням» (Гюго В. Собрание сочинений в б т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. — С. 71-72).

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

вміння побудувати план, розподіливши в ньому вигідним чином усі докази й усі свої висновки1.

Промова обвинувача повинна мати наступальний ха­рактер, справляти психологічний вплив і відповідати соціальним очікуванням. Прокурор має переконати суд у правильності пропонованої ним моделі події злочину й особах, які його вчинили. Промова повинна містити раціональне й емоційне.

Існують різні підходи до структури промови прокуро­ра. Найбільш типова форма промови прокурора скла­дається з таких частин (за М. І. Єнікєєвим): 1) вступ; 2) виклад фактичних обставин і фабули справи; 3) аналіз і оцінка зібраних у справі доказів; 4) обґрунтування ква­ліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного і потерпілого; 6) пропозиції про міру покарання; 7) питан­ня відшкодування заподіяного злочином збитку; 8) ана­ліз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, пропо­зиції з їхнього усунення; 9) висновок.

Судова трибуна — засіб виховання громадян. Вихов­ний вплив адресується не лише підсудному, а й іншим особам (має загальну і часткову превенцію).

Природа захисної діяльності є належним чином до­слідженою. Певні спроби у вивченні тактики захисту у кримінальному судочинстві були зроблені Т. В. Варфоло-мєєвою2. Тактика захисту передбачає обрання оптималь­ної позиції (лінії поведінки) захисника, доцільних прийо­мів її реалізації під час судових та інших дій. І. Я. Фой-ницький вказує, що захист — є відповідь на обвинувачен­ня і становить сукупність прав і заходів, спрямованих на

1 Левенстим А. Речь государственного обвинителя в уголовном суде (Извлечения) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 157.

2 Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. — К.: Вищашк., 1987. — 152 с.

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

захист невинуватості підсудного та його прав і інтересів перед кримінальним судом1. За образним висловлюван­ням Р. С Бєлкіна, захисники — «санітари» кримінально­го судочинства. їхню роль неможливо переоцінити. Саме від них законодавець чекає своєчасного запобігання судо­вим помилкам, коли до відповідальності притягається не­винуватий, коли покарання не відповідає ступеню сус­пільної небезпеки вчиненого, коли слідчий і суд ігнору­ють обставини, які виключають можливість криміналь­ного переслідування чи пом'якшують покарання2.

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. При цьому він повинен діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Захисник може використовувати «слабкі місця» обвинувачення. Од­нак неприпустимим є «свавілля захисту» недобросовісних адвокатів, які використовують протиправні й аморальні засоби. «Захистити клієнта будь-якими засобами» не мож­на підносити до рангу принципів діяльності адвоката.

Л. С. Владимиров писав, що кримінальний захисник повинен бути vir bonus et aequus3, озброєний знанням і глибокою чесністю, поміркований у висновках, безко­рисливий у матеріальному відношенні, незалежний у су­дженнях, стійкий у своїй солідарності з товаришами. Він повинен бути лише правозаступником обвинуваченого, а не його повіреним...4. Запропоновані Л. Є. Владимиро-

1 Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. — СПб.: Альфа, 1996. — Т. 2. — С. 59.

2 Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. — М.: НОРМА, 2001. —С. 201.

3 Муж добрий і справедливий (лат.).

4 Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992. — С. 58.

Розділ п'ятий. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Психологічні основи судової діяльності

І

вим прийоми захисту є актуальними і сьогодні: 1) демон­страція доказів (демонстраційний спосіб надання і роз­робки доказів повинен незмінно додаватися захистом, що має докази; захисту ж, що не має зовсім доказів, зали­шається шукати порятунку поза сферою доказів, у сфері моральності чи права взагалі); 2) вагомий доказ (не напа­дайте на супротивника, якщо у вас немає у руці сильного знаряддя; неспроможні витівки проти обвинувачення підривають довіру до захисту; краще мовчати, ніж вияв­ляти сердите безсилля); 3) найбільш зручний порядок на­дання доказів захистом1.

Важливе значення має промова адвоката у суді. Ци­церон говорив: «Erit eloquens, qui in foro causisque civilibus ita dicet, ut probat, ut delectet, ut flectat. Probare necessitatis est, delectare suavitutis, flectere victoriae»2. 3a рецептом риторики древніх промова адвоката поділялася на шість частин: 1) вступ (exordium); 2) розповідь (narra-tio); 3) визначення предмета промови (propositio et divi-sio); 4) доведення (confirmatio); 5) спростування (refuta-tio); 6) висновок (conclusio sive peroratio). Щось подібне ми знаходимо й у сучасних джерелах: 1) вступ; 2) аналіз фактичних обставин справи; 3) аналіз особистісних якос­тей; 4) аналіз мотивів вчинення діяння підзахисним; 5) ви­сновок (М. І. Єнікєєв). Ще Л. Є. Владимиров справедливо зазначав, що поділ промови на частини, як він викла­дається у древніх, на сьогодні втратив своє значення, то­му що промови виголошуються після судового слідства, на якому все злочинне діяння проходить перед судом у

1 Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защи­ты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. — М.: МГП «Фемида», 1992.— С. 67—70.

2 Кожний, хто хоче бути промовистим у цивільній справі, має бути і доказовим, і приємним, і захопленим. Доказовість — необхідна, приємність породжує задоволення, захопленість приводить до перемоги {лат.).

живій, драматичній формі1. Виокремлення певних час­тин у промові є надто умовним, ситуаційно обумовленим, залежним від конкретних обставин справи.

У психологічному аспекті важливе значення мають зовнішні умови, у яких здійснюється правосуддя. До та­ких умов може належати приміщення, у якому відправ­ляється правосуддя, зал судового засідання, меблі, що знаходяться в залі, тощо. Винесення рішень суддею від імені держави передбачає наявність у залі засідання дер­жавної символіки (герба, прапора), а сам суддя повинен бути одягнений у мантію. Ці зовнішні умови сприяють виробленню поваги до суду, впливають позитивно на психіку осіб, які потрапили в сферу судочинства.