Моделі управління фінансовою стійкістю страхової компанії

В науковій літературі існує неточність, розмитість у формулюванні терміну „фінансова стійкість”. Фінансова стійкість, зазвичай, визначається абсолютними значеннями коефіцієнтів − показників стану підприємства та їхнім порівнянням із загальноприйнятими нормами. Визначені таким чином стани не показують того, що може бути зі страховою компанією, якщо буде змінено значення фактора впливу на фінансовий стан.

Неточність, що має місце у визначенні поняття фінансової стійкості, може бути подолана, якщо ввести коректне визначення і відповідну методику двоетапної оцінки фінансової стійкості.

Із цих позицій, запропоновано авторське формулювання поняття фінансової стійкості. Фінансова стійкість страхової компанії – це її здатність не погіршувати значення своїх показників діяльності при зміні факторів впливу.

На першому етапі аналізу фінансової стійкості пропонується прийняти розподіл на “задовільні” і “незадовільні” стани за значеннями показників діяльності у порівнянні з нормативними. Тобто фінансовий стан на першому етапі характеризуватиметься шляхом визначення показників діяльності. А самі стійкі фінансові стани визначатимуться на другій стадії оцінки і мають характеризуватися здатністю покращувати (або принаймні не погіршувати) значення показників діяльності при зміні факторів впливу на фінансовий стан страхової компанії.

Розглянемо фінансовий стан страхової компанії за допомогою залежності показника діяльності К від фактора з: на осі абсцис ми визначимо фактор з, на осі ординат ми покажемо значення показника К. Наприклад, фактором може бути інфляція (таблиця 1), що коливається в межах від 1% до 10%. Показником К може бути показник рентабельності страхових операцій, який визначається як відношення чистого прибутку до страхових премій тощо.

Кожному показнику може відповідати нормативне значення. За критерій “задовільності” фінансового стану приймемо випадок рівності показника К нормативному значенню. Всі стани будуть задовільними, якщо К > нормативного значення, а незадовільними, якщо К < нормативного значення (рисунок 1).

За вищенаведеним означенням отримаємо, що на рисунку 1 стан (1) відповідає нестійкому фінансовому стану, стани (2,3) характеризують фінансову стійкість. Для фінансово стійкої компанії, в результаті системи адекватного реагування, стан компанії повинен відновитися або покращитися.

Виявлено, що фінансова стійкість страховика, платоспроможність і ліквідність є частковими виявами його фінансової надійності.

Автор пропонує визначати фінансову надійність страхової компанії як такий стан фінансових ресурсів, при якому страхова компанія здатна як своєчасно виконувати взяті зобов'язання протягом всього терміну дії укладених договорів, мати задовільні показники діяльності, так і сприятливо реагувати на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів впливу.

Рис. 1. Схематичне зображення різних видів залежності показника діяльності К страховика від фактору впливу з.

На підставі проведеного аналізу констатується, що проблема шляхів забезпечення фінансової стійкості страхової компанії є багатофакторним завданням і вимагає комплексної оцінки. За авторською методикою систематизовано фактори фінансового стану страхової компанії, які суттєво впливають на фінансову стійкість, і здійснено упорядкування факторів за можливістю управління ними (таблиця 1).

Таблиця 1

Поділ факторів фінансової стійкості страховика на групи за можливістю управління

Внутрішні	Зовнішні	Змішані
якість страхового портфеля	кон'юнктура ринку	страхові резерви
склад і структура витрат, стратегія компанії стосовно витрат	інфляція, час, тривалість звітного періоду	статутний фонд, його розмір, структура і склад
склад і структура тарифної ставки		система перестрахування
гарантійні фонди страховика, участь у централізованих резервних фондах і добровільних фондах страхових гарантій		ступінь залучення страхової організації в інвестиційну діяльність
стратегія страхової організації стосовно чистого прибутку		мобільність компанії
маркетингова політика і менеджмент страхової компанії		оптимальна структура страхової організації

Аналіз тарифної ставки для ризикових видів страхування показав, що вона суттєво залежить від кількості договорів і швидкості зміни кількості договорів. Як відомо, нетто-тариф Т_н складається з основної нетто-ставки Т_о і ризикової надбавки Т_р: Т_н=Т_о+Т_р. Тарифна ставка залежить від вірогідності страхового випадку: Т_о(q)=q×S_B/S=M/N×S_B/S. Тут N – загальна кількість договорів страхування, укладених за деякий період, M – кількість страхових випадків у N договорах, S – середня страхова сума за одним договором страхування, S_B – середнє відшкодування за однією страховою подією, q – імовірність страхової події. Визначено, що якщо кількість договорів невелика, то залежність тарифної ставки Т_н від вірогідності страхової події виявляється не звичайною монотонно зростаючою лінією (рисунок 2, де S_B/S=0.5), а опуклою: спочатку зростає, а потім зменшується. Тобто виникає неадекватна ситуація, коли при великій вірогідності настання страхового випадку тариф має бути меншим.

Доведено, що якщо тариф визначений з помилкою (або штучно занижується страховиком), то ризикова надбавка Т_р посилює цю погрішність. Проведено порівняння заниженого тарифу із звичайним. Як свідчить аналіз, це завищує ефективне число договорів, формально (а не реально) зменшує вірогідність страхової події, занижує гарантію безпеки розрахунків. Усе це призводить до нестачі ресурсів страховика і втрати фінансової стійкості. Такий аналіз дає змогу виявити причини незадовільного фінансового стану страховика.

Рис. 2. Залежність тарифної ставки Т_н від імовірності q страхового випадку для різного числа договорів N і фіксованих інших параметрів: (1 - N=10, 2 - N=15, 3 - N=50, 4 - N=1000, 5 - Т_о(q))

Для забезпечення фінансової надійності вітчизняних страховиків автором запропоновано новий принцип визначення розміру їх мінімального статутного фонду – пропорційно до ризику, виду діяльності та терміну дії компанії на ринку, де за відлік обрано межу євростандартів – 2 млн. євро. Обґрунтовано, що названа межа сприяє забезпеченню високого рівня фінансової надійності страховиків України, враховує перспективи розвитку вітчизняного страхового ринку та є необхідною умовою для інтеграції в ЄС.

Автор поділив добровільне страхування, а саме, страхування інше, ніж страхування життя, на 3 групи (рівні) за видами діяльності (таблиця 2). Групи розраховано з урахуванням математичного сподівання коефіцієнта збитковості страхових операцій за кожним видом діяльності: для особистого страхування - 0,4, страхування майна - 0,6, страхування відповідальності - 0,7.

Таблиця 2

Розподіл на три групи (рівні) за видами діяльності страховика відповідно до початкового розміру статутного фонду

Група (рівень)	Мінімальний розмір статутного фонду К	Дозволені види страхової діяльності в Україні
Формула для К	Значення
І	К₁	470590 євро	Особисте страхування
К₂	705880 євро	Страхування майна
К₃	823530 євро	Страхування відповідальності
ІІ	К₁+К₂	1176470 євро	Особисте страхування. Страхування майна
К₁+К₃	1294120 євро	Особисте страхування. Страхування відповідальності
К₂+К₃	1529410 євро	Страхування майна. Страхування відповідальності
ІІІ	К₁+К₂+К₃	2 млн. євро	Всі види страхування (страхування майна, відповідальності, особисте)

Аргументовано новий підхід для визначення розміру мінімального статутного фонду страховика, коли величина статутного фонду є постійно зростаючою в часі кожні 5 років і залежить від обраного страховиком виду діяльності (рисунок 3). Метою для страховика є рівень ІІІ, коли він може здійснювати всі три види діяльності (група ІІІ таблиці 2) в Україні і може проводити страхування ризикових видів страхування (крім страхування відповідальності) на рівні країн ЄС. Такий новий метод поступової капіталізації названо „методом сходинок”.

Існує два варіанти застосування „методу сходинок”: 1) постійного росту; 2) вільної спеціалізації. Автор наголошує на першому варіанті методу сходинок, як на більш прийнятному. Він дасть змогу суттєво збільшити конкуренцію компаній на ринку, щоразу покращувати фінансову надійність страховика.

Запропоновано співвідносити кількість договорів і загальну страхову суму за всіма договорами із розміром статутного капіталу.

Обґрунтовано, що фінансова стійкість, платоспроможність та інші характеристики фінансового стану, які побудовано на результатах діагностики з використанням фінансової звітності страхової компанії, мають бути доповнені її об’єктивною рейтинговою оцінкою.

Рис. 3 Капіталізація страхових компаній України за „методом сходинок” – постійний ріст. Вектори показують страховиків, які збільшують свій статутний фонд до межі євростандартів протягом часу, що не перевищує 10 років.

Концепція моделювання управління фінансовою стійкістю страхової компанії наведена на рис. 2. Відповідно до запропонованої концепції управління фінансовою стійкістю страховика здійснюється шляхом вирішення наступних задач:

– визначення рівня необхідної фінансової стійкості СК з урахуванням динаміки умов функціонування, що дозволить встановити необхідний та достатній рівень фінансових надходжень для підтримки стабільного положення страховика на ринку страхування;

– визначення механізмів управління фінансовою стійкістю СК на основі значущих внутрішньосистемних факторів, серед яких в рамках даного дослідження особливу увагу було приділено формуванню резервних фондів страховика як фактора забезпечення його платоспроможності, а також політиці перестрахування, яка є основою створення стійкого страхового портфелю СК та забезпечує можливість її подальшого розвитку.

Оцінку поточного рівня стійкості СК як економічної системи найдоцільніше проводити як з позиції визначення стійкості самої системи на основі її внутрішньосистемних факторів та їх збалансованості, так і з позиції стійкості її поведінки. Це дозволить системі оцінити одночасно свій внутрішній потенціал та слідкувати за адекватністю свого розвитку у зовнішньому середовищі.

Для оцінки стійкості поведінки СК запропоновано модель визначення рівня необхідної фінансової стійкості страховика з урахуванням динаміки умов функціонування, яка у загальному вигляді може бути представлена наступним чином:

,	(1)
	(2)
,	(3)
, ,

Модель (1)-(3) засновано на припущенні про взаємозалежність розвитку економіки країни в цілому та страхування як однієї зі сфер економічних відносин. Показником оцінки розвитку економіки країни був обраний валовий внутрішній продукт. Оцінка розвитку СК проводилась на основі показника обсягу надходження страхових премій, який, з одного боку, обмежений рівнем капіталу, наявного в розпорядженні страховика, а з іншого – демонструє активність страхової діяльності та ступінь використання власного потенціалу (співвідношення (3) моделі (1)-(3). Залежність цих двох факторів в значній мірі пояснюється тим, що зі зростанням показника ВВП в розрахунку на особу населення збільшуються й можливості населення щодо витрат коштів, у тому числі й на придбання страхових послуг.

Відповідно до запропонованої концепції основними внутрішньосистемними факторами забезпечення фінансової стійкості СК є розмір та структура страхових резервів, які зумовлюють платоспроможність страховика, а також збалансованість страхового портфелю страховика, що визначає серед іншого й можливість подальшого розвитку СК. В зв’язку з цим розроблено модель управління фінансовою стійкістю СК на основі формування оптимальних страхових резервів та модель формування стійкого страхового портфелю страховика.

Основна особливість страхування як виду економічної діяльності полягає в тому, що оплата страхової послуги передує наданню самої послуги. Це дозволяє страховику акумулювати кошти, що надходять від страхувальників, створюючи при цьому резерви певного розміру. При цьому слід зазначити, що резерви представляють собою кредиторську заборгованість страховика и значною мірою впливають на вартість страхової послуги. Остання в свою чергу не повинна перевищувати критичного рівня, що в значній мірі встановлюється в процесі конкурентної боротьби між СК.

З іншого боку, розмір створених резервів з ряду причин може не забезпечувати достатнього рівня платоспроможності СК. В значній мірі це пояснюється невідповідністю тарифних ставок обов’язкам, що приймаються на страхування, в результаті існування так званих пізніх збитків, які пов’язані з пізнім виявленням або тривалістю періоду урегулювання страхової події. Відзначені особливості було враховано в моделі фінансової стійкості страхової компанії на основі формування оптимальних резервів, яка у загальному вигляді може бути представлена наступним чином:

,	(4)
,	(5)
,	(6)
,	(7)
,	(8)
	(9)
,	(10)
, , ,
, ,
, ,
, ,

Співвідношення (9) у моделі (4)-(10) визначає фактичний запас платоспроможності СК, який не повинен перевищувати нормативного запасу платоспроможності, закріпленого законодавчо. Саме цим пояснюється присутність у даному співвідношенні коефіцієнтів 0,18 та 0,26.

Одним з інструментів забезпечення фінансової стійкості СК є створення страхового портфелю, рівень стійкості якого визначається структурою та кількістю ризиків, що прийнято на страхування. Пріоритетним у даному випадку є включення до складу портфелю максимальної кількості однорідних ризиків. В цьому випадку, відповідно до закону великих чисел, за достатньо загальних умов дія значної кількості випадкових факторів призводить до результату, що практично не залежить від випадку. Внаслідок цього у СК з’являється можливість прогнозування витрат, пов’язаних із здійсненням страхової діяльності.

Однорідність страхового портфелю при цьому визначається мірою близькості за рядом характеристик ризиків, що входять до складу портфелю СК. Серед характеристик, що визначають стійкість страхового портфелю, в межах проведеного дослідження враховано наступні: розмір страхової суми, розмір страхових внесків, страховий тариф, термін дії договору та ін.

З позиції СК прийняття рішення щодо доцільності включення в структуру страхового портфелю ризику, що має певні характеристики, повинно ґрунтуватися на наступному твердженні: з метою збільшення стабільності функціонування СК в цілому та її страхового портфелю зокрема укладання нового договору страхування повинно гарантувати виконання наступного правила:

(11)

Порушення правила (11) у випадку прийняття рішення щодо необхідності укладання договору страхування свідчить про необґрунтованість такого рішення з точки зору стійкості страхового портфелю СК. Однак жорстка конкуренція на ринку страхування, що постійно зростає, не дає можливості вільного вибору ризиків, які задовольняють СК за певними критеріями, в зв’язку з чим у портфелі страховика можуть опинитися ризики зі значним рівнем ймовірних збитків або іншими характеристиками страхового договору, що порушують правило (11).

З метою запобігання подібних ситуацій СК потребує організації ефективної взаємодії перестрахувальника та перестраховика в рамках відношень перестрахування. Розподіл ризику між зазначеними сторонами в ході перестрахування здійснюється на основі прийняття двох принципових рішень: по-перше, щодо вибору форми розподілу відповідальності та визначення до якої категорії належить величина – є окремою, кумулятивною або річною страховою сумою; по-друге, щодо визначення обсягів розподілу ризику. В даному випадку необхідно вирішити задачу визначення обсягів розподілу ризику з урахуванням визначеної форми його розподілу з метою забезпечення максимального надходження грошових коштів за мінімального ризику втрати фінансової стійкості СК. При цьому слід враховувати, що в операціях перестрахування кожен страховик може виступати як в ролі перестраховика, так і в ролі перестрахувальника. Для вирішення зазначеної задачі запропоновано модель оптимального рівня власного утримання СК при здійсненні операцій перестрахування, яка в загальному вигляді може бути представлена наступним чином:

,	(11)
, ,	(12)
, ,	(13)
, ,	(14)
, ,	(15)
, ,	(16)
,	(17)

Система підтримки прийняття рішення (СППР) є механізмом практичної реалізації запропонованих моделей, який дозволяє з використанням сучасних технологій обробки даних забезпечити обґрунтованість та оперативність рішень, що приймаються в процесі управління фінансовою стійкістю страховика.

⇐ Назад

Далее ⇒