Розділ 15. Грошовий обіг і кредитна система
1. Поняття грошової системи;
2. Попит на гроші;
3. Пропозиції грошей;
4. Ринок грошей. Суть і види кредиту;
Банки і банківська система
6. Ринок цінних паперів;
Грошово-кредитна політика держави.
У функціонуванні ринкової економіки важливу роль відіграють гроші. Вони опосередковують потік товарів і послуг та істотно впливають на запільну економічну активність. Тому з'ясування процесу руху грошей надзвичайно важливе для розуміння того, як функціонує ринкова економіка і яким чином, використовуючи гроші, держава може впливати на обсяги виробництва, рівень зайнятості та інфляцію.
Поняття грошової системи
Гроші пройшли складний і тривалий шлях розвитку. Спочатку існували товарні гроші, роль яких відігравали найрізноманітніші товари, але зрештою ця функція закріпилася за благородними металами — золотом і сріблом. ЇХ позитивною рисою було те, що вони практично не знецінювалися, але водночас вимагали значних витрат на їх утримання, причому розмір яких збільшувався із зростанням обсягів виробництва товарів і послуг.
Тому з'явилися паперові, або символічні, гроші. Це засіб платежу, чия вартість, або купівельна спроможність, перевищує витрати на їх виготовлення, або цінність при альтернативному використанні. Вони, порівняно з товарними грішми, мають ряд переваг: зручніші в обігу і вимагають менше витрат на виготовлення і утримання. Але в той же час мають і суттєву ваду — велику імовірність знецінення.
З розвитком банків та інших кредитних установ з'явився ще один вид грошей — кредитні. Це засоби обміну, що є зобов'язанням приватної особи або фірми. До них належать чекові депозити, векселі та дорожні чеки. За сучасних умов в усьому світі використовуються символічні та кредитні гроші.
Функціонування ринкової економіки передбачає безперервний рух грошей. Цей рух у процесі товарообороту, надання послуг та погашення боргових зобов'язань та інших грошових платежів називається грошовим обігом. Він виник з появою грошей ще до утворення держави, яка поступово монополізувала його. Визначена державою форма організації грошового обігу називається грошовою системою. У кожній країні вона формувалася історично і закріплювалася встановленими державою законодавчими актами. Грошова система включає такі елементи: назва грошової одиниці та її частки; види державних грошових знаків, що мають платіжну силу, визначену законом; масштаб цін; порядок чеканки монет і випуску грошей в обіг; форми та умови безготівкового платіжного обороту і обороту кредитних грошей; порядок обміну національної валюти на іноземну, валютний курс і порядок вивозу та ввозу національної валюти і організації міжнародних розрахунків; державний орган, що здійснює регулювання грошового обігу.
Кожна країна має свою грошову одиницю, її назва виникає історично і закріплюється законодавчими актами. В Україні з 1996 р. грошова одиниця називається гривнею, складовою якої є копійки.
Грошова система включає ті види грошових знаків, що мають визначену законом платіжну силу, їх визначає держава спеціальними законодавчими актами. Усі грошові знаки, що випускаються державою, обов'язкові для здійснення грошових операцій на території даної країни. Як правило, використовуються такі грошові знаки, як банкноти, казначейські білети та розмінна монета. Банкноти — це грошові знаки, що випускаються центральним банком країни. За сучасних умов банкноти виступають як національні гроші, що є законним платіжним засобом, курс якого визначається державою і є обов'язковим на всій території даної країни. Оскільки обмін банкнот на золото не здійснюється, вони, по суті, є кредитними грішми. Казначейські білети є грошовими знаками, що надходять в обіг при бюджетній емісії, яку здійснюють казначейство або міністерство фінансів. При демонетизації золота немає відмін між банкнотами і казначейськими білетами. Розмінна, або білонна, монета використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту, щоб забезпечити розрахунки у дробних частинах грошової одиниці.
Масштаб цін — це засіб вираження вартості у грошових одиницях. При демонетизації золота він складається під впливом попиту та пропозиції і служить для порівнювання вартостей товарів за допомогою ціни.
Грошова система включає і порядок чеканки монет та випуску грошей в обіг. Емісія грошей — це випуск в обіг грошових знаків в усіх формах. Цю функцію, як правило, виконує центральний банк або казначейство країни і регулюється вона законодавчими актами. В умовах обігу паперових і кредитних грошей, що не обмінюються на золото, межі емісії визначаються потребами кредитування виробничого та торгового обороту і покриття дефіциту державного бюджету.
Складовою грошової системи є умови та форми безготівкового платіжного обороту. При цьому рух грошей здійснюється у вигляді перерахування грошових сум на рахунки в банки або зарахування взаємних вимог без неявних грошових знаків.
Безготівковий грошовий обіг має суттєві переваги. Він здешевлює витрати грошового обігу, створює сприятливі умови для його державного регулювання, прискорює здійснення платежів і тим самим сприяє прискоренню обороту капіталу. Переважна частина таких розрахунків здійснюється між господарюючими суб'єктами. З появою так званих електронних грошей такі розрахунки дедалі ширше використовуються фізичними особами.
Складовим елементом грошової системи є порядок обміну національної валюти на іноземну та валютний курс. Здійснення зовнішніх відносин між країнами породжує Грошові відносини, пов'язані з оплатою отримуваних товарів та послуг. А це зумовлює потребу обміну — національної валюти на іноземні, або конвертованість національної валюти. Вона дає можливість учасникам зовнішньоекономічних угод обмінювати її на іноземні валюти і навпаки. Цей обмін здійснюється за валютним курсом, який є ціною грошової одиниці даної країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Ці процеси врегульовуються законодавчими актами держави. В Україні одним з таких актів є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.
Грошова система включає і такий елемент, як державний орган, що здійснює регулювання грошового обігу. В Україні ним законодавче визначений Національний банк. Він здійснює грошову емісію, організацію розрахунків між банками, видачу комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій з іноземною валютою, контролює та регулює діяльність комерційних банків.
Формування грошових систем розпочалося із розвитком товарно-грошових відносин. Багатовіковий досвід існування свідчить про їх широку різноманітність. Але залежно від того, який вид грошей функціонував, розрізняють два типи грошових систем:
1) система металевого обігу, при якій гроші функціонують у товарній (металевій) формі;
2) система обігу номінальних грошових знаків, при якій функціонують паперові (символічні) та кредитні гроші.
У системі металевого обігу гроші функціонують у вигляді монет. При цьому розрізняли дві підсистеми: монометалізм, при якій функціонували монети з одного металу — золоті або срібні, і біметалізм, де одночасно роль грошей відігравали два метали — золото і срібло. У результаті історичного розвитку людство перейшло до монометалізму. Ця система функціонувала до Першої світової війни, коли переважна більшість країн відмовилася від вільного обміну банкнот на золото.
За сучасних умов у всіх країнах світу функціонують системи обігу номінальних грошових знаків. Така система характерна і для України що була сформована після одержання незалежності протягом 90-х років XX ст.
Попит на гроші
Ринкова економіка передбачає постійний обмін благами, який опосередковується грішми. Уже ця обставина зумовлює потребу в певній кількості грошей для здійснення економічних операцій. Гроші — це актив, який пропонує переваги ліквідності, бо за них без будь-яких витрат можна придбати будь-яке благо. Вони служать одиницею обліку, дозволяючи вимірювати ціни та доходи. У той же час гроші виступають і засобом збереження, або заощадження. Вони служать засобом розрахунку по контрактах. Це зумовлює для кожного суб'єкта економічної діяльності потребу в певній кількості грошей для її забезпечення. При цьому треба мати на увазі, що попит на гроші розглядається як попит на їх певний запас, що існує на певний фіксований у часі момент. Це відрізняє попит на гроші від поняття «грошовий доход», який характеризує не запас грошей, а їх потік. Коли, наприклад, місячна заробітна плата особи складає 1000 грн., то вони виступають як доход, тобто як потік грошей протягом певного періоду часу, а не їх запас.
Отже, попит на гроші — це потреба у певній кількості грошей для здійснення економічної діяльності. Згідно з кейнсіанською теорією попит на гроші визначається трьома причинами.
По-перше, фізичним особам потрібні гроші для фінансування повсякденного придбання товарів та послуг. Це так званий трансакційний мотив зберігання грошей, що виникає із зручності їх користування.
По-друге, індивідам необхідні гроші на непередбачувані та непрогнозовані витрати. Це мотив забезпечення безпеки або обережності.
По-третє, фізичні особи прагнуть мати гроші для збереження багатства. Цей мотив називають спекулятивним.
Залежно від причини, що зумовлює попит на гроші, виділяють два види останнього: попит на гроші для операцій (Дt та попит на гроші як на активи (Да). Попит на гроші для операцій зумовлений потребою у грошах для здійснення різного роду операцій, опосередкованих грішми. Як фізичні, так і юридичні особи потребують грошей як засобу обміну, щоб купувати на них необхідні товари, виплачувати заробітну плату, розраховуватися за борговими зобов'язаннями тощо. Попит на гроші для операцій, в першу чергу, залежить від двох чинників: обсягу реального ВВП і рівня цін. Якщо рівень цін не змінюється, то для реалізації більшої маси вироблених товарів та послуг потрібна і більша маса грошей. Такий же зв'язок між попитом на гроші і рівнем цін. Якщо останній підвищується, то збільшується і попит на гроші для операцій. Отже, попит на гроші для операцій змінюється прямо пропорційно зміні номінального валового внутрішнього продукту.
Друга причина попиту на гроші пов'язана з їх функцією як засобу заощадження і нагромадження. Люди утримують гроші, а отже, пред'являють на них попит, для нагромадження вартості. Тому вони тримають свої фінансові активи у різних формах — акціях корпорацій, державних або приватних облігаціях або на рахунках у банках. Це зумовлює попит на гроші з боку активів.
Утримування збережень у формі активів пов'язано з так званою теорією портфеля, яка дає рекомендації щодо інвестування багатства у «портфель», який є набором цінних паперів. Ця теорія ґрунтується на положенні, що люди шукають великих надходжень від своїх інвестицій, але не схильні при цьому ризикувати. Ризикові вклади вони здійснюватимуть тоді, коли доход від них буде високим. З двох видів активів, що приносять однакові доходи, як правило, обирають безпечніший. Портфель повинен включати як низько ризикові, так і високо ризикові активи.
Попит на гроші як на активи залежить від величини відсоткової ставки. Якщо вона низька, то вигідніше тримати збереження в облігаціях, оскільки вони дають доход виший, ніж при збереженні грошей у вигляді готівки чи на рахунках до запитання у банках. При підвищенні відсоткової ставки доходність облігацій буде меншою, ніж доход від збереження грошей у банку. Тому потреба у грошах для придбання активів буде скорочуватись. Отже, величина попиту на гроші як активи обернено пропорційна рівню відсоткової ставки.
Таким чином, загальна потреба у грошах складається з попиту на гроші для операцій і попиту на гроші як на активи. Якщо позначити загальну величину попиту на гроші через Dm, то її можна визначити за формулою:
Dm - Dt + Da.
Отже, попит на гроші є, насамперед, попитом на гроші для операцій, тобто для обміну. Гроші потрібні для того, щоб обмінювати їх на товари та послуги. Тому потреба у грошах, у першу чергу, залежить від того обсягу товарів та послуг, що буде реалізовуватися протягом певного періоду часу, та рівня цін на них. Але цих параметрів не досить, щоб визначити кількість грошей, необхідних для обміну. Справа в тому, що кожна грошова одиниця протягом певного періоду часу може обслужити обіг товарів, ціна яких у декілька разів більша, тобто становить кілька грошових одиниць. Тому потрібно знати ще один параметр, а саме швидкість обігу грошей. Якщо позначити через М кількість грошей, що потрібна для обслуговування товарного обміну, через Р — абсолютний рівень цін, через у — реальний обсяг виробництва і через V — швидкість обігу грошей у русі доходів, то формула, що дає змогу кількісно визначити грошову масу, необхідну для обслуговування товарного обміну, буде такою:
MV = Py.
Ця формула одержала назву формули Фішера, або «рівняння обігу».
З формули видно, що величина грошей в обігу залежить від трьох чинників. По-перше, абсолютного рівня цін. За інших рівних умов, що вищий рівень цін, то більше потрібно грошей для обігу. По-друге, від реального обсягу виробництва. Його зростання спричинює збільшення суми доходу домогосподарств, підприємств, а отже, і збільшення кількості закуповуваних товарів та послуг, збільшення обсягу обмінних згод, а отже, і грошей для їх обслуговування. По-третє, від швидкості обігу грошей, тобто кількості оборотів на рік, яку в середньому здійснює кожна грошова одиниця.
Пропозиції грошей
Найзагальніше поняття грошей зводиться до ліквідних активів, тобто таких засобів, що можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені у готівку. Грошова маса країни і є масою таких активів, що виступає як сукупність усіх грошових засобів, що знаходяться в економіці у готівковій та безготівковій формах і виконують функцію засобів обігу, платежу та накопичення. Залежно від рівня ліквідності цих засобів у грошовій масі виділяють кілька грошових агрегатів, які позначаються через М1, М2, МЗ і т. п. Поділ цей у різних країнах неоднаковий, що зумовлено відмінами у їх фінансово-кредитних системах. Так, у США виділяють 4 агрегати, у Великобританії — 9, в Україні — 4 (MO, M1, M2 і МЗ).
Грошовий агрегат МІ — це грошова маса у вузькому розумінні, або гроші для операцій. Вона є найважливішою І безпосередньо видимою мірою грошей, які використовуються як платіжний засіб. Цей агрегат включає кілька складових. Першим елементом є готівкові гроші поза фінансовими закладами, що є зобов'язаннями держави та П агентів і включають банкноти та монети. Банкноти за сучасних умов є різновидом кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками, має загальну оборотність і абсолютну ліквідність. Сюди належить і розмінна, або білонна, монета, яка по суті є різновидом паперових грошей.
Другий елемент — це чекові вклади, або депозити, тобто вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки та ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів згідно з комерційними угодами, що здійснюються з допомогою чеків або електронних грошових переказів. Це зручна форма, бо замість готівкових грошей випускається чек на певну суму, що передається продавцю товарів. Ці депозити називають ще трансакційними депозитами, або трансакційними грішми.
В деяких країнах у цей грошовий агрегат, крім перелічених елементів, включають такі форми грошей, як чековий рахунок, який є депозитом, за яким, крім платіжних послуг, забезпечується набір банківських послуг — кредитні картки, дорожні чеки, сейфове зберігання грошей.
У складі грошового агрегату МІ виділяють агрегат МО, який включає банкноти та монети. Цей агрегат разом із депозитами комерційних банків у центральному банку країни називають грішми високої ефективності, або грошовою базою, що позначається літерою Н.
Другим грошовим агрегатом є агрегат М2. Він включає МІ та ті високоліквідні фінансові активи, що одержали назву «майже гроші». Вони використовуються переважно як засіб нагромадження купівельної спроможності. Як засіб обігу вони безпосередньо не функціонують, але їх можна легко, без ризику фінансових втрат, перевести у наявні гроші або чекові рахунки. Агрегат М2 включає також безчекові ощадні вклади у комерційні банки, строкові вклади невеликого розміру {у США — до 100 тис. доларів) та акції взаємних фондів грошового ринку.
Третім агрегатом є агрегат МЗ. До нього, крім агрегату М2, входять: 1) великі довгострокові вклади, якими, як правило, володіють підприємства, представлені на грошовому ринку у вигляді приватних депозитних сертифікатів, що забезпечує їм достатню ліквідність і можливість конвертації у грошові форми вищого рангу; 2) інші види грошових активів.
За сучасних умов пропозиція грошей визначається банківською системою у процесі взаємодії центрального та комерційних банків країни. Право емісії грошей надається лише центральному банку країни (або установі, що виконує його функції — у США, наприклад, це Федеральна резервна система). Саме центральний банк країни має виключне право випуску банкнот в обіг. Крім того, він має право на вклади до запитання у безготівковій формі (так звані вклади на жірорахунках). Надання грошей в обіг центральним банком здійснюється шляхом обміну банкнот на державні боргові зобов'язання виробничих підприємств або надання кредиту в безготівковій формі комерційним банкам. Отже, створення грошей центральним банком відбувається тоді, коли він набуває активи (майно) у інших економічних суб'єктів за банкноти, або надає кредити у вигляді строкових вкладів. Таким чином, гроші у вигляді банкнот або безготівкових депозитів пропонуються суб'єктам економічної діяльності. Це перший рівень пропозиції грошей.
Другий її рівень здійснюється комерційними банками. Розглянемо цей процес. Допустимо, банк отримав депозит на 10 тис. грн. Здавалося б, він повинен ці гроші тримати у себе у сейфі, щоб у будь-який момент видати необхідні суми вкладнику. Але у такому випадку він просто зберігав би гроші, а вкладники платили за цю операцію. Насправді банку немає потреби тримати у себе усю суму вкладів, бо практично одночасно усі вкладники не забирають усі свої вклади. Банк повинен мати у себе лише частину вкладу як резерв. Його розмір встановлюється центральним банком у вигляді норми резерву. Нехай у нашому прикладі вона складає 10 %. Тоді одержаний депозит буде використано таким чином. Облік руху грошей банк здійснює за допомогою так званих Т-рахунків. Він матиме такий вигляд (у гривнях):
| Активи | Пасиви |
| Резерв — 1000 Позики — 9000 | Депозит 10000 |
| Усього 10000 | Усього 10000 |
З одержаного депозиту у розмірі 10 000 грн. банк формує резерв у розмірі 1000 грн., а 9000 грн. використовує для надання позики і цим самим по суті збільшує на цю величину пропозицію грошей. Однак пропонування грошей на цьому не завершується.
Позичальник, одержавши у борг 9000 грн. використовує їх для виконання своїх платіжних зобов'язань, розраховуючись за придбану партію товарів. Продавець товарів, одержавши за них 9000 грн. вносить їх як депозит у банк, який здійснює з ними аналогічну попередній операцію, тобто 900 грн. направляє у резерв, а 8100 грн. використовує для надання позики і тим самим збільшує пропозицію грошей на 8100 грн., бо позичальник, отримавши позику, має можливість здійснити платіжне зобов'язання на таку суму.
Цей процес буде тривати до того моменту, коли уся сума первісного депозиту (у нашому прикладі — 10 000 грн.) не буде використана у вигляді резерву. Шляхом алгебраїчного розв'язання визначимо, що у нашому прикладі сума запропонованих через систему банків грошей дорівнюватиме 100 тис. грн. Таким чином, банки на кожну гривню нових резервів, вкладених у банк, створили 10 грн. банківських грошей у вигляді наданих позик. Відношення нових грошей до резервів, що забезпечили їх, називається грошовим, або кредитним, мультиплікатором. Його розмір пов'язаний із нормою резерву. Якщо норма резерву низька, то це відношення буде більшим, і навпаки. Тому кредитний мультиплікатор можна визначити і через норму резерву у вигляді такої формули:
M = ----- ,де
R
m — кредитний мультиплікатор;
R — норма резерву, виражена у вигляді дробу.
Ефект кредитного мультиплікатора полягає в автоматичному розширенні пропозиції грошей завдяки багаторазовому примноженню сформованих у банківській системі нових резервів. Він характеризує спосіб функціонування усієї банківської системи, а тому використовується для регулювання пропозиції грошей з боку держави, впливу монетарної політики на економіку.