Клонування людини - які перспективи?

⇐ Назад

17 вересня в Австралії була видана перша у світі ліцензія на клонування людських ембріонів. Її отримала фірма "Sydney IVF", що спеціалізується на екстракорпоральному заплідненні. Ця подія стала однією із численних віх у заплутаній, місцями скандальній й досить неоднозначно трактованій історії клонування клітин. Серед досягнень двадцятого століття клонування тварин отримало незгасаючий інтерес з боку вчених, преси, юристів, релігійних діячів і багаточисленної публіки. Увага до даного методу обумовлена тими широкими терапевтичними можливостями, які він відкриває й, одночасно, тими етичними проблемами, які він у собі приховує. Для того, щоб правильно оцінити таке явище як клонування, необхідно розглянути питання з декількох сторін: з біологічного, етичного та юридичного боку.

З погляду біології, клонування - це створення генетично ідентичної копії біологічної особини, клітини або тканини. У наведенім визначенні слід звернути особливу увагу на слово "генетично": копія не є повністю ідентичною хоча б тому, що на формування особини величезний вплив виявляють фактори зовнішнього середовища. Технічно найпоширеніша наступна схема клонування. З яйцеклітини видаляють її власне ядро. Навзаєм у клітину вставляють ядро, отримане від клонованої особи. Потім отриману клітину можна «підсадити» в матку, де вона, якщо все піде без ускладнень, розвинеться в повноцінний організм, генетично ідентичний донорові ядра.

За описаною методикою в 1996 році було створено знамените ягня Доллі. В 2001 році американській компанії Advanced Cell Technologies вдалося виростити ембріон людини методом клонування. Його розвиток досяг стадії шести клітин. З тієї пори не вщухають суперечки про можливість і доцільність клонування людини. З етичної точки зору, проблема здається не такою простою. У цей час репродуктивне клонування людини, тобто клонування з метою розмноження, викликає однозначно негативну оцінку. Законодавчо воно заборонене в п'ятдесяти країнах, у тому числі в Росії (закон "Про тимчасову заборону на клонування людини"), а в Декларації ООН про клонування людини від 2005 року говориться про неприпустимість таких методів. Що стосується клонування в дослідницьких, а в майбутньому, можливо, і в терапевтичних цілях, то ситуація поки залишається невизначеною. ООН прямо не забороняє такі експерименти, але й не дозволяє.

При терапевтичному клонуванні розвиток ембріона зупиняють на ранній стадії, а отримані клітини використовують для наукових досліджень або для лікування захворювань. Чим так коштовні ці клітини для науки й для клінічної практики? У дослідженнях лінії клітин із заданим генотипом можна використовувати при вивченні механізмів розвитку ряду захворювань зі спадкоємним механізмом. Наприклад, пересадивши ядро із клітини пацієнта, що страждає хворобою Альцгеймера, у яйцеклітину, можна отримати ряд клітин для експериментів, спрямованих на розкриття патогенезу й відпрацьовування методів лікування захворювання. Природньо, такі роботи будуть мати не чисто теоретичний, але й прикладний характер, що дозволить швидше розробляти нові методи терапії.

У практичній медицині для клітин, отриманих методом клонування, також уготовано безліч ніш. Жвавий інтерес до даного типу клітин обумовлений по-перше тим, що вони є стовбуровими й, будучи недиференційованими, потенційно можуть перетворитися в будь-яку тканину. По-друге, у результаті клонування можна одержати клітини, ідентичні по генотипу клітинам пацієнта. Їхня трансплантація не приведе до несумісності й не зажадає застосування імуносупресорів - засобів, що мають масу побічних ефектів.

У цей час стовбурові клітини намагаються використовувати для лікування ряду захворювань, при яких власні клітини пацієнта гинуть. Серед них - дегенеративні поразки головного й спинного мозку, післяінфарктний кардіосклероз, ураження м'язів. Так, наприклад, сучасна медицина практично безсильна при втраті функцій спинного мозку внаслідок травми. Є способи, які дозволяють мінімізувати кількість загиблих клітин, є способи, що дозволяють прискорити реабілітацію, але немає способів відновити зруйновані ділянки спинного мозку. Можливо, за допомогою стовбурових клітин це завдання згодом удасться розв'язати: підсаджені клітини диференціюються в нейрони й замінять собою загиблі ділянки спинного мозку.

Однак ця приваблива перспектива є скоріше теоретичною: не так просто змусити клітини, здатні диференціюватися в будь-яку тканину, розвитися в потрібну тканину в потрібному місці. В експериментах ембріональні стовбурові клітини при введенні в організм починають неконтрольовано ділитися, формуючи пухлини-тератоми. Можливо, цю проблему в майбутньому вдасться вирішити, однак поки відношення до ембріональних стовбурових клітин більш ніж стримане.

Скептицизм стосовно ембріональних стовбурових клітин підсилює той факт, що вони мають гідних конкурентів - стовбурові клітини, отримані від дорослих людей (найчастіше з кісткового мозку). Вони успішно використовуються при лікуванні онкологічних захворювань крові й мають переваги в порівнянні з ембріональними клітинами: більш безпечні й не викликають етичних розбіжностей. Недоліком стовбурових клітин, отриманих від дорослої людини, є їхня більша диференційованість - можливо одержати не всі тканини. І все-таки, в цей час більш перспективними є клітини, отримані від дорослого організму, до того ж, їх одержання не викликає етичних розбіжностей.

Тут ми підходимо до ще одного важливого аспекту терапевтичного клонування - етичного. Незважаючи на те, що клітини отримують із ембріонів, що перебувають на ранніх стадіях розвитку (не далі бластоцисти), виникають суперечки на тему того, чи не є це скупчення клітин людською істотою, яка має право на життя. Ще одна проблема виявляється в процесі одержання яйцеклітин: їх можна одержати тільки від жінок, створення in vitro поки ще не розроблене. Перед донорством доводиться стимулювати репродуктивну систему жінки більшими дозами гормонів, що негативно позначається на стані її здоров'я. Із цієї причини, етичність такого донорства, навіть якщо воно вигідне з фінансової точки зору, викликає сумнів. Багато жінок, особливо із не дуже розвинених країн, погодяться на донорство яйцеклітини на шкоду своєму здоров'ю - то чи правильно підбивати їх на це? Поки що для клонування використовуються яйцеклітини, що залишилися непотрібними при екстракорпоральному заплідненні.

Таким чином, проблема клонування людини викликає неоднозначну оцінку. З одного боку, клонування дуже привабливо як з наукової, так і із практичної точки зору. З іншого боку, поки міркування про його користь людству носить більше теоретичний характер. І з третьої, єдиний спосіб довідатися, чи виправдає клонування людини покладені на нього надії - це продовжувати дослідження в даній області. Будемо сподіватися, що рішення, прийняте австралійськими законодавцями, буде сприяти не роздуванню скандалів навколо біотехнологій, а появі нових інформативних наукових і клінічних робіт.