Виникнення однорідних травм у людей, що перебувають у подібних умовах праці і побуту, називається травматизмом. 3 страница
Пошкодження підводними крилами швидкохідних суден типу “Ракета” досить характерні і нагадують рубані. Це зумовлене тим, що удар завдається відносно гострим переднім краєм носового крила з великою силою. Внаслідок цього спостерігаються розділення тіла на частини, відділення кінцівок, голови від тулуба, розділення голови і самого тулуба. Розділення відбувається в одній площині, краї пошкоджень рівні або дрібнозубчасті, без крововиливів, не здерті. На кістках, особливо губчастих, площина розділення гладенька.
Під час швартування суден трапляються випадки стискання людини між бортами суден, або між бортом і причалом. При цьому виникає тяжка травма, зумовлена не тільки ударом, стисканням, а й тертям. Виникають широкі, великі садна, клаптеві рани, розчавлення м’яких тканин і відшарування їх від кісток тощо.
9. Авіаційна травма
Незважаючи на величезну кількість заходів, спрямованих на безпеку в авіації, можливість виникнення пригод, пов’язаних з руйнуванням літальних апаратів і загибеллю членів екіпажів і пасажирів, все ще досить значна.
Під авіаційною травмою розуміють сукупність пошкоджень, що виникають у членів екіпажу, пасажирів та інших осіб у процесі експлуатації або обслуговування літальних апаратів.
Кожний випадок авіаційної катастрофи підлягає ретельному дослідженню з обов’язковим проведенням судово-медичної експертизи трупів загиблих (членів екіпажу і пасажирів) для з’ясування причин і обставин пригоди. Експертиза в цих випадках має свої особливості, пов’язані з численними жертвами.
Залежно від обставин катастрофи виникають різні за характером пошкодження, які умовно можна поділити на такі:
1) травма в середині літака під час польоту;
2) при покиданні літака, що летить;
3) в середині літака під час його падіння на землю;
4) при перебуванні літака на землі.
Численність пошкоджень при авіаційних катастрофах зумовлена великою кількістю чинників.
Динамічні перевантаження на великих швидкостях залежно від напряму їх дії можуть призвести до анемії або, навпаки, гіперемії головного мозку з втратою свідомості, порушенням зору, а також спричинити крововиливи в м’які тканини, зміщення внутрішніх органів (серця, печінки, шлунка) з порушенням їх функцій. В аварійних ситуаціях при різкій посадці літака виникають ударні перевантаження, спрямовані знизу вгору, що призводить до травмування поперекового відділу хребта, кісток таза, внутрішніх органів грудної клітки і черевної порожнини.
Такі пошкодження, як переломи верхніх і нижніх кінцівок, компресійні переломи хребта, переломи склепіння і основи черепа можуть також виникати внаслідок ударних перевантажень під час катапультування в момент різкого удару великої сили через катапультне крісло в напрямі таз — голова і навпаки.
При катапультуванні і зриві захисного шолома зустрічним потоком повітря, при польоті літака на великій швидкості можуть виникнути розриви кутів рота, відшарування м’яких тканин обличчя від кісток, пошкодження очних яблук, гостре кисневе голодування. З тіла можуть бути зірвані одяг і взуття.
Внаслідок аварійної розгерметизації літака на висоті 8-10 км виникає вибухова декомпресія, що призводить до баротравми легень і ЛОР-органів, ознаками якої є розрив барабанної перетинки, крововиливи в середнє і внутрішнє вухо, які можуть бути показником можливої причини катастрофи.
Під час польоту на значній висоті (19 км і більше) без засобів захисту виникає висотна декомпресія, характерною ознакою якої є пухирці повітря в підшкірній жировій клітковині, судинах легень, печінки та інших органів.
Найчастішою і найрізноманітнішою за характером є травма в середині літака внаслідок падіння його на землю.
Основним пошкоджувальним чинником при цьому є тупі предмети, що розташовані в середині літака і оточують членів екіпажу і пасажирів. Ударні перевантаження значної сили, що виникають при цьому, залежно від швидкості і кута падіння літака призводять до грубих руйнувань тіла з відривом окремих його частин (кінцівок, голови), розривами шкіри, м’яких тканин порожнин тіла, внутрішніх органів та переміщенням їх або випадінням назовні. В глибині пошкоджень можна виявити частини деталей літака. Між уламками останнього бувають затиснені шматки шкіри, м’яких тканин, внутрішніх органів. У разі невеликого за силою удару пошкодження у членів екіпажу і пасажирів мають переважно закритий характер.
Виявлення первинних пошкоджень на тілах членів екіпажу і пасажирів від ударів об деталі літака до його руйнування може допомогти у з’ясуванні питань обставин пригоди (напрям основного удару при падінні, положення і характер дій членів екіпажу і пасажирів в аварійній ситуації).
У пілота, що керував літаком до моменту зіткнення з землею, виникають характерні пошкодження голови від удару об дошку з приладами, кистей рук від стискання їх між штурвалом і дошкою з приладами, стоп і кісток гомілок і стегон від ударів об педалі керування. Іноді на рукавичках, підошвах взуття льотчика, що перебував в активній робочій позі, утворюються відбитки рельєфу конструктивних виступів важелів керування.
У пасажирів можуть виникати пошкодження прив’язаними ременями, що мають різний характер залежно від сили і напряму удару: смугасті садна і синці на шкірі живота і грудей, розриви шкіри і навіть відрив верхньої частини тулуба.
Сильна вибухова хвиля, що є наслідком вибуху пального в паливних баках, призводить до повного руйнування конструкцій літака, а також до розривів тіл членів екіпажу і пасажирів. Останки цих людей можуть бути виявлені в самій воронці, а також навколо неї на відстані від 300-500 м до кількох кілометрів.
У разі пожежі в осіб, що перебували на борту літака, виникають різні за ступенем опіки майже до спопеління тіл. Крім того, при пожежі утворюються великі концентрації окису вуглецю, отруйних продуктів горіння фарб, полімерних матеріалів, що призводить до гострого отруєння.
Зовнішні частини літака, передня кромка крила, лопасті гвинта, що обертається, можуть завдавати особам, які перебувають на злітно-посадочній смузі, такі пошкодження, як ампутація голови, верхніх кінцівок, розділення тулуба на рівні грудей з руйнуванням цих частин тіла.
Пошкодження, що спостерігаються від дії коліс шасі, нагадують травму при переїзді вантажним автомобілем.
Під час роботи турбореактивного двигуна літака спереду виникає сильний потік повітря, що зумовлює присмоктувальну дію. Внаслідок цього людина, що перебуває поблизу, може бути втягнута в повітрозбірник і притиснута до його переднього краю або втягнута в двигун головою вперед з утворенням пошкоджень голови, внутрішніх органів, переломів кінцівок.
При перебуванні людей біля сопла двигуна можуть виникнути механічні пошкодження внаслідок відкидання сильним струменем розпечених газів у поєднанні з опіками різного ступеня.
10. Сільськогосподарська травма
Під час виконання сільськогосподарських робіт можуть виникати травми, які призводять до стійкої втрати працездатності або смерті. У цих випадках дуже важливо встановити не тільки ступінь тяжкості тілесних пошкоджень або причину смерті, а й для профілактики цього травматизму визначити механізм травми та причини її виникнення. Основними причинами сільськогосподарського травматизму є порушення правил техніки безпеки, конструктивні недоліки машин і механізмів, а також недоліки організації праці, залучення до роботи неспеціалістів, відсутність відповідних інструкцій, порушення режиму праці й відпочинку, нетверезий стан робітників тощо (А.Х.Завальнюк, 1971-1996).
Під час сільськогосподарських робіт найчастіше спостерігається тракторна травма, яка може бути спричинена гусеничним і колісним трактором. Остання нагадує автомобільну травму.
Травма гусеничним трактором має специфічні особливості, які дозволяють установити не тільки її наявність і вид, а іноді й марку трактора. Характер пошкоджень, що виникають при цій травмі, залежить від будови гусениць та особливостей їх руху через тіло потерпілого. На шкірі утворюються садна, синці і рани, що відтворюють форму трахів (окремих ланок) гусениць. Вони мають вигляд смуг або прямокутників, розташованих паралельно і на одній відстані, що відповідає відстані між шпорами гусениць (рис. 26). Масивні пошкодження частин тіла призводять звичайно до смерті на місці події.
Виникнення травми можливе під час роботи ґрунтообробних машин (плуги, культиватори, лущильники, борони), комбайнів (кукурудзо і бурякозбиральних), косарок, кормоготувальних машин (соломорізка, силосорізка, кормодробарка тощо).
У випадках травмування ґрунтообробною машиною часто спостерігаються характерні сліди від волочіння тіла: зміщення і значні пошкодження одягу, великі ділянки саден із паралельною посмугованістю, своєрідні за формою садна, синці, рани, які відбивають дію конкретних деталей.
У конструкції збиральних машин передбачені скошувальні, подрібнювальні механізми, рами (корпуси) і ходові частини, для яких характерна розминаюча і різальна дія. Тому пошкодження м’яких тканин мають вигляд рваних, розміжчених і різаних ран. Відокремлення ступні чи гомілки пов’язане з розташуванням різального апарата, і може вважатися специфічним пошкодженням для дії збиральних машин. У загиблих від стиснення рамою (корпусом) збиральної машини спостерігалися множинні переломи кісток скелета пошкодження внутрішніх органів, навіть з переміщенням останніх в іншу порожнину при незначних зовнішніх пошкодженнях (Н.Д.Тополянський, 1972).
Вальцями і ножами кормоготувальних машин частіше пошкоджується одна верхня кінцівка, рідше дві, коли потерпілий намагається визволити втягнуту руку. Постачальні вальці спричиняють рвані розміжчені рани не менш як трьох пальців руки, найчастіше нігтьових і середніх фаланг. При подальшому втягненні руки вальцями можливе пошкодження її до передпліччя, навіть до повної ампутації.
11. Шахтна травма
Серед різноманітних умов шахтного виробництва трапляються випадки завалів, що призводить до травмування шахтарів. У механізмі шахтної травми найчастіше має місце стискання важкими тупими твердими предметами, що діють на тіло людини з величезною силою. Внаслідок цього в м’яких тканинах і внутрішніх органах виникають глибокі великі розриви, клиноподібні і збиті переломи кісток.
В умовах шахтних завалів у потерпілих найчастіше спостерігаються пошкодження голови предметами з необмеженою поверхнею. Це багатоосколкові переломи черепа (переважно його основи, рідше склепіння), що поширюються на всі черепні ямки. Іноді форма пошкоджень голови дозволяє встановити форму предмета, що спричинив травму.
Шахтна травма найчастіше є комбінованою, і поряд з пошкодженнями голови спостерігаються пошкодження внутрішніх органів, хребта, таза і кінцівок.
Крім того, в шахтному виробництві можуть спостерігатися пошкодження від дії потужних машин, агрегатів чи їх деталей, котрі обертаються або рухаються. Це глибокі рвані і клаптеві рани, відкриті переломи кінцівок, ампутація їх (проф. Б.М.Зорин та співробітники).
12. Пошкодження гострими предметами
Гострими, називають предмети, що мають гострий кінець, гострий край (лезо) або їх комбінацію.
Залежно від призначення або способу нанесення пошкоджень всі гострі предмети поділяють на:
1) ріжучі (бритва, столовий ніж);
2) рублячі (сокира, шабля, тесак);
3) колючі (шило, голка, цвях);
4) колючо-ріжучі (кинджал, фінський ніж, складаний ніж, ножиці);
5) пиляльні;
6) довбаючі (долото, стамеска);
7) свердлячі (свердло).
Гострі предмети можуть спричинити подряпини та рани: різані, рубані, колоті і колото-різані.
Різані рани утворюються внаслідок тиснення леза з одночасним рухом предмета по поверхні тіла. Найчастіше різані рани мають веретеноподібну лінійну форму, рівні, гладенькі, нездерті, майже без синюшності краї і гострі кути. Довжина рани найчастіше більша, ніж глибина і ширина. Один з кінців переходить у насічку чи надріз (подряпину) внаслідок витягнення гострого предмета з рани. Краї рани часто зіяють. Ступінь зіяння залежить від того, пройшов розріз уздовж чи впоперек м’язів та еластичних волокон шкіри. Щоб визначити справжню форму рани, потрібно звести її краї. Глибина залежить від сили натискання ріжучого предмета, гостроти леза і щільності тканин. Від дії ріжучого предмета під гострим кутом утворюються клаптеподібні рани.
Якщо рана розташована в місці, де є опукла поверхня, вона має дугоподібну форму.
У разі локалізації розрізу в складках шкіри форма рани при розправлянні шкіри зигзагоподібна.
Якщо лезо ріжучого предмета тупе або з зазублинами, то краї рани можуть бути нерівні, з дрібними клаптиками.
Різані рани можуть наноситися сторонньою або власною рукою. При з’ясуванні походження рани важливу роль відіграють її локалізація та особливості.
Різані рани, заподіяні власною рукою, як правило, розташовуються в легкодоступних місцях, де близько є великі кровоносні судини в ділянці шиї, ліктьового та променезап’ясткового суглобів ліворуч, оскільки більшість людей — правші.
Для різаної рани шиї, що заподіяна з метою самогубства, характерна локалізація на передньобічній поверхні ліворуч. Вона має скісний напрям, іде зверху вниз праворуч, порівняно неглибока. Якщо є кілька ран, вони розташовується паралельно одна одній (рис. 27).
Уздовж країв таких ран і біля кутів, особливо нижнього, спостерігаються множинні надрізи і подряпини, що є важливою ознакою заподіяння їх власною рукою. Крім того, в цих випадках звертають увагу на розстебнутий і загорнутий усередину комір сорочки, щоб не заважав, на потьоки крові у вертикальному напрямі, тому що в цей момент людина часто перебуває у вертикальному положенні, на відсутність слідів боротьби і самооборони, наявність біля трупа ріжучого предмета, передсмертної записки тощо.
Різані рани шиї, що нанесені сторонньою рукою (рис. 28), як правило, локалізуються на передній поверхні шиї, мають горизонтальний напрям, досить глибокі, досягають хребта з надрізом окістя хребців.
Різані рани можуть бути заподіяні в ділянці рук під час боротьби і самооборони, а також з метою самогубства або симуляції самооборони. Рани, що виникають під час боротьби і самооборони, глибокі, мають різний напрям, тому що жертва, намагаючись захиститися від нападаючого, затуляється руками, хапає ріжучий предмет.
Якщо рани заподіяні власною рукою, вони найчастіше згруповані на внутрішній поверхні променезап’ясткового суглоба або на долонній поверхні кисті, часто множинні і неглибокі, розташовуються паралельно одна одній, з поверхневими надрізами і подряпинами вздовж країв і біля кінців. Ці рани загоюються з утворенням рубців. І якщо людина залишається жити, то вони можуть вказувати на спробу самогубства або калічення.
Рубані рани спричиняються лезом під час удару важким предметом, найчастіше сокирою. Характерними ознаками таких ран є їх значна величина і глибина з розсіченням прилеглої кісткової тканини. Характер поранень залежить від гостроти леза рублячого предмета, його маси, сили нанесення ударів, а також від того, якою частиною леза заподіяно пошкодження (рис. 29). Якщо останнє спричинене середньою частиною гострого леза сокири, то рана матиме веретеноподібну, а при зведенні країв — щілинну або лінійну форму з гострими кутами без переходу їх в насічки і надрізи. При нанесенні ударів “носком” чи “п’ятою” сокири рана має форму трикутника з одним загостреним і другим П-подібним кінцями. Якщо весь клин сокири занурюється в тіло, утворюються щілинні рани з двома П-подібними чи закругленими кінцями. Нерідко кінці ран мають невеликі розриви від дії ребер клина сокири. У разі дії рублячого предмета під гострим кутом до поверхні тіла виникають клаптеві рани із здиранням одного краю з боку гострого кута. Тупі сокири, колуни можуть утворювати рани, краї яких синюшні і здерті, що нагадує забиті рани.
Рубані рани, які інколи схожі на різані, відрізняються відсутністю подряпин біля кутів, а також пошкодженнями на кістках, які можуть бути у вигляді насічок (врубів), розрубів. Насічки, лінійні вруби виникають при ударах з незначною силою. Більші за силою удари спричиняють вруби та лінійно-щілиноподібні розруби кісток з рівними краями, які можуть переходити в площину розрубу, що йде через частину або всю товщу кістки. Якщо сокира проникає в порожнину черепа досить глибоко, то по краях пошкодження кістки виникають дрібні і великі осколкові переломи, а від кінців пошкодження внаслідок розтягнення кістки відходять тріщини.
Окремі нерівності, різні зазубрини, зубці на лезах рублячих предметів на поверхні розрубу залишають сліди ковзання у вигляді валиків і борозенок, що чергуються (траси), і можуть бути виявлені неозброєним оком при бічному освітленні.
Використовуючи трасологічний і профілографічний методи при вивченні цих слідів, можна визначити конкретний екземпляр травмуючого предмета.
Рубані рани голови, як правило, завдаються з метою вбивства, значно рідше — самогубства.
Рани, що заподіяні власною рукою, розташовані на невеликій площі в ділянці лоба, лобово-тім’яній, лобово-скроневій. У більшості випадків це множинні рани, паралельні одна одній, з відповідними насічками на кістках, що часто мають форму маленьких трикутників від “носка” або “п’яти” сокири (рис. 30). Внаслідок численних ударів у кістці утворюється отвір, що проникає в порожнину черепа, через який пошкоджуються мозкові оболонки і речовина мозку на незначну глибину. Крововиливи під оболонки мозку та зовнішня кровотеча є основними причинами смерті в цих випадках.
Рани, що заподіяні з метою вбивства (рис. 31) лезом сокири з великою силою, розташовуються в будь-якій частині голови, характеризуються розрубами кісток, переломами і тріщинами навколо них із значним руйнуванням речовини головного мозку на значній площі, крововиливами не тільки під оболонки мозку, а й у його шлуночки. У випадках вбивства можна спостерігати на кистях рук глибокі рубані рани, що розташовуються в різних напрямках (захисні рани). Вони виникають, коли жертва закриває голову руками.
Колоті рани мають вхідний отвір, рановий канал, а іноді і вихідний отвір.
Форма вхідного отвору залежить від форми і поперечного перерізу колючого предмета. Предмети конічні і циліндрично-конічні на шкірі утворюють вхідний щілинний отвір. Це пояснюється тим, що шкіра проколюється гострим кінцем предмета, і при просуванні його всередину розсовується. При вийманні з тіла предмета, що спричинив травму, тканини внаслідок еластичності намагаються повернутися в попереднє положення і краї рани стягуються, утворюючи щілину. Пошкодження тонкими предметами (голками, спицями) утворюють крапковий малопомітний вхідний отвір.
Ребристі колючі предмети залишають вхідний отвір, що має промені, число яких відповідає кількості ребер (граней). Тригранний предмет залишає У-подібний вхідний отвір, чотиригранний — хрестоподібний. Якщо колючий предмет має більше чотирьох ребер (граней), вхідний отвір щілиноподібний.
Характер ранового каналу колотої рани залежить від особливостей підлеглих органів і тканин. Особливо важко виявити колоте ураження в м’язах, тому що після виймання колючого предмети краї рани спадаються. Становить труднощі і визначення форми колючих знарядь при пораненнях шлунка, кишок внаслідок змикання країв. У цих випадках колоті рани досліджують у воді, що сприяє розправленню їх країв. На паренхіматозних органах (печінка, нирки) колота рана добре помітна і форма її наближається до форми травмуючого предмета. При пошкодженнях плоских кісток форма і розміри рани часто відповідають формі і величині засобу травми, що дозволяє визначити його особливості.
Колоті рани супроводжуються пошкодженням внутрішніх органів, судин і значними внутрішніми кровотечами.
Колото-різані рани спричиняються колючо-ріжучими предметами (фінський ніж, кинджал, складений ніж, ножиці), які мають гострий кінець і одне чи два леза.
Ці рани, як і колоті, мають вхідний отвір, рановий канал і вихідний отвір, якщо рана наскрізна.
Вхідний отвір колото-різаної рани (рис. 32) найчастіше прямолінійний або веретеноподібний, майже овальної форми, з рівними гладенькими слабосинюшними, без саден краями. Основною ознакою колото-різаної рани є превалювання її глибини над довжиною і шириною. Кінці таких ран різні залежно загострення клинка. Коли рана заподіяна ножем, клинок якого має двобічне загострення як у кинджала, то кінці з обох боків будуть гострими. Якщо рана заподіяна фінським ножем, у якого клинок з одного боку має лезо, а з другого — тупий обушок (спинку), то один кінець рани гострий, а другий тупий, закруглений або П-подібний, іноді з невеликим садном (рис. 33). У випадках, коли ширина обушка невелика, а ребра його дещо закруглені, цей кінець також здається гострим. Тільки використання безпосередньої стереомікроскопії дозволяє виявити справжню закруглену форму цього кінця. Якщо обушок клинка завширшки більш як 2 мм, то від тупого, П-подібного, кінця відходять два коротеньких надриви. Під час витягання клинка із рани від гострого кінця її може виникати під деяким кутом додатковий розріз або подовження вхідного отвору за рахунок додаткового розрізу. Визначення, який з цих розрізів є основним, а який додатковим, має велике значення, тому що довжина основного розрізу може вказувати на ширину клинка. Важливим доказом основного розрізу є визначення ознак дії обушка.
При повному зануренні клинка в тіло можуть утворюватися здирання і навіть синці по краях і навколо рани внаслідок дії борідки обмежувача або рукоятки клинка.
Велике судово-медичне значення має дослідження ранового каналу за допомогою пошарових зрізів, що дозволяє визначити його напрям, форму клинка, його ширину і довжину. При розтині трупа обов’язково вимірюють глибину рани в пошкодженому органі, до цього додають показники товщини одягу, шкірних покровів, м’язів.
Загальносумарний показник становить приблизно довжину клинка. При колото-різаних пораненнях черевної порожнини глибина каналу може бути більша, ніж довжина клинка, через піддатливість передньої черевної стінки або зміщення легень унаслідок пневмотораксу. Важко буває визначити довжину ранового каналу, якщо він закінчується в порожнині будь-якого органа (серце, трахея).
Ширина клинка краще виявляється за ходом ранового каналу в таких органах, як печінка, нирки, серце, та на твердій мозковій оболонці, перикарді тощо.
Для встановлення форми клинка та його особливостей було запропоновано методи, що грунтуються на одержанні зліпків ранового каналу з використанням гіпсу, контрастної речовини з подальшим рентгенологічним дослідженням (Т.О.Будак, 1971).
Для ідентифікації колючо-ріжучих знарядь травми досліджуються траси на хрящах ребер за допомогою трасологічного методу. Розроблено методику для визначення (А.П.Заградська, 1962) знаряддя травми шляхом дослідження на ньому накладень: клітин різних тканин, частинок одягу тощо.
Пошкодження ножицями мають різний характер залежно від їх положення під час травми. Коли бранші розведені, то кожна з них діє як колючо-ріжучий засіб типу фінського ножа. Складені ножиці діють як колючий предмет. Якщо в момент удару бранші розходяться або заходять одна за одну, виникають парні колото-різані рани з одним гострим, а другим П-подібним кінцем. При розходженні браншей у тілі потерпілого виникає роздвоєний рановий канал.
Як свідчить судово-медична практика, колоті і колото-різані рани найчастіше завдаються з метою вбивства. В цих випадках спостерігаються одна або кілька глибоких ран (тому, що завдаються з великою силою), розташованих на різних ділянках тіла (рис. 34) і на руках, якщо жертва захищається і прикриває ділянки тіла, куди намагаються нанести удар.
У випадках самогубства колоті і колото-різані рани, як правило, локалізуються в ділянці серця, рідше на шиї. Розташовуються вони одна біля одної, купчасто переважно неглибокі. Смертельною можуть бути тільки одна чи дві рани, які проникають у серце або легені. Як правило, самогубець звільняє від одягу ділянку тіла, де збирається заподіяти пошкодження.
13. Пошкодження одягу при травмі тупими
і гострими предметами
Дослідження одягу потерпілих у випадках дії тупих чи гострих предметів є важливим допоміжним заходом для розв’язання питань, що ставляться перед судово-медичною експертизою правоохоронними органами.
Пошкодження одягу можуть бути різноманітними залежно від характеру його тканини, предмета, що спричиняє травму; механізму його дії, сили удару. Виявлення і детальне дослідження пошкоджень одягу дозволяє ідентифікувати предмет, що спричинив травму, або його частини, порівнювати і співвідносити виявлені на тілі і одязі сліди і пошкодження, правильно їх оцінювати.
Тупі предмети можуть спричиняти на одязі вдавлення, повне розчавлення або його розрив. В разі прямого удару предметом із досить широкою поверхнею на одязі утворюється слід у вигляді площини, яка відповідає ділянці контакту. Якщо предмет має чіткі краї або межі, то на тканинах одягу залишається ущільнення волокон відповідно контуру або навіть роз’єднання тканини. Чіткіший контур на одязі залишає предмет, що має на поверхні забруднення (грунт, технічне мастило, фарба тощо). Розрив тканин одягу лінійної форми іноді може нагадувати розріз. Стереомікроскопічне дослідження допомагає розпізнати розрив, для якого характерні розім’яті, розволокненні, сплющені і безладно розташовані нитки. Механізм утворення розривів полягає в розтягуванні ниток тканин з наступним розривом, внаслідок чого розірвані нитки мають веретеноподібні розволокненні кінці.
Важливу роль відіграє дослідження одягу у випадках дорожньо-транспортних пригод, тому що одяг людини одним з перших стикається частинами автомобіля, предметами на дорозі і дорожнім покриттям.
При зіткненні автомобіля з пішоходом на одязі можуть виникати специфічні сліди бруду, пилу, фарби, вдавлення, що відбивають малюнок або форму частин автомобіля — болтів, фар, бампера, а також неспецифічні сліди і пошкодження — від ковзання на підошвах взуття; ковзання або тертя об частини автомобіля, дорожнє покриття предметів одягу; розриви, розчавлення, вдавлення, сліди фарб, мастил та ін. При дослідженні пошкоджень одягу звертають увагу на висоту їх розташування, що відповідає висоті розташування над землею частин автомобіля.
У разі переїзду автомобіля через тіло людини на одязі може залишитися відбиток протектора колеса, який іноді дозволяє визначити вид шини. Характерними пошкодженнями одягу для цього виду автомобільної травми є утворення своєрідних складок у вигляді згладжування, розриви швів і відриви ґудзиків при натяганні тканини одягу внаслідок перекочування колеса автомобіля.
Важливу роль відіграє дослідження одягу і в випадках залізничної травми. Можливі численні розриви одягу з утворенням окремих шматків, які розкидані на полотні залізниці, в ділянці волочіння. Під час перекочування коліс залізничного транспорту через тіло потерпілих на одязі виникає смуга тиснення 15-16 см завширшки з потоншенням тканини одягу, стійким утворенням його складок і накладанням мастила. Нерідко спостерігається і смугастий дефект тканини 5-10 см завширшки. Характерною ознакою є “складчасте згладжування” тканини, яке виникає на місці первинного контакту колеса залізничного транспорту з тілом людини. На тій частині одягу, яка під час переїзду звернена донизу, утворюється смуга тиснення від рейки близько 7,5 см завширшки з досить рівними і чіткими межами і дефектами подовженої форми на її поверхні.
Ретельне дослідження одягу в поєднанні з вивченням пошкоджень на тілі потерпілого розширює можливості судово-медичної експертизи даного виду травми і дозволяє встановити місце первинного контакту колеса з тілом, визначити напрямок руху поїзда, а також яке з пошкоджень заподіяне колесом, а яке рейкою, праве чи ліве колесо перекотилося через тіло тощо.
Певну інформацію можна одержати під час дослідження пошкоджень одягу, заподіяних гострими предметами. Характер цих пошкоджень залежить від особливостей предмета, що спричинив травму, тканин одягу, а також від сили удару і механізму травми.
Різані пошкодження одягу можуть мати не тільки прямолінійну, а й дугоподібну і навіть зигзагоподібну форму, коли лезо травмуючого предмета розрізає кілька шарів одягу, зібраного в складки. Розріз не збігається з повздовжнім або поперечним напрямком ниток, а перетинає їх під деяким кутом, нитки по краях розрізу рівні.
У разі дії рублячого предмета пошкодження одягу характеризується наявністю сплющених кінців ниток. Часто пошкодження одягу переходить в слід — вдавлення від леза травмуючого предмета. Якщо удар сокирою заподіяно з великою силою і лезо занурюється досить глибоко, то кінці пошкоджень мають П-подібну форму.
Дослідження одягу у випадках нанесення колотих і колото-різаних ран набуває великого значення ще й тому, що дозволяє встановити не тільки особливості предмета, що спричинив травму, а й механізм утворення пошкоджень, особливо після хірургічної обробки ран.
Колото-різані пошкодження залежно від форми клинка, якості і щільності тканини можуть мати різну форму. Чим щільніша тканина, тим краще вона відтворює особливості предмета, що спричинив травму.
Найчастіше пошкодження одягу колюче-ріжучими предметами такі самі, як на шкірі. Розрізняють основний розріз, що виникає при занурюванні клинка, і додатковий, який відходить під деяким кутом і виникає під час витягання пошкоджувального знаряддя. Довжина основного розрізу вказує на ширину клинка. Ретельне вивчення особливостей пошкоджень одягу дозволяє також визначити, яким клинком було завдано удару — гострим з двох боків чи з одного. Якщо клинок гострий з обох боків, то обидва кінці пошкодження одягу гострі, а якщо з одного (за типом фінського ножа), то один кінець пошкодження гострий. а другий (з боку спинки ножа) закруглений або П-подібний, іноді з надривами тканини. У випадках, коли предмети одягу мають достатню товщину (ватне утеплення) то за утвореним каналом можна визначити напрямок удару, іноді ширину і форму клинка.