Регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Тема 3. Митно-тарифне та нетарифне регулювання. Митна статистика
1. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
2. Тарифне регулювання.
3. Нетарифне регулювання.
4. Завдання митної статистики.
5. Митна статистика зовнішньої торгівлі.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності
У ст. 5 Митного кодексу України 2012 р. визначено, що митною політикою є система принципів та напрямів діяльності держави у сфері захисту митних інтересів та забезпечення митної безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі, захисту внутрішнього ринку, розвитку економіки України та її інтеграції до світової економіки.
Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:
1) принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
2) принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
3) принципом юридичної рівності і недискримінації;
4) принципом верховенства закону;
5) принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
6) принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Згідно з принципом юридичної рівності і недискримінації усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держава, рівні перед законом при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
Забороняються будь-які, крім передбачених Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», дії держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація українських суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; визнається неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких суб’єктів держави, крім випадків, передбачених зазначеним законом.
Зовнішньоекономічна діяльність держави завжди була нерозривно пов’язана з митного діяльністю і митною політикою, оскільки причиною виникнення зовнішньоекономічної діяльності є наявність міждержавних економічних (торговельних) зв’язків як об’єкта державного впливу та контролю. Цей факт зумовлює переважання економічного характеру функцій митної політики.
Заходи регулювання зовнішньої торгівлі спрямовуються на досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і на захист внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів та є складовою зовнішньоекономічної політики держави.
Відповідно до обраних форм регулювання зовнішньої торгівлі політику держави можна поділити на політику протекціонізму та політику вільної торгівлі.
Протекціонізм і вільна торгівля повинні бути пристосовані до конкретних економічних умов й бути готовими оперативно реагувати на зміну обставин.
Політика вільної торгівлі - це політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на засадах дії ринкових сил попиту та пропозиції.
Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики.
Водночас обмеження міжнародної конкуренції може супроводжуватися зниженням її інтенсивності на внутрішньому ринку. Як засвідчує міжнародний досвід, вимоги запровадження протекціоністських заходів нерідко зумовлені небажанням суб’єктів господарської діяльності адекватно реагувати на кон’юнктуру ринку, що змінюється. І в такому разі політика протекціонізму призводить до прямо протилежних, ніж очікувані, результатів: послаблюється боротьба за споживача, зростають витрати виробництва, стають морально застарілими технології. Внаслідок цього політика протекціонізму може обернутися міжнародною ізоляцією національної економіки.
4.2. Тарифне регулювання:поняття, види та порядок нарахування податків які сплачуються при переміщення товарів через митний кордон України на підставі угод, контрактів зовнішньоекономічної торгівлі
Комплекс митно-тарифних заходів спрямований на формування митного тарифу, застосування інших видів мита та податків у зовнішньоекономічній діяльності.
Митно-тарифне регулювання є складовою економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки.
Митно-тарифні заходи будь-якої держави, що здійснює радикальні економічні перетворення, мають слугувати таким головним цілям:
- створення рівних умови для вітчизняних та іноземних імпортерів, передбачаючи при цьому можливість застосування тимчасових заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності;
- забезпечення належного рівня надходжень до державного бюджету і тим самим підтримка зусилля уряду, спрямованих на досягнення макроекономічної стабілізації;
- регулювання впливу іноземних товарів на внутрішній ринок з метою розвитку рівної та справедливої конкуренції;
- сприяння структурній перебудові національної економіки;
- вирішення торговельно-політичних завдань у взаємовідносинах з іноземними державами, союзами та групами;
- забезпечення реалізації фіскальної функції митного тарифу.
Україна, як країна з перехідною економікою, має приділяти особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень до державного бюджету, оскільки перебудова економіки упродовж останніх років призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень від внутрішніх джерел. Але це не означає, що Україна, котра перебуває на стадії економічної трансформації, має використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. Світовий досвід переконує, що ефективний рівень тарифів не повинен перевищувати 10-15%.
Перевищення цього рівня призводить не до збільшення, а навпаки, - до зменшення доходів державного бюджету, оскільки імпортні операції починають здійснюватися за тіньовими схемами.
Функціональну систему заходів митно-тарифного регулювання слід розглядати як головну складову реалізації митної політики.
Митно-тарифне регулювання — це економічні захопи пікового регулювання зовнішньої торгівлі для стимулювання балансу внутрішнього й зовнішнього ринків, обсягів виробництва і споживання.
Система митно-тарифного регулювання реалізує базові (основні) функції: економічну, політичну, фіскальну, регулятивну, охоронну та адміністративну.
Законодавством України у сфері митно-тарифного регулювання визначено:
- принципи формування митного тарифу та інших видів мита і податків (сталість, передбачуваність, можливість оперативного реагування);
- види ставок, що застосовуються (адвалорні, специфічні або комбіновані);
- рівень ставок мита та інших видів еквівалентних мит, податків і зборів, що застосовуються при експорті/імпорті;
- порядок справляння мита (на загальній, пільговій, сезонній або преференційній основі тощо);
- характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури;
- перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій.
Митно-тарифна політика України пройшла кілька етапів свого розвитку - від застосування заходів ліберальної тарифної політики до політики селективного протекціонізму.
Формування митного тарифу здійснюється з огляду на реальний стан економіки країни з урахуванням таких чинників: конкурентоспроможність вітчизняної продукції, можливості внутрішнього виробництва й терміни освоєння продукції, ступінь дефіцитності товару, рівень його виробничої та соціальної значущості, збереження і створення нових робочих місць, можливість залучення іноземних та стимулювання внутрішніх інвестицій тощо. Коригування чинних на певний момент ставок імпортного тарифу здійснюється, спираючись на динаміку розвитку економіки країни.
Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Правила оподаткування особливими видами мита встановлюються законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», окремим законом щодо встановлення додаткового імпортного збору (ст. 270 МК).
Правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, іншими (крім мита) митними платежами встановлюються ПК з урахуванням особливостей, що визначаються МК.
Особливості оподаткування митними платежами товарів, поміщених у відповідний митний режим, визначені у ст. 286 та розділі V «Митні режими» МК, а також у розділах V і VI ПК.
Податок — обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПК.
Основними елементами будь-якого податку є: об’єкт оподатковування, база оподаткування та ставка податку.
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.
Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку. Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.
Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Збором є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Митом є податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.
У силу традиції платіж, що реально є податком, може бути названий митом або збором. Внаслідок цього, непрямий податок, що сплачується при перетинанні товарами митного кордону держави, традиційно прийнято називати митом. По суті, мито є непрямим податком, яким оподатковується трансприкордонний обіг (ввезення, вивезення, в окремих випадках - транзит) товарів.
У світовій практиці, в залежності від напрямку переміщення товарів, мито поділяється на:
- імпортне (ввізне);
- експортне (вивізне);
- транзитне.
Термін «митні платежі» охоплює:
а) мито;
б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції);
в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).
Згідно зі ст. 271 МК мито - це загальнодержавний податок, встановлений ПК та МК, який нараховується та сплачується відповідно до МК, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.
В Україні застосовуються такі види мита:
1) ввізне мито;
2) вивізне мито;
3) сезонне мито;
4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, додатковий імпортний збір.
Забороняється застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені МК.
Ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України.
Вивізне мито встановлюється законом на українські товари, що вивозяться за межі митної території України
На окремі товари законом може встановлюватися сезонне мито на строк не менше 60 та не більше 120 послідовних календарних днів з дня встановлення сезонного мита.
У випадках, передбачених законами України (якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВРУ), з метою захисту економічних інтересів України та українських товаровиробників у разі ввезення товарів на митну територію України, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися особливі види мита:
1) спеціальне мито;
2) антидемпінгове мито;
3) компенсаційне мито;
4) додатковий імпортний збір.
Спеціальне мито встановлюється відповідно до Закону України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»:
1) як засіб захисту національного товаровиробника, у разі якщо товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що їх ввезення заподіює або створює загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;
2) як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
Антидемпінгове мито встановлюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.
Компенсаційне мито встановлюється відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди національному товаровиробнику.
Додатковий імпортний збір встановлюється законом відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГАТТ) та Домовленості про положення ГАТТ-1994 щодо платіжного балансу у разі значного погіршення стану платіжного балансу або істотного скорочення золотовалютних резервів, або досягнення ними мінімального розміру з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу та збільшення розміру золотовалютних резервів.
Базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є:
1) для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів;
2) для товарів, на які законом встановлено специфічні ставки мита, - кількість таких товарів у встановлених законом одиницях виміру.
Для товарів, на які законом встановлено комбіновані ставки мита, база оподаткування визначається відповідно до пунктів 1 і 2.
В Україні застосовуються такі види ставок мита:
1) адвалорна - у відсотках до встановленої бази оподаткування;
2) специфічна - у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування;
3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.
Забороняється застосовувати інші, ніж встановлені у частині першій цієї статті, види ставок мита.
Основну частину мита практично у всіх країнах світу, у тому числі й в Україні, складають імпортні (ввізні) мита. Імпортне мито встановлюється на товари, ввезені в Україну. Воно спрямоване на:
- захист національних виробників від несприятливого впливу небажаної іноземної конкуренції, а також забезпечення умов для ефективної інтеграції України до світової економіки;
- оптимізацію співвідношення між експортом і імпортом з позицій вимог платіжного і торгового балансів країни;
- раціоналізацію структури ввезених товарів;
- створення умов для прогресивних змін в структурі виробництва і споживання товарів;
- поповнення доходної частини бюджету держави.
Експортне (вивізне) мито встановлюється на товари, вироблені на території України та які вивозяться за її межі. Експортне мито в основному застосовуються для:
- обмеження вивозу за межі країни товарів, необхідних для національної економіки, для більш повного насичення вітчизняного ринку, захисту економічної безпеки країни;
- стримування вивозу сировини та продуктів первинної обробки для стимулювання експорту високотехнологічних товарів, продуктів високого ступеня обробки;
- поповнення доходної частини бюджету країни.
У більшості країн світу, особливо в економічно розвинутих країнах, експортне мито застосовується значно рідше, ніж імпортне. Позиція України в цьому питанні не є сталою і в значній мірі залежить від економічної ситуації.
Акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених ПК як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).
Підакцизні товари (продукція) – це товари, на які встановлено ставки акцизного податку.
Підакцизними товарами є:
- спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;
- тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;
- пальне;
- автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів;
- електрична енергія.
Будучи економічною нетарифною мірою, акцизний податок на імпортовані товари сприяє створенню рівних умов для конкуренції на внутрішньому ринку між вітчизняними та імпортованими товарами. У той же час акцизи на ввезені товари є джерелом поповнення доходної частини бюджету. Частка акцизного податку в загальному обсязі митних платежів є досить значною.
Податок на додану вартість (ПДВ) - один з основних непрямих податків в Україні.
Платники податку перелічені у ст. 180 ПК. Платники ПДВ підлягають реєстрації відповідно до ст. ст. 181-183 ПК.
У відносинах, що є предметом регулювання митного права, об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:
- ввезення товарів на митну територію України;
- вивезення товарів за межі митної території України;
- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений МК.
ПДВ у відносинах, що становлять предмет регулювання митного права, виконує дві функції:
- функцію з регулювання ЗЕД з метою створення рівних умов для конкуренції вітчизняних та імпортних товарів на внутрішньому ринку;
- фіскальну функцію, пов’язану з поповненням прибуткової частини бюджету.
Порядок нарахування митних платежів.
Основою для нарахування мита, акцизного податку, ПДВ та митних зборів є митна вартість товару.
Поняття митної вартості є базовою категорією не лише в системі митного оподаткування, але й у системі митного контролю та митного оформлення, оскільки саме на основі митної вартості розраховуються такі платежі як мито, акцизний податок та ПДВ.
Правильне розуміння суті та змісту митної вартості потребує розгляду еволюції даного поняття.
Так відповідно до Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів (1950), митна вартість сприймалася як нормальна ціна товару (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем за умов повної конкуренції відкритого ринку), визначена на умовах CIF у місці перетинання митного кордону країни-імпортера товару.
У 1979 році в рамках Токійського раунду багатосторонніх торговельних переговорів під егідою ГАТТ було підписано Угоду про застосування статті VII ГАТТ «Оцінка товарів для митних цілей», яка визначила митну вартість товару як ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари при продажу з метою експорту до країни імпорту, скориговану з урахуванням встановлених додаткових нарахувань до цієї ціни.
Відповідно до Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року митна вартість імпортних товарів є контрактною вартістю, тобто ціною, фактично сплаченою або такою, що підлягає сплаті, за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту. При чому в цій Угоді «митна вартість імпортних товарів» означає вартість товарів для цілей стягнення адвалорних мит на імпортні товари.
Отже призначенням митної вартості є реалізація основного принципу статті VII ГАТТ, згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Дійсна вартість повинна дорівнювати ціні, за якою для часу і місця, визначених законодавством країни імпортера, такий або аналогічний товар продається чи пропонується для продажу у звичайному режимі торгівлі за умов повної конкуренції.
Визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, здійснюється декларантом з метою заявлення митному органу та відповідно до методів, передбачених Митним кодексом.
Відповідно до ст. 49 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються для:
1) нарахування митних платежів;
2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України;
3) ведення митної статистики;
4) розрахунку податкового зобов’язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм МК.
Митною вартістю товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень глави 9 «Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування» МК.
Митною вартістю товарів, що ввозяться в Україну відповідно до митних режимів, відмінних від режиму імпорту, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі. Визначення митної вартісті товарів, що ввозяться на митну територію України та поміщуються в митні режими, відмінні від режиму імпорту (крім митного режиму транзиту) зі справлянням митних платежів, здійснюється відповідно до глави 9 МК. При зміні митного режиму митна вартість, визначена при першому поміщенні товару в митний режим, підлягає заміні митною вартістю, визначеною відповідно до наступного митного режиму.
Митною вартістю товарів, що вивозяться за межі митної території України, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі.
Митна вартість товарів, що вивозяться за межі митної території України, визначається при поміщенні цих товарів уперше в митний режим з наступним фактичним переміщенням їх через митний кордон України. При зміні митного режиму під час знаходження товарів за межами митної території України митною вартістю товарів є митна вартість, визначена на день прийняття органом доходів і зборів митної декларації при їх першому поміщенні в митний режим.
Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм МК.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів чи за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів чи за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному із продавцем покупцю на основі віднімання вартості, або вартість товарів, обчислена на основі додавання вартості (обчислена вартість).
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість товару і методи її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов’язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів;
2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов’язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право:
1) надавати органу доходів і зборів (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації;
2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х МК («Гарантії забезпечення виконання зобов’язань перед органами доходів і зборів») в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до ч. 7 ст. 55 МК;
3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти;
4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 МК («Оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників і відповідальність за них»), рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених ст. 255 МК для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів;
5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів;
6) отримувати від органу доходів і зборів інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв’язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;
7) у випадках та в порядку, визначених МК, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана;
8) у випадках та в порядку, визначених МК, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Декларація митної вартості подається у разі:
1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі види витрат (якщо вони не включалися до ціни):
- плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;
- витрати на транспортування після ввезення;
- податки, які справляються в Україні;
2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у попередньому пункті;
3) якщо покупець та продавець пов’язані між собою в бізнесі таким чином, що однин з них є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося.
В інших випадках декларація митної вартості подається за власним бажанням декларанта або уповноваженої ним особи.
Декларація митної вартості не подається у разі декларування партій товарів, митна вартість яких не перевищує 5000 євро.
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.
Форма декларації митної вартості та правила її заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом заявлення в митній декларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об’єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Якщо вищеперелічені документи містять розбіжності, наявні ознаки їх підробки або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов’язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов’язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов’язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існує взаємозв'язок між продавцем і покупцем, що впливає на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від вищеперелічених.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Для прикладу розглянемо визначення митної вартості деяких товарів.
Перший приклад: газ природний кількістю 231000 000 м3 надходить на умовах DAF - кордон України (весь ризик переходить від продавця на покупця), фактурна вартість газу 11825000 дол. США, газ походження зі Росії.
Необхідно з’ясувати митну вартість товару.
Фактурна вартість цілком збігається з митною вартістю і становить еквівалент 11825000 дол. США.
Другий приклад: мастило автомобільне Mobil у кількості 21000 т, надходить на умовах СІР-Львів (ризик переходить від продавця до покупця в пункті доставки, тобто у Львові). Фактурна вартість - 125000 дол. США (на підставі інвойсу, рахунка-фактури). Витрати на перевезення Варшава-Львів 900 дол. США, у тому числі Варшава - прикордонний перехід митний пост Ягодин, складає 700 дол. США (на підставі інвойсу, рахунка-фактури). Витрати на страховку вантажу: Варшава-Львів 200 дол. США, у т.ч. Варшава - митний пост Ягодин 150 дол. США. Треба з’ясувати митну вартість товару.
Митна вартість = Фактурна вартість (125000 діл. США) за вирахуванням витрат на перевезення після перетину кордону України (200 дол. США) і витрат на страхування після перетину кордону України (50 дол. США).
125000-(200 + 50) = 124750.
Таким чином, митна вартість дорівнює 124750 дол. США.
Третій приклад: мастило автомобільне Castrol, надходить на умовах ЕХW Берлін (ризик покупця настає з моменту відвантаження товару на складі в Берліні, всі витрати на доставку до кордону України покладаються на покупця). Фактурна вартість товару - 100000 дол. США (інвойс, рахунок-факгура), кількість 20000 т. Витрати: на перевезення Берлін-Київ дорівнюють 2000 дол. США, у т.ч. Берлін - митний пост Ягодин 1500 дол. США, і сплачено експортне мито 10000 дол. США. Потрібно з’ясувати митну вартість товару.
Митна вартість дорівнює фактурній вартості ($100000) плюс витрати: на перевезення до кордону України ($1500) та експортне мито ($10000).
100000+(1500+10000)=111500.
Таким чином, митна вартість - 111500 дол. США.
Визначення митної вартості товару при здійсненні імпортних операцій нерідко пов'язана зі значними труднощами, що використовується учасниками ЗЕД для заниження митної вартості за товари, що тягне за собою недоплату митних платежів за товари при їх митному оформленні.
У випадку невідповідності заявленої митної вартості товару або неможливості перевірки її розрахунків митну вартість визначають послідовно за схемою 1.
Методику визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, подано на схемі 1.
Згідно з основним методом (п. «а» схеми 1» - вартість операції) митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби шляхом додавання до неї нижчезазначених витрат (складових митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, зазнані покупцем:
а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов’язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;
б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;
в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв’язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;
б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;
в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);
г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об’єкти права інтелектуальної власності.
Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов’язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню:
1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;
2) витрати на транспортування після ввезення;
3) податки, які справляються в Україні.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов’язаних із продавцем осіб для виконання зобов’язань продавця.
Підбиваючи підсумок, митною вартістю товарів є ціна договору та не додані до неї включені витрати, зокрема: витрати покупця; комісійні або брокерські винагороди; вартість контейнерів; вартість упаковки.
Згідно з методом визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів (п. «б» схеми 1») за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:
1) фізичні характеристики;
2) якість та репутація на ринку;
3) країна виробництва;
4) виробник.
Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вищезазначеним вимогам.
Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
Відповідно до методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (п. «в» схеми 1) за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку. Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.
Слід звернути увагу на застереження щодо умов застосування методів визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів:
- товари не вважаються ідентичними або подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не вироблені в тій же країні, що і товари, які оцінюються;
- товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою - виробником товарів, що оцінюються;
- товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи, художнє оформлення, дизайн, ескізи, креслення, а також інші аналогічні роботи виконані в Україні.
За методом визначення митної вартості на основі віднімання вартості (п. «г» схеми 1) митна вартість визначається на основі віднімання вартості, крім випадків, коли на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи послідовність застосування цього методу та методу на основі додавання вартості (обчислена вартість) може бути зворотною.
У разі якщо оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) імпортні товари продаються (відчужуються) на митній території України у незмінному стані, для визначення митної вартості товарів за цим методом за основу береться ціна одиниці товару, за якою оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) імпортовані товари продаються на території України у найбільших загальних кількостях покупцю, який не є пов’язаною з продавцем особою, одночасно або у час, наближений до дати ввезення оцінюваних товарів, за умови вирахування, якщо вони можуть бути виділені, таких компонентів:
1) витрат на виплату комісійних, що звичайно сплачуються або підлягають сплаті, чи звичайних торговельних надбавок, які робляться для одержання прибутку та покриття загальних витрат у зв’язку з продажем на митній території України товарів того ж класу та виду. Товарами одного класу та виду є товари, які підпадають під групу або спектр товарів, що виробляються конкретною галуззю чи сектором промисловості та включають ідентичні або подібні (аналогічні) товари, включаючи товари, імпортовані з тієї ж країни, що й оцінювані товари, а також товари, імпортовані з інших країн.
Сума прибутку та загальних витрат, до яких належать прямі та непрямі витрати, пов’язані із збутом зазначених товарів, повинна братися в цілому. Числове значення витрат для цілей вирахування цієї суми визначається на основі інформації, поданої декларантом або уповноваженою ним особою, якщо тільки ця інформація не є несумісною з даними, одержаними при продажу в Україні ввезених (імпортованих) товарів того ж класу або виду. У разі якщо інформація, надана декларантом або уповноваженою ним особою, є несумісною з такими даними, сума для обчислення прибутку та загальних витрат може ґрунтуватися на іншій відповідній інформації, а не тій, що надана декларантом або уповноваженою ним особою.
При визначенні комісійних або звичайних прибутків та загальних витрат віднесення товарів до "товарів того ж класу або виду" повинно здійснюватися у кожному конкретному випадку з посиланням на відповідні обставини;
2) звичайних витрат, понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування, та інших пов’язаних з такими операціями витрат;
3) сум податків, що підлягають сплаті в Україні у зв’язку з ввезенням (імпортом) чи продажем (відчуженням) товарів.
Якщо ні оцінювані, ні ідентичні чи подібні (аналогічні) товари не продаються в Україні одночасно або в час, максимально наближений до дати ввезення оцінюваних товарів в Україну, митна вартість таких товарів визначається на основі ціни одиниці товару, за якою відповідно оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) з оцінюваними товари продаються в Україні в кількості, достатній для встановлення ціни за одиницю такого товару, у такому ж стані, в якому вони були ввезені, на найбільш ранню дату після ввезення товарів, які оцінюються, але до сплину 90-денного строку.
У разі відсутності випадків продажу оцінюваних, ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів у такому ж стані, в якому вони перебували на день ввезення в Україну, на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи митна вартість таких товарів визначається на основі ціни одиниці товару, за якою зазначені товари продаються в Україні після подальшої обробки (переробки) найбільшою партією особам, не пов’язаним з особами, у яких вони купують такі товари. При цьому робляться відповідні поправки на вартість, додану такою обробкою (переробкою), та вирахування, передбачені пунктами 1-3 частини другої цієї статті.
Вирахування вартості, доданої подальшою обробкою (переробкою), повинні ґрунтуватися на даних, які є об’єктивними, підтверджуються документально, піддаються обчисленню та належать до вартості такої роботи. За основу для обчислень беруться прийняті промислові формули, рецепти, методи будівництва та інша галузева практика.
Згідно з методом визначення митної вартості на основі додавання вартості (обчислена вартість) (п. «д» схеми 1) за основу береться надана виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформація про їх вартість, яка повинна складатися із сум:
1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів. Така інформація повинна базуватися на комерційних рахунках виробника за умови, що такі рахунки сумісні із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, які застосовуються в країні, де ці товари виробляються;
2) обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка звичайно відображається при продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані товари, які виготовляються виробниками у країні експорту для експорту в Україну;
3) загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів того ж класу або виду, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів.
Посадова особа органу доходів і зборів не може вимагати або примушувати будь-яку особу, яка не є резидентом, надавати для вивчення або дозволяти доступ до будь-якого рахунка чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості. Інформація, подана виробником товарів для цілей визначення митної вартості за цим методом, може бути перевірена в країні - виробникові товарів уповноваженими органами України за згодою виробника і за умови повідомлення заздалегідь уряду країни-виробника товарів та за відсутності заперечень проти такої перевірки.
Митна вартість, визначена згідно з цим методом, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Водночас для визначення митної вартості імпортних товарів згідно з цим методом не можуть використовуватись:
1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
6) мінімальної митної вартості;
7) довільної чи фіктивної вартості.
У разі застосування цього методу орган доходів і зборів на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов’язаний письмово поінформувати їх про визначену цим методом митну вартість.
Загальною вимогою для визначення митної вартості є чітка адресність, тобто ціна (вартість) має стосуватися до конкретного товару, котрий описаний таким чином, що може бути однозначно ідентифікований (комерційне найменування товару, його опис на асортиментному рівні, відомості про виробника, матеріал, технічні параметри та інші характеристики залежно від виду товару).
Визначення митної вартості має базуватися на реальних, обґрунтованих цінових даних, якщо їх використання не суперечить вимогам законодавства.
Нетарифне регулювання
Митний тариф - це не єдиний метод регулювання ЗЕД. У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі поряд з тарифними заходами досить широко застосовуються й інші, не пов'язані з митним оподаткуванням, інструменти зовнішньоторговельної політики, які дістали назву нетарифних.
В українському законодавстві немає чіткого визначення поняття нетарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Так, у ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлюється лише, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції, а сам термін акту нетарифного регулювання не розкривається.
У сучасній українській правовій науці під нетарифними засобами регулювання розуміють встановлені законодавцем обмежувально-заборонні заходи неподаткового характеру, які перешкоджають переміщенню товарів та інших предметів через митний кордон України з метою захисту інтересів вітчизняного виробника та споживача, гарантування національної безпеки та національних інтересів країни.
Світова організація торгівлі (СОТ) неодноразово наголошувала на потребі повної ліквідації нетарифних бар'єрів, але більшість країн світу і надалі широко їх застосовують. На сьогодні нетарифні бар'єри є найбільш ефективним засобом дискримінації та блокування доступу до ринків збуту. Вони включають велику кількість протекціоністських прийомів (за підрахунками Міжнародної конференції з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) - більше ніж 800), починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, введення санітарних і технічних норм та закінчуючи навмисним ускладненням адміністративних процедур.
Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням центральних та місцевих органів виконавчої влади. Згідно з даними ЮНКТАД, у загальному обсязі нетарифних заходів кількісні обмеження становлять до 20%, стільки ж - податкові заходи (внутрішні та прикордонні), дещо менше - технічні норми та правила. Лідерами у використанні нетарифних обмежень у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС.
В сучасних умовах нетарифне регулювання застосовується державами з такими основними цілями:
- захист національної економіки;
- дотримання міжнародної безпеки;
- охорона життя та здоров'я людей;
- виконання міжнародних зобов'язань;
- підтримка стабільності міжнародної торговельної системи.
Заходи нетарифного регулювання також застосовуються у випадках:
- різкого погіршення платіжного балансу країни;
- потреби збільшення надходжень у державний бюджет країни;
- великого зовнішнього боргу країни;
- значного порушення рівноваги з певних груп товарів на національному ринку;
- великої різниці між цінами на національному та світовому ринках;
- потреби вжиття заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
- укладення міжнародних угод щодо добровільного обмеження експорту чи імпорту.
До переваг нетарифних засобів можна віднести:
- просту процедуру їх застосування (встановлення більшої частини нетарифних обмежень відбувається нормативними актами органів виконавчої влади);
- високу ефективність та оперативність застосування;
- відсутність потреби узгоджувати застосування більшості нетарифних засобів з іншими державами.
Основним механізмом скорочення використання нетарифних інструментів та жорстокої регламентації правил і процедур їх використання в інтересах розвитку міжнародної торгівлі є багатосторонні міжнародні форуми та організації, серед яких - СОТ, ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, Міжнародна конференція з торгівлі і розвитку ООН (ЮНКТАД) та Європейська економічна комісія ООН.
Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання.
Існують різні класифікації нетарифних заходів, які розробляються міжнародними організаціями. Найбільш відомими є класифікації, які були розроблені ЮНКТАД та СОТ.
За класифікацією ЮНКТАД нетарифні заходи поділяються на:
- паратарифні;
- заходи цінового контролю;
- заходи фінансового контролю;
- автоматичне ліцензування;
- кількісні обмеження;
- монопольні заходи та технічні стандарти.
Класифікація, розроблена СОТ розподіляє всі інструменти нетарифного регулювання на такі 5 груп:
1. Заходи втручання держави в економіку (пільги виробникам та споживачам місцевої продукції; експортні субсидії; компенсаційні мита; державні закупки; торгові операції державних підприємств інші заходи з обмеження торгівлі).
2. Особливості митних та адміністративних процедур (заходи митної оцінки; антидемпінгові мита; структура тарифів; консульські та митні формальності та документи; вимоги відносно зразків товарі).
3. Стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів (технічні стандарти; вимоги до упакування товарів та маркування);
4. Специфічні торгові бар'єри ( кількісні обмеження імпорту; двосторонні дискримінаційні обмеження імпорту; обмеження експорту; встановлення мінімальних цін; ліцензування; заборони щодо кінофільмів).
5. Імпортні податки та збори (внесення депозитів; кредитні обмеження для імпортерів; різні збори; прикордонні збори фіскального характеру; обмеження щодо іноземних вино-горілчаних виробів; дискримінаційні збори з автомобілів; статистичні та адміністративні збори; спеціальні збори на імпортні товари).
Всі види нетарифних обмежень можна умовно згуртувати у такі три класи: економічні, адміністративні та правові. Така класифікація нетарифних обмежень наведена в таблиці 1.
Таблиця1. Класифікація нетарифних обмежень
| Групи нетарифних обмежень | Інструменти застосування нетарифних обмежень |
| Економічні | Демпінг |
| Експортні кредити | |
| Субсидії при експорті | |
| Внутрішні податки та збори | |
| Надання пільг | |
| Валютно-кредитні інструменти | |
| Адміністративні | Реєстрація експортних та імпортних товарів |
| Технічні бар'єри (реєстрація-облік зовнішньоекономічних контрактів, екологічний контроль, санітарно-епідеміологічний контроль, ветеринарний контроль, фітосанітарний контроль, сертифікація імпортних товарів (продукції), контроль за експортом брухту і відходів чорних та кольорових металів, гемологічний контроль, державне регулювання експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, експортний контроль тощо) | |
| Вимоги про вміст місцевих компонентів | |
| Політика в рамках державних закупівель | |
| Кількісні обмеження: ліцензування та квотування | |
| Добровільні обмеження експорту | |
| Правові | Правові режими |
| Міжнародні конвенції | |
| Двосторонні угоди |
Показниками ефективного використання нетарифних засобів регулювання зазвичай використовується один із таких індексів: індекс частоти, індекс покриття торгівлі, індекс впливу на ціни.
Індекс частоти показує частку тарифних позицій, які покриті нетарифними обмеженнями.
Індекс покриття торгівлі показує вартісну частку експорту та імпорту, що покриваються нетарифними обмеженнями. Недоліком даного індексу є те, що він недооцінює вплив найбільш інтенсивних нетарифних бар'єрів.
Індекс впливу на ціни - це співвідношення ціни світового ринку та ціни на товар, імпорт або експорт якого підпав під нетарифне регулювання. Недоліком цього індексу є те, що не вся різниця між національною і світовою ціною на товар залежить від нетарифних обмежень.