Поняття історичної особи та критерії її визначення
Творцями історії, головною рушійною силою суспільного прогресу є люди: народні маси і їх представники – видатні діячі. Висуваючи конкретні цілі і завдання, вони постійно ведуть боротьбу за їх втілення. Саме ця діяльність людей і характер цілей і завдань, які вони висувають, визначаються історичними умовами. Існує багато термінів, якими позначають видатних історичних діячів: ,,історична особа”, ,,видатний діяч”, ,,історична персона”, ,,особистість” тощо. Всі вони стосуються людей, які мають, по-перше, сукупність властивостей, які утворюють їх індивідуальну неповторність (становище у суспільстві, поведінка, риси характеру); по-друге, вони справляють певний вплив на інших людей; по-третє, справляли, або справляють вплив на історичний процес.
У методиці викладання історії їх, як правило, називають історичними особами, хоча у радянській школі їх позначали терміном ,,особи”.
На сьогодні історичними ,,особами” або “історичними постатями” розуміємо людей з яскраво вираженою індивідуальністю, які зробили вагомий внесок, що призвів до значних зрушень у житті суспільства, внаслідок чого їх діяльність стала предметом спеціального вивчення історичної науки. Причому їх діяльність могла бути як позитивною (сприяти прогресу людства, суспільства, держави), так і негативною, деструктивною.
Місце і роль історичної особи в історичному процесі, якщо брати ширше, є важливим методологічним питанням історичної науки. Закономірність і випадковість, причинно-наслідковий зв'язок історичних подій або явищ, рушійні сили історичного розвитку, вплив особи на історичний процес, зрештою, сенс історії ‒ ось далеко не повний перелік питань, пов'язаних з цією проблемою.
Однією з проблем, на які шукає відповідь історична наука є питання про те, кого вважати великою особистістю.Одні дослідники більше уваги звертають на історичну необхідність, її появу та на виконання завдань всесвітнього значення, інші ‒ на врахування громадських інтересів, треті ‒ на реалізацію свободи особистості.
Перш за все, слід підкреслити, що видатними людьми не народжуються. Ними стають, на думку Г. Плеханова, в певних історичних умовах. Видатна особистість ‒ продукт виключно важливої історичної епохи. Епоха Відродження породила велику кількість видатних діячів і це було не випадково, а неминуче, бо вона потребувала титанів і породила титанів.
Наполеон став видатним історичним діячем саме тому, що Франція в кінці XVIII століття займала провідне становище в духовному і політичному житті Європи, яке їй забезпечила революція 1789‒1794 років. Петро І став великим царем, тому що Росія початку XVIII століття потребувала великих реформ у галузях науки, військової справи тощо.
Крім історичних умов, щоб стати видатною особистістю, сама людина повинна бути наділена геніальним розумом, видатними рисами, необхідними для виконання великих, важливих і відповідальних завдань. Історичний діяч повинен бути освіченим, рішучим, сміливим, твердим, принциповим і дуже відповідальним, не боятися брати на себе відповідальність за прийняті рішення і доводити їх до кінця. Його діяльність повинна носити конструктивний характер.
Найважливіший критерій, що характеризує людину як велику особистість це те, наскільки її діяльність сприяла соціальному прогресу та вирішенню тих завдань, які ставив його час. Тому в історію Росії Петро I увійшов як Великий. Так же і Робесп’єр у Франції вважається видатною особою, оскільки він, як один з вождів революції, сприяв розвитку освіти, реалізації гасла революції: ,,Свобода, рівність, братерство”. Дуже високо французи оцінюють діяльність Наполеона.
Роль особистості в історії залежить також і від того, яке політичне та соціальне становище вона займає в суспільстві. Чим вище це становище, тим вищою є роль особистості, бо тим більше можливостей у неї впливати на хід подій.
Значною мірою роль особистості визначається і станом цивілізованості суспільства, політичною культурою народу. Чим менше розвинуті демократичні інститути в суспільстві, чим нижче свідомість і самосвідомість народу, який виявляє політичну індиферентність, тим вищою є роль особистості і її відповідальності. Вона концентрує величезну владу у своїх руках і здійснює великі звершення.
Низька політична культура народу, його інертність і пасивність, безумовно, сприяють приходу до влади великих людей. Менше проблем, якщо розвиток суспільства носить стабільний характер, якщо всі його економічні, політичні, соціальні, управлінські та інші механізми функціонують нормально, тоді біля керма державної влади, як правило, опиняються гідні люди. Але у складніших ситуаціях, коли суспільство переживає глибоку кризу, коли всі сфери життя приходять в занепад, коли з’являється необхідність у нових політичних лідерах, здатних згуртувати всі верстви суспільства, запропонувати неординарні заходи по виходу з кризового стану, до влади іноді можуть прийти псевдолідери, кар’єристи, які обіцяють багато, але не здатні, або навмисне не хочуть, виконати обіцяне. Проте досвід історії показує, що зрештою до керівництва у суспільстві приходять лідери, які працюють на благо народу, вирішують історичні завдання по реалізації соціального прогресу, на гуманізації суспільства, то такі діячі залишаються в історії як видатні особистості, і народ їх завжди пам’ятає.