Правила призначення покарання за сукупністю злочинів

За сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання поглиненням менш суворого покарання більш суворим або повним чи частковим складанням призначених покарань (ст. 70 КК).

Застосовуючи принцип поглинання, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковано злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі за ч. 1 ст. 185 КК покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки, а за ч. 3 ст. 296 КК - на строк чотири роки, то більш суворе - чотири роки позбавлення волі поглинає менш суворе - два роки позбавлення волі.

При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, установлених санкцією статті Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються: за часткового - до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин.

Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за вбивство за ч. 1 ст. 115 КК до восьми років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК), - до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити повним складанням і призначити винному тринадцять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за вбивство і крадіжку, оскільки вбивство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років - максимуму цього виду покарання. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається поглинанням будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

За правилами, передбаченими в частинах 1-3 ст. 70 КК, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК.

Згідно п. 24 постанови суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більш суворим, ніж максимальне покарання, передбачене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально каране діяння у постанові про притягнення особи як обвинуваченого і в обвинувальному висновку. Ці положення треба враховувати і під час розгляду справи в апеляційному, касаційному порядку та в порядку виключного провадження.