Поняття та правові наслідки судимості
Судимість - це передбачені законом правові наслідки засудження, що тривають певний період і визначають особливий правовий статус особи, яка має судимість.
У вітчизняній кримінально-правовій літературі найбільш змістовно дослідив інститут судимості Голіна В. В., який запропонував наступне визначення судимості особи - це її правовий стан, створений реалізацією кримінальної відповідальності, що виникає внаслідок засудження винної особи обвинувальним вироком суду за вчинений нею злочин до покарання, який виступає підставою для державного осуду і застосування до нього передбачених законом на протязі певного, законом установленого перебігу часу, обмежень та втрат і відіграє роль сприяючого засобу досягнення і закріплення цілей покарання.
Істотними ознаками судимості є те, що вона: 1) є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий статус засудженого (має персональний характер і пов'язана лише з цією особою); 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК; 4) полягає в обмеженнях, які застосовуються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках; 5) умови перебігу судимості та й кримінально-правові наслідки визначені КК. Загальноправові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами.
Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість: 1) може виступати як кваліфікуюча ознака за вчинення нового злочину. КК кваліфікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин; 2) враховується у визнанні рецидиву злочинів (ст. 34 КК); 3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-48 КК); 4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49 КК); 5) враховується у виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62 КК); 6) як одна з ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК); 7) враховується у визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута - за умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81, п. 2 ч. 3 ст. 107 КК), а також у разі заміни не відбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. 4 ст. 82 КК) та ін. Отож, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується у вирішенні низки питань, пов'язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.
Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків і призначення покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5-9 ст. 89, пунктами 2-4 ч. 2 ст. 108 КК, - і на певний строк після відбуття покарання.
Погашення судимості.
Погашення судимості-це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину.
Стаття 89 КК України встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст.89 КК України у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання.
Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов’язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов’язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК України.
Зняття судимості.
Погашення і зняття судимості є різними формами припинення стану судимості. Воно можливе лише за наявності передбачених ст. 55 КК 1960 р. чи статтями 89, 108 КК 2001 р. підстав і за умови, що особа протягом строку погашення судимості не вчинить нового злочину. Погашення судимості не потребує посвідчення спеціальним рішенням суду чи іншим документом.
Зняття судимості є правом, а не обов'язком суду. Тому, якщо з урахуванням обставин справи суд дійде висновку, що особа не довела свого виправлення, він вправі відмовити у достроковому знятті судимості. Повторне клопотання може бути порушено не раніше ніж через рік з дня відмовлення (ч. 6 ст. 414 КПК).
Протягом семи діб з дня оголошення постанови суду із зазначених питань прокурор чи засуджений має право подати апеляції до апеляційного суду (ч. 5 ст. 414 КПК).
Можливе зняття лише непогашеної судимості. Якщо буде встановлено, що вона вже погашена, то клопотання про її зняття залишається без розгляду, про що суддя виносить мотивовану постанову (п. 9 постанови)