Нормативно-правове забезпечення державного управління у сфері оборони

Правове регулювання організаційно-правових засад публічного адміністрування у сфері оборони та національної безпеки здійснюється на підставі численних нормативно-правових актів, зокрема Конституції, законів України "Про Збройні Сили України", "Про оборону України", законів України від 25 березня 1992 р. "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції Закону від 4 квітня 2006 р.), від 5 березня 1998 р. "Про Раду національної безпеки і оборони України", від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України", від 3 квітня 2003 р. "Про Державну прикордонну службу України", від 4 березня 1998 р. "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", законів "Про Службу безпеки України", "Про державну таємницю", статутів Збройних сил України, інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародних договорів України, що регулюють відносини в оборонній сфері, тощо. Серед інших нормативних актів, які опосередковано регулюють відносини у цій сфері, також слід назвати закони "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", закони України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", від 28 лютого 1991 р. "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.), від 14 січня 1998 р. "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання", закони "Про аварійно-рятувальні служби", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", закони України від 3 лютого 1993 р. "Про Цивільну оборону України", від 24 червня 2004 р. "Про правові засади цивільного захисту", Закон "Про державний матеріальний резерв", Воєнна доктрина України, затв. Указом Президента України від 15 червня 2004 р. № 648/2004, тощо.

Воєнна доктрина України має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

У Воєнній доктрині визначено, що в умовах сучасної воєнно-політичної обстановки інтереси національної безпеки України зумовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Воєнна доктрина є основою для підготовки та прийняття воєнно-політичних і воєнно-стратегічних рішень, розроблення програм у воєнній сфері. Положення Воєнної доктрини обов'язкові для виконання всіма органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, передбачених Конституцією і законами України.

Формування і проведення воєнної політики України, законодавче регулювання питань сфери оборони здійснюється виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції до повноважень Верховної Ради України належать: оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; затвердження протягом 2 днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію або про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Виключно законами України визначаються організація Збройних Сил України, правовий режим воєнного стану та вирішуються інші питання у сфері оборони.