Мультиплікатор. Парадокс ощадливості
Мультиплікатор — це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноважного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) перевищує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напрямах, спричиняє багаторазове зменшення або збільшення.
Початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменшуються з кожним наступним циклом і у підсумку багаторазово змінюють обсяг національного виробництва. Величина видатків постійно зменшується в міру віддалення кожного нового циклу від початкового. Сумарний приріст обсягу виробництва обчислюєть так: ВВП = І (І + МРС + МРС2 + МРС3 + ...). Суму (I + r + r2+ r3 + ...) знаходять за формулою: 1/(1 — r). Знайдене число є не чим іншим, як мультиплікатором. Звідси мультиплікатор можна обчислити як m=1/(1-MPC) або m=1/MPS.
Висновки. По-перше, розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу перетворюється на споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, то більший розмір мультиплікатора, і навпаки.
По-друге, мультиплікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS, то менший розмір мультиплікатора.
Ефект мультиплікатора виникає при зміні рівня споживання, витрат, інвестицій. Його можна показати графічно. Припустімо, що початково економічна рівновага досягалася у точці Е1, в якій інвестиції дорівнювали заощадженням (І1 = S1=10 млрд грн). На ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура і створюються можливості для додаткових інвестицій у сумі 5 млрд грн.
Крива інвестицій переміщується угору в положення І2, і економічна рівновага досягається в точці Е2. Приріст рівноважного ВВП становить 25 млрд грн. Отже, приріст рівноважного ВВП уп'ятеро разів більший, ніж початкова зміна інвестицій. Тому катет Е1F трикутника Е1Е2F у 5 разів більший за катет Е2F. Довжина катета Е1F відповідає зміні ВВП, а катета Е2F — зміні інвестицій. Відношення катета Е1F до катета Е2F становить 5 (25 : 5), отже дорівнює мультиплікатору для національної економіки. Уразі повної зайнятості мультиплікатор зовсім не спрацьовує. Намагання усіх економічних суб'єктів заощаджувати якомога більше може спричинити зменшення споживання, сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає парадокс заощадження.
Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для економічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважному стані з обсягом виробництва Y1. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S1 у S2, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих видатків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рівноважний обсяг виробництва з Y1 до Y2. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y1 до Y2 заощадження у точці Е2 є такими ж, як і у точці Е1 Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F1 до F2 одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвестиції, то рівноважний обсяг виробництва залишається попереднім (Y1), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.
Висновки: на економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості, сприятливо впливає підвищення рівня заощаджень, тоді як на депресивну економіку — зниження цього рівня. Інакше кажучи, збільшення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення — неодмінною умовою подолання спаду.