Розділ 2.СФЕРИ ПРИЗНАЧЕННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 5 страница
Сприймати твір кіномистецтва така ж непроста справа, як і "робити фільм" (Ф. Феліні). Вона потребує від глядача постійної роботи думки, уваги, сформованої емоційної культури, певної естетичної підготовленості. На високому рівні художнього розвитку особистості стадія безпосереднього спілкування з фільмом збігається зі стадією безпосереднього емоційного сприйняття. У дитини, чи непідготовленого глядача, процес засвоєння моральних норм і їх перехід у внутрішній план особистості успішно відбувається лише тоді, коли повноцінно осмислюється побачене на екрані, усвідомлюється пережита емоція. Ось чому осмислене сприйняття кінострічки має стимулюватися з боку соціального педагога або соціального працівника і без його допомоги може не здійснитись.
Глибоке проникнення в образно-художній стрій фільму робить аналізуючого учасником творчого процесу, очевидцем народження художньої думки. Це сприяє пробудженню любові до творчості в момент сприйняття фільму. Глядач, у якого не вихована натура художника, аналітика, не здатний відрізнити ремесло від мистецтва, оскільки єдиним критерієм оцінювання для нього залишається правдоподібність на рівні побутового осмислення. У такого глядача створюється "ілюзія повної відповідності між екранним зображенням і дійсністю, народжується переконання, що в кіно все має бути тільки так, як відбувається насправді. Цей комплекс "наївного реалізму", природний для молодших школярів, стає в майбутньому головним гальмом розвитку кінограмотності, якщо не компенсується знанням хоча б основних художніх законів кінематографічної творчості".
Здібність до художнього сприйняття стимулюється творчою діяльністю. Заняття малюванням допомагають сприймати композицію кадру. Захоплення фотографією, знайомить з технікою зйомки. Словесне переказування фільму чи його фрагмента є корисною вправою для концентрації уваги, розвитку мовлення. Прилучають до кіномистецтва заняття кіноаматорством. Однак кіноаматорство лише тоді забезпечує здібність до глибокого розуміння мистецтва кіно, коли художня самостійність буде здійснюватися спільно з виробленням системи естетичних поглядів, з цілеспрямованим процесом формування здібності художнього сприйняття і смаку.
Кожному віковому етапу властиві свої види діяльності, своє відтворення мистецтва, свої фактори, які впливають на засвоєння особистістю художнього досвіду.
Аналізуючи наукову літературу, досвід із медіаосвіти в інших країнах, ми дійшли висновку про необхідність розробки просвітницької програми з кіномистецтва в рамках одного із напрямків соціальної роботи — соціально-культурної анімації. Програму можна використовувати в роботі кіноклубів, кінолекторіїв, відеоклубів при реабілітаційних центрах для різних цільових груп дітей та молоді, соціальних службах, в роботі соціального педагога або соціального працівника в середній загальноосвітній школі, соціальній роботі в мікросоціумі та ін.
Основна література
Фирсов M.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы / Моск. гос. соц. ун-т. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001. — С. 236—251.
Теми для дискусії
1. Наукові теорії щодо впливу культури на свідомість особистості і нації.
2. Соціально-педагогічні, психологічні, соціальні особливості соціальної роботи у сфері культури.
3. Зміст соціально-культурної анімації.
4. Вплив культури і мистецтва на розробку нових підходів до соціальної роботи.
2.6. Партнерство соціальних служб та благодійних і громадських організацій
З історії соціальної роботи відомо, що перші громадські товариства і організації почали виникати у XVIII—XIX ст. Суб'єктами суспільної роботи були, перш за все, товариства, фінансові кошти яких складались із внесків їхніх членів, одноразових пожертвувань і відсотків із цінних паперів (Общество поощрения трудолюбия для помощи женщинам, оставшимся без средств к существованию (1863), Общество для помощи больным и обездоленным детям "Синий крест" (1896). До організацій суспільно-державної благодійності належали також, які фінансувалися з державних коштів (Императорское человеколюбивое общество, Ведомство учреждений Императрицы Марии, Попечительство о домах трудолюбия и работных домах тощо).
Критерієм класифікації добродійних організацій був і характер допомоги: доброчинні заклади, товариства, приватна індивідуальна допомога і підтримка. Так, за роки царствування Олександра І було засновано 10 богоділень у Петербурзі і створено 6 опікунських комітетів у Москві та інших містах. Допомога, яку вони надавали, мала не тільки тимчасовий, але і постійний характер (богодільні, заклади безкоштовних і дешевих помешкань, освітньо-виховні організації, притулки, дешеві їдальні тощо). До початку 1882 р. у "Императорское человеколюбивое общество" входив 131 заклад, де надавалася допомога 1 млн 358 особам. У кінці 90-х р. товариство отримало право встановлювати платні посади для осіб, які професійно займалися доброчинною допомогою. Причому ці посади прирівнювалися до різних чинів державної служби. Указ від 17 травня 1897 р. зумовлював можливість просування по службі у сфері суспільної допомоги до п'ятого класу, що відповідало громадянському чину колежського радника чи воєнного — полковника. Як зазначає професор М. Фірсов, цим указом у Росії фактично було створено основи для професійної суспільної допомоги, суспільно-державної доброчинності.
Благодійні заклади були створені і у складі таких товариств, як "Червоний Хрест", "Синій Хрест", у межах Відомства православного віросповідання, організаціями, які були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ. За роки російсько-турецької війни "Червоний Хрест" надав допомогу 71 тис. постраждалим і більш як ЗО тис. пораненим.
Товариство "Синій Хрест" використовувало різні форми допомоги дітям: створення дитячих будинків опіки, початкових шкіл, ремісничих училищ, дитячих лікарень, лікувально-виховних закладів. Дітям із бідних сімей призначались постійні грошові пільги. За роки існування "Синій Хрест" відкрив і утримував 32 заклади для дітей і надав разову грошову допомогу за 32 тис. звернень.
Багато доброчинних товариств мали православний характер. Від 20 до 40 % доброчинних товариств, які були відкриті з 1856 до 1875 р. надавали допомогу людям православного віросповідання. Такими закладами були і церковно-приходські центри допомоги приходським біднякам.
Широкою доброчинною діяльністю займалися і московські підприємці брати Бахрушині. Пожертвування Бахрушиних тільки за двадцять років (1892—1912) становили 4 млн. крб. В одній із газет початку XX ст. повідомлялося, що Московська міська дума "втомилася" висловлювати подяку трьом поколінням Бахрушиних.
У1893 р. у Києві було створено перше в Росії благодійне товариство "Краплина молока", в якому видавалося очищене коров'яче молоко хворим дітям із бідних сімей. Це товариство відкрило також харчувальний пункт на 300 дітей і 4 притулки на 160 місць.
У 1912 р. за активної участі професора Е. Л. Скловського у Києві було організовано благодійне товариство "Яслі". Це товариство створило для бідних дітей спеціальні притулки, в яких вони жили і харчувалися.
Благодійна діяльність сформувалася в окрему соціальну сферу, що отримала назву "третього", або недержавного (НДО), сектору. Поняття "третій сектор" з'явилося нещодавно. Його становлення відображає тенденції, які виникають одночасно з розвитком ринкової економіки. Сучасне громадянське суспільство представляють у вигляді трьох невід'ємних складових, які дають змогу виділити основні інститути, що функціонують в ньому.
Нагадаємо, що перший сектор — державний: органи державної влади на всіх рівнях, а також всі види державних підприємств і організацій, які функціонують у будь-якій сфері діяльності, у тому числі соціальній і засновані на державній і змішаній формах власності з переважною часткою державної участі.
Другий сектор — комерційний (бізнес-сектор): недержавні прибуткові організації.
Третій сектор — недержавний, неурядовий, незалежний, некомерційний, неприбутковий, благодійний, сектор добровільної активності (волонтерський, добровільний), філантропічний чи, як називають ці організації у країнах Заходу, "не для прибутку" (not for proft).
Для ефективної взаємодії держави і некомерційних організацій існує певний механізм соціальних взаємовідносин, який спирається на законодавчу та нормативно-правову базу.
Механізм соціальних взаємовідносин держави і некомерційних організацій
Державне соціальне замовлення: принципи, правила і положення формування, розміщення і використання на конкретній основі замовлень на соціальні програми підприємствами незалежно від форм власності через конкурсний механізм.
Соціальне обслуговування: участь НДО в обслуговуванні населення поряд з іншими організаціями в таких сферах діяльності, де необхідно проводити ліцензування (медицина, освіта тощо).
Державне соціальне спонсорство: надання пільг некомерційним організаціям (НКО), ураховуючи: пільги на уплату податків, митних та інших зборів і платежів; повне чи часткове звільнення від сплати за користування державним чи муніципальним майном; матеріально-технічне забезпечення І субсидіювання діяльності благодійних організацій; відсутність оподаткування грантів зарубіжних організацій і фондів, а також безкоштовних цільових пожертвувань, які надаються НКО, громадським об'єднанням і благодійним організаціям.
Лобіювання: легалізація і правове регулювання лобістської діяльності для сприяння реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні справами держави шляхом впливу на процес прийняття рішень органами державної влади, а також для забезпечення більшої гласності про роботу цих органів.
Стимулювання соціальної активності прямим фінансуванням: пряме, контрактно-договірне і конкурсне фінансування діяльності організацій і суспільно корисних програм: здійснення цільового фінансування і підтримки соціально значимих програм суспільних об'єднань за їх заявами у формі державних грантів; укладання договорів на виконання державних програм на конкурсній основі; фінансування на конкурсній основі благодійних програм, які реалізуються благодійними організаціями; розміщення серед НКО державних і муніципальних соціальних замовлень на конкурсній основі; пільгові кредити і гарантії за кредитами.
Соціальне стимулювання недержавних спонсорів: пільги фізичним і юридичним особам, які надають матеріальну підтримку у формі внесків, включаючи: пільги на уплату податків; пільги на податок на прибуток (зменшується на суму внесків, однак не більше ніж на 3 % від прибутку, що оподатковується; може бути зменшений на суми до 5 %, якщо відрахування зроблені творчою спілкою у чорнобильські благодійні організації та їх фонди); для фізичних осіб сукупний прибуток при оподаткуванні зменшується на суми, які перераховані на благодійні цілі.
Організації соціальної сфери підтримують партнерські зв'язки із молодіжними громадськими організаціями, об'єднаннями громадян, благодійними організаціями.
Молодіжними громадськими організаціями є об'єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення і захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів. Держава забезпечує право молоді на створення молодіжних громадських організацій. Молодіжні громадські організації є неприбутковими організаціями, їх правовий статус визначається законодавством України.
Молодіжні громадські організації вносять до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді. Організації соціальної сфери, особливо соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді здійснюють фінансування програм і проектів молодіжних громадських організацій, що сприяють соціальному становленню та розвитку молоді та реалізації її суспільно корисних ініціатив. Держава надає дотації і субсидії молодіжним організаціям, надає у безплатне користування молодіжним громадським організаціям та фондам будинки, споруди, земельні ділянки та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності.
Об'єднанням громадян в Україні є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до Закону "Про об'єднання громадян" визнається політичною партією або громадською організацією.
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.
Благодійна організація — недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з законом.
Благодійництво — добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у вигляді надання набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство.
Меценатство — добровільна безкорислива діяльність фізичних осіб у вигляді матеріальної, фінансової та іншої підтримки набувачів благодійної допомоги.
Спонсорство — добровільна безприбуткова участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації виключно свого імені (назви), торгової марки.
Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються за такими основних напрямами:
· сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища;
· поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;
· надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;
· сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, надання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;
· сприяння розвитку культури, у тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;
· надання допомоги талановитій творчій молоді;
· сприяння охороні та збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;
· надання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;
· сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;
· сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у наданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;
· сприяння захисту материнства та дитинства, надання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.
Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.
Благодійні організації створюються в таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо)* Конкретна організаційно-правова форма благодійних організацій визначається засновниками (засновником).
Соціальні служби виступають посередниками у мобілізації джерел благодійної допомоги шляхом реалізації благодійних програм. Благодійна програма приймається благодійною організацією і є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають статутним цілям організації.
Благодійна допомога надається малозабезпеченим і багатодітним сім'ям, сім'ям з інвалідами, людьми похилого віку, самотнім непрацездатним громадянам, дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків та організаціям і установам, які опікуються соціально уразливими категоріями населенням. Благодійна допомога надається набувачам у вигляді:
· одноразової фінансової, матеріальної та іншої допомоги;
· систематичної фінансової, матеріальної та іншої допомоги;
· фінансування конкретних цільових програм;
· допомоги на основі договорів (контрактів) про благодійну діяльність;
· дарування об'єктів власності або дозволу на їх безплатне (пільгове) використання;
· дозволу на використання своєї назви, емблеми, символів;
· надання допомоги безпосередньо особистою працею, послугами чи передачею результатів особистої творчої діяльності;
· прийняття на себе витрат з безоплатного, повного або часткового утримання об'єктів благодійництва;
· інших заходів, не заборонених законом,
Основні напрями партнерства організацій соціальної сфери і організацій третього сектору:
· реалізація соціально значимих соціальних ініціатив;
· проведення громадськими організаціями консультацій органів влади з проблем соціально уразливих категорій громадян;
· реалізація проектної діяльності;
· вжиття заходів, спрямованих на підтримку різних категорій громадян.
Наведемо приклад діяльності Благодійного фонду "Інститут раннього втручання" для дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів, системи партнерських взаємозв'язків з різними організаціями та установами соціальної сфери. Фонд надає послуги сім'ям, які виховують дітей від 0 до 6 років таких категорій:
· діти групи біологічного ризику (недоношені, з перинатальною енцефалопатією);
· діти з неврологічними порушеннями, що супроводжуються порушенням психомоторного розвитку (ДЦП, спинномозкова грижа та ін.);
· діти з генетичними порушеннями, які мають передбачуваний ризик відставання у розвитку (синдром Дауна, феніл-кетонурія та ін.);
· діти з порушеннями поведінки і соціально-емоційного розвитку (аутизм та ін.).
Благодійний фонд "Інститут раннього втручання" для дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів був заснований 27 грудня 1999 р. Засновниками Фонду є фізичні особи — професіонали, які працюють у сфері надання допомоги дітям з порушеннями розвитку.
Створення Фонду виявилося продовженням більш ніж річної роботи, яка розпочалась у листопаді 1998 р. з виконання річного дослідного проекту зі створення моделі Центру раннього втручання, який очолювала Ганна Кукурудза. Цей проект здійснювався за фінансової підтримки International Fellowship Program (OSI — Budapest) у вигляді річного гранту (листопад 1998 — листопад 1999), інформаційної підтримки Фонду соціального захисту інвалідів України і за участю Українського науково-дослідного інституту охорони здоров'я дітей і підлітків.
У результаті праці у дослідному проекті було розроблено модель Центру раннього втручання, встановлені контакти з професійною організацією International Society on Early Interventional, центрами раннього втручання у Будапешті (Угорщина) і в США, вивчена організація роботи мережі центрів раннього втручання в Міннеаполісі (США).
У січні 1999 р. на громадських засадах було створено ініціативну групу Центру раннього втручання, в яку увійшли професіонали (медики, психологи і педагоги), які працюють у сфері надання допомоги дітям з порушеннями розвитку і дітям-інвалідам: спеціалісти Інституту охорони здоров'я дітей і підлітків, Центру планування сім'ї, Харківського національного університету, Обласного будинку дитини. Програму діяльності групи було представлено в Міністерстві охорони здоров'я, де вона отримала підтримку. У грудні 1999 р. було засновано Благодійний фонд "Інститут раннього втручання** для дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів як благодійна недержавна некомерційна організація.
У 2000 p. International Fellowship Program (OSI — Budapest) підтримала проект зі створення реально діючого Центру раннього втручання (січень 2000 — січень 2001). З листопада 2000 р. почав функціонувати Центр раннього втручання, в якому отримують психологічну і розвиваючу допомогу діти групи біологічного і соціального ризику, діти-інваліди з порушенням розумового і фізичного розвитку, сім'ї, які виховують дітей з порушеннями розвитку і дітей-інвалідів. Центр не є юридичною особою, а Фонд за формою власності є благодійною організацією.
Пошук клієнтів проводиться за направленням медичних закладів, на основі рекомендації інших батьків, за допомогою надання інформації про Центр у ЗМІ, за рекомендацією освітніх закладів. Клієнти реєструються у базі даних і картотеці первинних прийомів.
Робота Центру відображена у функціональній моделі, яка складається з трьох напрямків роботи: інформаційно-методичний, надання послуг і дослідна робота.
Інформаційно-методичний напрямок:
· створення методичних (відео- і друкованих) матеріалів для батьків і спеціалістів;
· робота інформаційно-консультативної телефонної лінії для батьків;
· створення інформаційних матеріалів (збірки) про державні і недержавні заклади, які надають допомогу дітям з порушенням розвитку та їхнім сім'ям у Харківському регіоні;
· проведення постійно діючих семінарів для спеціалістів з проблем раннього втручання і дитячого психоаналізу;
· робота бібліотеки спеціальної і науково-популярної літератури для батьків і спеціалістів;
· робота лекотеки (бібліотеки розвиваючих іграшок) і прокат обладнання;
· підготовка освітніх програм для батьків, спеціалістів і студентів;
· взаємодія із ЗМІ;
· участь у науково-практичних конференціях і круглих столах.
Надання послуг
В основу реабілітаційної роботи покладено модель раннього втручання, тобто сімейно-центрованої мультидисциплінарної допомоги сім'ї, яка виховує дитину з порушеннями розвитку. Процес надання послуг складається з шести напрямків.
1. Звернення за допомогою і запис на первинну діагностику. При записі на первинну діагностику батьки отримують опитувальники KID чи RCDI для оцінки розвитку умінь і навичок, які вони мають заповнити вдома, спостерігаючи за дитиною. Заповнення батьками опитувальника до первинного прийому дає змогу: включити батьків у процес оцінювання як експертів з першого етапу і зробити їх активними учасниками, отримати інформацію про адекватність оцінки батьками рівня розвитку і особливостей дитини (можливе заниження чи завищення результатів, що також є предметом обговорення і матеріалом для професійної роботи в подальшому).
2. Первинна діагностика. Проводиться спільно з лікарем і психологом протягом 50 хвилин — 1 години. Первинна діагностика проводиться в ігровій кімнаті, лікар не одягнений в халат. У розмові з батьками він визначає медичні проблеми дитини, одночасно спостерігаючи за її поведінкою і взаємодією з психологом. Психолог взаємодіє з дитиною, одночасно маючи моясливість отримати інформацію про історію розвитку дитини. Спільна присутність спеціалістів дає змогу уникнути повторів при збиранні анамнезу різними спеціалістами, спостерігати всім спеціалістам за поведінкою дитини і особливостями взаємодії дитини і батьків. При первинній діагностиці заповнюється картка первинного прийому, обов'язково проводиться короткий відеозапис (5—7 хвилин), який використовується в подальшому при командному обговоренні, аналізуються результати опитувальника, який заповнили батьки. Спеціалісти звертають увагу і оцінюють особливості розвитку і поведінки дитини, а також її взаємодію з батьками. Важливим завданням первинної діагностики є з'ясування запиту батьків.
3. Командне обговорення. Спеціалісти, які проводили первинну діагностику, представляють для всіх спеціалістів Центру її результати, використовуючи відеозапис, карту первинного прийому, результати опитувальників KID чи RCDI. Вказується на сильні і слабкі сторони дитини, характеризуються особливості емоційного стану батьків і дитячо-батьківських стосунків, всіма спеціалістами спільно визначається найбільш важливий у даний момент напрямок в роботі з дітьми і сім'єю. Відповідно до основної проблеми обирається спеціаліст, який є координатором команди, що працює з дитиною на основі спільно розробленого індивідуального плану чи організує взаємодію членів команди.
4. Зустріч з батьками для обговорення результатів оцінювання і програми допомоги. У призначений час спеціаліст — учасник первинної діагностики чи координатор (залежно від проблем дитини чи сім'ї) проводить зустріч з батьками, на якій представляє результати оцінювання і пропонує план роботи, враховуючи запит сім'ї і проблеми дитини. За відсутності виражених проблем розвитку в дитини проводиться консультація з батьками, і діти на цьому етапі виходять із програми. За наявності виражених проблем розвитку в дитини з батьками обговорюється план подальшої взаємодії, частота відвідувань Центру, форми роботи (індивідуальна, групова, консультативна) та інші організаційні моменти. Тривалість індивідуальних занять — 50 хвилин, групових 1—1,5 години. Частота відвідувань 1—2 рази на тиждень.
5. Робота згідно з індивідуальним планом проводиться командою спеціалістів, як правило, батьки є присутніми на заняттях і беруть участь у них. Хід роботи та її результати обговорюються всередині команди і періодично представляються для супервізії, в якій беруть участь всі співробітники Центру. Кожні 3—6 місяців батьки проводять оцінювання за опиту-вальниками KID чи RCDI. Координатор проводить зустрічі з батьками для обговорення ходу роботи, проведення деяких підходів і оцінювання проміжних результатів і визначення нових напрямків роботи.
6. Вихід із програми раннього втручання і перехід в інші програми. Спільно з батьками спеціалісти обговорюють можливість переходу дитини в інші заклади. За необхідності спеціалісти Центру взаємодіють зі співробітниками обраних закладів.
Дослідний напрямок:
· пошук наукової інформації з проблем раннього втручання;
· проведення наукових досліджень з різних аспектів раннього втручання;
· написання наукових статей І публікація в професійних журналах;
· виступ на наукових і науково-практичних конференціях, симпозіумах;
· участь в професійних співтовариствах, співробітництво з вітчизняними і зарубіжними колегами.
Центр використовує новітні сучасні підходи до соціалізації дітей, їх інтеграції у суспільство. Серед них виділяються такі: методики раннього втручання; створення мережі раннього втручання, яка територіально наближена до дитини і сім'ї, наприклад, кабінети у поліклініках; використання моделі мультидисциплінарної командної роботи; залучення батьків як експертів на найпершому діагностичному етапі; використання психоаналітичних теорій розвитку в роботі з дитиною і сім'єю, відеоматеріалів в роботі з батьками, методик ранньої соціалізації дітей у тоддлерівських та інтегрованих розвиваючих групах, програми "Маленькі сходинки" для розробки індивідуальних програм завдяки комп'ютеризації.
Програми роботи Центру реалізуються у трьох напрямках: робота з дитиною і сім'єю; створення моделі розвитку мережі раннього втручання в місті Харкові; освітні та інформаційні програми.
Робота з дитиною і сім'єю:
· розвиваючі заняття з дітьми (педагогічні, психологічні, фізична терапія);
· психологічна підтримка і консультування батьків;
· ігрова психотерапія;
· психотерапія дитячо-батьківських відносин;
· тоддлерівські групи;
· розвивальні групи;
· спільний круглий стіл батьків і спеціалістів (раз на три місяці).
Створення моделі розвитку мережі раннього втручання в м. Харкові:
· проведення скринінгів розвитку дітей до 3-х років у дитячих поліклініках м. Харкова (проводиться спільно з Інститутом охорони здоров'я дітей і підлітків);
· організація кабінетів раннього втручання у двох міських поліклініках.
Освітні та інформаційні програми:
· постійно діючі семінари "Від педіатрії до психотерапії", "Теорія і практика раннього втручання";
· постійно діюча сторінка "Куточок раннього втручання" в журналі "Психологія для всіх";
· відеофільм "Незнайомі діти", який присвячено проблемам нормалізації;
· тренінг для спеціалістів.
На сьогодні постійну допомогу за різними програмами отримують 44 сім'ї.
Фахівці Центру проводять методичну роботу, яка спрямована на поліпшення якості роботи з батьками і дітьми. Спеціалістами видано три книжки для батьків, збірку-довідку "З Вами і для Вас"; готується тренінг "Основи раннього втручання". Крім цього, підготовлено навчальні програми для студентів-психологів з дисципліни "Теорія і практика раннього втручання" і навчальний курс "Теорії розвитку".
Специфіка діяльності Центру зумовлює необхідність провадження наукової роботи, яка базується на таких підходах: проведення соціально-психологічних досліджень, що присвячені проблемі ставлення українського суспільства до дітей з порушеннями розумового розвитку; спільне з Інститутом охорони здоров'я дітей і підлітків дослідження з питань оцінювання на етапі раннього втручання. Крім цього, заплановано два дослідження на здобуття ступеня доктора психологічних наук і доктора медичних наук з проблем раннього втручання; видання інформаційного листа і методичних рекомендацій; участь у першому конгресі Міжнародного співтовариства раннього втручання у вересні 2003 р.