Соціальний захист інвалідів всіх вікових груп
Основним законом України із соціального захисту інвалідів є Закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 12 березня 1991 р. № 875-12. Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.
У законі зазначається, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.
У законі визначаються цільові сфери створення умов для нормальної життєдіяльності інвалідів, такі як: діяльність державних органів влади, освіта, профорієнтація і працевлаштування, участь інвалідів у прийнятті рішень, матеріальне і соціальне оточення, фінансування соціальних проектів і програм із соціального захисту інвалідів. На виконання закону були прийняті ряд підзаконних і правових актів, національні програми, які регулюють механізм його реалізації.
У ст. 2 закону визначається поняття інвалід. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі та захисті.
У законі зазначається, що дискримінація інвалідів забороняється і переслідується за законом.
Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.
Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з урахуванням здатностей інваліда до професійної і побутової діяльності. Види та обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації.
Для проведення реабілітаційних заходів медичними закладами розробляється індивідуальна програма реабілітації, якає обов'язковою для виконання державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.
Державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється Міністерством праці і соціальної політики України, Міністерством охорони здоров'я України та місцевими радами народних депутатів України. Представники республіканських громадських організацій інвалідів є членами колегій згаданих міністерств. Міністерство праці і соціальної політики України спільно з іншими міністерствами і відомствами, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й координацію довгострокових і короткострокових програм з реалізації державної політики щодо інвалідів та контролює їх виконання.
Групи інвалідності в Україні визначаються відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності від 28 грудня 1991 р. № 16.01/20. Залежно від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя група інвалідності. Питання про встановлення груп інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення ґрунтується на оцінюванні комплексу клінічних, психологічних, соціально-побутових і професійних факторів. При цьому враховуються: характер захворювання, ступінь порушення функцій, ефективність лікування і реабілітаційних заходів, стан компенсаторних механізмів, клінічний і трудовий прогноз, можливість соціальної адаптації, потреба в різних видах соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, професійна підготовка, вік та ін.
При огляді у медико-соціальних експертних комісіях у кожному випадку, незалежно від захворювання чи дефекту, проводиться комплексне обслідування усіх систем організму хворого з метою об'єктивного оцінювання стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації, використовуються дані функціональних і лабораторних методів дослідження, проводяться опитування хворого, аналіз необхідних документів. Звертається увага на особисті установки інваліда, можливість соціальної адаптації. Огляд ґрунтується на принципах медичної етики і деонтології.
При винесенні рішення про інвалідність складається індивідуальна програма реабілітації, що передбачає послідовність з проведеними раніше медико-соціальними заходами, розглядається питання про потребу в різних видах реабілітації, соціально-побутових послуг, матеріальної допомоги.
При нестійких, зворотних морфологічних змінах і порушеннях функцій органів і систем організму з метою спостереження за ефективністю лікування та проведення реабілітаційних заходів, станом здоров'я і ступенем соціальної адаптації проводиться періодичний огляд інвалідів через 1—3 роки.
При стійких, незворотних морфологічних змінах і порушеннях функцій органів і систем організму, неможливості поліпшення перебігу захворювання і відновлення соціальної адаптації, внаслідок неефективності вжитих реабілітаційних заходів, інвалідність установлюється без зазначення строку переогляду.
Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу в постійному сторонньому догляді чи допомозі. При забезпеченні засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушення функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома можливе виконання різних видів праці.
Підставою для встановлення другої групи інвалідністі є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, що не потребують постійного стороннього догляду чи допомоги, але призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати.
Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до значного зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності, зниження кваліфікації, значні утруднення у виконанні професійної праці внаслідок анатомічних дефектів).
Сьогодні державна політика соціального захисту інвалідів здійснюється відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших законодавчих актів, норми яких визначають додаткові державні соціальні гарантії окремим категоріям інвалідів: інвалідам війни, інвалідам з числа осіб, котрі постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АБС, інвалідам з числа військовослужбовців тощо.
Пенсійне забезпечення інвалідів здійснюється згідно з законами України "Про пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також іншими законодавчими актами, зокрема "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Таке законодавче розмежування питань соціального захисту інвалідів унеможливлює реалізацію соціальної політики в єдиному напрямі для всіх категорій громадян.
Законом України "Про психіатричну допомогу", прийнятим Верховною Радою України 22 лютого 2002 p., визначено правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою на підставі пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлено обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту особам, які страждають на психічні розлади.
З метою поліпшення соціального захисту дітей-інвалідів 16 листопада 2000 р. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам". Цим законом передбачені заходи, спрямовані на поліпшення матеріального забезпечення дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, зокрема цим категоріям інвалідів надається право на державну соціальну допомогу, яка виплачується замість пенсії.
Правові аспекти щодо освіти інвалідів містяться в Законах України "Про освіту", "Про дошкільне виховання", "Про загальну середню освіту" тощо. Значну увагу приділено вирішенню проблем дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку в Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347.
Законодавством України про працю передбачена система пільг для працюючих інвалідів, працівників, які мають дітей-інвалідів. Встановлення цих пільг спрямовано на створення умов для реалізації інвалідам повною мірою свого конституційного права на працю, на створення умов для продуктивної та безпечної праці інвалідів під час прийому на роботу та звільнення з неї.
Нормативно-правова база з питань соціального захисту інвалідів була значно розширена в останні роки. Протягом 2000—2001 p.p. до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" були внесені суттєві зміни і доповнення щодо оподаткування, створення належних умов для соціально-трудової та професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, створення умов для працевлаштування та ін.
Для поліпшення умов перевезення пасажирів з ураженням опорно-рухового апарату у вересні 2001 р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження "Про розробку та організацію серійного виробництва міських пасажирських автобусів і тролейбусів, переобладнаних або обладнаних спеціальними пристроями для перевезення інвалідів на візках". Передбачено серійний випуск уніфікованих вітчизняних транспортних засобів, які б забезпечували маломобільним групам населення і, насамперед, інвалідам на візках рівні з іншими громадянами можливості у користуванні міським пасажирським транспортом.
Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями є одним із пріоритетних напрямів Стратегії подолання бідності, затвердженої Указом Президента України від 15 серпня 2001 р. № 637, оскільки інвалідність тісно пов'язана з бідністю.
Зроблені певні кроки зі створення правової бази у сфері реабілітації інвалідів. Указами Президента України затверджено Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 pp., створено Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, постановою Кабінету Міністрів України схвалено Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів в Україні.
Побудова правової бази виходить із того, що не лише декларується той чи інший набір гарантій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, а й законодавчо встановлюється процедура їх впровадження і контролю за реалізацією, яка здатна забезпечити втілення всієї сукупності соціальних пряв осіб з обмеженими фізичними можливостями в суспільному житті.
Державне управління системою соціального захисту інвалідів
Основу системи надання соціальних послуг інвалідам і системи соціального захисту становить мережа організацій та установ, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам.
Міністерство праці і соціальної політики
Напрями діяльності міністерства у сфері надання соціальних послуг інвалідам реалізуються згідно з Положенням про Міністерство праці і соціальної політики України № 1319 від 1 грудня 1997 р. їх зміст полягає у: розробці напрямів соціальної політики та проектів нормативно-законодавчих актів щодо організації соціального захисту; розробці цільових програм; забезпеченні спеціальними засобами пересування (виробництво, розподіл, контроль за реалізацією); забезпеченні інвалідів засобами протезування, індивідуальними механічними та електрифікованими засобами пересування і реабілітації; створенні спільно з Фондом соціального захисту інвалідів спільних підприємств для виготовлення згаданих вище засобів; забезпеченні інвалідів санаторно-курортним лікуванням; розвитку та зміцненні матеріально-технічної бази санаторіїв, упровадженні нових методів лікування; координації наукових досліджень з питань соціального захисту інвалідів, ветеранів війни і праці; організаційному забезпеченні працевлаштування та професійного навчання інвалідів, ветеранів війни та праці, створенні і розвитку відповідних спеціальних підприємств; координації діяльності органів соціального захисту населення з питань соціальної політики, надання методичної та практичної допомоги; контролі за наданням пільг населенню, передбачених чинним законодавством.
Соціальний захист осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи: здійснення заходів соціального захисту осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, розробка пропозицій про надання їм додаткових пільг та компенсацій; забезпечення виконання чинного законодавства та прийнятих урядом рішень стосовно соціального забезпечення і соціального захисту осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи; вивчення проблем, пов'язаних із пенсійним забезпеченням громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, надання їм пільг і компенсацій, надання необхідної методичної і практичної допомоги місцевим органам соціального захисту населення.
Соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів установами соціального захисту: розробка напрямів соціальної політики та проектів нормативно-законодавчих актів щодо розвитку різних форм соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян, громадян похилого віку та інвалідів; координація роботи органів соціального захисту щодо організації матеріально-побутового, культурного та медичного обслуговування непрацездатних громадян; розробка заходів щодо розвитку мережі установ соціального обслуговування населення (будинків-інтернатів, територіальних центрів тощо, підсобних господарств та лікувально-виробничих майстерень); методична та практична допомога місцевим органам соціального захисту населення щодо створення спеціалізованих служб надання соціальних та інших послуг громадянам похилого віку та інвалідам.
Соціальний захист на обласному рівні здійснюють управління соціального захисту населення обласних державних адміністрацій. Основні функції їх визначаються Типовим положенням про управління соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1996 р. № 60, яким передбачено: розвиток соціального забезпечення з метою задоволення потреб соціально незахищених громадян; створення системи адресної соціальної допомоги і підтримки малозабезпечених громадян і сімей з дітьми, які відповідно до законодавства мають право на її отримання; сприяння працевлаштуванню інвалідів, здійснення заходів щодо їх професійного навчання, забезпечення матеріально-побутового обслуговування інвалідів та пенсіонерів; здійснення контролю за наданням пільг громадянам, які відповідно до законодавства мають право на їх отримання; розширення і зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту населення, розвиток мережі будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, підвищення рівня обслуговування громадян, які перебувають у закладах соціального захисту; здійснення разом з установами місцевого самоврядування, управліннями і відділами державних адміністрацій та громадськими організаціями комплексних цільових програм, спрямованих на поліпшення соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці, поліпшення обслуговування самотніх непрацездатних людей, громадян похилого віку, розвиток мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів і надомних форм обслуговування, будівництво спеціальних житлових будинків для цієї категорії населення; організація надання протезно-ортопедичної допомоги населенню і забезпечення інвалідів засобами пересування.
На районному рівні соціальний захист здійснюють управління соціального захисту населення районної державної адміністрації. Основні завдання та функції управлінь з роботи з інвалідами визначаються Типовим положенням про управління соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №461.
Напрями роботи: реалізація державної політики у сфері соціального захисту громадян на території району; правильне і своєчасне призначення і виплата встановлених законодавством державних пенсій і допомоги; забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації, які відповідають їхнім здібностям і можливостям; здійснення разом з відповідними місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та всебічний розвиток надомних форм їх обслуговування, здійснення контролю за наданням послуг із соціального захисту.
Завдання і функції: вирішення питань соціального захисту, надання пільг, субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг (у разі відсутності відповідного відділу державної адміністрації) ветеранам війни і праці та інвалідам; призначення державних пенсій та допомог, перерахунок раніше призначених пенсій та допомоги, видача пенсійних посвідчень; підготовка пропозицій місцевим радам щодо встановлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, разом з відповідними державними органами і громадськими організаціями здійснення працевлаштування інвалідів, сприяння створенню виробництв, цехів і дільниць, призначених для використання їхньої праці, професійно-технічного навчання та перекваліфікації інвалідів, перевірка на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності умов праці інвалідів і можливість використання їх на роботі згідно з трудовими рекомендаціями медично-соціальної експертної комісії, направлення інвалідів для навчання у навчальних закладах сфери соціального захисту населення; організація матеріально-побутового обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, ведення обліку і видання інвалідам та пенсіонерам путівок на санаторно-курортне лікування, забезпечення інвалідів транспортними засобами в установленому порядку; аналіз стану надання встановлених законодавством пільг соціально незахищеним громадянам, здійснення комплексних програм, заходів соціальної підтримки; створення мережі та організація роботи територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів, відділень денного і стаціонарного перебування та надання соціальної допомоги їм вдома, центрів соціальної реабілітації, магазинів, пунктів харчування малозабезпечених громадян та інших підприємств комунально-побутового обслуговування, у тому числі з наданням платних послуг, спеціальних житлових будинків з комплексом служб соціально-побутового і медичного призначення, контроль якості та своєчасності надання послуг щодо соціального захисту; ведення обліку осіб, які потребують влаштування до будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, оформлення необхідних документів для їх влаштування до цих закладів, надання допомоги в організації роботи будинків-інтернатів (пансіонатів), розташованих на території району; забезпечення надання адресної цільової грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, а також допомоги сім'ям з дітьми; здійснення в установленому порядку компенсаційних виплат малозабезпеченим громадянам; внесення відповідно до чинного законодавства пропозицій щодо встановлення піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров'я потребують догляду; проведення обліку осіб, які потребують протезно-ортопедичної допомоги, і сприяння їм у протезуванні; сприяння громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у наданні соціальної допомоги ветеранам, інвалідам та громадянам похилого віку.
Установи соціального обслуговування інвалідів будинки-інтернати
Профілізація інтернатних установ: пансіонати для ветеранів війни та праці (14); будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів (57); спеціальні будинки-інтернати (3); психоневрологічні інтернати (145); дитячі будинки-інтернати (57).
Основною категорією інвалідів, які проживають в інтернатних установах системи соціального захисту, є інваліди з психічними захворюваннями. У системі на сьогодні діють 145 психоневрологічних інтернатів, в яких проживає 28 тис. інвалідів старших 18 років. В 57 дитячих будинках-інтернатах на повному державному утриманні перебуває 8 тис. дітей. До будинків-інтернатів приймають на повне державне забезпечення громадян похилого віку (жінок з 55 років, чоловіків з 60 років) та інвалідів І і II груп старших 18 років. Контингентом психоневрологічних інтернатів є інваліди І і II груп з психічними захворюваннями старші 18 років і психічно хворі громадяни похилого віку (жінки з 55 років, чоловіки з 60 років). До дитячих будинків-інтернатів приймають дітей віком від 4 до 18 років з аномаліями розумового і фізичного розвитку.
Типи дитячих будинків-інтернатів: для дітей з фізичними вадами і нормальним інтелектом шкільного і дошкільного віку, в яких значно утруднене або неможливе самостійне пересування і які частково себе обслуговують; для дітей-імбецилів, фізично здорових, шкільного та дошкільного віку, які можуть самостійно пересуватися, самообслуговуватися; для фізично здорових дітей з глибокою розумовою відсталістю в ступені ідіотії, які можуть самостійно пересуватися; для ліжково-хворих дітей різного ступеня розумової відсталості, які страждають важкими порушеннями нижніх та верхніх кінцівок, не можуть самообслуговуватись і самостійно пересуватися.
На думку укладачів державної доповіді "Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами" (ст. 56) в Україні є необхідність переорієнтації діючої системи соціальних послуг з переважно інституційної моделі на модель послуг на рівні громади або вдома у клієнта. Не відкидаючи в цілому потреби в існуванні інституцій за умов складної економічної ситуації, необхідно сприяти забезпеченню права громадянина на вибір виду послуги. Хоча окремі моделі соціальних послуг за місцем проживання демонструють їх ефективність, наявність їх досі суттєво не вплинула на реформування соціальних послуг в Україні.
Підприємства Українського виробничого протезного концерну "Укрпротез"
Для надання протезно-ортопедичної допомоги населенню в Україні у складі Українського виробничого протезного концерну "Укрпротез" функціонують 14 державних експериментальних протезно-ортопедичних підприємств, 17 виробничих дільниць, 10 ательє з надання малоскладної протезно-ортопедичної допомоги, якими щорічно обслуговується 1 млн. осіб. Підприємства і дільниці розташовані в обласних центрах і великих промислових містах, таких як Київ, Вінниця, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків та ін.
Протезно-ортопедичними підприємствами за індивідуальними замовленнями виготовляються протези верхніх і нижніх кінцівок, рати, тутори, ортези, корсети, ортопедичне взуття та специфічні засоби реабілітації. Наприклад, крісла-коляски для інвалідів різних типів можна придбати у Львівському підприємстві засобів пересування і протезування. Харківське протезно-ортопедичне підприємство виготовляє засоби реабілітації та малої механізації: манеж-ходунки різних модифікацій, стільці туалетні, підставки туалетні, столики приліжкові, умивальники пересувні та ін. Для придбання протезно-ортопедичних виробів, у тому числі за новими технологіями, ортопедичного взуття, інших засобів реабілітації інвалід має звернутися до медичного відділу одного з протезно-ортопедичних підприємств концерну "Укрпротез".
Одним з етапів процесу соціального обслуговування інвалідів є санаторно-курортне лікування. В Україні його потребують щороку близько 125 тис. інвалідів. У системі Міністерства праці та соціальної політики функціонують 5 спеціалізованих санаторіїв для оздоровлення та лікування близько 25 тис. інвалідів. Це Київський клінічний санаторій "Перемога", Одеський санаторій "Салют", Трускавецький санаторій "Батьківщина", Миргородський санаторій "Слава", Алуштинський санаторій "Ветеран". Крім цього, за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів на місцях здійснюється самостійне придбання путівок для інвалідів в інші санаторії України.
Місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються пансіонати, велика увага приділяється оздоровленню населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи. Враховуючи обмеженість фінансування, пріоритет надається санаторно-курортному лікуванню осіб, І категорії (інвалідів), які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та дітей-інвалідів, дітей-сиріт, дітей з хронічними захворюваннями, які проживають на забруднених радіонуклідами територіях. Так, на санаторно-курортне лікування дітей-інвалідів у 2003 р. було передбачено 15,2 млн. грн., що дало можливість оздоровити всіх бажаючих цієї категорії постраждалих.
Санаторно-курортний етап реабілітації дітей-інвалідів проводиться місцевими та дитячими санаторіями, підпорядкованими безпосередньо Міністерству охорони здоров'я, за такими спеціалізаціями: для дітей з дитячим церебральним паралічем, порушенням опорно-рухового апарату, хворих на туберкульоз.
Фонд соціального захисту інвалідів
Для фінансування державних соціальних програм підтримки і захисту інвалідів 18 липня 1991 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 92 створено Фонд соціального захисту інвалідів. Згідно з Постановою уряду "Питання Фонду соціального захисту інвалідів" від 11 липня 2002 р. № 954 Фонд е урядовим органом державного управління у складі Міністерства праці та соціальної політики України. Головними завданнями його роботи є:
· фінансування пріоритетних загальнодержавних програм та інших заходів соціального захисту, соціально-трудової та медичної реабілітації інвалідів і залучення їх до суспільно корисної діяльності;
· акумуляція благодійних коштів та коштів, надходження яких передбачено з усіх можливих джерел, а також від підприємств (об'єднань), установ, організацій на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, та інші соціальні заходи;
· контроль за додержанням підприємствами (об'єднаннями), установами й організаціями робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів;
· участь у визначенні нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Від стану дохідної частини державного та місцевих бюджетів залежить надання інвалідам пільг та компенсацій, передбачених законодавством України, а також рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Соціальні служби для молоді
Поява у нашій державі системи соціальних служб для молоді зумовила необхідність створення умов для використання збереженого інтелектуального та фізичного потенціалу дітей та молоді, розробки і впровадження у практику соціальної допомоги нових форм і методів роботи з цією категорією осіб. При цьому специфіка діяльності ССМ розглядалася не як альтернативна наявній системі спеціального навчання, виховання і соціального захисту, а така, що є допоміжною, з метою інтеграції дітей-інвалідів та молодих інвалідів у суспільство, створення для них рівних можливостей.
Протягом кількох років діяльність соціальних служб для молоді у напрямі соціальної підтримки дітей-інвалідів і молодих інвалідів здійснювалася відповідно до положення ст. 6 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" і Програми організації діяльності ССМ щодо соціальної роботи з дітьми і молоддю з особливими потребами. Програма передбачала розробку, впровадження і реалізацію регіональних соціальних програм з питань соціальної реабілітації дітей-інвалідів, розробку комплексу взаємопов'язаних заходів з метою ефективної соціальної реабілітації дітей-інвалідів; визначення трьох основних напрямів діяльності соціальних служб: соціальної профілактики, соціального обслуговування, соціальної реабілітації.
Професійна та добровільна діяльність, спрямована на гармонізацію особистості інваліда у суспільстві, здійснюється у загальному контексті роботи соціальних служб. Специфіка соціальної роботи реалізується на рівні індивідуальної роботи, коли враховуються особливі потреби дитини або молодої людини, специфіка рівня життєдіяльності, психофізичних можливостей, розвитку духовної та інтелектуальної сфер людини.
Основу соціального обслуговування інвалідів п соціальних службах для молоді становить мобілізація джерел психологічної, соціально-педагогічної та правової соціальної допомоги інвалідам та членам їхніх сімей. Реалізація цього напрямку роботи здійснюється через проведення соціально-педагогічного патронажу сім'ї, яка виховує дитину-інваліда; соціальну допомогу молодим інвалідам, які мають потреби у лікуванні, догляді, фінансовій підтримці; соціальну допомогу дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків. Отже, зміст соціальної допомоги молодим інвалідам полягає:
· у наданні соціальних послуг у нагляді і догляді за непрацездатними інвалідами молодого віку, забезпеченні їх продуктами харчування, ліками, одягом, наданні їм допомоги у пересуванні, бібліотечному обслуговуванні з залученням добровільних помічників;
· наданні інформаційно-консультативних послуг з правових питань, організації культурно-дозвільневої діяльності, медичної реабілітації, працевлаштуванні;
· наданні допомоги у вирішенні проблем соціальної адаптації та реадаптації, відновленні соціального здоров'я, розв'язанні проблем соціального неблагополуччя та соціальних відхилень, які є наслідком інвалідності через проведення індивідуального психологічного консультування, тренінгів особистісного зростання, консультацій з правових питань та ін.;
· стимулюванні само- та взаємопідтримуючої діяльності шляхом створення груп взаємодопомоги.
Чимало молодих інвалідів не можуть забезпечити себе матеріально через непрацездатність. Тому для них організовується клубна робота, заняття художньою творчістю, плідною працею. З цією метою проводяться курси з плетіння ґерданів, мережива, виробів з бісеру, виготовлення іграшок і штучних квітів. Творчі заняття справляють психолого-педагогічний вплив на особистість, сприяють згуртуванню інвалідів, об'єднанню їх у неформальні групи. Для молоді, яка має функціональні обмеження та вади психічного розвитку, соціальні служби організовують центри праці, творчі лабораторії, реалізують проекти з надомної праці. Такі форми роботи поліпшують соціальне самопочуття інвалідів, сприяють їх інтеграції у суспільстві.
Недержавні організації та установи інвалідів (НДО)
На думку експертів ООН, забезпечення участі людей у прийнятті рішень, які безпосередньо зачіпають їхні інтереси, — найважливіший принцип демократії. У цьому плані організації інвалідів виражають потреби своїх членів. До країн з висок ©організованою політикою щодо інвалідів Україну зараховують за критерієм наявності, активності та ролі у прийнятті рішень неурядових організацій.
У нашій країні громадські організації мають багаторічну історію. Вони відіграють велику роль у наданні соціальної допомоги інвалідам. Діяльність неурядових організацій інвалідів є важливим фактором допомоги у розвитку культури, освіти, охорони здоров'я, вирішенні їхніх проблем, їх соціалізації і залучення до активного суспільного життя. Тому органи виконавчої влади соціального захисту повинні бути зорієнтовані на найкращу взаємодію з громадськими організаціями інвалідів та різними благодійними організаціями.
Із загальної кількості в українському суспільстві громадських об'єднань, яких налічується близько 18 тис, понад 900 організацій зосереджують свою діяльність на проблемах інвалідів. Окрім можливостей вияву громадянської активності, ці неприбуткові об'єднання забезпечують робочі місця для певного контингенту людей, надають соціально важливі послуги інвалідам, таким чином сприяючи створенню умов для забезпечення життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями. Саме через ці організації здебільшого внутрішні бізнесові структури та міжнародні донори надають кошти для здійснення в Україні соціальних проектів.
Міністерством юстиції України з 1990 до 2002 р. зареєстровано 38 організацій, які об'єднують інвалідів. Органами юстиції на місцях здійснюється легалізація таких громадських організацій.
Найбільш тривалий час в Україні діють Українське товариство сліпих (УТОС) та Українське товариство глухих (УТОГ). Метою заснування їх у 1933 р. було організаційне об'єднання громадян з вадами зору та слуху, надання їм всебічної допомоги у професійній, трудовій і соціальній реабілітації, підвищення їхнього загальноосвітнього та культурного рівня.
УТОС та УТОГ протягом всього періоду свого існування займаються практичним вирішенням питань реабілітації осіб з вадами зору та слуху, основними з яких є: організація навчання робітничим та іншим професіям, працевлаштування на підприємствах товариств і підприємствах інших форм власності; проведення реабілітаційної роботи; розв'язання проблем інформаційного забезпечення та інтеграції інвалідів у навколишнє середовище; організація розроблення та виготовлення допоміжних технічних пристроїв.
Для всебічного обслуговування інвалідів УТОС та УТОГ створили розгалужену мережу навчально-внробничих підприємств і непромислових організацій, які спеціально пристосовані для роботи з інвалідами.
Чисельним об'єднанням інвалідів с Всеукраїнська організація інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (СОІУ). Метою діяльності організації є об'єднання інвалідів України в єдину структуру для ефективнішого розв'язання проблем осіб з обмеженими можливостями, створення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей, розвиток підприємницької діяльності як основи реабілітації, сприяння в працевлаштуванні інвалідів, розвиток мережі реабілітаційних центрів участь у розробленні законодавства з проблем інвалідів, а також здійснення міжнародної діяльності.
СОІУ складається з Кримського республіканського, 23 обласних, Київської, Севастопольської та Одеської міських, Ватутінського районного у м. Києві та 170 керівних осередків, які входять до його складу.
Членами СОІУ є 207 громадських об'єднань, зокрема, 7 всеукраїнських, 37 обласних, 120 міських та 43 районних. Всього ця організація інвалідів об'єднує близько одного мільйона інвалідів різних категорій.
Організація "Український конгрес інвалідів", зареєстрована Міністерством юстиції України 26 січня 1997 p., налічує чотири регіональних і сім міських відділень, 8 районних осередків у 17 областях України.
Основною метою їхньої діяльності є використання розумового і фізичного потенціалу людей з обмеженими функціональними можливостями для налагодження процесу особистої реабілітації, інтеграції інвалідів у суспільство, поступове забезпечення рівних можливостей для цієї категорії населення, сприяння захисту їхніх прав, створення умов для виконання людьми з обмеженими функціональними можливостями в повному обсязі своїх обов'язків як членів суспільства.
Активним учасником громадського руху інвалідів е Спілка шахтарів-інвалідів України, у складі якої налічується 300 тис. інвалідів. Основною метою її діяльності є соціальний захист зазначеної категорії осіб.
В Україні також діють ряд об'єднань інвалідів з числа військовослужбовців та ветеранів війни. Одним з них е Всеукраїнська організація інвалідів війни та Збройних Сил, легалізована 16 червня 1994 р. Міністерством юстиції України. Головною метою діяльності організації є сприяння органам державної влади та громадським організаціям у здійсненні заходів, спрямованих на охорону здоров'я та соціальний захист інвалідів з питань пенсійного забезпечення, матеріально-побутових умов життєдіяльності та сприяння підвищенню рівня їх добробуту.
До складу Всеукраїнської організації інвалідів війни та Збройних сил входять 10 обласних організацій, Київська, Севастопольська, 39 міських (на правах обласних), 89 районних організацій. Всеукраїнська організація інвалідів війни та Збройних Сил налічує у своєму складі 280 тис. інвалідів війни та вдів інвалідів.
Широкий громадський рух інвалідів в Україні забезпечує діяльність об'єднань інвалідів з числа осіб, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Міністерство юстиції зареєструвало такі об'єднання, як Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобиля, Міжнародна конфедерація інвалідів Чорнобиля, Міжнародний фонд інвалідів Чорнобиля "Чорнобиль-Надія", Всеукраїнська громадська організація інвалідів Чорнобиля "Прип'ять", Всеукраїнське об'єднання інвалідів Чорнобиля та війни "Відродження України", Всеукраїнська громадська організація інвалідів "Допомога інвалідам Чорнобиля".
Всеукраїнське благодійне об'єднання інвалідів Чорнобиля та війни "Відродження України" засноване у 1994 p., з метою захисту та соціальної реабілітації інвалідів з числа ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС та інвалідів війни і нараховує понад 200 тис членів.
Ряд неурядових організацій майже всіх регіонів України захищають права дітей-інвалідів. В останні роки помітно активізувався жіночий рух в Україні. Жіночі організації підтримують жінок з фізичними вадами у нових соціально-економічних умовах, допомагають їм розкрити і реалізувати свій потенціал у суспільно-громадському житті.
Одночасно відбувається процес зміни організації діяльності громадських об'єднань інвалідів для розв'язання проблем інвалідів, що визначає новий характер взаємодії органів державної влади та громадських організацій.
За рішенням 15 всеукраїнських та 10 регіональних організацій у вересні 2001 р. створено Всеукраїнське громадсько-політичне об'єднання "Національна Асамблея інвалідів України". Метою діяльності Асамблеї є об'єднання громадських організацій інвалідів, узгодження дій та консолідація зусиль, спрямованих на поліпшення становища інвалідів в Україні, захист конституційних прав інвалідів, підвищення їх ролі та соціального статусу в суспільстві. Одним із головних завдань є представництво конституційних прав і законних інтересів інвалідів та їх організацій у Верховній Раді України, Кабінеті Міністрів України, інших органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадських об'єднаннях.
Одним зі шляхів професіоналізації громадських організацій є їх участь у розробленні урядових програм, надання партнерських грантів для їх спільного виконання. Таким самим чином утверджується партнерство українських громадських організацій із західноєвропейськими (за сприяння Демократичної програми ТАСІС), канадськими (за сприяння Канадського агентства міжнародного розвитку), американськими (Каунтерпарт Альянс) та іншими організаціями.
Накопичений міжнародний і вітчизняний досвід свідчать про те, що ефективне вирішення тих чи інших проблем реальне лише в межах моделі, де органічно поєднана зацікавлена, цілеспрямована політика держави, її правові, економічні, організаційні й наукові можливості, з одного боку, та ініціатива, інтереси відповідної соціальної групи населення — з іншого.
Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає механізм соціального партнерства держави та громадських організацій інвалідів.
У загальнодержавному процесі розв'язання проблем інвалідів їх організації можуть і повинні виконувати специфічні функції, які державні інститути або просто не в змозі виконати, або виконують з набагато меншим ефектом. Саме на цьому поділі та взаємному доповненні функцій і має засновуватися соціальне партнерство держави та організацій інвалідів у розв'язанні соціальної проблематики інвалідів.