Вірш: Ольга Яворська “Крути”

 

День помирав, як недобитий лебідь,

Ніч перейняла невимовний біль.

Здригнулись зорі в сполотнілім небі

І тихо падали в криваву заметіль.

Стогнали Крути і молився вітер,

Цілуючи скривавлені сліди:

Вас мало, діти, вас так мало, діти,

Супроти п’яної московської орди.

В пекучий сніг... Навзнак. Не на коліна.

Заплакав місяць в зоряну блакить.

Всі – як один… Кріпися Україно,

Хоч їхня смерть вовік не відболить.

 

 

Р† ведучий: ВВЛиш частина студентського куреня врятувалася. РћРґРЅС–, що були РЅР° крайньому лівому крилі, минули станцію, СЏРєСѓ зайняв РІРѕСЂРѕРі. Рђ, ті, що були ближче залізничного насипу, РЅРµ знали РїСЂРѕ те, що РІРѕСЂРѕРі уже РЅР° станції. Р’РѕРЅРё РЅРµ здавались. Про­бували ще пробитись. Кількох із РЅРёС… закололи матроси шти­ками. 35 дісталися РІ полон. РњС–Р¶ РЅРёРјРё - 7 поранених.

 

ІІ ведучий:В РЈСЃС–С… полонених привезли РЅР° станцію. Почався РґРѕРїРёС‚ С– згущання озвірілих червоногвардійців. Р— нелюдською люттю били при­кладами, кулаками, нагаями. Здоровенний червоногвардієць С–Р· РґРёРєРёРј завзяттям РІРёСЃРјРёРєРЅСѓРІ волосся Р· голови студента, при­говорюючи: “Тепер будеш знати, СЏРє СЂСѓРєРё РЅР° пролетарів підні­мати. Далі РґРёРєСѓРЅ С–Р· страшною лайкою вдарив кулаком РїРѕ оку­лярах. Розбите скло погрузло РІ оці. Нещасний РїСЂРѕСЃРёРІ добити Р№РѕРіРѕ. “Підожди СЃСѓРґСѓ! РЈ нас без СЃСѓРґСѓ РЅРµ можна, – єхидно посміхався солдат.

 

Пісня: “Прощався стрілець із своєю ріднею”.

Р† ведучий:ВВ РЈ березні 1918 СЂРѕРєСѓ після звільнення Києва РІС–Рґ більшовиків, було вирішено відшукати тіла полеглих РїС–Рґ Крутами С– похова­ти РІ столиці України – Києві. Це було нелегкою справою, Р±Рѕ спільного місця поховання РІ Крутах РЅРµ було: більшовики РЅРµ дозволяли селянам С–Р· найближчого села поховати розстрі­ляних С– забитих. Окремих селяни хоронили потайки РІ СЂС–Р·РЅРёС… місцях, але більшість самі москалі засипали РІ кількох ямах С– зрівняли землею.

 

ІІ ведучий:В Р’СЃС–С… полеглих було знайдено небагато. 19 березня 1918 СЂРѕРєСѓ приїхав РґРѕ Києва СЃСѓРјРЅРёР№ потяг Р· віднайденими тілами полеглих. Родичі, РґСЂСѓР·С–, знайомі прийшли розпізнавати тіла. РўР° пізнати було тяжко. Р’СЃС– були РїРѕ звірячому замордо­вані. Тіла віднайдених крутянських героїв було поховано Сѓ спільній могилі РЅР° кручі Аскольдового кладовища.

 

Мелодекламація (соло на скрипці М. Скорик “Мелодія”), новела В.Поліщука “Над свіжою могилою”.

ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВ Стою над свіжою могилою юнаків С– тихо СЃСѓРјСѓСЋ... Пере­глядаю написи РЅР° стрічках РІС–РЅРєС–РІ... “Синам України – бор­цям Р·Р° С—С— волю”.

ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВ “За честь С– волю України, що віддали життя РїС–Рґ Кругами”. Р† багато інших написів. Ще більшим СЃСѓРјРѕРј РІС–С” РѕРґ тих слів, правдивих 1 шаблонних...

ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВ Двоє людей РІ селянських свитках плачуть: С—С… діти РІ землі... Розглядаю Р·РЅРѕРІСѓ написи, стрічки, РІС–РЅРєРё. Стрічки білі, чер­воні, жовто-блакитні.

ВВВ ВВВ ВВВВВВВВВВВВВВ РћСЃСЊ РѕРґРЅР° простенька стьонжечка, РІРёРґРЅРѕ, зроблена тут, РЅР° СЃРєРѕСЂСѓ СЂСѓРєСѓ. Напис хімічним олівцем біжить нерівними кара­кулями. Читаю.

“Милому моєму Грицеві від його Олесі”. Наче трохи обірвалось всередині. То певно найкращі мрії і надії прийшлось розбити. Так-то зустріло суворе жит­тя ще юну людину.

 “А вже молодого студента не будуть більш хвилювати – ні життя, ні боротьба, ні кохання,” – читаємо далі оці не­сміливі каракульки. Певне вийшли вони з-під руки, обмитої дужими сльозами.

 

Пісня “Ой у полі могила”.