Політичне та економічне життя в УРСР в 1964–1985 роках
Ідеологічні орієнтири партійно-радянського керівництва та зміни у його структурі. Конституція УРСР 1978 р.
Із приходом до влади в СРСР Леоніда Брежнєва (1964 р.) країна повернула від курсу реформ до консервації. Цей період дослідники ще нарікають неосталінським. Реформи в політико-ідеологічній сфері були оголошені недоцільними. Небачених до цього висот досяг вплив партійно-державного апарату: номенклатура перетворилася на новий правлячий клас радянського суспільства. Ради (від сільської до Верховної) фактично нічого не вирішували, адже вибори призначалися “зверху” і контролювалися комуністичною партією. Її лідери – від секретаря районного комітету до першого секретаря Центрального Комітету – були повноправними господарями на своїй території. 7 жовтня 1977 р. Верховна Рада СРСР затвердила це становище у новій Конституції Радянського Союзу. В Український РСР відповідна конституція була затверджена 20 квітня 1978 р.
Спроби реформування економіки в другій половині 1960-х років. Економічне становище УРСР у 70-ті – на початку 80-х рр. XX ст. Матеріальний рівень життя населення.
На початку 1960-х рр., економічні реформи, започатковані М. Хрущовим у 1953-1958 рр., захлинулися. СРСР стояв перебував у стані економічної кризи і ледь не колапсу всієї системи свого “народного господарства”. У країні знову заговорили про голод. У 1963 р., маючи свої багаті чорноземи, Радянський Союз змушений був закуповувати зерно за кордоном. Тому в 1965 р. ЦК КПРС ухвалив низку постанов, які реформували принципи матеріального стимулювання та організацію виробництва підприємств промислового та аграрного сектора. Проте не скрізь реформи проходили успішно і пробуксовували переважно через те, що біля керма на місцях сиділи люди, яким була більше до вподоби сталінська тоталітарна економічна модель по викачці ресурсів із населення. Окрім цього, в Україні почали експериментувати з великими промисловими будовами хімічних та енергетичних об’єктів, водосховищ тощо (т.зв. “гігантоманія”). Тим часом матеріальне становище населення зростало повільно. Багато хто в Україні переїжджав до міст. Ще на початку “брежнєвського” періоду Українська РСР перетворилася із аграрно-індустріальної на індустріально-аграрну країну. Але складними залишалися житлова проблема, питання дефіциту багатьох товарів та їхньої якості.
2. Соціальне та моральне становище українського суспільства в добу “застою”
Зміни в соціальній та у національній структурі населення. Здобутки і проблеми розвитку соціальної сфери.
Привілейоване становище партійно-радянської номенклатури.
Повсякденне життя населення. Моральний стан радянського суспільства.
Основною демографічною зміною, яка сталася упродовж 1960-1980-х рр. в Україні, було скорочення частки українців у республіці. Передусім це було пов’язано з курсом русифікації, який активно стала запроваджувати КПРС. Так, із 1959 по 1989 р. частка українців скоротилася з 76,7% до 72,1%, а частка росіян збільшилася з 16 до 22%.
У соціальному плані спроби компартії забезпечити гідну оплату праці трудящих і медичне обслуговування дали перші результати, втім громадяни СРСР (УРСР) істотно відставали за цими показниками від багатьох країн світу. До того ж, у 1970-х рр. країна жила на “нафтодолари”, тобто фактично за рахунок майбутніх поколінь і нещадного використання сировинних ресурсів республік СРСР.
У привілейованому становищі перебувала партійна номенклатура. Партійні діячі не знали, що таке дефіцит, низький рівень медичного обслуговування чи заборонений відпочинок. Вони користувалися персональними авто, дачами, базами відпочинку тощо. Решта населення жило від вихідного до вихідного, ходило із прапорами на демонстрації “під дату” і вважало за щастя відпочинок на природі за містом чи селом. Моральний стан українського суспільства був справді схожий на “застій”, адже здавалося, що країна не рухається ані вперед, ані назад.