Лексико-семантична система мови 9 страница
Методи дослідження мови
родовому відмінку). Насправді між цими фразами є суттєві відмінності. У першому випадку маємо родовий відмінок суб'єкта, у другому — родовий об'єкта, а третя фраза — двозначна (не зрозуміло, хто кого запросив — кіноактор запросив чи запросили кіноактора).
Трансформаційний аналіз
Пошуки подолання недоліку методики БС зумовили появу трансформаційного аналізу.
Трансформаційний аналіз — експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.
Методику трансформаційного аналізу опрацювали і ввели в наукову практику на початку 50-х років XX ст. 3. Харріс і Н. Хомський. Суть цієї методики полягає в тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їх еквівалентність іншим за будовою структурам, тобто можливість однієї структури перетворюватися на іншу (наприклад, активна конструкція може трансформуватися в пасивну).
Трансформаційний аналіз ґрунтується на уявленні, що в основі будь-якої складної синтаксичної структури лежить проста, через що за допомогою невеликого набору правил перетворень можна з простих структур вивести складні. Отже, синтаксична система мови має кілька підсистем, з яких одна є вихідною (ядерною), а всі інші — похідними. У ядерну підсистему входять елементарні речення, які позначають найпростіші ситуації. Складні типи речень утворюються з ядерного шляхом різних трансформацій. Представити синтаксичну структуру речення — означає визначити ядерні типи, що лежать у його основі, і показати, внаслідок яких трансформацій воно виникло.
Для трансформаційної методики дуже важливим є питання, що вважати критерієм еквівалентності трансформацій, тобто які перетворення можна кваліфікувати як трансформації, а які ні. Таким критерієм є відношення домінації (підпорядкування) між безпосередніми складниками в реченні. Якщо між словами чи у випадку зміни основи слова в процесі трансформації між коренями різних слів у фразі залишаються ті
Методологія мовознавства
самі зв'язки, то дані перетворення можна вважати трансформами. Для ілюстрації наведемо чотири фрази і графічно зобразимо зв'язки між їх безпосередніми складниками:
Водій відчиняє двері
І____* і_____*
Двері відчиняються водієм
І___________* і___________*
Відчинення дверей водієм
І ' * т
Відчинення дверей водія
І____Я__*
Усі ці структури, крім останньої, є трансформами першої фрази. Остання фраза не є трансформом першого речення, оскільки тут є безпосередній зв'язок між словами дверей і водія, якого в першому реченні не було. Перетворення в процесі трансформаційного аналізу графічно зображується стрілочкою (-*): Водій відчиняє двері —> Двері відчиняються водієм. Якщо ліву частину можна перетворити на праву, то можлива й зворотна трансформація. Тоді стрілка матиме два спрямування: Водій відчиняє двері <-> Двері відчиняються водієм. Формально (узагальнено) наведені вище трансформації можна записати так:
"№* ~ [мкмім} '
де N — іменник, V — дієслово, № — віддієслівний іменник, п, £, і — називний, родовий, орудний відмінки, раз — пасивна форма дієслова, 1, 2 — порядкові номери іменника згідно з вихідною фразою, У3 — дієслово в третій особі.
Уважний аналіз виконаних вище трансформацій свідчить про те, що в трансформах вихідної фрази не тільки не змінюються безпосередні зв'язки, а й не змінюються основи (корені) лексичних одиниць.
Трансформаційний аналіз долає недоліки аналізу за безпосередніми складниками. Перетворивши формально нерозрізнювані фрази Спів пташок, Вивчення мови,
Методи дослідження мови
Запрошення кіноактора в їх трансформи, наочно побачимо їх відмінності:
Спів пташок —> Пташки співають
ед, -> мпуг Вивчення мови —> Мова вивчається
**№е -> мпура8 Запрошення кіноактора —> Кіноактор запросив
яН*е -> "пУг Запрошення кіноактора —» Запросили кіноактора
М%Мд->УМд
Як бачимо, відмінності між першою і другою фразою формально описуються і неоднозначність третьої фрази знімається трансформаційним аналізом. Таким чином, загальне завдання трансформаційного аналізу полягає в тому, щоб шляхом перетворень описати безліч висловлень певної мови як похідних від порівняно невеликої кількості ядерних конструкцій. Твердження, що в основі багатоманітності синтаксичних типів у природних мовах лежить відносно проста система ядерних типів, перетворюваних за допомогою невеликого числа трансформаційних правил, стала відправною точкою для розвинутої Н. Хомським концепції поро-джувальної граматики.
Трансформаційний аналіз використовують у лінгвістичних дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, лексичної семантики. Останнім часом із розширенням трактування трансформацій за рахунок зняття з визначення трансформації умови незмінності лексичного складу речення й умови незмінності синтаксичних відношень між словами сфера застосування трансформаційного аналізу значно розширилася.
Так, за допомогою трансформаційного аналізу легко розмежовують назви істот і неістот. Пор.: Іван іде з другом -* Друг іде з Іваном і Іван іде з палкою —> *Палка іде з Іваном; Іван убитий ворогом —> Ворог убив Івана і Іван убитий ножем —> *Ніж убив Івана (тут правильною є трансформація X убив Івана ножем); Стіл накритий офіціантом —> Офіціант накрив стіл, Стіл накритий скатертиною —> ^Скатертина накрила стіл (правильно: X накрив стіл скатертиною).
Методологія мовознавства
Трансформаційний аналіз часто дає змогу розкрити тонкі семантичні відмінності, приховані від дослідника в разі використання інших методів. Наприклад, В. Б. Касевич виявив, що висловлення на зразок Птах летить і Камінь летить розрізняються виключно значеннями «контрольованість/неконтрольо-ваність дії» дієслова летіти. Висловлення Птах летить допускає цільову й інфінітивну трансформацію (Птах летить, щоб нагодувати пташенят, Птах летить нагодувати пташенят), чого не допускає фраза Камінь летить (*Камінь летить, щоб ударити хлопця, *Камінь летить ударити хлопця). Дієслівний предикат першого висловлення може мати повну видову парадигму (Птах летить. Птах прилетів тощо) і може утворювати делімітативи (Птах політав), що не характерно для фрази Камінь летить [Касевич 1988: 119]. Різні ядерні конструкції при трансформації завжди дають різні структури. Пор.: Микола працює добре —> Миколі працюється добре. Станок працює добре —» *Станку працюється добре. Микола схопився рукою за стіл, щоб не впасти, *Рука вхопилась за стіл, щоб не впасти [Бацевич, Космеда 1997: 99—100].
Трансформаційна методика знайшла застосування в теорії і практиці машинного перекладу. Опрацьовані такі програми, за якими спочатку речення трансформуються в їх інваріанти (ядерні речення, глибинні структури), яких у мові в декілька разів менше, ніж варіативних конструкцій, а вже до ядерних речень даються іншомовні відповідники. Елементи трансформаційного аналізу здавна використовують у шкільному викладанні рідної та іноземної мов. Так, скажімо, учням важко розрізняти додаток і неузго-джене означення. За допомогою простої трансформації іменника в прикметник ці труднощі усуваються: якщо іменник трансформується в прикметник, то це означення, якщо — ні, то це додаток (учитель школи -» шкільний учитель; прибуття поїзда —> *поїздне прибуття). Можна згадати також широко застосовувану в школі трансформацію дієприкметникових і дієприслівникових зворотів у підрядні речення і навпаки, а також трансформацію різних конструкцій у синонімічні (ііге Ьоок о/ Оге зіийепі —> ііге зіийепі'з Ьоок тощо).
Методи дослідження мови
Компонентний аналіз
Для дослідження змістового аспекту значеннєвих одиниць мови найефективнішим є компонентний аналіз.
Компонентний аналіз — система прийомів лінгвістичного вивчення значень слів, суть якої полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти, які називають семами, семантичними множниками і, зрідка, маркерами.
За цими ознаками (компонентами) лексичні одиниці різняться між собою або об'єднуються. Виділення в лексичній одиниці складових елементів здійснюється шляхом зіставлення її з іншими одиницями, які мають з нею семантичну спільність.
Зокрема, всі терміни спорідненості описують за допомогою трьох компонентів: стать (Ч — чоловіча, Ж — жіноча), характер спорідненості (П — пряма, Н — непряма), покоління (умовно виділимо п'ять поколінь і позначимо їх відповідно цифрами: 1 — покоління, від якого ведуть відрахунок, я і представники мого покоління, 2 — покоління батьків, 3 — покоління дідів, -2 — покоління дітей, -3 — покоління онуків). Відповідно слова спорідненості в термінах компонентного аналізу будуть описані так:
батько — ЧП2
мати — ЖП2
дідусь —ЧПЗ
сестра —ЖН1
син — ЧП-2
внучка — ЖП-3
дядько — ЧН2
тітка — ЖН2
племінник —ЧН-2 і т. д.
Основи компонентного аналізу заклали В. Потьє та А. Греймас. Поштовхом для його виникнення послужила розроблена М. С. Трубецьким методика опози-тивного аналізу у фонології, за якою шляхом протиставлення фонем виділялись їх ознаки. Згодом цю методику застосував Р. О. Якобсон у граматиці при описі відмінкових значень. Перенесена на вивчення лексичної семантики, ця методика отримала назву компонентного аналізу, що цілком обґрунтовано, оскільки на лексико-семантичному рівні компонентний аналіз суттєво відрізняється від подібного аналізу у фонології: тут кількість диференційних ознак значно більша і во-
Методологія мовознавства
ни неоднорідні за ступенем узагальнення (що більш узагальнені ознаки, то менше їх число, що конкретніші семантичні ознаки, то більше їх число).
Перші спроби компонентного аналізу було зроблено на предметно-логічній основі, що з лінгвістичного погляду не зовсім коректно. Останнім часом усе більшого поширення набув компонентний аналіз на суто лінгвістичній основі — парадигматичній і синтагматичній (дистрибутивній).
Для компонентного аналізу важливим є встановлення не тільки сем, а й їх структурної організації, тобто місця і ваги кожної семи в компонентній (семній) структурі значення, оскільки простий перелік сем не дає вичерпного уявлення про смисловий зміст значення слова, який залежить також від структурної організації сем, їх способу групування, тобто від місця кожної семи в структурі значення, від векторних відношень між ними тощо. Структурна організація компонентів у значенні слова визначається на основі синтактичних властивостей слова (сполучуваності), які є синтагматичними експонентами сем, а вага сем у компонентній структурі значення — частотністю слів, які сполучаються з аналізованим словом і є експлікантами певних сем. Тому нині компонентний аналіз застосовується не в чистому вигляді, а в поєднанні з дистрибутивно-статистичним. У дослідженні семантичних ознак конкретних, логічно зіставлюваних слів невеликих (особливо, закритих) лексико-семантичних груп (терміни спорідненості, види транспорту, темпоральна, метеорологічна лексика, дієслова переміщення тощо) доцільним є використання компонентного аналізу опозитивного (бінарного) типу, а у вивченні синонімічних і абстрактних слів ефективнішим є компонентний аналіз, поєднаний з дистрибутивно-статистичним.
Компонентний аналіз вигідно відрізняється від інших способів опису семантики слова, оскільки він може бути представлений у вигляді таблиць, де по вертикалі розташовуються аналізовані слова, а по горизонталі — назви семантичних ознак. На перетині слів і ознак ставиться +, якщо ознака наявна, або —, якщо ознаки в значенні слова немає. Проілюструємо це на деяких дієсловах зі значенням переміщення (див. таблицю).
Оскільки число компонентів є значно меншим від числа значень слів, то опис лексичних значень за допомогою компонентного аналізу є економним, компакт-
Методи дослідження мови
| \. семи | 'одно- | 'різно- | 'інтен- | ||||
| 'перемі- | 'повіт- | ||||||
| ^ч. | земля | вода | Пд> | спрямо- | спрямо- | сив- | |
| слова ^ч^ | Ря | ваність' | ваність' | ність* | |||
| йти | + | + | — | — | + | — | — |
| ходити | + | + | — | — | — | + | — |
| бігти | + | + | — | — | + | — | + |
| плавати | + | — | + | — | — | + | — |
| летіти | + | — | — | + | + | — | — |
ним і зручним. Необмежену кількість словесних значень можна описати і систематизувати у вигляді обмеженого числа тих самих компонентів.
Не всі семи за своєю природою і функціями є однаковими. Розрізняють такі види сем: класема, архісе-ма, диференційна, інтегральна, ймовірнісна (потенційна), граду альна (їх кількісна і якісна характеристика в різних лінгвістичних джерелах не збігається) семи. Класема — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частин мови (предметність, ознака, дія тощо). її ще називають категоріальною се мою, Архісема — сема, спільна для певного лек-сико-семантичного поля чи тематичної групи (час, погода, переміщення, почуття тощо). Диференційна сема— сема, за якою розрізняють значення (дифе-ренційною семою для йти і бігти є інтенсивність, для йти і ходити — односпрямованість/різноспрямова-ність). Інтегральна сема — сема, спільна для двох чи більше значень (так, їхати, ходити, бігти мають інтегральну сему 'місце переміщення — земля', бігти і летіти — 'односпрямованість'; інтегральною завжди є архісема). Ймовірнісна, або потенційна сема — сема, яка не характеризує предмет чи взагалі поняття, позначене аналізованим словом, а може виявлятися в певних ситуаціях. Так, психолінгвістичний експеримент показав, що слово начальник асоціюється з такими ознаками, як «товстий», «злий», «нервовий», професор — «в окулярах», «старий», «розумний», студент — «веселий», «компанійський». Слово собака9 як свідчать певні вирази, має потенційну сему «погане ставлення до неї» (собачий холод, собаче життя), слово осел асоціюється з тупістю (дурний як осел і зослити). Зрозуміло, що не кожен начальник товстий чи злий, не кожен професор старий і ходить в окулярах, не ко-
Методологія мовознавства
жен студент компанійський, далеко не до кожного собаки погано ставляться (переважно буває навпаки) і ніби немає підстав уважати осла тупою твариною, як змію — розумною, однак такі семи в названих словах приховані й інколи дають про себе знати.
Градуальна сема — сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї самої ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах. Так, скажімо, слова літеплий, теплий, жаркий, гарячий протиставлені між собою градуальною семою: різняться ступенем вияву ознаки тепла.
Методика компонентного аналізу передбачає не тільки розщеплення значень на складники, а й їх синтез.
Компонентний аналіз застосовують не лише в теоретичних дослідженнях лексичної семантики. Він широко використовується в лексикографії. Новий тип тлумачних словників, де значення слів тлумачаться в термінах семного (компонентного) аналізу, вигідно відрізняється від традиційних адекватною, об'єктивною і вичерпною семантизацією. У дотеперішніх тлумачних словниках траплялися випадки тлумачення одного невідомого через інше невідоме (на зразок лінгвістика — мовознавство). У словниках, укладених на основі компонентного аналізу, кожне значення слова буде тлумачитися як сума його сем. Першою спробою створення такого словника є «Частотний словник семантичних множників російської мови» Ю. М. Караулова, який вийшов у Москві в 1980 р.
Зроблено спроби використати компонентний аналіз для комп'ютерного перекладу. У Московському лінгвістичному університеті опрацьована програма, за якою з мови на мову перекладаються лише семи. При введенні слів у комп'ютер їх значення розщеплюються на семи, далі семи однієї мови перекладаються се-мами іншої мови, після чого відбувається синтез перекладених сем.
Елементи компонентного аналізу використовують у методиці викладання мов. У вивченні синонімів часто виникає необхідність виділити в них семантичні нюанси, якими вони різняться. Найкраще це зробити в термінах компонентного аналізу. Для того, щоб розкрити семантичну неадекватність іншомовного слова та його корелята в рідній мові, найефективнішим також буде виявлення розбіжних сем.
Методи дослідження мови
Соціолінгвістичні і психолінгвістичні методи
Методи соціолінгвістики — синтез лінгвістичних і соціологічних процедур.
Серед них виділяють методи польового дослідження (методика збирання матеріалу) і методи соціолінгвістичного аналізу зібраного матеріалу (обробка інформації). До перших належать різні форми опитування (анкетування, інтерв'ювання), а також безпосереднє спостереження, експериментування, вивчення документальних джерел (матеріалів перепису населення, статистичних та інших довідників). Дослідник повинен прагнути отримати якомога повнішу інформацію про об'єкт дослідження.
Найпоширенішим прийомом збору матеріалу є анкетування. Анкета повинна мати три частини — вступну, соціологічну і власне лінгвістичну. У вступній частині викладають суть і мету опитування. Соціологічна частина анкети містить запитання соціодемографічного і біографічного характеру про інформанта (стать, вік, національно-мовна належність, професійний статус, культурно-освітній рівень тощо). Власне лінгвістична частина охоплює запитання, на основі яких проводять дослідження і роблять узагальнення.
Анкетування необхідно поєднувати зі спостереженнями. Спостереження допомагають зіставити інформацію, яку дає респондент, з об'єктивними фактами. В анкеті, скажімо, дають правильні відповіді про наголошування слів, їх граматичні форми, сферу застосування лексичних одиниць тощо, а в мовленні в цих самих випадках припускаються помилок. Дослідники давно вже помітили, що в анкетах інформанти намагаються завжди навести нормативні форми, тоді як у спонтанному мовленні не так пильно стежать за культурою мовлення і припускаються значно більше помилок, ніж в анкетах.
Однією з форм спостереження є інтерв'ю. Тут поєднується опитування і спостереження: слухаючи відповіді інформанта, інтерв'юер може одночасно спостерігати за особливостями його мовлення. Інтерв'ю може бути індивідуальним і груповим, одноразовим і багаторазовим. Особливо цінним інтерв'ю є тоді, коли йдеться про ставлення опитуваного до предмета дослідження, оскільки з інтерв'ю можна отримати значно повнішу інформацію, ніж на основі анкет. Тут, у разі необхідності, можна уточнити відповідь і навіть почерп-
Методологія мовознавства
нути важливу інформацію із зовнішніх реакцій респондента. Так, скажімо, коли вивчають двомовність якогось індивіда, дослідник може розпитати про чинники, які зумовили його білінгвальну поведінку: як він ставиться до кожної з уживаних ним мов, якій мові і саме в якій ситуації надає перевагу і чому; як оцінює естетичний аспект мов, прогнозує подальше функціонування цих мов у певному соціумі в недалекому майбутньому тощо. Усе це дає змогу встановити ступінь відвертості, а отже — й об'єктивності відповідей.
Що стосується спостереження у то воно не є однорідним. Розрізняють два різновиди спостереження: включене і невключене. При включеному спостереженні, яке, по суті, перехрещується з інтерв'ю, дослідник виступає як один із безпосередніх учасників бесіди, але й водночас непомітно для всіх контролює хід бесіди. Мовлення учасників комунікативного акту записують на магнітофонну стрічку. Найефективнішим і найрезультативнішим включене спостереження є у випадках, коли інформацію збирають у малих групах людей — у сім'ї, серед друзів, у гуртках за інтересами тощо. У таких невеликих колективах, члени яких об'єднані спільними інтересами, а не формальними зв'язками, можна створити атмосферу невимушеності, що наближує до умов спілкування, характерних для природного мовлення.
При невключеному спостереженні дослідник стежить за мовним актом, але сам не бере в ньому участі.
Спостереження над мовленням інформантів треба проводити так, щоб усунути будь-який вплив експериментатора на їхню мовленнєву поведінку (для цього в окремих випадках навіть запис на магнітофонну стрічку доцільно робити приховано).
Зібраний матеріал опрацьовують і класифікують за наперед продуманою програмою. Великі масиви даних обробляють на комп'ютерах.
Найчастіше в соціолінгвістичних дослідженнях використовують корелятивний аналіз, який допомагає встановити такі взаємозв'язки досліджуваних ознак, де при зміні однієї ознаки змінюється середня величина іншої. Як вихідні беруть соціальні явища, а як залежні — мовні. Між ними може бути повна чи неповна функціональна залежність. Залежності визначають для кожної соціальної групи і коментують із соціолінгвістичного погляду. Скажімо, старше поколін-
Методи дослідження мови
ня вживає діалектизми більшою мірою, ніж молодше. Звідси констатують такий корелятивний зв'язок: зі зміною віку змінюється чисельність тих, хто користується в мовленні діалектом.
Для об'єктивності спостережень і узагальнень використовують статистичні методи. Оброблені дані представляють у вигляді таблиць і графіків взаємоза-лежностей, що робить результати дослідження конкретно наочними. Ступінь зв'язку між показниками таблиць і графіків вимірюється за допомогою різних коефіцієнтів кореляції, які можна відшукати в будь-якому статистичному довіднику [Шумарова 1992].
Суть психолінгвістичного методу полягає в тому, що з його допомогою передбачається обробка й аналіз тих мовних фактів, які можна одержати від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів. В основі використання психолінгвістичної методики в дослідженні мовних явищ лежить розуміння мови як системи, наявної в свідомості людини, що уможливлює звернення до мовця як експерта, здатного оцінювати мовні факти. У сучасному мовознавстві практикують два різновиди психолінгвістичних досліджень: а) дослідження фізіологічних реакцій організму людини у процесі и мовленнєвої діяльності (породження і сприймання мовлення); б) аналіз мовленнєвих реакцій та оцінок мовних явищ інформантами в умовах впливу на них мимовільних або цілеспрямованих мовленнєвих стимулів.
Суть першої методики полягає в реєстрації фізіологічних реакцій людського організму на певні мовленнєві стимули (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміна частоти пульсу тощо). Зокрема, за такою методикою О. Р. Лурія дослідив системну організацію музичної термінології. Декількаразове вимовляння експериментатором одного зі слів цієї тематичної групи (наприклад, скрипка) супроводжувалося подразненням шкіри реципієнта слабким електричним струмом. Прилади реєстрували розширення судин. Відтак називались інші слова, семантично пов'язані з лексемою скрипка (мандоліна, гітара, смичок, струна тощо) і семантично з нею не пов'язані (стіл, книжка та ін.) без їх супроводу електричним струмом. Семантично пов'язані зі скрипкою слова також викликали судинну реакцію, тоді як слова з інших тематичних
Методологія мовознавства
груп її не викликали. При цьому було відзначено, що чим сильніший семантичний зв'язок між словами, тим сильнішою (чіткішою) була реакція. Це уможливило встановлення лексичного обсягу досліджуваної групи слів і визначення ступеня семантичного зв'язку між ними.
Суть другої методики полягає ваналізі асоціацій, які викликають у реципієнта слова-стимули. Це так звані асоціативні експерименти. При вільному асоціативному експерименті реципієнти відповідають на слово-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли в свідомості за певний час (наприклад, за одну хвилину). Слова-реакції підраховують, розміщують за спадом частот і таким чином установлюється асоціативне поле слова. За цією методикою укладають словники асоціативних норм певної мови (див.: Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. — Львів, 1979; її ж Словник асоціативних означень іменників в українській мові. — Львів, 1989). Ось який вигляд має стаття літо в«Словнику асоціативних норм української мови» Н. П. Бутенко:
Літо (967) — тепле 286, жарке 110,тепло 99, сонце, сухе 47, зима ЗО, гаряче 27, сонячне 26, дощове 19, довге 18, коротке 16, відпочинок, холодне 13, осінь 11, канікули 10, веселе, море, чудове 9, гарне, жара 8, спека 7, жарко 6, добре, квіти, прекрасне, річка, хороше 4, весна, дощ, зелень, красне, пора року 3, бабине, відпустка, довгождане, загоряти, зелене, квітуче, краса, купатися, ласкаве, минуле, озеро, палюче, погане, радість, робота, світле, червоне, щасливе, щастя, щедре 2, без дощу, біля моря, болото, величне, вирішальне, в Криму, вода, вологе, в розпалі, вудка, город, гриби, день, дружба, запахи, засушливе, зрілість, кінчатися, корабель, красиве, купання, лагідне, лиман, літепло, літній, любов, люди, львівське, минуло, мокре, м'яке, ніжне, останнє, парасолька, південь, пісня, пляж, повітря, погода, поле, пора, похмуре, праця, приємне, пройдене, радісне, раннє, сад, свіжість, світ, світло, село, сесія, сміятися, спрага, спрагле, Сургут, табір, 1974 року, холод, червневе, шкільна бригада, яблука 1.
Вільний асоціативний експеримент із соматичною лексикою засвідчив такі різновиди асоціацій: 1) синтагматичні (волосся — довге, борода — сива, брови — густі, вуса — козацькі, стирчать, руки — робочі); 2) па-
Методи дослідження мови
радигматичні (голова — шия, груди — плечі; 3) тематичні (зуби — стоматолог); 4) фонетичні (губи — труби, коса — оса); 5) словотвірні (шия — нашийник, руки — наручники, голова — головоломка); 6) граматичні (кисті — кисть); 7) ремінісцентні (ніс — Буратіно, п'яти — Ахіллес, вуса — Дон-Жуан); 8) фразеологічні (лікоть — кусати, вуха — лапша, шкіра та кістки); 9) асоціації-персоналії (вуса — Шевчеко, ніс — Гоголь, брови — Брежнєв).
Як бачимо, слова можуть асоціюватися і за змістом, і за формою. Французький мовознавець Ш. Бал лі встановив таку закономірність: чим краще відомий реципієнтові зміст слова, тим інтенсивніше семантичні (змістові) асоціації відтісняють асоціації, що ґрунтуються на його звуковій формі [Балли 1955: 52—53].
Цілеспрямований експеримент полягає втому, що перед реципієнтом ставиться конкретне завдання, наприклад, підібрати означення до слів-стимулів, навести синоніми чи антоніми, утворити зі словами-ан-тонімами словосполучення, оцінити в певних балах семантичну близькість між словами, вставити пропущені слова, замінити в реченні слово, визначити за контекстом значення слова, дати малюнкові назву, продовжити (закінчити) речення тощо. Цілеспрямований асоціативний експеримент ефективно використовують у дослідженні семантичних зв'язків між словами (синонімічних, антонімічних, фразеологічних тощо). Сила семантичних зв'язків визначається частотою слів-ре-акцій зі словами-стимулами: чим частіше разом трапляються слова, тим сильніший семантичний зв'язок між ними. Так, зокрема, за допомогою цілеспрямованих психолінгвістичних експериментів М. П. Мура-вицька дослідила семантичні категорії в українській мові. Нею опрацьовано методику розмежування значень полісемічних слів, розмежування полісемії й омонімії, системного опису синонімії й антонімії [Муравицкая 1989]. За допомогою асоціацій можна також визначити семантичний обсяг слова. Чим більше асоціацій має слово, тим багатше його змістове наповнення.