Основи виробництва та його фактори

1. Кут нахилу ізокости за­лежить від цін на фактори виробництва. Оскільки Щ а = К/Ь, а в точ­ках перетину ізокости з осями К (Ь = 0) та Ь (К = 0) сукупні витрати (ТС) визначаються за формулами відповідно: а) для Ь = 0, ТС = РКК; * б) для К = 0, ТС = РЬЬ. То з цих формул знаходимо: К - ТС/ Рк, Ь = ТС/РЬ. Звідси: і§ а = К/Ь = • С/Рк х Р/ТС - Рь/Рк, що й треба було довести. З формули (7.6) випливає, що кут нахилу ізокости збільшу­ється при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу і, навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні ціни праці та зрос­танні ціни капіталу.

2.Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним
витратам факторії: виробництва.

3.Чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництві.

Як вже зазначалося, ізокоста — це множина альтернатив­них комбінацій витрат праці та капіталу, при яких витрати виробництва залишаються незмінними. Але яка ж з можливих комбі­націй забезпечить найбільший обсяг виробництва продукції? Для вирішення цього питання потрібно сполучити ізокосту з картою ізоквант.

53. Характеристика рівноваги виробника.

Рівновага виробника — це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні.у виробничому процесі. Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точ­ку (т. А на рис. 7.11). Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням цін праці та капіталу, а нахил ізокванти — граничною нормою техно­логічного заміщення, то умову рівноваги можна записати як рівність: МКТ8ІК = Р,/Рк. А оскільки МКТ8ІК = МРЬ/МРК> то: МРЬ/МРК = Рь/Рк і МР./Р, - МРК/РК. Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат, тобто стан, коли відношення граничних продуктів факторів вироб­ництва (К, Ь) на одиницю вартості ресурсу (Рь, Рк) дорівнюють одне одному.

Якщо така рівність не справджується, то підприємство може отримати приріст продукції без додаткових витрат за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва. Якщо з'єднати точки, що відповідають різним рівням сукуп­них витрат, то отримаємо траєкторію зростання (рис. 7.12).

Рис. 7.11. Рівновага виробника Рис. 7.12. Траєкторія зростання

Траєкторія зростання показує, як змінюється співвідношен­ня факторів виробництва, що забезпечують мінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва продукції.

54. Витрати виробництва за короткостроковий період.

Витрати вир-ва –це вартість усіх видів факторів вир-ва,що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів.Змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу вир-ва.Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу.Крива середніх пост. витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу вир-ва загальна сума пост.витрат залишається незмінною.Криві середніх звінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U- подібну форму.Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора вир-ва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора вир-ва пояснюють як закон неухильного збільшення граничних витрат.Крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємтсва. За даної технології та організації вор-ва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам.

55. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає хар-тер ефекту від зростання масштабів вир-ва.Розширюючи вир-во для виготовлення більшої кількості продукції ,вир-ки залучають все більшу кількість необхідних ресурсів , підприємство змінює масштаб вир-ва. При цьому можливий різний ефект від масштабу вир-ва. Якщо обсяги вир-ва збільшуються відчутніше, ніж обсяги вик-ня ресурсів,то маємо зростаючий ефект від зміни масштабу вир-ва. Хоча навіть при зростаючому ефекті фірмі слід збільшуватиобсяги вир-ва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані.

Якщо приріст обсягу вир-ва відповідає приросту витратам факторів вир-ва,то ефект масштабу є сталим.Якщо ж зростання випуску продукції відбувається нижчими темпами ,ніж збільшення витрат факторів вир-ва, то спостерігається ефект спадної віддачі.

У деяких випадках у під-ва виникають витрати ,які воно не здатне відшкодувати,якщо ,наприклад припинить свою діяльність і вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, на які не потрібно звертати уваги в подальшому екон. аналізі під-ва.

56. Характеристика ринку досконалої конкуренції.

Умови досконалої (чистої) конкуренції

1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конку­рують між собою. Частка кожного з них на ринку повинна бути настільки мала (< 1%), що будь-які його дії (збільшення чи змен­шення обсягу продаж, зміна ціни) ніяк не вплинуть на ринкову си­туацію. Такі умови досить рідкісні. Умовним прикладом ринку до­сконалої конкуренції можна назвати ринок сільськогосподарської продукції, біржові торги, продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2. Стандартна продукція. Споживач не розрізняє продукцію різних продавців, йому однаково, в кого купити певний товар.

3.Неможливість впливу окремого продавця на ринкову ціну. Продавець може продати товар дешевше ринкової ціни, але це ніяк не вплине на загальну ринкову ціну через мізерну частку продавця на ринку. Крім того, це суперечить припущенню про максимізацію вигоди кожним економічним суб'єктом. Продавець може також продавати товар дорожче його ринкової ціни, але в цьому ви­падку різко зменшиться попит на відповідний товар, адже продукція конкурентів виявиться дешевшою.

4. Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринку дос­коналої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової кон­куренції немає, оскільки вона, як правило, ґрунтується на дифе­ренціації товарів.

5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток лег­ко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.

6.Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніяких законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненню підприємств, що виробля­ють певний товар.

57. Особливості попиту на ринку досконалої конкуренції.

На відміну від ринкового попиту, крива попиту, з якою сти­кається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична, ад­же скільки б продукції він не запропонував до продажу, це ніяк не вплине на ринкову ціну (рис. 9.1).

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми виявля­ються через наступні показники:1.Сукупна (валова) виручка (ТК) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції: де С> — кількість товару, Р — його ціна. 2.Середня виручка (АК) — це відношення сукупної вируч­ки до кількості проданої продукції: АК = ТК/() = Р. 3. Гранична виручка (МК) — це приріст валової виручки,
що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару.

Залежність зміни перелі­чених показників від обсягу ви­робництва продукції зображено на рис. 9.2.

Сукупна виручка конку­рентного виробника зростає пря­мо пропорційно обсягу його про­даж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовах конку­рентного ринку будуть рівними між собою.

58. Метод сукупного аналізу при побудові моделі поведінки підприємства в короткостроковому періоді.

1. Сукупний аналіз

Підприємство виробляє продукцію, якщо це приносить йому економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного припинення виробництва.

1. Якщо ТК > ТС, то фірма вирішує завдання максимізації прибутку.

2. Якщо ТС > ТК, то фірма мінімізує збитки.

Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки дорівнюва­тимуть постійним витратам. Тому якщо збитки від виробництва менші ніж постійні витрати, то таке виробництво потрібно продов­жувати. Тоді сукупна виручка буде перевищувати змінні витрати:ТС—ТЖРС,

(РС + УС) — ТК<РСч>УС< ТК.

Відповідь на друге питання: виробляти потрібно такий обсяг продукції, який максимізує прибутки або мінімізує витрати.

Відповідь на третє питання: економічний прибуток чи збиток фірми дорівнює різниці між сукупною виручкою і сукупними витра­тами (табл. 9.1)

підприємцеві необхідно якомога швидше вдосконалити вироб­ництво, щоб зменшити витрати й отримати прибуток або якнайшвид­ше згорнути виробництво (з найменшими втратами), щоб розпочати новий бізнес в іншій галузі.

Реалізація тортів за ціною 9 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: при будь-якому обсязі випуску збитки не стають мен­шими за постійні витрати, тобто чим більше тортів виробляється, тим більшим стає збиток.

Вибір виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і сукупної виручки можна подати графічно (рис.9.3).

Якщо лінія сукупної виручки (ТК,) перетинає криву сукупних витрат (ТС) і деяка її ділянка знаходить­ся вище, ніж крива, то обся­ги виробництва, що відповідають цій ділянці, приноситимуть підпри­ємцеві економічний прибу­ток.

Якщо лінія валової виручки (ТК2) лежить ниж­че кривої сукупних витрат, але вище кривої змінних витрат (УС) (на деякій ділянці), то виробник вирішує завдання мінімізації збитків.Якщо ж лінія сукупної виручки розміщена навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки підприємець матиме тоді, коли взагалі припинить виробництво.

59. Метод граничного аналізу при побудові моделі поведінки підприємства в короткостроковому періоді.

доцільно виробляти будь-яку одиницю продукції, гра­нична виручка від продажу якої перевищує граничні витрати на її ви­робництво (МR > МС). Аналогічно, якщо гранична виручка менше граничних витрат (МR < МС), то виробництво доцільно зменшувати.

Рівновага виробництва досягається тоді, коли гранична ви­ручка зрівняється з граничними витратами (МR = МС), а під­приємець отримає найбільший прибуток чи найменший збиток

Графічне порівняння граничної виручки, граничних та середніх витрат наведено на рис.9.4.

1.Якщо лінія граничної виручки перетинає криву се­редніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його макси­мальний розмір досягається у точці К, де перетинаються лінія.4. Порівняння граничної граничної виручки і крива гравиручки, граничнихничних витрат (рис. 9.4).і витрат.

Сукупний обсяг прибут­ку визначається як площа прямокутника АКК.,С,, який утворюють вісь цін, лінія обсягу виробництва, лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва, та лінія граничної вируч­ки.

2. Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими в точці М, де пере­тинається крива граничних витрат з лінією граничної виручки (рис. 9.4). Обсяг цих збитків можна визначити через площу прямо­кутника МВС2К2.

3. Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву се­редніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись від вироб­ництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній си­туації дорівнюють збиткам.

60. Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді розглядається поведінка не окре­мої фірми, а взаємодія всіх фірм на даному ринку. Тому потрібно вве­сти деякі нові припущення:

1.Пристосування галузі для потреб ринку в довгостроковому періоді відбувається за рахунок введення в галузь нових виробників або виходу із галузі. 2.Усі фірми в галузі мають схожі криві витрат, що дає можливість виділити окрему фірму як типову. Якщо якась типова фірма при певній ціні Р, на свою про­дукцію отримує економічний прибуток, то логічною буде поведінка інших фірм: вони будуть намагатися переорієнтувати своє вироб­ництво на цей же товар. Як відомо, збільшення кількості виробників призводить до

переміщення кривої ринкової пропозиції вправо, а це призводить до зниження ціни рівноваги (рис. 9.5).

Тому вступ у галузь нових виробників зменшує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р2 (рис. 9.6), то фірма мати­ме збитки, адже ціна стала нижчою, ніж середні витрати АТС. Тому розпочнеться відтік фірм з цієї галузі в ті, де є змога отримати хоча б нормальний прибуток.

Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропо­зицію, а це призведе до встановлення нового (вищого) рівня цін, що

ліквідує збитки. Такі зміни врешті приведуть до встановлення ціни, що по­криватиме лише мінімальні середні витрати виробництва, тобто ти­пова фірма не зможе отримувати економічний прибуток, а лише нор­мальний:Р = АТС або МR = Р = МС = АТС.

61. Ефективність ринку досконалої конкуренції.

Аналізуючи ефективність конкурентного ринку, виділяють:

1)ефективність виробництва (виробництво продукту при найменших витратах);

2)ефективність розподілу ресурсів (між галузями та окремими виробниками, щоб максимізувати задоволення потреб).

Ефективність виробництва конкурентного ринку ре­алізується в тому, що ціна встановлюється на рівні мінімальних се­редніх витрат, а це означає, що споживачі одержують необхідні їм то-' вари за найнижчими з усіх можливих цін.

Ефективність розподілу ресурсів видно з того, що конкурент­на фірма залучає ресурси лише до тієї точки, в якій ціна зрівнюється з граничними витратами, а це означає, що ресурси розподілено най­ефективніше.

Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:

1) адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купу­ють. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які не має мож­ливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий ме­ханізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюван­ням;

2) орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.

62. Характеристика ринку чистої монополії.

Характеристики ринку:

1. На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття "ринкова пропозиція" та "пропозиція окремої фірми", а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит.

2. Товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення си­туації будемо вважати, що у споживача є лише два варіанти: або вза­галі відмовитись від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.

3. Ціну на свій товар монополіст встановлює сам. Для моно­поліста попит збігається з ринковим і його можна розглядати як зада­ний, тому він встановлює ціну, маневруючи пропозицією: збільшен­ня пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар'єрами для вступу в галузь можуть бути:

а)масштаби виробництва (монополія — це велике підпри­ємство, і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні
кошти);б)легальні бар'єри (патент — виключне право на вироб­ництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія —
право на заняття певним видом діяльності);в)власність на найважливіші види ресурсів (коли обме­женість ресурсів абсолютна, й у них немає близького замінника);г)недобросовісна конкуренція (тиск на постачальників сиро­вини, цінова війна з метою банкрутства конкурента, підкуп чинов­ників і т. д.).

63. Умови, за яких може досягатися монополізація ринку.

Монополізація ринку може досягатися:

1. Розширенням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування в галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах. Форми монополістичних об'єднань:

а)картель — це досягнення угоди про розподіл ринків збуту,квот та цін виробництва при умові збереження всіма учасниками ко­мерційної та виробничої самостійності;

б)синдикат — це створення учасниками, що зберігають вироб­ничу самостійність, спільного спеціалізованого підрозділу, що здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

в)трест — це об'єднання підприємств однієї галузі, що втра­чають і комерційну і виробничу самостійність.

64.=65. Визначення цін та обсягів виробництва монополістом.

Особливості формування граничної виручки чистого монополіста.

Головна відмінність між чистою конкуренцією і чистою мо­нополією полягає у своєрідності кривої попиту. Для підприємства, що працює в умовах чистої конкуренції, крива попиту має абсолют­но еластичний характер (пряма лінія), а в монополіста ця крива має спадний характер (рис. 10.1).Спадний характер кривої попиту означає, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений знизити ціну не тільки на додаткову одиницю про­дукції, а й на весь обсяг продаж. Для монополіста виручка, отримана від продажу додаткової одиниці продукції, завжди менша її ціни. На­приклад, якщо монополіст може продати 20 одиниць товару за ціною Р, = 200 грн., то для збільшення обсягу продаж до 30 одиниць товару він змушений зменшити ціну до Р2 = 170 грн. Приріст сукупної ви­ручки (АТК) буде дорівнювати 1100 грн., а гранична виручка (МК) — ПО грн., тоді як ціна додаткової одиниці проданого товару — 170 грн.

Адже виграш від збільшення обсягів продажу зменшується на величину програшу від зниження ціни.Гранична виручка може бути:

1) додатною величиною (МК. > 0), коли 82 > 3„ тоді сукупна виручка (ТК) зростає;

2) від'ємною величиною (МК. < 0), коли 82 < 8„ тоді сукупна виручка спадає;

3) нульовою (МК = 0), коли 32 = 8„ тоді сукупна виручка на­буває максимального значення.

Монополіст максимізує прибуток при обсягах виробництва менших, ніж це могло бути на конкурентному ринку ((}, < С^). Він ре­алізує продукцію за цінами (Р,), що перевищують середні витрати (АТС), і отримує економічний прибуток.

66. Помилкові уявлення про політику монополіста.

Помилкові уявлення про політику монополіста:

1. Монополіст намагається встановити найвищу ціну. Але збільшення ціни обертається зменшенням обсягів продаж. Тому мета монополіста -— збільшити не ціну, а прибуток.

2. Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та се­редніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Однак це твердження справедливе ли­ше відносно одиниці продукції, а монополіст ставить мету — максимізувати загальний прибуток. Наприклад, ціна товару 10 грн./кг, його собівартість — 5 грн./кг, прибуток при реалізації 10 одиниць то­вару становитиме 50 грн. ((10 - 5) х 10). Однак можлива ситуація, що навіть при меншій ціні (9 грн.) і вищих витратах (6 грн.), але при умові більшого обсягу реалізації (20 кг), прибуток може бути більший ніж у першому випадку ((9 - 6) х 20 = 60).

3. Монопольне становище на ринку завжди гарантує беззбит­кову діяльність. Але бувають ситуації, коли попит на якийсь товар різко падає та крива попиту середніх витрат і крива попиту проходять нижче, ніж крива середніх витрат, не маючи з нею спільних точок. Наприклад, монополіст з виробництва рахівниць або примусів може не отримати прибутку взагалі.

67. Економічні наслідки діяльності чистої монополії.

Найголовнішими економічними наслідками діяльності чистої монополії є:

1. Порівняно з конкурентним виробником монополіст вважає за доцільне призначати виші ціни і продавали меншин обсяг продук­ції. Тому:

а) суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, бо рівноважний обсяг виробництва монополіста не збігається і мінімальним рівнем середніх витрат;

б) споживачі змушені сплачувати "монопольний податок", цей "податок" — економічний прибуток монополіста.

2. Середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми, вони можуть бути як мен­шими, так і більшими:

а) АТСм < АТСк адже монополіст — це велике підприємство і на розмір середніх витрат може вплинути ефект масштабу;

б) ЛТС_м > АТСк у зв'язку, як правило, з меншою ефек­тивністю виробничої діяльності монополіста:

- цілі менеджерів монополіста не збігаються з мстою мінімізації втрат (вони можуть ставити завдання — збільшити фірму, не беручи до увалі витрати, ухилятися від надмірної» ризику за рахунок збільшення витрат, брати на роботу некомпетентних друзів та родичів);

- монополіст, не відчуваючи "подиху в потилицю" конкурен­та, стає в'ялим, припиняє пошук нових технологій;

- монополіст несе додаткові витрати (придбання патентів, ліцензій, підкуп чиновників, тиск на постачальників).

3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічним прогрес:

а) масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на науку та розробку нових технологій;

б) однак у монополіях немає постійних стимулів до НТП.

4. Чистий монополіст має можливість проводити ціпову дис­кримінацію. Вона відбувається тоді, коли один продукт реалізується більш ніж за одною ціною при тих же незмінних витратах. Наприклад різні тарифи на електроенергію населенню та підприємствам,пасажирські і вантажні перевезення Укрзалізницею.

68. Характеристика олігополістичного ринку.

До основних ознак олігополії належать:

Панування на олігополістичному ринку кількох фірм. їх мо­же бути від 2 до 20 (у США антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше 10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні — до 35% ринку). Проте для роз­рахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі товари ви­робляються лише на певних територіях.

Продукт олігополії може бути як стандартним, так і дифе­ренційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).

Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.

Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.

Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при оліго­полії є стимули для погодження дій або таємного зговору.

Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії ви­никають за таких обставин:

1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конку­рентів;

2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі мож­ливості контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ре­сурсів.

69. Ламана крива попиту, як варіант ціноутворення олігополістом.

Точний прогноз поведінки фірми 'В умовах олігополістичного ринку неможливий, бо існує декілька варіантів олігополії. У галузі може бути як 2-3 найбільші фірми ("жорстка" олігополія), так і 10-20 ("м'яка" олігополія). Тому виділяють такі варіанти ціноутво­рення олігополіста:_ ламана крива попиту;_ ціноутворення, зумовлене таємним зговором;_ лідерство в цінах;_ ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Ламана крива попиту. Припустимо, що галузь має три рівноцінні фірми (А, В, С), що не погоджують свої ціни. При цьому можливі такі варіанти поведінки цих фірм:а)якщо фірма А знижує ціну з Р, до Р2, щоб реалізувати більше своєї продукції, а фірми-конкуренти повторюють цей маневр, то приріст продажу буде досить незначним (в основному за рахунок інших галузей);

б)якщо фірма А підвищить ціни, а її приклад наслідують інші, то це призведе до зниження загального обсягу продаж і до зменшення продажу кожною фірмою;в)фірма А знизить ціни, а В і С — ні, тоді А збільшить обся­ги продукції за рахунок В і С;г)А підвищує ціни, а В і С — ні, тоді А втрачає частину рин­ку, його окупують В і С.

З даних чотирьох альтернатив найбільш вірогідніші дві ситу­ації: 1) коли А знизить ціни, В і С будуть її наслідувати, щоб не втра­тити своєї частини ринку; 2) коли А підвищить ціни, то В і С проігно­рують таку поведінку, щоб звільнитися від А і захопити його частку ринку. Тому крива попиту для олігополіста матиме вигляд ламаної кривої (рис. 11.1).

Звідси зрозуміло, чому ціни на олігополістичному ринку є не­гнучкими (жорсткими), адже ініціатор зміни ціни не має виграшу ні при її підвищенні, ні при зменшенні. Крім того, ламана крива гранич­ної виручки означає, що в певний момент зміни граничних витрат не впливають на ціну та обсяги виробництва (рис. 11.1).

70. Особливості встановлення цін олігополістами за умови таємного зговору.

Якщо кілька фірм у галузі приблизно однакові за розмірами та рівнем середніх витрат, то для них збігати­муться рівень ціни та обсяги виробництва, що максимізує економічний прибуток. Тому є стимули до таємного зговору з метою зафіксувати ціни та поділити ринки збуту. Такий зговір фактично перетворює ринок олігополістичної конку­ренції в ринок чистої моно­полії.

Фактори, що протиді­ють укладанню картельних угод:а)адміністративна, матеріальна та кримінальна відпо­відальність учасників цінової змови;б)відмінності у витратах та обсягах продаж фірм олігополістів, тому важко домовитись за ціну;в)при"м'якій"олігополії кількість фірм у галузі надто вели­ка для погодження дій;г)серед учасників угоди можливе порушення угоди(знижен­ня цін) з метою отримання додаткових замовлень;д)економічний прибуток у галузі може приваблювати нових виробників.

71. Лідерство в цінах та принцип «витрати плюс», як варіанти ціноутворення олігополістом.

Лідерство в цінах. Для олігополістичного ринку, на якому представлені різні за розмірами фірми, властиве узгодження дій че­рез механізм "лідерство в цінах". Найважливіша фірма в галузі з мов­чазної згоди інших визнається лідером у ціноутворенні, а всі інші її наслідують. Оскільки зміни цін пов'язані з певним ризиком для ініціатора, то навіть лідер переглядає їх рідко. Перед цим він обов'яз­ково повідомляє своїх партнерів, щоб дати їм можливість підготува­тися до маневру і вивчити їх реакцію.

Ціноутворення за принципом "витрати плюс". Варіант ціноутворення за принципом "витрати плюс" використовується ліде­рами для спрощення механізму розрахунку ціни. За основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у ви­гляді надбавки. Цей метод не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат.

72. Ефективність олігополії.

Оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна і гранична виручка ніколи не збігаються. Тому точка перетину кривих граничної виручки і граничних витрат завжди лежатиме лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Отже, олігополіст завжди обирає таке співвідно­шення "ціна-обсяг", де обсяг менший, а ціна вища, ніж на конку­рентному ринку. Суспільство, погодившись на існування оліго­полії, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити більшу ціну за продукцію.

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки в ко­роткотерміновому, але й в довготерміновому періоді, що пов'язане з існуванням суттєвих бар'єрів на шляху вступу в галузь нових фірм-конкурентів.

На думку деяких економістів, олігополія навіть більш неба­жана, ніж монополія, оскільки чиста монополія перебуває під постійним контролем держави, а олігополія, маскуючись під моно­полістичну конкуренцію, обходить антимонопольне законодавст­во.

Деякі вчені вказують на позитивний ефект олігополії. На їх думку, певні втрати суспільства від панування олігополії перекри­ваються виграшем від впливу олігополії на НТП.

73. Характеристика ринку монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція здійснюється тоді коли віднос­но велика кількість фірм конкурують між собою за продаж дифе­ренційованого товару на ринку, де можлива поява нових продавців. Така ситуація є найбільш поширеною моделлю ринку. У повсякденно­му житті ми найчастіше зустрічаємось із виробником або продав­цем, який орієнтується у своїй поведінці на монополістичну конку­ренцію.

Ознаки монополістичної конкуренції:

1.Товаркожної фірми є недосконалим замінником товару,що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має
виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація може бути побудована на ре­альних та удаваних відмінностях.

Щоб виділити свій товар серед інших, продавці часто, крім реальних, використовують удавані відмінності. Це досягається за до­помогою активної реклами, використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.

2.На ринку існує відносно велика кількість продавців (10, 40 чи 100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.

Продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визна­чаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить ста­лий попит.

3. На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ри­нок нових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупця­ми товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів та­кож обмежена, що є додатковим бар'єром на шляху нових підприємців.

74.=75. Короткострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції.

Довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції.

Короткострокова та довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції і еластичність кривої попиту підприємства, що функціонує в умовах монополістичної конкуренції, буде залежати від кількості його конкурентів та ступеня диференціації продукції, що ним ви­робляється. Чим більша кількість конкурентів та слабша дифе­ренціація продукції, тим більш еластичною буде крива попиту. Тобто, монополістична конкуренція, в такому випадку, наближати­меться до досконалої конкуренції. Якщо ж кількість конкурентів мала, а глибина диференціації значна, то крива попиту буде мати менш еластичний вигляд, що робить її схожою на криву попиту підприємства, що працює на монопольному ринку.

Крива попиту для ринку монополістичної конкуренції буде мати спадний характер (при незначному куті нахилу), тому, подібно до монопольного ринку, крива граничної виручки завжди лежатиме нижче від неї. Отже, підприємство в умовах моно­полістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізувати прибуток або мінімізувати збиток, виготовляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кри­вих граничних витрат і граничної виручки. В періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.

Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та по­силення лояльності споживачів до товару фірми.

76. Ефективність монополістичної конкуренції.

Аналізуючи конкурентний ринок, ми з'ясували, що найвища ефективність використання ресурсів і ефективність виробництва забезпечуються тоді, коли рівновага виробника досягається при рівності ціни, граничних та мінімальних середніх витрат:

Ефективність гарантує спожива­чам отримання найбільшого обсягу продукції за найнижчими цінами, що взагалі можуть бути при існую­чій технології та витратах виробництва. Спробуємо за цим критерієм оцінити ефективність монополістичної конкуренції.

Як бачимо з аналізу, проведеного при викладенні попереднього питання теми, при монополістичній кон­куренції рівновага виробника ніколи не буде досягнута, якщо ціни дорівнюватимуть граничним витратам. Адже рівновага наступає у точці перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу, тобто коли МС = = MR. Оскільки ціна завжди більша за граничний до­ход, то і в точці рівноваги вона буде більшою, ніж гра­ничні витрати. Для рівноваги фірми в умовах моно­полістичної конкуренції справедлива така нерівність:

Це означає, що елемент монополізму, який влас­тивий монополістичній конкуренції, завжди спричи­нює деяке недовикористання ресурсів для виробницт­ва товарів. Якщо ціни на якийсь товар перевищують граничні витрати на його отримання1, це свідчить про те, що суспільство оцінює додаткові одиниці цього товару вище, ніж альтернативні товари, які можна було б виробити за тих самих витрат. Отже, монопо­лістична конкуренція не забезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів. Навпаки, є бага­то прикладів недовикористання виробничих потужно­стей фірмами, орієнтованими на монополістичну кон­куренцію. Скажімо, багато хто з пересічних громадян дивується, коли неподалік від однієї бензоколонки відкривається нова, хоча й на першій небагато клієн­тів. Саме перевищення ціни над граничними витрата­ми дає змогу обом виробникам отримувати економіч­ний прибуток за умови недовантаження потужностей.

Монополістична конкуренція не здатна забезпе­чити найвищу ефективність виробництва, коли ціни дорівнюють мінімальним середнім витратам. Адже перетин кривих граничних і середніх витрат припа­дає на точку мінімуму середніх витрат. Для досяг­нення максимальної ефективності виробництва не­обхідно, щоб через цю точку одночасно пройшли криві попиту та граничного доходу. Оскільки вони не збігаються, то досягти найвищої ефективності для монополістичної конкуренції принципово не­можливо. Навпаки, як у короткотерміновому, так і У довготерміновому періоді ціна вища за мінімальні середні витрати:

Отже, споживачі завжди змушені платити на ринку монополістичної конкуренції за одиницю продукції більше, ніж це могло б бути на конкурент­ному ринку.

Таким чином, недовантажені потужності підпри­ємств та завищені ціни — ось плата суспільства за монополістичну конкуренцію. Однак навіть це кри­тичне зауваження не дає достатньо підстав для од­нозначно негативної оцінки монополістичної конку­ренції. Справа в тому, що орієнтація на монополіс­тичну конкуренцію постійно націлює фірму на по­шук варіантів виділення свого продукту серед ана­логічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. От­же, аналіз ринку монополістичної конкуренції буде не повним без розгляду нецінової конкуренції, яка спонукає фірму до пошуку нових варіантів задово­лення потреб споживачів.

77. Похідний попит за досконалої конкуренції, його значення та показники.

Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробник не купуватиме працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від продуктивності ресурсу при створенні товару.
У той же час, попит навіть на найпродуктивніший і найуніверсальніший ресурс буде близький до нуля, якщо товар, виготовлений з нього, не матиме збуту. Отже, попит на певний ресурс залежить також від попиту та ціни на виготовлений з нього товар, що реалізується на ринку кінцевих продуктів. Наприклад не тому дороге вино, що дорогий виноград, з якого воно виготовлене, а навпаки: виноградники, дорогі тому, що з них виготовляють це вино.
Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, що залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою.
Проаналізуємо ситуацію, коли виробник купує ресурси та продає продукт на конкурентному ринку.
Яквідомо, в короткостроковому періоді діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня.
Граничний продукт у грошовому вираженні (МRР) — це продукт загальної виручки внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва: МRР =∆ТR / ∆L.
Граничні витрати на ресурси (МRС) — це величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю:

МRС = ∆ТС /∆L.Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна використовува­ти додаткові одиниці будь-якого виду ресурсів до тих пір, поки кож­на наступна одиниця дає приріст валової виручки фірми більший ніж приріст її сукупних витрат. Межею діяльності залучення до­даткових ресурсів буде точка, в якій врівноважуються граничний продукт у грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:МRР = МRС.Оскільки виробник купує ресурси на конкурентному рин­ку, то ціни на них залишатимуться незмінними і не залежатимуть від кількості залучених ресурсів. Щодо ресурсу праці, то гра­ничні витрати на ресурс будуть дорівнювати .заробітної платі (W), тоді:МRР = W.

78. Вплив недосконалої конкуренції на похідний попит.

На ринку недосконалої конкуренції фірма для збільшення об­сягів продажу змушена знижувати ціну, а для збільшення ціни — відмовлятися від частини обсягу реалізованої продукції. Тому гра­ничний продукт у грошовій формі зменшуватиметься не тільки під впливом дії закону спадної граничної продуктивності, як це було в умовах досконалої конкуренції, а й під впливом зниження ціни на продукцію . При недосконалій конкуренції виробник менше реагує на зміну заробітної плати при залученні ресурсу праці, ніж виробник в умовах досконалої конкуренції. Наприклад, при зарплаті 20 грн. в умовах досконалої конкуренції залучено буде 6 працівників, а при недосконалій конкуренції — 4 працівники. Виробник при недосконалій конкуренції виробляє продукції менше, ніж на конкурентному ринку, тому йому необхідно менше ре сурсів. Отже, попит на ресурси на ринках недосконалої конкуренції завжди менший, ніж на конкурентних ринках.

79. Фактори зміни попиту на ресурс.

1. Зміни у попиті на продукт (між зміною попиту на ресурс і попиту на продукт, виготовлений з нього, існує пряма залежність).

2. Зміни продуктивності ресурсу (підвищення продуктив­ності ресурсу пересуває криву попиту на нього вправо, а зменшення — навпаки).

3. Зміни цін на інші ресурси:

а)при зміні цін на ресурси-замінники діють одночасно про­тилежні ефекти: ефект заміщення та ефект обсягу.

Наприклад, якщо знизилася зарплата, то праця стала деше­вою відносно капіталу, і виробнику доцільніше збільшувати обсяги залучення праці та зменшувати капітал (ефект заміщення). Тоді по­пит на капітал зменшиться.

Але здешевлення праці призводить до зменшення витрат ви­робника взагалі та зростання обсягів виробництва, що має'супроводжуватися зростанням попиту на ресурси (ефект обсягу). Попит на капітал зростає. Фактична зміна попиту на ресурс залежатиме від співвідношення сил, з якими діють ці ефекти; б)якщо змінюється ціна на комплементарні ресурси, то спрацьовує лише ефект обсягу продукції (зменшується ціна на ком­плементарний ресурс — збільшується попит на нього і на головний ресурс).

Чутливість попиту на ресурси залежно від зміни його ціно­вих та нецінових факторів визначається показниками еластичності.
80. Цінова еластичність попиту на ресурси.