Міжнародні акти в системі джерел трудового права: проблеми реалізації в Україні
Вагомий внесок у дослідження належності міжнародно-правових актів до джерел національного права зробили такі відомі вчені-правники, як Александров Н. Г., Алексєєв С. С., Гавердовський А. С., Косович В. М., Малкеров В. Б., Лукашук І. І., Луць Л. А., Лютов Н. Л., Міронов В. І., Морозов П.Є., Піголкін А. С..
Деякі аспекти належності міжнародно-правових актів до джерел трудового права України досліджували представники науки трудового права. Це, зокрема, Болотіна Н. Б., Бурак В. Я., Венедиктов В. С., Жернаков В. В., Іншин М. І., Кісельов І. Я., Козак З. Я., Кондратьєв Р. І., Лазор В. В., Лазор Л. І., Мацюк А.Р., Пилипенко П. Д., Прилипко С.М., Процевський О. І., Ротань В. Г., Чанишева Г. І., Хуторян Н. М., Ярошенко О. М., Якушев І. М., та ін.
Міжнародно-правовий акт як джерело трудового права – це формально визначений результат волевиявлення одного або декількох компетентних суб’єктів міжнародного права, що містить норми обов’язкового чи рекомендаційного характеру, спрямовані на врегулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин.
У статті 9 Конституції України проголошується, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Проте на конституційному рівні Україна не визнала пріоритет міжнародних актів над внутрішнім законодавством, що суперечить міжнародним договорам України. Перевага міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких для України дала Верховна Рада, над актами національного законодавства встановлена лише Законом України «Про міжнародні договори». У статті 19 цього Закону встановлюється, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, і положення цих міжнародних договорів застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Незважаючи на законодавче закріплення пріоритету міжнародно- правових норм, неясними залишаються питання остаточної ієрархії джерел трудового права, а отже правильне їх застосування до трудових правовідносин.
Різні інститути трудового права по різному піддані впливу на них міжнародних трудових норм. Тому, незважаючи на існуючу правову основу прямого застосування міжнародних норм, потрібне створення спеціального механізму імплементації цих норму нашу правову систему щоб уникнути "неприживлюваності" цих норм у законодавчій системі України.
З позиції формального вираження Загальна декларація прав людини,Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права відносяться до джерел трудового права,тоді як матеріалізуватися в конкретні відносини, що входять у предмет трудового права,можуть лише окремі норми названих міжнародних актів.
Загальна декларації прав людини перший універсальний міжнародно-правовий акт, у якому держави світового співтовариства погодили, систематизували і проголосили основні права й свободи, які повинні бути надані кожній людині на землі.
У ст. 23 Загальної декларації прав людини закріплені право на працю, на вільний вибір місця роботи, на справедливі і сприятливі умови праці, право на рівну оплату за працю рівної цінності без будь-якої дискримінації, право на одержання справедливої і задовільної винагороди, право на створення професійних союзів і вступу до них. У частині, що встановлює більш пільговий режим праці в порівнянні з українським законодавством, дана норма повинна застосовуватися при регулюванні відносин у сфері праці.
У ст. 24 Загальної декларації прав людини закріплене право на відпочинок і дозвілля. Тому ця норма може бути застосована при реалізації працівниками права на відпочинок і дозвілля.
У ст. 25 Загальної декларації прав людини гарантується життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, необхідні для добробуту людини і членів її родини. Дана норма також може застосовуватися при регулюванні трудових відносин.
У ст. 26 Загальної декларації прав людини гарантується право на одержання освіти, у тому числі і безкоштовної. Зазначене міжнародно-правове положення застосовно також при наданні пільг особам, які поєднують роботу з навчанням.
Безпосередньо при регулюванні відносин, що входять до предмету трудового права, може бути застосована і ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у якій проголошене право на свободу асоціації, включаючи право створювати профспілки й вступати до них для захисту своїх інтересів. У правозастосовній діяльності можуть бути використані і інші норми Міжнародного пакту про цивільні й політичні права, що гарантують рівність прав і свобод, у тому числі й у сфері праці.
У ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права закріплене право на працю, що включає право кожної людини на одержання можливості заробляти собі на життя працею, що він вільно вибирає або на який він вільно погоджується.
З погляду формального вираження конвенції МОП є джерелами трудового права. Однак матеріалізація норм конвенцій у конкретні відносини у випадках, коли вони невключені до змісту внутрішнього законодавства, є вельми проблематичними. Досить звернути увагу на відсутність офіційної публікації більшості ратифікованих Україною конвенції українською мовою.
Незважаючи на те, що норми, що формулюються в Конвенціях МОП є значною мірою нормами прямої дії, проблема застосування цих норм є дуже гострою. Безпрецедентною є та обставина, що міжнародними документами регулюються велика кількість суспільних відносин, а МОП не має можливості контролювати виконання учасниками їх зобов’язань. Конвенцій та інших документів МОП дуже багато, що віддзеркалює широту кола суспільних відносин, що перебувають у сфері інтересів цієї міжнародної організації. Контролюючі органи МОП дуже часто користуються неточною інформацією і не в змозі щось зробити по суті.