Правовий статус релігійних організацій

Правове становище релігійних організацій як юридичних осіб не достатньо досліджено у правовій літературі. У вітчизняній науці і практиці відсутній єдиний підхід до вирішення питання про правовий статус релігійних організацій та про їх місце в організації суспільства.

На сьогодні правове становище релігійних ор­ганізацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні відокремле­ні від держави, а школа — від церкви», Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Законом від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі—Закон), статутами релігійних організацій.

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатніс­тю і дієздатністю і може бути позивачем та відпо­відачем у суді. Традиційно у теорії цивільного пра­ва виділяють такі ознаки юридичної особи: органі­заційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна цивільно-правова відповідальність, участь у цивільному обороті від свого імені.

Передусім релігійним організаціям притаман­на така ознака, як організаційна єдність.У теорії цивільного права під нею розуміють чітку внутрі­шню структуру, яка полягає у конкретному підпо­рядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами. Організа­ційна єдність — необхідна умова для об'єднання декількох осіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплю­ється статутними документами юридичної особи.

Другою ознакою релігійних організацій є наяв­ність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створи­ли цю організацію, держави, інших суб'єктів цивіль­ного права. Майнова відокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками май­на, яке їм належить. У власності цих організацій мо­жуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробни­чого, соціального і добродійного призначення, транс­порт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. У сучасній практиці майнова база ре­лігійних організацій не завжди буває сформована на момент її створення. Майнова відокремленість у цьо­му разі полягає у суб’єктивному праві в абстрактній можливості для релігійної організації мати таке май­но у майбутньому. Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що після передачі майна цій орга­нізації її засновники втрачають усі майнові права щодо нього. Так, вони не вправі одержувати дивіде­нди, розподіляти майно організації у разі її ліквідації.

Членські корпоративні відносини, які склада­ються у цих організаціях, мають організаційний немайновий характер. Ніякої взаємної майнової відповідальності названих організацій та їх членів не існує. Вихід учасника з цієї організації не має жодних майнових наслідків (обов'язків), тому здійснюється безперешкодно.

Третьою ознакоює самостійна цивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка поля­гає у тому, що вони несуть самостійну майнову від­повідальність за своїми зобов'язаннями всім належ­ним їм майном. Засновники релігійних організацій не відповідають за її зобов'язаннями, а остання не відповідає за зобов'язаннями засновників. Слід погодитись з точкою зору, що передумовою самостійної майно­вої відповідальності будь-якої юридичної особи є на­явність у неї відокремленого майна [14, с.159], яке може слу­гувати об'єктом претензій з боку кредиторів. Але, що стосується релігійних організацій, то на їх майно не може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів.

Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є виступ у цивільному обороті від свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснювати цивільні права та нести обо­в'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійно набувають цивіль­ні права і обов'язки. Можна погодитись з тією точкою зору, що цивільний оборот є сукупністю правочинів та інших юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини, в силу котрих здійснюється перехід майна затим чи іншим юридичним титулом від однієї особи до іншої [15, с.107]. Релігійні організації, як непідприємницькі, не є професійними учасниками цивільного обороту. Їх виступ у ролі самостійних юридичних осіб обумовлений необхідністю матеріального забез­печення основної діяльності, не пов'язаної з участю у майнових відносинах [15, с.108]. Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійні організації належать до юридичних осіб приватного права. Оскільки, по-перше, правове становище цих організацій регулю­ється Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», по-друге, більшість з видів даних організацій створюється за ініціативою приватних осіб, ст. 8, ч 2 ст. 10 Закону, по-третє, реєстрація цих організацій здійснюється у нормативно-явочному порядку, ст. 14 Закону .

Разом з тим релігійні організації належать до непідприємницьких юридичних осіб. Оскільки, по-перше, мета їх створення — задоволення релі­гійних потреб, сповідувати і поширювати віру; по-друге — ці організації мають право займатися під­приємницькою діяльністю, шляхом заснування юридичних осіб, у формах і порядку, встановлено­му в законі, але така діяльність повинна відповіда­ти цілям даних організацій і бути спрямована на їх досягнення; по-третє — відсутнє право на розпо­діл отриманого прибутку між засновниками.

Правоздатність релігійних організацій має спе­ціальний характер і виникає з моменту реєстрації їх статутів. Порядок створення, реєструючі органи, пе­релік необхідних документів для реєстрації, її строки, підстави відмови у реєстрації статутів визначаються нормами Закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Засновниками релігійних організацій можуть бути як фізичні особи, так і юридичні. Стату­ти релігійних організацій реєструються у Державно­му комітеті у справах з релігії і у відділеннях коміте­ту, які діють при державних місцевих адміністрацій. Але слід зауважити, що тут має місце правова колізія, про що йтиметься у наступному розділі.

Одним з видів майна, яке знаходиться у власності релігійних організацій, є гроші. Джерела отриман­ня грошових засобів можуть бути різноманітні. Серед них можна виділити наступні: добровільні пожертви громадян, державних, громадських організацій чи установ; доходи, які отримує релігійна організація в результаті здійснення обрядів, реалізації предметів релігійного призначення, релігійної літератури: дохо­ди від здійснення підприємницької діяльності: отри­мання банківських кредитів, страхових відшкодувань, доходи, отримані внаслідок здійснення будь-яких ци­вільно-правових правочинів: купівлі-продажу, оренди.

Припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її статутних положень.

Передбачається також ліквідація цих організацій за рішенням суду. І таким чином, наведене вище свідчить про те, що де-юре релігійні організації є юридичними особами і суб'єктами цивільних правовідносин.