Тема 2.7. Дефекти й контроль якості зварних швів
Питання теми:
Види й способи контролю якості зварювальних матеріалів. Оцінка якості зварних з’єднаннь по зовнішньому вигляді. Випробування зварних з’єднаннь для визначення внутрішніх і зовнішніх дефектів.
Дефекти зварних швів
Дефектами у зварних швах називають відхилення від норм, передбачених ГОСТ і технічними умовами на зварні з’єднання. Основні причини утворення дефектів – порушення технології зборки й зварювання, неправильний вибір зварювальних матеріалів і режиму зварювання, низька кваліфікація зварника. До зовнішнього ставляться дефекти форми й розмірів зварних швів, до внутрішніх – дефекти макро- і мікроструктури.
Зовнішнім оглядом зварного з’єднання можна виявити зовнішні дефекти – непровари, напливи, прожоги, незаварені кратери, підрізи, зовнішні тріщини, поверхневі пори, зсув зварних елементів . Перед оглядом зварний шов і прилягаючу до нього поверхню основного металу на 15 – 20 мм по обох сторонам від шва очищають від металевих бризів, окалини, шлаків і інших забруднень. Огляд роблять неозброєним оком або із застосуванням лупи.
Контроль якості (внутрішніх дефектів) зварних з’єднаннь роблять в основному рентгенівським і гамма-випромінюванням без руйнування контрольованих місць. Випускаються портативні переносні рентгенівські апарати РУП-120-5-1, РУП-200-5, МИРA-1Д, МИРA-2Д, МИРA-3Д і ін. Велике поширення одержали переносні гамма-апарати ГУП-1г-5-2, ГУП-Тм2-6-2, РИД-21 і ін. Ці методи застосовують для контролю відповідальних металоконструкцій, трубопроводів, посудин, різних ємностей і інших виробів. Існують також інші методи такого контролю.
Організація робочого місця при зварюванні й різанні металу. Робоче місце зварника – зварювальний пост – повинне забезпечувати зручне й безпечне виконання робіт.
Зварювальний пост для дугового зварювання обладнається джерелами струму (зварювальними трансформаторами, перетворювачами), які повинні бути заземлені, підключені до мережі через рубильник і запобіжники або автоматичний вимикач. Джерела живлення встановлюються на мінімальній відстані від зварника. Зварювальні проведення повинні мати надійну ізоляцію. При зварюванні використаються два проведення : один приєднується до електродотримача ; другий – до деталі, що зварюється, при цьому затиск вторинної обмотки трансформатора повинен бути заземлений.
Використання як зворотне проведення мережі заземлення, трубопроводів санітарно-технічних систем, металевих конструкцій, технологічного устаткування не допускається.
Електродотримач, рукоятка якого виготовляється з фібри або твердих сухих порід дерева, повинен міцно затискати електрод. Електроди зберігають у сухому приміщенні, а на робочому місці захищають від зволоження.
Зварювальний пост для газового зварювання обладнається: кисневим балоном з редуктором, ацетиленовим балоном з редуктором або ацетиленовим генератором, гумовими рукавами (шлангами) для подачі кисню й ацетилену в пальник, зварювальними пальниками з набором наконечників, присадочним дротом для зварювання й наплавлення, набором ключів, молотком, зубилом, сталевими щітками і т.д. Шланги повинні бути міцно закріплені на пальнику і різаку спеціальними хомутами, довжина шлангів не повинна перевищувати 20 м. Балони варто встановлювати на відстані не менш 5 м від вогнищ із відкритим вогнем і закріплювати для запобігання їхнього падіння. Забороняється встановлювати балони з газами в проходах, підвалах, у проїздах, у місцях скупчення людей, біля діючих компресорів і вентиляторів.
На заготівельних підприємствах зварювальний пост обладнається зварювальним столом, пристосуваннями для зборки, отсосом для видалення шкідливих газів і аерозолів, що утворяться при зварюванні.
Рекомендована література
Основна література
1. Л 1 Алексеев Е.К., Мельник В.И. Сварка в промышленном строительстве. Учебное пособие для техникумов. Изд. 4-е. – М: Стройиздат, 1977. – 360 с.
2. Л 2 Геворкян В.Г. Основы сварочного дела. – М, Высшая школа, 1979. – 207 с.
Додаткова література
3. Л 3 Фролов В.В., Парахин В.А. Молодежи о сварке. – 2-е изд., перераб. и доп. – М: Машиностроение, 1979. – 111 с., ил.
4. Л 4 Журавльов В.Н. Справочник мастера – сантехника. – М: Стройиздат, 1979. – 207 с.