Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи. Загальна характеристика договору купівлі-продажу
Загальна характеристика договору купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу — це двосторонній консенсуальний оплатний договір, за яким продавець зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ст.. 655 ЦК України).
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Обов'язки продавця:
передати товар у власність покупця;
попередити покупця про всі права інших осіб щодо проданого майна: такою особою може бути, наприклад, наймач речі;
зберігати товар до передачі її покупцю;
якість продаваного товару має бути належною, відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, що звичайно ставляться.
Обов'язки покупця:
сплатити за куплений товар установлену ціну;
прийняти куплений товар;
відшкодувати продавцю витрати щодо збереження товару.
Покупець, якому був проданий товар неналежної якості, має право вимагати (на вибір): заміни речі, зменшення покупної ціни, усунення недоліків речі, розірвання договору і відшкодування збитків.
Різновидом договору купівлі-продажу є договір роздрібної купівлі-продажу, який є публічним. Інакше кажучи, продавець зобов'язаний продати товар кожній особі, яка до нього звернеться.
37.Недійсність правочину. Правові наслідки недійсності право чину.
Недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину (законність, дієздатність учасників, вільне волевиявлення сторін, дотримання необхідної форми право чину, реальність право чину, захист прав дитини), тягне за собою його недійсність. Недійсні правочини бувають двох видів: нікчемні й оспорювані.
Нікчемним (або абсолютно недійсним)є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Такий правочин не породжує правових наслідків незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним.
До нікчемних належать такі правочини:
- вчинені з порушенням обов'язкової письмової та нотаріальної форм;
вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності;
вчинені у випадках, передбачених законом, без дозволу органу опіки та піклування;
вчинені недієздатною фізичною особою;
правочини, що порушують публічний порядок;
- удавані правочини (вчинені сторонами для приховання іншого правочину, котрий вони насправді вчинили).
Оспорюваним (або відносно дійсним) є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.
До оспорюваних належать правочини:
- вчинені неповнолітньою особою поза межами її цивільної правоздатності;
- вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності;
- вчинені дієздатною особою, котра в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій і (чи) не могла керувати ними;
вчинені юридичною особою, що не мала права їх вчиняти;
вчинені під впливом помилки;
вчинені під впливом обману;
вчинені під впливом насильства;
вчинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною;
вчинені під впливом тяжкої обставини;
фіктивні правочини (вчинені без наміру створити правові наслідки, що обумовлюються цим правочином)
Правові наслідки недійсності правочину визначено ст. 216 ЦК України. У разі недійсності право чину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину, а у разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість одержаного.
Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи