Монополія: “за” і “проти”
Двоїста роль монополії
Відношення громадськості і держави до різних форм недосконалої конкуренції завжди двойственно внаслідок суперечливої ролі монополій в економіці. З одного боку, монополії обмежують випуск продукції і встановлюють більш високі ціни в силу свого монопольного положення на ринку, що викликає нераціональний розподіл ресурсів і обумовлює посилення нерівності доходів. Монополія, безумовно, знижує життєвий рівень населення. Далеко не завжди фірми-монополісти використовують повною мірою свої можливості для забезпечення НТП. Справа в тім, що внаслідок існування обмежень для вступу в галузь монополії не мають достатніх стимулів для підвищення ефективності за рахунок НТП, тому що немає конкуренції.
З іншого боку, існують вагомі аргументи на користь монополій. Продукція монополістичних компаній відрізняється високою якістю, що і дозволило їм завоювати пануюче положення на ринку. Монополізація впливає на підвищення ефективності виробництва: тільки велика фірма на захищеному ринку має достатні засоби для успішного проведення досліджень і розробок.
Разом з тим, не слід перебільшувати роль монополій у забезпеченні НИОКР (наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок). Практика свідчить, що багато великих відкриттів у техніку здійснюються порівняно невеликими, так називаними венчурными компаніями. На цій основі часом виникають великі фірми.
Крім того, великі масштаби виробництва дозволяють знижувати витрати й у цілому заощаджувати ресурси. Так, підвищення цін на нафту в результаті дій країн ОПЕК украй негативно позначилося на витратах у багатьох галузях американської промисловості. Лише використання великими компаніями результатів НИОКР дозволило перейти до топливосберегающим технологій і знизити витрати.
Не слід також забувати і того, що великі монополістичні об'єднання відіграють роль своєрідного “буфера”, стримуючи падіння виробництва і, отже, збільшення безробіття під час кризи. Образно говорячи, великі монополі-це опорні вузли всієї конструкції національного господарства.
З огляду на двоїстий характер монополістичних об'єднань, уряду країн з розвитий ринковою економікою намагаються якоюсь мірою протистояти монополізму, підтримуючи і заохочуючи конкуренцію.
Антимонопольне (антитрестовське) законодавство
Закони і монополії
Найважливішим засобом регулювання діяльності монополій є антимонопольне законодавство, основи якого закладені в законодавчих актах України.
Антимонопольне законодавство являє собою пакет законів, що виступає як засіб підтримки державою балансу між конкуренцією і монополією, як засіб встановлення офіційних вправив гри на ринку.
Начало антимонопольному законодавству було покладено в США і Канаді, що з'явилося реакцією на посилення влади союзів монополістів в економіці. У 1880 р. був прийнятий перший закон— закон Шермана, що забороняв монополізацію ринку, визнавав незаконними будь-які об'єднання і змови, спрямовані на обмеження виробництва і торгівлі. Пізніше, у 1914 р., був прийнятий ще один важливий законодавчий акт — закон Клейтона. Цей закон був спрямований у першу чергу проти різних видів монополістичної практики. Він повідомляв поза законом цінову дискримінацію, забороняв виняткові чи “принудові” угоди, придбання акцій конкуруючих корпорацій. У 1914 р. була утворена Федеральна торгова комісія, призначена для боротьби з антиконкурентними злиттями компаній. У 1938 р. на цю комісію була покладена додаткова відповідальність по захисту громадськості від вводящей у чи оману помилкової реклами. Акт Целлера—Кефовера 1950 р. доповнив закон Клейтона про злиття забороною на злиття шляхом придбання активів, результатом чого могло з'явитися ослаблення конкуренції.
Перші антимонопольні закони США являли собою спробу боротьби проти великого виробництва за виживання дрібного. Надалі практика антимонопольного законодавства неодноразово мінялася протягом XX сторіччя, періоди його жорсткості і лібералізації чергувалися.
В останні десятиліття спостерігається зм'якшення дій статей законодавства. У цьому проявився вплив представників чикагської школи. На їхню думку, основною задачею антимонопольного законодавства є не захист інтересів окремих компаній, а запобігання погіршення умов конкуренції.
У Західній Європі антимонопольне законодавство було прийнято в післявоєнний період і має ряд особливостей. З одного боку, воно формально спрямовано на захист інтересів споживачів, а з іншого боку - покликано заохочувати процес концентрації виробництва й утворення великих корпорацій, якщо це зв'язано з науково-технічним прогресом.
Хоча конкретний характер і зміст антимонопольного законодавства в різних країнах мають свої особливості, можна виділити загальні для всіх країн основи цього законодавства: охорона і заохочення конкуренції, контроль над фірмами, що займають пануюче положення на ринку, контроль над цінами, захист інтересів споживачів, захист інтересів і сприяння розвитку середнього і дрібного бізнесу.
Сучасне антимонопольне законодавство має два принципових напрямки — контроль за цінами і контроль за злиттями компаній. Антимонопольне законодавство в першу чергу забороняє угоди за цінами. Незаконним є, будь-яка змова між фірмами з метою встановлення цін. Законом також переслідується демпінгова практика продажів, коли фірма навмисне встановлює більш низькі ціни, для того щоб витиснути з галузі конкурентів. Наприклад, у справі проти “Ай Би Эм” міністерство юстиції США обвинуватило компанію в демпінгу при встановленні цін на оренду комп'ютерів її власного виробництва.
Злиття компаній відбувається, коли одна фірма придбає акції іншої. У результаті друга компанія стає складовою частиною першої. З другої половини 80-х рр. посилення цього процесу спостерігається практично у всіх країнах. Так, у США в 1987 р. більш 2000 фірм були поглинені в процесі злиттів.
Уряд звичайний уживає заходів, коли в результаті горизонтального злиття (об'єднання подібних компаній) фірм їх, ринкова частка значно збільшується. Виключення може бути зроблено, коли одна з фірм знаходиться на грані банкрутства.
У випадку вертикального злиття (об'єднання послідовне зв'язаних виробництв типу вугільних, сталеливарних і автомобільних компаній) закон також установлює верхня межа частки фірм на відповідних ринках. Адже злиття колишніх постачальників і споживачів позбавляє можливості інші фірми продавати свої товари фірмі-покупцю. Конгломератні злиття (об'єднання компаній з різних галузей) звичайно, дозволяються. Якщо нафтова чи страхова компанія здобуває фірму по виробництву морозива, то в результаті їх, позиції на відповідних ринках практично не міняються.
Особливості монополізму в Україні.
Заходу для боротьби з монополізмом в Україні визначаються, головним чином, специфікою Українських монополістичних відношень у нашій економіці.
Монополістична структура економіки України, що у науковій літературі часто позначається як державний монополізм, складалася під впливом наступних основних факторів:
1. Наявність адміністративно-командою системи керування, що виявлялося в директивному керуванні, у централізації великої частки доходу, у призначенні “зверху” господарських керівників.
2. Стійкий і масовий дефіцит, що багаторазово загострює конкуренцію споживачів і перетворює усіх виробників у монополістів. Монополія, що виникла з дефіциту, може сама Його і відтворювати, тому що фірма-монополіст не зацікавлен у повному задоволені споживчий попит
3. Концентрація і спеціалізація виробництва, що дійшли, що своєї протилежності. Наприкінці 80-х рр. у руках держави було зосереджено близько 85 % маси основних засобів виробництва. Більш 90 % продукції машинобудування випускали підприємства, на яких було зайнято більш 1 тис. робітників (для порівняння:у США 60 % продукції машинобудування виробляється на підприємствах, що нараховують менш 500 робітників). Надзвичайно високий ступінь концентрації виробництва і зараз спостерігається практично у всіх галузях економіки України.
Концентрація виробництва доповнюється вузькою предметною спеціалізацією виробництва, що просто несумісна з конкурентною боротьбою і, більш того, породжує тверду залежність споживачів від постачальників-монополістів.
Антимонопольне регулювання в Україні
Серйозне вивчення шляхів і методів боротьби з монополізмом у нашій країні почалося відносно недавно. У теоретичному плані обговорюється два варіанти антимонопольної політики. Перший з них передбачає, що демонополізація виробництва повинна значною мірою передувати переходу до ринку, тобто завчасно повинні створюватися передумови конкурентного, а не монопольного ринку.
Другий варіант — це шлях боротьби з монополізмом у процесі переходу до ринкових відношень. Центральне місце тут займають методи ринкового саморегулювання і непрямого регулювання: створення можливостей для протікання в економіці будь-яких процесів, що сприяють демонополізації.
На практиці, проведена нині демонополізація, роздержавлення і приватизація, перехід до ринку, що функціонує на основі конкуренції, уже зараз зажадали вироблення й прийняття цілого пакета законів, у тому числі й антимонопольного.
Закон “ПРО конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках" був прийнятий у березні 1991 р. Його ціль — визначення організаційних і правових основ попередження, обмеження й припинення монополістичної діяльності і несумлінної конкуренції, для забезпечення умов створення й ефективного функціонування товарних ринків. Закон дає визначення таких понять, як “товар”, “глечиків”, “ суб'єкт, що хазяює,”, “конкуренція”, “домінуюче положення”, “монополістична діяльність”.
Відповідно до закону, фірма займає “домінуюче положення”, якщо її частка на ринку перевищує 35%-величину, установлювану щорічно Державним комітетом з питань антимонопольної політики (ГКАП). У грудні 1991 р. ГКАП затвердив “Державний реєстр об'єднань і підприємства-монополістів”, що включає підприємства, що домінують на якому-небудь товарному ринку. Для таких підприємств передбачається обов'язкове декларування підвищення вільних цін і державне регулювання цін, а також обов'язкове надання статистичної звітності по обсязі виробництва в натуральному вираженні, задоволенню попиту на ринку збуту, показникам якості.
Про діяльність ГКАП у 1992 р. можна судити по наступним даним: по фактах непредставлення і порушення порядку декларування цін підприємствами-монополістами керуваннями на місцях розглянуто більш 450 справ, розглянуто близько 300 заяв по створенню, злиттям, перетворенням, ліквідації господарських суб'єктів і т.д.