БАНКИ І БАНКІВСЬКА СИСТЕМА
Структура банківської системи і її еволюція. Банківська система це сукупність різних видів банків і банківських об'єднань в їх взаємозв'язку і взаємодії. Основними видами банків є комерційні, емісійні, сільськогосподарські, кооперативні і інш. До найважливіших банківських об'єднань відносяться банківські асоціації, банківські картелі (консорціуми), трести, концерни.
Головний елемент банківської системи центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком всієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система (ФРС), в Німеччині Бундесбанк, в Україні Національний банк України.
Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків і банківських об'єднань, внаслідок яких формується банківська система, можливі тільки в умовах виконання центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової і кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці і цін, регулювання економіки і інш. У той же час центральний банк тієї або іншої країни ставить перед собою певну специфічну мету.
Так, Бундесбанк Німеччини вважає своєю головною задачею підтримку основних напрямів економічної політики уряду, забезпечення високого рівня зайнятості, постійних темпів економічного зростання. Центральні банки Великобританії і Японії проголосили своєю головною метою сприяння добробуту населення. У США Рада керівників ФРС визначає норми резервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліковій ставці федеральних банків, бере участь в купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи, таким чином, кількість грошей в звертанні. Будучи емісійним центром всієї країни, регулювальником процентних ставок, банківських резервів, ФРС впливає на діяльність всіх комерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсійних фондів і інших фінансових інститутів. Крім того, центральні банки розвинених країн світу зберігають офіційні золотовалютні резерви, здійснюють кредитування комерційних банків, уряди, виконують для останнього розрахункові операції, проводять безготівковий розрахунок.
У Україні, з створенням у вересні 1991 р. Національного банку України (НБУ), почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представленої, з одного боку, НБУ, а з іншою мережею комерційних банків і банківських інститутів. Останні, будучи економічно незалежними (оскільки не відповідають за зобов'язання держави), повинні на принципах здорової конкуренції задовольняти потреби населення і народного господарства в банківських послугах, створювати умови для стабілізації і зростання економіки України. З цією метою банківська система зобов'язана стимулювати конкуренцію, процес роздержавлення і приватизації, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції, ефективно обслуговувати міжнародне рушення капіталів, робочої сили, товарів і послуг і інш.
Однак в перші роки існування комерційні банки, у яких майже 4/ д статутних фондів були сформовані на кошти держпідприємств, і банківські установи держави поставили для себе на перше місце мету наживи, не брезгуя при цьому і протизаконними методами (кредитуванням спекулятивних операцій, «прокрученням» бюджетних ресурсів, призначених для виплати заробітної плати, пенсій), що відповідало епосі первинного накопичення капіталу. Вони не були зацікавлені в забороні зростання дефіциту державного бюджету, ослабленні гіперінфляцийних процесів і т. п. Хотя НБУ зобов'язаний підтримувати платоспроможний попит населення і розвиток пріоритетних галузей виробництва, домагатися інших макроекономічних цілей, його зусилля були направлені в основному на досягнення фінансової стабілізації, яка в умовах погіршення інших агрегатних показників виявилася ілюзорною. Формуванню ефективної банківської системи в Україні перешкоджають також тривала і глибока економічна криза, незначні об'єми власного капіталу, відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів, недосконалість законодавчої бази і інш. Наприклад, для реєстрації ліцензії, що дозволяє банківську діяльність, необхідно зібрати майже 100 різних підписів.
Банк як економічна категорія. У зв'язку з існуванням різних видів банків виникає проблема наукового визначення категорії «банк» в политико-економічному аспекті. Необхідність такого визначення зумовлена, по-перше, переважанням визначень даною категорій з позицій конкретної економічної дисципліни (банків і банківської діяльності), по-друге, наявністю безлічі суперечливих точок зору на цю проблему серед вітчизняних і західних економістів. Одні автори називають банк фінансовим інститутом, інші фінансовим посередником, треті фінансово-кредитною установою, четверті фінансовою організацією, п'яті фінансовим підприємством і т. п. Сущность банку намагаються розкрити через функції, що виконуються ним і послуги, що надаються. При цьому деякі вчені як такі функції і послуги називають мобілізацію грошових коштів і надання їх в позику, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами, посередництво при здійсненні платежів, перерозподіл акумульованих коштів і надання кредитів. Інші до даних функцій додають також облік векселів, емісію грошей і цінних паперів, операції із золотом, іноземною валютою і інш. Треті обмежуються основними двома (мобілізація коштів і надання кредитів) або чотирма функціями (акумуляція тимчасово вільних коштів, надання їх у тимчасове користування, посередництво в платежах і розрахунках, регулювання грошового обігу). Банки розглядають також як фінансові інститути універсального характеру без з'ясування їх функцій, намагаються розкрити їх суть, фіксуючи операції, що виконуються ними, і т. д. Наконец, в багатьох трудах, присвячених банківській сфері, взагалі не робляться спроби визначити суть банку.
Основними недоліками приведених точок зору є різне тлумачення базового поняття при характеристиці суті банку банк називають і інститутом, і установою, і підприємством або організацією, і посередником, а також прагнення визначити суть банку через перелік функцій, що виконуються ним. На нашій думку, найбільш обгрунтованим є використання поняття «кредитно-фінансове підприємство», оскільки, по-перше, банк надає різноманітні послуги, а отже, створює специфічний товар в формі послуги, що є ознакою виробничого змісту, а по-друге, сучасна статистика відносить банки саме до одного з видів підприємств. Термін «фінансовий посередник» був адекватним в той період існування банків, коли вони були простими посередниками в платежах, т. е. на нижчій стадії розвитку капіталізму. Терміни «установа», «організація» в контексті, що розглядається в меншій мірі відповідають вимогам категоріальності.
Що стосується переліку функцій, що виконуються банком, то, на нашій думку, немає значення називати всі його функції. Найбільш логічно виділити лише комплекс базових операцій, а саме: прийом грошових внесків від клієнтів, надання клієнтам кредитів і створення нових платіжних коштів, здійснення розрахунків між клієнтами. Виходячи з цього банки можна розглядати як особливі кредитно-фінансові підприємства, які виконують комплекс базових операцій.
Однак приведене визначення, як представляється, не в повній мірі відповідає вимогам таких елементів діалектичного методу дослідження, як принцип суперечності, системно-структурний підхід, принцип історизму, а узгодиться переважно з методологією і теорією «Економікс» і, отже, принципами позитивної економічної теорії.
Згідно з принципом суперечності кожне економічне явище або процес необхідно розглядати з точки зору його матеріально-речовинного змісту і суспільної форми. У першому випадку таке визначення дається з боку продуктивних сил, або кількісного аспекту категорії «власність», у другому з боку виробничих відносин, або якісного аспекту економічної власності.
Суть банку з точки зору матеріально-речовинного змісту передбачає розгляд його як певної суми активів. До активів, як відомо, відносять валютні і золоті запаси, інші матеріальні цінності і боргові зобов'язання, в які банк вклав свої ресурси. Тому в даному аспекті банк є кредитно-фінансовим підприємством, основу якого складають різноманітні активи банку, насамперед золоті і валютні запаси.
З точки зору суспільної форми суть банку в найбільш абстрактній формі можна визначити як відносини між фізичними і юридичними особами, з одного боку, і власниками банку, з приводу привласнення його активів, з іншою.
Оскільки у власності як складній і багатоплановій соціологічній категорії, крім економічної власності (що включає і кількісний, і якісний аспекти), потрібно виділяти і юридичну власність, яка відображає виявлення волі окремої особи або певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, то суть банку з боку юридичної власності потрібно розглядати як відносини між суб'єктами з приводу володіння, розпорядження і користування активами. Володіння, розпорядження і користування є, як вже вказувалося, вузловими категоріями юридичної власності.
Потрібно зазначити, що в економічній літературі робилися спроби розмежувати юридичний і економічний аспекти суті банку і з'ясувати зміст кожного з них. Так, при характеристиці банку в юридичному аспекті визначальне значення додавалося поняттю «банківські операції», їх переліку згідно з чинним законодавством, що, на нашій думку, не відображає якісної визначеності юридичного аспекту власності.
Відповідно до вимог принципу суперечності суть банку може бути відображена в його комплексному визначенні, яке охоплювало б і речовинний зміст, і суспільну форму. При такому підході банк потрібно розглядати як певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення різноманітних активів. "
Для комплексного з'ясування соціально-економічної природи банку необхідно застосувати системно-структурний підхід, якому велика увага приділяли м. Гегель і К. Маркс. У рамках даного підходу будь-яке явище, в тому числі і банк, розглядається як складна система, що складається з сукупності певним чином взаємопов'язаних елементів або складаючих частин, взаємодія між якими зумовлює появу нової якості, таких їх меж і властивостей, які не властиві системі загалом. Найважливішою характеристикою системи є її цілісність. Така характеристика застосовно до такої системи, як банк, означає, що, з одного боку, існує певна кількісно-якісна залежність між різними активами, а з іншою відносини між банком і клієнтами з приводу привласнення цих активів. Суть системи в значній мірі розкривається в її структурі. Якщо говорити про банківську справу загалом, то системообразуючими чинниками тут виступають закони і закономірності розвитку банківської системи.
Важливим елементом діалектичного методу дослідження виступає принцип історизму. Він вимагає розгляду кожного економічного явища або процесу, а отже, і категорії, що відображає дане явище або процес, з точки зору наповнення їх якісно новим змістом. Якщо це явище або процес є принципово новими, то теоретично вони виражаються в новій економічній категорії.
Відносно поняття «банк» принцип історизму передбачає виявлення якісно нових функцій, що виконуються банком, або збагачення функцій, що раніше існували елементами якісно нового змісту. Так, банки в період свого виникнення виконували в основному посередницьку функцію, яка на сучасному етапі відсунулася на другий план, і банки виконують передусім базові функції. Принцип історизму вимагає також, щоб кожне економічне явище або процес розглядалися в контексті тих змін, які відбуваються з даним явищем в межах цілісної економічної системи, окремих стадій, етапів або рівнів розвитку. У зв'язку з цим важливою проблемою є визначення періоду виникнення банків. Одні автори зв'язують цей період з рабовласницьким ладом, інші з феодалізмом, треті з капіталістичним способом виробництва.
Як вже відмічалося, первинною і основною функцією банків була посередницька функція, внаслідок здійснення якої банки перетворювали вільний грошовий капітал в функціонуючий, приносячий процент. Уперше банки виникають в умовах феодалізму, але зачатки банківської справи відносяться ще до рабовласницького суспільства. Так, в Древній Греції функції зберігання дорогоцінних металів виконували корпорації греків і храми. У XIV в. банківські операції починають розвиватися в Італії, Німеччині, Нідерландах. У цей період банкіри кредитували в основному королів і феодалів.
У умовах капіталізму XVII XVIII вв. банки починають широко розповсюджуватися в Англії самої могутній в той час країні світу. У 1764 р. групою лондонскіх банкірів був організований перший акціонерний банк, за яким в 1844 р. була закріплена роль центрального банку. Першими банкірами в Англії були, як правило, золотари, які приймали золото під розписку. Така розписка ставала при цьому депозитною квитанцією, яка згодом отримала форму векселя банкіра банківського квитка. Центральний банк Франції був заснований в 1800 р., Японії в 1882 р. У Росії два державних банки (Дворянський і Купецький) були створені в 1754 р. Перший комерційний банк США був створений в 1781 р.
Акумулювання грошових коштів в банках і їх надання в кредит здійснювалися в основному за рахунок внесків капіталістів, причому кредити видавалися, як правило, торговими розписками, які згодом перетворювалися в банкноти. Такі розписки видавалися і при купівлі приватних комерційних векселів. Кредитування здійснювалося також шляхом запису кредитів на рахунки клієнтів. Виступаючи гарантом векселів комерсантів і оплачуючи їх достроково готівкою, банки сприяли зростанню вексельного звертання. Таким чином банкнота перетворювалася в банківський вексель, а звертання векселів поступово замінювалося звертанням банкнот (кредитних грошей) і чеків, за допомогою яких здійснювалися безготівкові розрахунки.
У XVII XIX вв. найважливішою функцією банків стає посередництво в кредитних платежах. З їх зростанням кредитний капітал перетворюється в одну з відособлених форм промислового капіталу з властивими йому законами розвитку. Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банки зберігають резервні фонди у вигляді дорогоцінних металів і внесків в центральному банку. Шляхом акумулювання грошових коштів промислових підприємств, землевласників, торгових установ, заощаджень різних верств населення банки значно розширюють базу накопичення грошового капіталу. Ця функція отримала найбільший розвиток в XIX в. з поширенням акціонерних банків.
Широкий розвиток товарно-грошових відносин при капіталізмі відкрив перед банками нові горизонти і можливості. Як відомо, економічна система капіталізму пройшла в своєму розвитку нижчу і вищу стадії, а в рамках вищої монополістичний і державно-монополістичний (корпоративну) рівні. Особливістю останнього рівня є втручання держави в економіку, в тому числі і в розвиток банківської системи, діяльність банків.
З урахуванням вищевикладеного можна виділити найбільш істотні недоліки в спробах вітчизняних і зарубіжних авторів, що є з'ясувати суть банків. Це, по-перше, ігнорування вимог принципу суперечності, по-друге, системно-структурного підходу, по-третє, недостатній облік принципу історизму, по-четверте, трактування більшості понять з позицій позитивізму в економічній теорії. Усунення даних недоліків дозволяє дати наступне визначення суті банку. Банк це особливе кредитно-фінансове підприємство, яке виконує ряд базових функцій, при здійсненні яких, а також з приводу привласнення активів, що є у нього між різними суб'єктами виникає певна сукупність виробничих відносин, або відносин економічної власності, з метою отримання прибутку і передусім привласнення прибутку.
Діяльність банків сприяла витісненню із звертання металевих грошей. Банки починають надавати кредити не тільки з власного і залученого капіталу, але і шляхом занесення кредитів на рахунки клієнтів. Виконання таких функцій банків і їх постійне розширення зумовлюють посилення концентрації банківського капіталу і збільшення масштабів прибутку, що привласнюється ними. Основними джерелами цього прибутку є виконання банками розрахункових, емісійних, облікових і інших функцій, надання кредитів і встановлення при цьому більш високих процентів, ніж виплата процентів по внесках.
У кінці XIX початку XX в. з посиленням концентрації банківського капіталу виникають банківські монополії в формі банківських картелів, синдикатів (консорціумів), банківських трестів і концернів. Це приводить до зменшення кількості банків. Так, якщо в 1921 р. в США було біля 30 тис. комерційних банків, то в середині 90-х років вже біля 13 тис. Активи 22 самих могутніх банків в сукупних активах збільшилися з 1940 по 1994 р. з 15 до 40%. Самий могутній комерційний банк США в 1994 р. «Сітікорп оф Нью-Йорк» мав сукупні активи більше за 170 млрд долл., а середні банки від 25 до 50 млн долл. При цьому ростуть кількість відділень банків, різновиди послуг, які ними надаються, що зумовлює збільшення акумульованих капіталів. У США кількість відділень банків за 1921 1995 рр. зросла з 1,5 тис. до майже 45 тис., а канали американського кредитного ринку щорічно акумулюють більше за 600 млрд долл.
Нарівні з концентрацією банків відбувається їх централізація. Особливо інтенсивно процес злиття банків відбувався в 80-е роки. Тільки в першій половині 80-х рр. великими банками було поглинено більше за 2000 середню і дрібну. У кінці 90-х рр. XX у. в США був створений таким шляхом банк з активами більше за 500 млрд долл.
У Україні на початок 1999 р. було зареєстроване 214 банків, 176 з яких мали ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, а 161 операцій з валютними цінностями. При цьому середній розмір оплаченого статутного фонду на один діючий банк з 1994 по 1997 р. збільшився з 400 тис. до 5,9 млн грн. Загальна сума оплаченого ними статутного капіталу на початку 1999р. становила 2,1 млрд грн., а загальна сума капіталу банківської системи України біля 4,6 млрд грн. Активи самого могутнього банка «Промінвестбанк» в кінці 1998 р. складали біля 2,4 млрд грн., а 100-го по рейтингу банка «Капітал» 20,7 млн грн. При цьому більше за 80% сукупних банківських активів в 1998 р. доводилося на п'ять найбільш могутніх банків України.
Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація викликали як якісні зміни в функціях, що виконуються банками, так і поява нових функцій. Так, від функції посередництва в платежах і кредитах (які носили епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьому відбувається їх переорієнтація з короткострокових кредитів на всі види і форми надання кредитних коштів, передусім на довгострокові інвестиції в основний капітал. Завдяки цьому вони встановлюють контроль над окремими підприємствами, а певною мірою і над деякими галузями. Оскільки, наприклад, в США через кредитну систему країни проходить біля 75% тимчасово вільних капіталів, а сума накопиченого грошового капіталу, велику частину якого акумулюють банки, на початку 90-х років склала більше за 10 трлн долл., то банки прямо і опосредовано розпоряджаються все переважно власності промислових, торгових, транспортних і інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-засновницькі операції банків, т. е. випуск цінних паперів різних компаній і їх розміщення на валютних ринках.
Свідченням зростаючого контролю банків над промисловістю є концентрація в їх руках великих пакетів акцій і облігацій. Так, частка фінансових установ (насамперед банків) в загальній вартості розміщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% в 1900 р. до більш ніж 40% на початку 90-х років. Крім того, росте частка кредитних коштів в резервуарах нефінансових корпорацій. Якщо в середині 50-х років вона становила 53%), те на початку 90-х біля 60%). Збільшується і загальна заборгованість приватних корпорацій (на початку 90-х майже 3,5 трлн долл.), а на виплату процентів по кредитах корпорації на початку 90-х витрачали біля 30%) готівкових надходжень (прибутку і амортизаційних відрахувань). Це свідчить як про посилення зрощення банківського капіталу з промисловим, так і про зростаючу, домінуючу роль банків в цьому процесі.
Значно виросли масштаби кредитування банками держави через обслуговування державного боргу. У цих умовах посилюється значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами.
З цією метою міністерство фінансів випускає різні державні цінні папери (облігації, казначейські векселі, сертифікати заборгованості), які є борговими зобов'язаннями держави і покривають його бюджетний дефіцит. У Україні уперше емісія державних цінних паперів для покриття дефіциту державного бюджету була здійснена в 1995 р.
У США власниками випущених цінних паперів є комерційні банки, страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки і інш. Для кращого забезпечення банками фінансування держави збільшується державна власність в банківській сфері. Центральний банк, як правило. повністю є власністю держави. Крім того, в деяких країнах (Франція, Італія) державною власністю є великі комерційні банки. Створюються також спеціальні державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського господарства, житлового будівництва і інш.
Важливою функцією банків в сучасних умовах є посередництво в міжнародному звертанні позикових капіталів, надання все більшої маси міжнародних кредитів. З цією метою створюються філіали іноземних банків в розвинених країнах світу.
Посилюється універсалізація банків. Крім перерахованих функцій вони виконують операції страхування, консультативного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації). Швидко розповсюджується така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг (фінансування банками оренди обладнання, особливо нової наукоемкой і дорогої техніки), проектне фінансування.
Існують різні види банків. У залежності від форм власність розрізнює державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні і комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими нормами), міждержавні банки. У залежності від функцій і характеру операцій, що виконуються розрізнюють емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторгівельні і інші банки. У залежності від видів господарської діяльності банки поділяють на промислові, сільськогосподарські, торгові і зовнішньоторгівельних.
Банківські операції. Розрізнюють такі види банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги і власні операції банків. Основними є пасивні і активні.
Пасивні операції банків, змістом яких є отримання кредиту, здійснюються з метою акумуляції коштів для подальшого фінансування активних операцій. Основою пасивних операція є залучені кошти. Співвідношення між власним і залученим капіталом повинне бути не менше за 1:10 (для 28 країн ОЕСР. згідно з Базельською угодою, 9,2%), хоч в окремих розвинених країнах воно досягає 1: 100.
Найважливішим виглядом пасивних операцій є депозитні операції, т. е. всі строкові і безстрокові внески (депозити) клієнтів, тимчасово вільні кошти підприємств, установ і інш. Депозити, в свою чергу, діляться на внески до запитання, які можуть бути забрані клієнтом в будь-який час, в зв'язку з чим по них виплачується низький процент, а метою їх залучення є здійснення поточних розрахунків, і термінові, які можуть бути зняті клієнтом лише в зазделегідь встановлений час. На строкові внески виплачуються більш високі проценти, розмір яких росте із збільшенням терміну внеску.
Іншими видами пасивних операцій є ощадні внески (які повільно ростуть і можуть використовуватися, як правило, через декілька років), залучення коштів (кредити, отримані від інших банків) і емісія банківських і іпотечних облігацій.
У розвинених країнах світу за допомогою пасивних операцій отримання банком грошових коштів в кредит формуються власні, залучені і емітовані кошти, або, по визначенню західних економістів, створюються гроші. Цей процес здійснюється шляхом надання кредиту фізичним або юридичним особам, завдяки чому зростає об'єм активів комерційних банків, а отриманий приріст відбивається в пасиві сумою грошей, яка кредитована на банківських рахунках клієнтів. Важливо, щоб даний процес проходив відповідно до законів грошового обігу. Зокрема, створена комерційними банками грошова маса повинна бути меншою величини резервних норм.
Активні операції, банків це операції, за допомогою яких вони розміщують власний і залучений капітал. До активних операцій банку відносяться: 1) кредитні; 2) операції з цінними паперами; 3) касові; 4) акцептні;
5) угоди з іноземною валютою; 6) угоди з нерухомістю. Найважливішими з них є перші дві (на них доводиться біля 75% балансу), серед яких першочергову роль грають кредитні операції.
Останні в залежності від забезпечення ділять на бланкові (не мають забезпечення) і забезпечені. До забезпечених відносять вексельні (надаються в формі купівлі векселя), під цінні папери, під товари. У залежності від термінів погашення кредити поділяють на онкольні (гасяться на вимогу банку або кредитора), короткострокові, середньострокові і довгострокові. У залежності від категорії кредиторів розрізнюють комерційні кредити (надаються підприємствам), сільськогосподарські, споживчі, посередникам фондової біржі і інш.
Основними видами банківських послуг є інкасові (банк за дорученням клієнтів отримує гроші на такі види документів і цінностей, як чеки, векселі, цінні папери, іноземна валюта), акредитивні (виплата певної суми фізичній або юридичній особі при умові виконання умов, що містяться в акредитивному листі ), перевідні (перерахування грошей іншій особі), довірчі (пов'язані із зберіганням і розміщенням цінних паперів, обслуговуванням облігаційних позик, оплатою купонів; з управлінням майном неповнолітніх, збереженням цінностей в інтересах спадкоємців; з управлінням капіталом, т. е. прибутковим вкладенням коштів в цінні папери, управлінням пенсійними фондами підприємств і інш.); лізингові послуги (пошуки орендодавця або орендаря, розробка умов лізингової операції і , в тому числі фінансовий лізинг (придбання дорогого обладнання, машин і здача їх в оренду), і інші, про що вже йшла мова вище. Загалом сучасні могутні банки надають біля 200 видів різноманітних послуг.
КРЕДИТ І КРЕДИТНА СИСТЕМА
Суть кредитної системи і її структура. Банківська система, розглянута в попередньому параграфі, є складовою частиною кредитної системи. З точки зору економічних зв'язків і відносин кредитна система є сукупністю кредитних відносин, форм кредиту і методів кредитування. Її основними суб'єктами, крім банків і банківських об'єднань, т. е. основних суб'єктів банківської системи, є такі спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, як страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, добродійні фонди, ощадні установи і інш. При цьому основою кредитною системою служать банки, головним з яких виступає центральний банк. Метою кредитної системи є акумуляція вільних грошових капіталів, частини прибутків різних верств населення і надання їх в кредит фізичним і юридичним особам (уряду, компаніям і , а також володіння і управління фіктивним капіталом.
У зв'язку з цим потрібно розрізнювати депозитні і недепозитні фінансові установи. Депозитні фінансові установи акумулюють ресурси шляхом прийому грошових коштів в формі відкриття депозитних рахунків. До них, наприклад, в США відносяться комерційні банки, взаімоощадні банки (приймають ощадні внески і інвестують їх під нерухомість і цінні папери, а також надають комерційні і споживчі кредити), кредитно-ощадні асоціації (формують ресурси за рахунок ощадних внесків і банківських кредитів, їх активами є переважно портфель заставних під житлові будівлі). Недепозитні фінансові установи з метою залучення заощаджень продають страхові поліси, приймають пенсійні внески, займаються продажем цінних паперів і інш. До них відносяться компанії, які страхують життя і майно, приватні пенсійні фонди, пенсійні фонди штатів і місцевих органів влади, фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні споживчих товарів на виплат і видачі комерційних кредитів), інвестиційні компанії (займаються продажем населенню власних акцій і на вилучені кошти купують ринкові цінні папери, передусім акції), взаємні фонди грошового ринку (розміщують на ринку свої акції, а на залучені кошти купують короткострокові цінні папери, казначейські векселі, банківські акцепти).
Страхові компанії з метою залучення фінансових коштів продають страхові поліси, а потім вкладають їх в цінні папери компаній і держави, надають цим суб'єктам кредити. Пенсійні фонди акумулюють кошти в основному з внесків працівників в фонди соціального страхування. Серед них розрізнюють фонди, які не інвестують свої кошти в цінні папери (а значить, виплачують пенсії тільки з поточних надходжень і прибутків), і ті, які інвестують, і крім традиційних джерел виплати пенсій отримують ще частину коштів на ці цілі з інвестицій в цінні папери. Існують також фонди, які керуються страховими компаніями, підприємствами або по їх довіреності банками. Інвестиційні компанії залучають кошти шляхом випуску акцій, їх продаж дрібним акціонерам і купівлі цінних паперів промислових компаній різних галузей промисловості.
Закономірностями розвитку кредитної системи в сучасних умовах є посилення ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів, їх зрощення з промисловими, торговими, транспортними компаніями, процес транснационалізації їх діяльності, посилення конкурентної боротьби між її основними суб'єктами і
Ці закономірності модифікуються специфікою історичного розвитку окремих країн, особливостями антитрестовского законодавства і іншими чинниками. Так, в США комерційним банкам заборонено скуповувати акції промислових корпорацій, а операції з цінними паперами можуть здійснювати тільки спеціалізовані інвестиційні банки, тоді як в ФРН така заборона відсутня.
Основні форми кредиту. Кредит це форма рушення позикового капіталу, яка виражає відносини між кредиторами і позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу в кредитний. Останній внаслідок цього виступає грошовим капіталом, який надається його власниками в кредит на умовах терміновості, возвртрості і платності.
Суть кредиту більш повно виражається в функціях, що виконуються ним. Такими основними функціями є: по-перше, акумуляція тимчасово вільного грошового капіталу (наприклад, в США з його допомогою акумулюється біля 600 млрд долл. капіталу, в тому числі більше за 200 млрд долл. за рахунок заощаджень населення, в той час як в Україні сумарні пасиви банківської системи в 1998 р. становили 21,4 млрд грн.); по-друге, розподільна функція, завдяки якій акумульовані кошти перерозподіляються між окремими сферами, галузями народного господарства; по-третє, функція прискорення процесу концентрації і централізації виробництва і капіталу (зокрема, використовується з метою поглинання і злиття компаній, фірм); по-четверте, функція регулювання економіки, зокрема грошово-кредитного регулювання; по-п'яте, функція сприяння економії витрат звертання (шляхом використання безготівкових розрахунків і заміни готівки кредитними грошима); в-шостих, функція вирішення окремих протиріч процесу суспільного виробництва, зокрема протиріч інвестиційного процесу, внутрішньогалузевого і міжгалузевого переливу капіталу, суперечності між попитом і пропозицією, завдяки чому розширяються кордони суспільного виробництва, рушення економічної системи. У той же час в умовах порушення об'єктивних економічних законів кредит приводить до поглиблення і загострення протиріч суспільного виробництва.
Розрізнюють наступні основні форми сучасного кредиту, а отже, і кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний.
Комерційний кредит це кредит, який надається одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим в формі продажу товару з відстрочкою платежу і оформляється векселем. Такий кредит надається з метою прискорення реалізації товарів. Ціна останніх зростає на суму процента. На таку ж величину росте величина векселя. Виконуючи в тій або іншій мірі більшість з названих вище функцій кредиту, комерційний кредит все ж є незавершеною формою кредиту і кредитних відносин. Це зумовлене тим, що його величина обмежена об'ємами резервного капіталу підприємств-кредиторів, він не має всебічного використання (наприклад, не може використовуватися для виплати заробітної плати) і є, як правило, короткостроковим. Ці недоліки усуваються в більш довершеній формі кредиту банківському кредиті, який в сучасних умовах є основною формою кредитних відносин.
Банківський кредит це кредит, який надається кредитними установами (і передусім банками) різним суб'єктам господарської діяльності (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств і в формі грошових позик. При цьому він може збільшувати як об'єм платіжних коштів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїй масовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит може надаватися за більш низьку ціну (процент). Частково про це говорилося при розгляді суті фінансового ринку.
Найважливішими недоліками банківської системи України в цьому відношенні є низька питома вага довгострокових кредитів (в кінці 1999 р. лише біля 1%) і висока процентна ставка (більше за 50%).
Розрізнюють наступні основні види банківського кредиту. Види банківського кредиту це згруповані по різних ознаках банківські позики, які можна класифікувати за призначенням, наявністю і характером забезпечення, термінам, методам погашення і характеру походження.
За призначенням, наявності і характеру використання в США виділяють кредити торговим і промисловим підприємствам під нерухомість, під будівництво і благоустрій територій, під забезпечення земельними дільницями і житловими будинками і інш.; кредити приватним особам, в тому числі для купівлі на виплат легкових автомобілів; кредитні картки і аналогічні платіжні схеми торгових установ, кредитні картки (запис на відкритому рахунку), кредитні чеки і кредити, що відновлюються для купівлі споживчих товарів на виплат, в тому числі пересувних будинків (без туристичних трейлерів), інших споживчих благ, кредити на виплат на ремонт і модернізацію будинків, інші кредити на виплат на індивідуальні і сімейно-побутові цілі, кредити з разовим погашенням на індивідуальні і побутові сімейні цілі; кредити фінансовим установам, в тому числі інвестиційним трастам (нерухомість) і компаніям іпотечного кредиту, комерційним банкам в США, банкам в зарубіжних країнах, іншим депозитним і фінансовим установам, кредити фермерам, кредити на придбання або зберігання цінних паперів, в тому числі брокерам і ділерам, які проводять операції з цінними паперами, інші кредити.
У залежності від термінів погашення банківські кредити діляться на короткострокові, середньострокові і довгострокових. У США і інших країнах, в тому числі в Україні, до короткострокових відносяться кредити, надані на рік і менше. Середньострокові кредити надаються, як правило, на термін від одного до 7 8 років (в Україні і деяких країнах СНД до 5 років). Довгострокові кредити надаються на більш тривалий період. Короткостроковий кредит в США можна оформити в межах одного року на конкретний період або до запитання. Останній кредит не має фіксованого терміну, тому банк може вимагати його погашення в будь-який час.
Існують також кредити, що відновлюються коли протягом фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит (або частково), повернути його, потім використати його повторно і т. д. К цьому вигляду кредиту вдаються біля 80% корпорацій США. Найбільш поширеною довгостроковою позикою є кредит на придбання будинків, будівництво виробничих і торгових об'єктів.
По методах погашення банківські кредити діляться на ті, що погашаються одноразово або на виплат. У першому випадку погашення здійснюється в певну кінцеву дату, а проценти виплачуються через певні проміжки часу або по закінченні терміну кредиту, а у другому проводиться періодичне погашення основної суми боргу рівними частинами (щомісяця, щоквартально, раз в півроку або щорічно).
По характеру походження (джерелу поповнення) банківські кредити в США діляться на три основні групи: 1) кредити, що поповняються за рахунок безпосередніх позичальників; 2) кредити, що поповняються за рахунок придбання векселів у ділерів по продажу автомобілів і інших споживчих товарів; 3) кредити, що поповняються за рахунок придбання векселів у ділерів по операціях з цінними паперами. Переважна частина кредитів надається позичальникам. Їх надання підтверджується борговими зобов'язаннями, підписаними позичальником, або векселем з платежем позичальнику, індексованим на користь банку. Значну частину портфеля кредитів банків складають векселі, куплені у ділерів по продажу різних товарів.
Найважливішим обмеженням при наданні банківських кредитів є розмір кредиту, який можна надати одному позичальнику. Це обмеження називають правилом десяти процентів, оскільки розмір кредиту одному позичальнику не повинен перевищувати 10% суми акціонерного і резервного капіталу банку. Воно торкається в основному дрібних і середніх банків. Крім того, в США існує ряд виключень з цього правила.
Банківський кредит можна умовно розділити на внутрішній і міжнародний, кредит центрального банку і кредит комерційних банків, виробничий і споживчий кредит, на поточні і капітальні витрати, кредит забезпечений і незабезпечений, застрахований і відкритий, що що незастрахований, підтримується, невідновлюється і
Забезпечені кредити це кредити під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі нездатності боржника повернути кредит вчасно. Наприклад, з ліквідацією підприємства-банкрота банк має перевагу перед іншими кредиторами відносно якого-небудь майна для забезпечення банківського кредиту. До незабезпечених кредитів відносяться передусім кредити банків, які надаються уряду для покриття державного боргу. Відкритий кредит, що невідновлюється надається в основному як кредит під будівництво нерухомості. При цьому кредит повертається частинами відповідно до етапів будівництва.
Споживчий кредит надається банками, спеціалізованими кредитними інститутами і торговими компаніями приватним особам для придбання товарів тривалого користування. Виступає в формі комерційного (у разі продажу товарів через роздрібні магазини) і банківського кредиту (у разі надання кредитів на придбання споживчих товарів) і надається, як правило, до трьох років. Ціна за користування споживчий Кредитом досягає 30%, внаслідок чого населення витрачає на оплату цього кредиту до 20% своїх прибутків (про що йшла мова при розгляді реальної заробітної плати).
Іпотечний кредит це кредит, що надається банками і спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами в формі довгострокових кредитів під заставу нерухомості. Використовується, як правило, для оновлення основних фондів в сільському господарстві, а також для будівництва житла і купівлі землі, що сприяє концентрації власності в цій сфері.