ГЛАВА 1. ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ РІЗНОГО ТИПУ

/. Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання

У науковій літературі можна знайти чимало різноманітних визначень сім'ї, наприклад, таких відомих авторів як А.І.Антонов, М.Я.Соловйов, А.Г.Харчев та інші. У філософському словнику сім'я визначається як "вид соціальної спільноти, найважливіша форма організації особистого побуту, зосиоваиа на подружній спілці та родинних зв'язках, тобто на багатосторонніх відносинах між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми, братами та сестрами та іншими родичами, що живуть разом та ведуть спільне господарство."

Хоча у різних визначеннях утримуються дещо різні наголоси і варі­анти, в цілому, в них дається приблизно однакове уявлення про сучасну сім'ю в її типовому і найбільш поширеному вигляді. Якщо залишити в них найбільш суттєве, то сім'ю можна охарактеризувати як соціальну спільноту, зосновану на подружніх або родинних зв'язках, для якої характерні спільне проживання та ведення домашнь­ого господарства. Таке визначення відбиває загальноприйняте розум­іння та включає різноманітні варіанти сімейних груп, під нього підпадає і типова сім'я, що складається з подружжя, їх дітей та батьків, і різні неповні та незвичайні сім'ї, наприклад, сім'я з тітки та племінника, ба­бусі та онука.

Молода сім'я — це особливий світ, який своєрідно пов'язаний із всіма проблемами суспільства. З однієї сторони, молода сім'я — це зам­кнена система взаємостосунків її членів, які "захищають" сім'ю від втру­чання із зовні, а з іншого — суспільні процеси по-різному впливають і опосередковують взаємини людей у конкретній сім'ї. На думку В.М. Дру-жиніна, сім'я є соціальним інститутом, а конкретна сім'я — "інституалі-


Теоретичні основи соціальної роботи 93

зованою соціальною групою" [3], функція якої полягає у первинній соціалізації дітей.

Молода сім'я може розглядатися і як специфічний соціальний інсти­тут, що виконує ряд функцій (репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, рекреативна), які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і як мала соціально-психологічна група, в якій, за висловом О.М.Здравомислової, "з найбільшою природністю задовольня­ються чисельні найважливіші особистісні потреби людини" [5, 82]. Ма­буть, кожен з молодого подружжя погодиться з тим, що саме у своїй батьківській (генетичній) сім'ї він набув необхідних соціальних навичок, оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, про­являв емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні емоції до близьких членів родини, отримував психологічну підтримку і захист, рятувався від стресів і перевантажень, які виникали при контак­тах із зовнішнім світом.

Якщо молода сім'я має дітей, то виступаючи первинним мікросередо-вищем дитини, вона відіграє вирішальне значення у формуванні її особи­стості. Саме в сім'ї закладаються основи особистості дитини, і, при вступі до школи, дитина вже більш, ніж наполовину сформувалася як осо­бистість. Але ж діти можуть народжуватися і поза шлюбом і сім'єю. І тоді відповідальність за їх життя, мінімальне економічне благополуччя і виховання беруть на себе держава і суспільні організації.

У сучасних умовах родинне виховання доповнюється суспільним: діти відвідують дошкільні заклади, школу, різноманітні мистецькі студії спортивні секції тощо. І завдання соціалізації постають, зрозуміло, не тільки перед сім'єю, але й перед іншими соціальними інститутами вихо­вання.

Та все ж таки, виховний вплив сім'ї дещо обмежений. Пояснюють це тим, що вплив цей не виходить за межі індивідуальних можливостей членів сім'ї, їхнього власного рівня розвитку, інтелектуальної і культур­ної підготовленості, умов життя. І в цьому плані інші соціальні інститу­ти знаходяться у більш сприятливому становищі [11].

Тому для молодого подружжя, яке планує народити дитину, важли­вим є усвідомлення себе в ролі не просто як соціального інституту вихо­вання, а як того осередку (середовища), яке обумовлює формування особистості дитини, і не перекладати відповідальність за майбутнє дити­ни на державу.


94 Соціальна робота


       
   
 
 

Особливості виховання у батьківській сім'ї як умова підготовки молоді до сімейного життя

Можна із впевненістю сказати, що у кожній сім'ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується емпіричним шляхом, тоб­то постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних "знахі­док", засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прора-хунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім'ї часто носять імпліцитний (не сформульований) характер, видозмінюють­ся в залежності від цілого ряду причин (ціннісних орієнтації, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної приналеж­ності, ступеня відповідальності за майбутнє дітей тощо) [10].

Розглядаючи соціальне мікросередовище сім'ї, як фактор впливу на особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що у літературі можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Для прикладу наведемо декілька.

Традиційно сфери життєдіяльності сім'їподіляють на господарсько-економічні, морально-психологічні та інтимно-особистісні.

За глибиною і прочністю зв'язку між членами сім'ї, їхні взаємини поділяють на:

— психофізіологічні — це стосунки біологічної спорідненості, а також статеві стосунки;

— психологічні — включають відкритість, довіру, піклування одне про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;

— соціальні — включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім'ї, а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, підкорення тощо;

— культурні — це особливі внутрісімейні зв'язки і стосунки, що обумовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної культу­ри (національної, релігійної тощо) і де сім'я виникла та існує [11].

У соціальній психології залежно від позиції суб'єктів спілку­вання стосунки між ними поділяються на такі:

співробітництво — передбачає взаєморозуміння та підтримку; паритет — побудовані на взаємовигоді членів союзу; змагання — прагнення добитися більшого та кращого становища; конкуренція — прагнення мати зверхність над іншими; антагонізм — різке протиріччя у позиціях [8].