Теоретичні основи соціальної роботи 221
— антидисциплінарне;
— антисоціальне;
— деліиквентие;
— аутоагресивне.
У випадку девіаптної поведінки взаємодіють макро- і мікросоціальні, індивідуально-особистісні, соціально-психологічні, психолого-педагогічні, соціально-медичні, соціальпо-нравові фактори. У кожному конкретному випадку проявляється певне поєднання цих факторів, що відбивається у відповідній формі прояву девіантності.
У ході з'ясування причини і умов, прояву підлітками відхилення від норм і правил соціальні педагоги все частіше звертаються до аналізу психологічного клімату сім'ї, емоційно-психологічних відносин з ровесниками і дорослими. Девіантпа поведінка досить часто мотивується тим, що індивід не може правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні його, довірі, самоствердженні. Практичний досвід профілактичної роботи підказує на необхідність враховувати індивідуально-психологічні, статеві і вікові особливості розвитку особистості, схильної до порушення норм поведінки. Адже у нього з'являється впевненість, винахідливість, сміливість — і все це сприймається як прояв власної дорослості, особливого "Я". І поступово з кожним новим проявом порушення норм з'являється звички, які сприяють виробленню стереотипів протиправної поведінки, нових ціннісних орієнтацій.
Що необхідно робити фахівцям у ситуації "зустрічі" з проблемною особистістю, схильної до девіаптної поведінки?
Перше: вступити (при можливості) у взаємодію з школою, сім'єю, близькими друзями.
Друге: провести діагностику причин труднощів девіаптної поведінки дітей і підлітків, розробити і здійснити корекційно-реабілітаційну програму.
Трете: забезпечити тимчасове проживання, виховання, навчання і розвиток індивіда, який тієї чи іншої причини опинився у складній життєвій ситуації.
Серед факторів, які виливають на посилення девіацій серед дітей і підлітків, можна назвати такі:
^ соціально-економічні фактори (низький матеріальний рівень життя сім'ї, погані житлові умови, безробіття батьків);
^ медико-санітарі фактори (несприятливі екологічні умови, хронічні захворювання батьків і ускладання спадковості, антисаиітарія та ігнорування сапітарно-гігієпічними нормами);
222 Соціальна робота
^ соціально-демографічні фактори (неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з вторинними шлюбами і зведеними батьками);
^ соціально-психологічні фактори (сім'ї деструктивними емоційно-конфліктними відносинами подружжя, педагогічною нездатністю батьків та їх низький загальноосвітній рівень, деформаваність ціннісних орієнтацій);
^ кримінальні фактори (алкоголізм, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні суперечки, присутність членів сім'ї, що відбували покарання, схильність до субкультури злочинного світу).
Аналіз фахівцем означених факторів дозволяє йому виявити загальні закономірності соціальної реабілітації девіантиої особистості. В основі цих закономірностей лежать такі педагогічні підходи:
1) інтегративність (він протидіє однобічності виховного профілактичного впливу на індивіда; виключає погано організовану педагогічну діяльність та безсистемну реабілітаційну роботу; посилює значущість самої особистості і гармонізацію соціально-педагогічних впливів).
2) системність (він потребує врахування особливо усіх складових і їх конструктивної взаємодії; базується па спрямованості діяльності суб'єкта і прогнозуванні потенційних сил, спроможних дестабілізувати процес соціальної реабілітації; внесення регулярних і необхідних соціально-педагогічних коректив, що сприяє ізоляції індивіда від впливу негативних факторів).
3) педагогічне співробітництво (здійснення спільної, активної праці суб'єктів соціальної реабілітаційного процесу).
Проектуючи процес соціальної реабілітації, доцільно передбачати у реальній програмі дій відповідні етапи роботи з дітьми та молоддю, схильними до девіантиої поведінки.
Перший етап — діагностичний. Йога метою є: збір всієї необхідної інформації про підопічного;визпачепня його психологічного статусу; отримання відомостей про середовище, в якому він перебував; виявлення дефектів у розвитку; складання соцііально-психолого-педагогічної характеристики; підготовка індивідуальної реабілітаційної програми. При цьому, слід підкреслити, що проектування програми має включати обов'язкові компоненти: причини, які викликали соціальну дезадаптацію, інформацію про функціональний стан підопічного, пріоритетні напрями соціальної реабілітації, засоби, форми і механізми соціально-виховного впливу, прогнозовані результати, форми контролю й оцінку ефективності програми.