Джерела (форми) трудового права України: поняття, види, особливості

Джерела права розглядають переважно як зовнішню форму функціонування права ту оболонку, без якої неможливе існу­вання правової норми.

Основним видом джерел трудового права є нормативно- правові акти. Вони відзначаються певними особливостями, що вирізняють їх з-поміж джерел (форм) інших галузей права.

По-перше, у трудовому праві, крім актів, виданих на держав­ному (централізованому) рівні, широко застосовують локально- правові акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах. Такі акти забезпечують більшу ефективність дії трудового законодавства стосовно конкретних умов вироб­ництва.

По-друге, в переліку джерел трудового права останнім часом з’являються акти договірного характеру, які або в цілому, або в певній частині мають нормативний характер і регулюють виробничі, трудові і соціально-економічні відносини. Такими є генеральна, галузеві та регіональні угоди.

По-третє, особливе місце серед джерел трудового права нале­жить актам, прийнятим Міністерством праці та соціальної полі­тики України. Правила, положення та інструкції Міністерства сприяють правильному і однаковому застосуванню трудового законодавства.

По-четверте, для джерел трудового права характерна наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер. Ці акти самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а передбачають прийняття на їх основі локальних актів, котрі і здійснюють регулятивну функцію. Наприклад, є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітни­ків і службовців підприємств, установ, організацій, затверджено постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 липня 1984 р. № 213, що містять відповідні норми, але безпосередньо на підприємстві внутрішній трудовий розпорядокрегулюється не цими Типовими, а прийнятими на їх основі правилами внутрішнього трудового розпорядку певного підприємства (ст. 142 КЗпП України).

По-п’яте, трудове право мас значний ступінь диференціації в правовому регулюванні праці залежно від умов виробництва, і кліматичних умов, суб’єктних ознак і соціальних груп працівників.

Крім нормативно-правових актів у галузі трудового права, застосовуються п інші відомі сні говій системі права види зовнішніх форм (джерел) прана, що може вважатися ще однією з особливостей, яка відрізняє джерела трудового права від джерел деяких інших галузей права.

Такими новими видами джерел трудового права є нормативно-правовий договір та судовий прецедент — судова практика вищих судових інстанцій — Конституційного Суду України та Верховного Суду України, яка містить нормативні положення.

Нормативно-правовий договір і раніше був відомий трудово­му праву України, але регулятивні функції колективного дого­вору не вписувалися на той час у відому доктрину позитивного права. Нормотворчість на рівні учасників трудових правовід­носин допускалася тільки як локальне правовстановлення і лише для конкретизації централізованих законодавчих актів.

На теперішній час договірне регулювання трудових відно­син можливе не тільки на колективно-договірному рівні, а й на рівні сторін трудових правовідносин. Тобто трудовий до­говір — це теж своєрідний правовий акт, який врегульовує конкретні трудові відносини і має юридичне значення, наприк­лад для суду при вирішенні трудового спору.

Сучасне договірне регулювання трудових відносин вийшло за рамки конкретного підприємства і втратило тим самим свій локальний характер. З прийняттям Закону України від 1 липня 1993 р. “Про колективні договори і угоди” нормативного значен­ня набули генеральна, галузеві та регіональні угоди, які прий­маються за погодженням сторін і забезпечують регулювання умов праці найманих працівників.

Важливе місце у системі актів договірного характеру нале­жить міжнародно-правовим актам. Переважна їх більшість прий­мається у вигляді угод, а тому вони мають властивості норма­тивних договорів. Це можуть бути як багатосторонні угоди (конвенції Міжнародної організації праці (МОП) та інші дого­вори, учасником яких є Україна) або ж двосторонні договори між нашою державою та іншим суб’єктом міжнародного права, якими врегульовуються питання забезпечення трудових від­носин на міжнародному рівні.

Керівні роз’яснення вищих судових органів, насамперед Пленуму Верховного Суду, за радянських часів широко вико­ристовувалися для забезпечення практики застосування правових норм при вирішенні справ судами, зокрема трудових спорів. Нерідко такі роз’яснення, незважаючи на те, що вони були адресовані безпосередньо судам, могли стосуватися і самих учас­ників трудових правовідносин та застосовуватись ними.

Якісно нового значення судова практика набула після прий­няття Конституції України та утворення Конституційного Суду України. Цей орган судової влади вправі приймати рішення і давати висновки, які за своєю юридичною природою мають регулятивне значення і є обов’язковими для виконання.

Отже, джерела трудового права — це такі зовнішні форми вияву правових норм, за допомогою яких забезпечується право­ве регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах і організаціях чи з фізичними особами, що використовують найману працю. Основними джерелами (формами) трудового права є норма­тивно-правові акти, нормативно-правові договори (угоди), у тому числі ратифіковані Верховною Радою України міжнародні договори, а також акти вищих судових інстанцій.