Українські культурні діячі – жертви сталінського терору.
Жертви сталінського террору були названі «розстріленим відродженням». Представники:Михайло Яловий,Микола Хвильовий,Валер’ян Підмогильний,Григорій Косинка,Микола Куліш,Євген Плужник,Михайль Семенко,Валер’ян Поліщук,Микола Зеров,Михайло Драй-Хмара,Олесь Досвітній,Гео Шкурупій,Олекса Слісаренко,Марко Вороний,Лесь Курбас.Точні дані щодо репресованих українських інтелігентів не відомі.За деякими даними це було 30000 осіб.
51. Українське музичне мистецтво у 20-30ті рр ХХ Музичне життя в Україні зосереджувалося в Києві і Харкові.Основним спрямуванням сил було виведення української музики з провінціалізму. В перше десятиріччя радянської влади музична культура розвивалася з неменшим розмахом ніж театр і література.У великих містах засновувалися оперні театри,філармонії, молоді композитори звертаються до творення музичних композицій великого стилю. Першим центром, довкола якого почали скупчуватися молоді представники нової генерації композиторів, було, засноване в 1923 p., Т-во ім. Леонтовича. Його члени культивували в своїх творах український національний дух. Його членами були: Левко Ревуцький, Борис Лятошинський та інші.Під кінець 20-их pp посилюється партійний контроль і вимога служити інтересам партії. У 1932 р. постановою партії «Про ліквідацію художніх об’єднань», утворено єдину Спілку Совєтських Музик з її національними відділами, в тому числі і з українським. В цілому, період 1920-30 pp. був одним з найбільш інтенсивних періодів розвитку української музики. Після 1930 р. музику починають трактувати як засіб партійної пропаганди і ставлять до неї вимоги соціалістичного реалізму, тобто догми радянської естетики. Музичне життя України проявилось теж у розвитку оперових театрів у більших і менших центрах, як от у Харкові, Одесі, Вінниці, Дніпропетровську. Якщо йдеться про репертуар, то це був здебільшогорадиційний репертуар італійської чи німецької опери, але в українській мові. Теж у ділянці балету, подібно як і в оперових театрах, українізація не відчувалась.
52. Становище української культури під час німецько-фашистської окупації. Населення Центральної і Східної України, що підпорядковувалось так званому рейхскомісаріату, з самого початку німецько-фашистської окупації було позбавлене будь-яких можливостей національного духовного життя. Рейхкомісар Е. Кох дозволив відкрити тільки початкові 4-річні школи для дітей віком від 9 до 12 років. З виповненням 14 років українську молодь відправляли на примусову працю до Німеччини. У 1942—1943 pp., на виконання вказівки «зверху», були розстріляні поети Е. Фомін, М. Пронченко, драматург Н. Гупал. Тисячі вчених, лікарів, учителів, представників художньої інтелігенції загинули від голодної смерті, нестерпних умов життя. Життя обох київських театрів, ім. Садовського під керівництвом М. Тинського та ім. Затиркевич-Карпинської під керівництвом Ю. Григоренка, відкритих у жовтні 1941 р., було більше, ніж короткочасним. Вони проіснували тільки до прем'єр і були закриті. Згодом, у квітні 1942 p., було закрито і київську оперу, після чого театральне життя в Києві зовсім припинилось. Від рук гітлерівських окупантів знищення і плюндрування зазнала величезна кількість закладів культури України. Відповідно до спеціальної директиви рейхміністра східних територій Розенберга для вивезення культурних цінностей з окупованих територій було створено спеціальні робочі групи «Україна», які розміщувалися у місті Києві і при міністерстві закордонних справ — батальйон СС спеціального призначення. Окупанти зруйнували 151 музей, вивезли з них близько 40 тис. найцінніших експонатів. Був пограбований культурно-історичний заповідник Києво-Печерська лавра. Вивезені унікальна колекція зброї часів Запорозької Січі, нумізматична колекція, стародавні рукописи, золоті та срібні вироби і прикраси. Фашисти знищили і пошкодили 9 тис. клубних приміщень, 660 кінотеатрів, викрали і спалили понад 50 млн книг. Вони ешелонами вивозили до Німеччини цінне наукове обладнання, унікальні колекції, твори образотворчого мистецтва тощо. Частина художніх культурних цінностей після війни була повернута в СРСР, але залишена в музеях Москви і Ленінграда. Гітлерівськими залізяками було завдано величезної шкоди 116 навчальним корпусам вузів, знищено та пограбовано 3/4 їх книжкових та лабораторних фондів. Повністю було зруйновано 8104 школи, Під час відступу фашисти розгромили в Україні 62 театральних приміщення.