Мова як знакова система. Знакові відносини. Види знакових систем.
Розглядати мову як знакову систему є сенс у тому разі, коли враховується специфіка мовного знака. Ф. де Соссюр вважав, що мовні знаки характеризуються такими рисами, як довільність (умовність), тобто відсутність між позначувальним і позначуваним якогось природного зв'язку (ця риса зближує мовні знаки з немовними), лінійність (звуки в слові вимовляють один за одним у часовій протяжності, а передані письмом характеризуються і просторовою лінійністю), змінність. Що стосується першої ознаки, то вона не є беззаперечною.
Крім зовнішньої мотивації, у мові має місце і внутрішня мотивація, до якої належить морфемна вмотивованість похідних, особливо складних слів . У цьому випадку йдеться не про знаки і позначувані ними предмети, а про мотивування одних знаків іншими.
Своєрідність мови як знакової системи полягає в тому, що:
1. Мова виникає природним шляхом, постійно розвивається, удосконалюється, тобто має динамічний характер.
2. Мова, на відміну від інших знакових систем, є універсальним засобом спілкування, вона здатна маніфестувати будь-яку ділянку людського досвіду. Усі інші знакові системи в генетичному плані вторинні стосовно мови і мають обмежені виражальні можливості й обмежену сферу застосування.
3. Мова є поліфункціональною знаковою системою. Крім комунікативної функції, що є єдиною для інших знакових систем, їй притаманні репрезентативна, гносеологічна, прагматична, фатична, метамовна й інші функції.
4. Мова багаторівнева і складна ієрархічна система, яка має два способи організації — парадигматичний (відбір) і синтагматичний (сполучуваність).
Властивості, структура та функції мовних знаків.
Мова -це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.
Мовний знак -це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.
Структура знакового процесу. Структура значення знака.
Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковим процесом або семіозисом.
Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них:
знаковий засіб (те, що виступає знаком);
значення (те, на що вказує знак);
інтерпретатор(той, хто сприймає знак);
інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак).
Виды знакових систем
Люди пользуютсямножествомразнообразныхзнаковых систем, которыеможноклассифицироватьпреждевсего с учётомканаласвязи (среды, в которойосуществляетсяих передача). Так, можно говорить о знаках звуковых (вокальных, аудитивных), зрительных, тактильных и т.д. Люди располагают, помимо звукового языкакакосновнойкоммуникативнойсистемы, жестикуляцией, мимикой, фонационнымисредствами, представляющимисобойособоеиспользованиеголоса, и т.д. В ихраспоряженииимеютсякакестественные (спонтанно возникшие), так и искусственные, созданныеими же коммуникативныесистемы (письмо; сигнализация с помощьютехническихустройств и прочихсредств: светофор, способыобозначениявоинскихразличий и т.п., системысимволов в логике, математике, физике, химии, технике, языки типа эсперанто, языкипрограммирования и т.п.). В некоторыхситуацияхобщениянаблюдаетсяодновременная передача знаковразногорода, использованиеразныхсред (мультимедийнаякоммуникация).
Психофізичні основи зв'язку мови і мислення. Внутрішнє
Мовлення і мислення
Центри, що керують мовленнєвою діяльністю людини, розташовані в мозковій корі лівої півкулі. Залежно від специфіки розумової діяльності людини її мислення може протікати в різних зонах кори головного мозку. Так, зокрема, з правою півкулею пов'язане чуттєво-образне, конкретне мислення, а з лівою, де розташовані мовленнєві зони, — абстрактне мислення. У задніх відділах великих півкуль здійснюється приймання, перероблення і зберігання інформації.
Зона Брока, яка знаходиться в задньому відділі нижньої лобної звивини, керує усним мовленням. ЗонаВерніке, що розташована в першій висковій звивині, забезпечує сприйняття й розуміння усного мовлення. Тім'яно-потилична частина лівої півкулі керує логіко-граматичними зв'язками мови, забезпечує дотримання семантики мовлення.
Про те, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності, свідчать і такі факти:
1) мислення характеризується певною самостійністю: воно може створювати поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних конкретних предметів і явищ у дійсності (домовик, мавка, русалка тощо);
2) мова — матеріально-ідеальне явище, тоді як мислення — ідеальне;
3) мова — явище національне, мислення — інтернаціональне;
4) будова і закони розвитку думки і мови неоднакові. Якщо основними одиницями мови є фонеми, морфеми, лексеми, словосполучення, речення, то основними одиницями мислення є поняття, судження й умовиводи. Не збігаються логічні й лінгвальні категорії, як, наприклад, поняття і значення слова, речення й судження. Так, зокрема, значення слова не зводиться до поняття, хоча має його передумовою. Поняття — це лише ядро мовного значення. Обсяги значення і поняття перехрещуються, але не збігаються. Значення слова ширше від поняття, глибше від значення слова. Значення може мати різні конотації, тобто емоційно-оцінні й експресивні відтінки. Крім того, існують слова (вигуки), які не передають поняття, а лише емоції. Нарешті, слова та їх значення — категорії національні, тоді як поняття — загальнолюдські.