Розвиток науки розміщення продуктивних сил.
Реферат
На тему: «Історія становлення науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки»
Виконав: Студент групи 3Ф-1
ДНВЗ «КТЕК» НТУ
Кирпа Д.І.
Перевірили: Ісько О.О.
М. Київ 2016 р.
Зміст
Вступ...................................................................................................................................3
1.Розвиток науки розміщення продуктивних сил...........................................................3
1.1.Йоганн Генріх фон Тюнен…………………………………………………………...5
1.2. Альфред Вебер: теорія „штандартів”........................................................................6
1.3.Теоріїт Альоша і У. Ізард. .........................................................................................8
1.4.Марксистська теорія...................................................................................................................................9
Висновок............................................................................................................................12
Використана література...........................................................................................................................13
Вступ
Радикальна трансформація соціально-економічних структур, що здійснюється в Україні, визначає необхідність наукового обґрунтування принципово нових методологічних основ вивчення процесів розміщення продуктивних сил країни та оптимізації територіальної структури економічної системи. Пріоритетність соціального розвитку, інтеграція екологічного й економічного підходів до розміщення продуктивних сил та актуальність підвищення рівня ресурсно-екологічної безпеки держави потребують реального втілення в практику господарювання принципів сталого розвитку як надійної основи ефективного використання потужного потенціалу продуктивних сил суспільства.
На сучасному етапі суспільного розвитку, якому притаманне прискорення темпів науково-технічного прогресу, з одного боку, та загострення ресурсно-екологічної кризи — з іншого, суттєво посилюються свiтовi iнтeгpaційні процеси в сфері науково-технічного та економічного співробітництва. Входження України в світовий економічний пpocтip — це новий етап у розвитку ії продуктивних сил, який передбачає структурну модернізацію економіки, формування нових територіально-виробничих комплексів, вдосконалення системи господарських зв'язків, зрушення в експортно-імпортній спеціалізації певних територій. Усе це вимагає досягнення кардинальних змін у структурних i відтворювальних характеристиках продуктивних сил, opiєнтації на ефективний пошук нових можливостей щодо ресурсозбереження в ycix сферах виробничої i невиробничої діяльності.
Розвиток науки розміщення продуктивних сил.
Наука про розміщення продуктивних сил зародилася в надрах економічної і соціальної географії, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний територіальний поділ праці і територіальну організацію народного господарства.
Наука про розміщення продуктивних сил взаємодіє з широким колом інших наук. Вона належить до економічних наук і водночас спирається на результати наукових досліджень природних, географічних і технічних наук. Розвиток науки про розміщення продуктивних сил ґрунтується на економічних законах і категоріях, які вивчає й визначає економічна теорія.
Зародження РПС як науки пов'язано з науковим напрямом «географічного детермінізму». «Географічний детермінізм»заснований на визнанні того, що географічний фактор (місце розташування країни, и природно-кліматичні умови, близькість або віддаленість від водойм) визначає основні напрями суспільно -історичного розвитку держави, Ії вплив на міжнародно-політичній apeнi i т.д. У такий спосіб географічний фактор розглядається як вирішальний чинник соціально-економічного, політичного i культурного розвитку народів. Основоположником цього напряму вважається Гіппократ. Одним із засновників сучасної географічної школи прийнято вважати філософа i вченого XVIII ст. Шарля Монтеск'є. У своїх працях він намагався вивести з географічних умов характер, вдачу i звичаї народів, їхній пoлiтичний i господарський лад. У Росії представником «географічного детермінізму» був Л.І. Мечников, який у своїх роботах виділяє природу як визначальний фактор ходу icтopii.
Близьким по суті до «географічного детермінізму є напрямок, що виник у США на рубежі XVIII-XIX ст., «енвайронменталізм» {environment - навколишнє середовище). «Енвайронменталізм»заснований на припущенні, що міжнародний поділ праці обумовлений саме розходженнями у навколишньому середовищі різних країн. Однією з найбільш популярних теорій даного напряму є тeopiя «кліматичних оптимумів» Е. Хантингтона, згідно з якою найбільш сприятливі умови для розвитку виробництва мають держави, розташовані в середній смузі
Наступним кроком було безпосереднє формування науки розміщення продуктивних сил на початку XIX ст. Основу їх складають теорії розміщення продуктивних сил, якігрунтувалися на припущенні, що основну роль в умовах ринкового господарства відіграе прибуток. Основоположниками цих теорїй були Йоганн фон Тюнен i Альфред Вебер.
Паралельно з теоріями розміщення формувалася марксистська meopiяпродуктивних сил, передбачає, що кожному соціальному ладу притаманні власні економічні закони, i саме він визначає розміщення продуктивних сил на даній території. Результатом впровадження даної теорії у державах з соціалістичним ладом е формування системи жорсткого планування, що не завжди давало позитивні результати.
Сучасні школи дотримуються позиції, що економічні закони мають загальний характер, але виявляються неоднаково в країнах з різним суспільно-полігичним ладом, а розміщення продуктивних сил обумовлено комплексом факторів i закономірностей.
1.1. Йоганн Генріх фон Тюнен.
Історія теорії розміщення виробництва починається з публікації книги «Ізольована держава» («The Isolated State»), написаної Йоганом Генріхом фон Тюненом у 1826 році.
На першій сторінці «Ізольовано1 держави» він закликає розглянути «ідеальну», або «Ізольовану державу»: однорідну, позбавлену будь-якої специфіки рівнину з однаковою родючістю грунту, без доріг або судноплавних річок, де гужовий транспорт є єдиним способом перевезення людей i вантажів, яка має лише одне місто - центр, що виробляє вci промислові товари й одержує сільськогосподарську продукцію від фермерів. Нарешті, закриту від зовнішнього світу, оточену з ycix боків непрохідними нетрями. Введення до економічного аналізу поняття «закритої економіки», що знаходиться в умовному просторі, відкривало нову сторінку в економічній думці, так що ми небезпідставно можемо вважати Тюнена батьком економічної теорії використання простору.
Він розробляє «Teopiю вибору культур» i «теорію інтенсивності oбробіткy земель». Однак ці питання взаємозалежні, тому що певні види культур (такі, як, наприклад, дерева) через свої природні особливості є екстенсивними, тобто займають дуже великі площі; інші ж — інтенсивні (наприклад, зернові), тобто є відносно землезберігаючими. Таким чином, питання про те, які культури обробляти i яка має бути інтенсивність їхнього обробітку, навряд чи можна відокремити одне від одного.
У своїй роботі Тюнен відстоював англійську систему землекористування, що передбачає ротацію культур: зміну протягом 7-річного циклу на одній ділянці зернових, коренеплодів i лугових трав. Тюнен вважав ії більш ефективною порівнянно із середньовічним трипіллям, яке все ще зберігалося в Північній Німеччині. Загальне правило, яке він поступово розвиває у своїй книзі, полягає в тому, що ділянки, розташовані найближче до ринку, будуть зайняті культурами, які забезпечують завдяки обробітку істотне знищення затрат виробництва на одиницю продукції. Це дозволить власникам одержувати найвищу ренту за місцем розташування.
Заслуга Тюнена в тому, що він був першим, хто застосував докладні математичні розрахунки для обґрунтування розміщення виробництва.
1.2. Альфред Вебер: теорія „штандартів”.
Альфреда Вебера «Про штандорти промисловості» (1909), у якій він вперше використав нове поняття «штандорт», що описувало не реальне, а пропоноване оптимальне розміщення виробництва.
Об'ект дослідження - «господарсько відокремлена територіальна область», яка, подібно до <<Ізольованої держави», не має жодних зв'язків з іншими територіями. Kpiм того, вона позбавлена успадкованих рис господарства, що склалися в ході соціально-економічного розвитку i колишніх докапіталістичних форм господарства.
Основне завдання теорії: визначення основних факторів розміщення промисловості та встановлення закономірностей, за якими діють ці фактори.
Фактор розміщення по Веберу - це економічна вигода від розміщення виробництва в певному місці. Ця вигода є результатом скорочення відосних витрат з виробництва даного продукту, його збуту i забезпечення основними фондами.
Очевидно, що закономірності розміщення промисловості можуть грануватися тільки на факторах, загальних для вcix без винятку галузей промисловості. Спеціальні фактори пов'язані з особливостями технології окремих галузей. Bci вони, загальні й спеціальні, розподілені на регіональні, що визначають розміщення промисловості в окремих містax, та агломераційні, які сприяють концентрації промисловості в деяких iз цих міст.
Для побудови загальної теорії розміщення, за Вебером, необхідним i достатнім є знання лише загальних факторів регіонального характеру. Це потребує детального аналізу тих виробничих витрат, що впливають на розміщення промисловості у просторі. Тому особлива увага була приділена семи з них:
1. Витрати на земельну ренту (оренда, купівля).
2. Витрати на основний капітал (будинки, машини, устаткування).
3. Витрати на сировину й енергоресурси.
4. Витрати на робочу силу.
5. Транспортні витрати.
6. Відсоток на позиковий капітал.
7. Амортизаційні відрахування на основний капітал.
Загальними регіональними факторами є такі витрати: сировина i паливо, робоча сила i транспорт. Шляхом ряду викладок Вебер показав, що витрати на сировину i паливо можна ввести до транспортних витрат: більш висока оплата одиниці сировини або палива підвищує транспортні витрати, а більш низька якби скорочує їx. Тому слід зупинитися на аналізі тільки двох видів витрат, що визначають два основні стандартні фактори:
1. Транспортні витрати - транспортна орієнтація.
2. Витрати на робочу силу - орієнтація на трудові ресурси.
Через те що всі нерегіональні фактори загального характеру можуть бути тільки агломераційними або деагломераційними, то їхню дію можна вивчати спільно, як деяку об'єднану агломераційну силу, що визначає третій штандортний фактор - агломерацію.
На перше місце поставлена транспортна орієнтація, оскільки вона визначає формування вихідної схеми оптимального розміщення виробництва. Тоді розбіжності у витратах на робочу силу буде визначати перше відхилення від оптимального за транспортними витратами розміщення. Відповідно, сукупність агломераційних факторів представлятиме другу силу, що також порушує первісну схему розміщення. Так формується промисловий ландшафт відокремленої області
Надалі теорія штандортів зазнавала критики, уточнень, трансформації з використанням нового математичного апарата векторного аналізу. Вже сам Вебер у розділі «Загальна орієнтація» зазначив, що при переході від теоретичних побудов до реальності необхідно переглянути багато припущень тeopії, починаючи з відокремлення якого-небудь виробництва та повного його циклу (від сировини до готової продукції).
1.3. Теорії А. Льоша і У. Ізард
Суттєво вплинули на становлення методолоічних основ науки про розміщення продуктивних сил висновки, зроблені в наукових працях німецького професора А. Льоша. Основні ідеї його тeopiї такі: наявність ринку збуту виступає головним чинником розміщення підприємств; максимізація прибутку є основним оцінним критерієм доцільності розміщення виробництва; інтереси всього господарства країни повинні враховуватися при розміщенні будь-якого об'єкта; теорія відіграє обмежену роль при вирішенні практичних питань щодо вибору місця розташування окремих підприємств i навіть великих міст.
Вагомий внесок у розробку методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил, i зокрема науки про регіон, зробив вчений У. Ізард. Його концептуальні розробки грунтувалися на положеннях теорії ринкової економіки. В дослідженні «Методи регіонального аналізу. Вступ до регіонознавства» проводиться думка про взаємодію політичних, соціальних i економічних сил, яка повинна враховуватися у процесі аналізу розвитку регіонів. При цьому населення розглядається як головне регіоноутворююче ядро, яке зумовлює вci інші параметри економічного i соціального розвитку. Цей методологічний підхід дозволяв зосередити проблеми людського розвитку в центрі репональної економічної системи.
1.4. Марксистська теорія
Марксистська теорія розвитку й розміщення продуктивних сил виходила з настанови про те, що вони зумовлені способом виробництва і їхня територіальна організація істотно залежить від соціального ладу. Марксисти гадали, буцімто кожному ладу притаманні власні економічні закони й закономірності. У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорстокого планування, що стосувалось і розташування виробництва. Ця практика мала позитивні й негативні наслідки. У 20-50-х роках 20 сторіччя, коли в більшості країн економічний потенціал прирощувався екстенсивно, коштом кількості споруджених об’єктів народного господарства, підпорядкування жорстокому централізованому плануванню давало змогу зосередити ресурси у найсприятливіших регіонах і центрах.
Тепер починає переважати погляд, що закономірності мають загальний характер, тільки-но проявляються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їхню територіальну організацію, структуру, динаміку впливає увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на території. Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: від низового адміністративного району-до країни й світової економіки в цілому. Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного окремого регіону ознак під впливом конкретних умов.
Слід зазначити, що проблеми розміщення продуктивних сил були в центрі уваги української науки, вчених-економістів і економіко-географів. Уже той факт, що в системі Національної академії наук України тривалий час функціонує Рада з вивчення продуктивних сил України, свідчить, що ця галузь науки була офіційно визнана в нашій державі, а праці цього наукового закладу використовувалися державними плановими органами при обґрунтуванні розміщення нового будівництва, формуванні територіальної структури господарства. Вагомий внесок у розвиток науки про розміщення продуктивних сил зробили К.Г. Воблий, О.Т. Діброва, М.М. Паламарчук, О.М. Алимов, Ф.Д. Заставний, М.Д. Пістун, О.І. Шаблій, С.І. Дорогунцов, М.У. Долішний, Я.І. Жупанський, П.Т. Ващенко.
Сучасні еволюційні процеси в країнах колишнього соціалістичного табору довели теоретичну й методологічну неспроможність визначальної ролі способу виробництва і його економічних законів у розміщенні продуктивних сил. Командно-бюрократичні методи управління економікою, у тому числі розміщення продуктивних сил, зумовили регрес у розвитку теорії розміщення.
Теорія й практика розміщення продуктивних сил за умов переходу до ринкової економіки набуває дедалі більшого значення. Аналіз сучасного розміщення продуктивних сил України дає підстави говорити про потребу вдосконалення його. Не менш важливим є прогнозування розміщення продуктивних сил на перспективу. Ці завдання вирішуватимуться в якісно новій обстановці, в умовах здобутої Україною незалежності.
Висновок
Регіональна економіка та наука про розміщення продуктивних сил постійно розвивається, збагачується новими теоретичними положеннями, методо-логічними i методичними розробками, рекомендаціями практичної спрямованості. Вона взаємодіє з іншими науками — природничими, географічними та технічними.
Велику роль у розвитку науки про розміщення продуктивних сил відіграє економічна теорія, яка вивчає i формулює економічні закони і категорії, що слугують необхідним методологічним підгрунтям для розвитку власного понятійного апарату науки про розміщення продуктивних сил. Остання використовує також результати наукових досліджень галузевих економік, економіки природокористування, економічної статистики, економічної і соціальної географії, економічної кібернетики, економіки праці, фінансів, історії народного господарства, картографії та ін. В свою чергу наука про розміщення продуктивних сил збагачує їх власними категоріями та економічними характеристиками територіального розвитку.
Використана література
1. Д.В. Клиновий, Т.В. Пепа „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України” Київ-2006.
2. В.І. Лишиленко „ РПС і регіональна економіка ”